Леся Українка - за Звягель!

Та найкращим доказом того, що Леся Українка віддавала перевагу Звягелю, є видана в 1902 році збірка "Дитячі гри, пісні й казки. З Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині". Зверніть увагу: в короткій передмові назва Новоград-Волинський згадана в російськомовному варіанті, а в українськомовному Лариса Петрівна принципово вжила Звягель!

 

Міська рада Новограда-Волинського на Житомирщині проголосувала за повернення місту історичної назви – Звягель. Це чудове рішення, але знайшлися ті, яким Звягель став поперек горла. Вони лають місцевих депутатів, посилаючися на сміховинні аргументи, мовляв, Леся Українка народилася в Новограді-Волинському, а не у Звягелі. Доходить до абсурду, коли неосвічені люди стверджують, що письменниця любила назву Новоград-Волинський. Це не так! Леся Українка, безперечно, за Звягель – і ось чому. 

Немає жодних доказів любові Лариси Косач до назви, яку нав'язала Російська імперія у 1795 році. Натомість, знаходимо масу свідчень зворотного. У своїх спогадах сестра письменниці Ольга Косач-Кривинюк згадує один із днів їхнього дитинства так: "Вона мені сказала, що то я описую їй двір і ганок при домі Завадських на вулиці Завадських у місті Звягелі (так у нас у родині називали місто, офіційно називане Новоград-Волинським)". 

Косач-Кривинюк відвідувала цю місцевість 1928 року і у своєму звіті на засіданні Всеукраїнського етнографічного товариства (вийшов у журналі "Побут" у 1929) написала:

"За той короткий час, що я пробула в Звяглі зі спеціальною метою зібрати матеріял для виставки пам'яті Лесі Українки, що народилася в Звяглі, якихось етнографічних спостережень я не могла там зробити.

Зазначила я собі лише таких чотири речі: 1) що ні од кого, з ким мені доводилося говорити, я не чула назви "Звягель", а всі казали "Новоград"; 2) що назва річки "Случ" – чоловічого роду, а не жіночого, як то я звикла змалку чути в своїй родині, що жила в Звяглі 50 років тому; 3) що базарного дня, коли на торзі було сила люду з околишних сіл, я ні на кому не побачила ні одної з тих хороших вишиванок, що їх моя мати, Ольга Косач, п'ятдесят років тому зібрала на Звягельщині цілий великий збірник…"

Висновок тут однозначний. Сестра Лесі Українки була засмучена тим, що люди на Волині забувають своє минуле, зокрема, і назву Звягель.

Та найкращим доказом того, що і сама Леся Українка віддавала перевагу Звягелю, є видана в 1902 році збірка "Дитячі гри, пісні й казки. З Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині". Зверніть увагу: в короткій передмові назва Новоград-Волинський згадана в російськомовному варіанті, а в українськомовному Лариса Петрівна принципово вжила Звягель! І це через понад століття після перейменування!

 

Після історичного рішення Новоград-Волинської міської ради Верховна Рада має остаточно повернути місту законну назву – Звягель. Назва Новоград-Волинський (тобто новий град, місто, на Волині) створює хибне уявлення про те, що це молоде місто. Буцімто, до московитів тут нічого не було.

Так імперці робили по всій Україні, убиваючи історичну пам'ять українців. Правда ж полягає в тому, що місто Звягель згадується в літописі ще в 1256 – 1257рр., коли його завоював король Данило. То який же це новий град, якщо за нього бився ще засновник Львова?

Насамкінець спеціально для тих звягельців, яких треба переконувати, процитую слова Романа Ратушного, який героїчно загинув за свободу України: "Допоки Збройні Сили вбивають русню на фронті, ви нездатні вбити русню в собі. Ви нікчемні, як ті жаби, що намагаються підливати воду у висушене болото". 






Ірина Цибух: Посмертний лист Ірини Цибух

Журналістка, медик добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула на фронті 29 травня, їй було 25 років. Посмертний лист опублікував брат Ірини Юрій.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.