Степан Бандера і Тернопільщина

Вперше на територію Тернопільської області Степан Бандера потрапив у дитячому віці. У своїй автобіографії він зазначав, що будучи 10-річним хлопчаком пережив хвилюючі події відродження і будови Української держави.

 
Степан Бандера з членами кур'єрської групи ОУН

1 січня виповнилася чергова річниця з дня народження визначного борця за волю нашої держави Степана Бандери. Легендарного керівника Організації Українських Націоналістів сьогодні знають не тільки в Україні. Його постать також широко відома й за кордоном. Про те, що Степан Андрійович Бандера став символом боротьби мільйонів українців за свою державу, свідчить його діяльність в ОУН, зокрема і на Тернопільщині.

Вперше на територію нашої області Степан Бандера потрапив у дитячому віці. У своїй автобіографії він зазначав, що будучи 10-річним хлопчаком пережив хвилюючі події відродження і будови Української держави. Навесні-влітку 1919 р. він разом з родиною перебував у с. Ягільниця Чортківського району в отця Антоновича:

"У Ягольниці ми пережили тривожні й радісні моменти великої битви т. зв. Чортківської офензиви, що відкинула польські війська на захід. Але через брак військового постачання припинилася офензива української армії. Знову мусів початися відступ, цим разом за річку Збруч. Усі чоловіки з моєї родини, в тому числі й батько як військовий капелян у рядах УГА, перейшли за Збруч в половині липня 1919 р. Жінки й діти залишилися в Ягольниці, де пережили прихід польської окупації".

 
Степан Бандера

Починаючи з 1930 р. Степан Бандера був задіяний у референтурі пропаганди ОУН, зокрема очолював технічно-видавничий відділ, а згодом займався розповсюдженням підпільних видань на Західноукраїнських землях. Вже у 1931 р. він виконував обов'язки референта пропаганди у Крайовій Екзекутивні ОУН в Галичині. У цей час він кілька разів приїжджав у м. Тернопіль із нелегальними підпільними виданнями та відбував сходини із членами ОУН.

Також у 1931 р., відповідно до завдання Крайової Екзекутиви ОУН, Бандера інспектував мережу ОУН на Бережанщині, де зустрічався з місцевими керівниками українського підпілля та проводив збори членів ОУН у с. Куряни, Вільховець, Рай, Посухів, Лапшин, Криве, Ценів, Вівся, Конюхи Бишки та ін.

Потрібно також відзначити, що на Тернопільщині громадськість збирала кошти на підтримку Степана Бандери і його товаришів під час гучних політичних процесів у Польщі – Варшавського і Львівського (1935–1936 рр.), спрямованих на засудження ОУН. Так, у червні 1936 р. місцеві молочарні на Бучаччині та Тернопільщині робили збірки грошей для забезпечення членів ОУН, засуджених на цих двох процесах. Власне після цих процесів серед українського суспільства почав формуватися революційно-героїчний образ, що дав змогу ОУН на початку 1940-х рр. стати провідною політичною силою, а її провідник Степан Бандера отримав загальне визнання серед народу.

До слова потрібно зауважити, що на Тернопільщині у 1920-1930-хх рр. проживали близькі родичі Степана Андрійовича, до яких він час від часу навідувався. Доречно зазначити, що в час найбільшої організаційної діяльності ОУН та Української Повстанської Армії у 1943-1945 рр. родичі Бандери брали активну участь в українському підпіллі.

Так, зокрема його двоюрідна сестра Мирослава Антонович, яка проживала у с. Увисла Гусятинського р-ну, під псевдом "Сурма" очолювала Жіночу сітку ОУН в Копичинецькому районі та була провідницею районної референтури Українського Червоного Хреста (1944-1945 рр.), за що була засуджена у березні 1945 р.

 
Мирослава Антонович (08.05.1913 - 15.02.2000 рр). Копичинецька районна провідниця УЧХ і референтка жіноцтва ОУН (1944), забезпечувала лінії зв'язку для командування Кам'янець-Подільської групи УПА "22 б" на Тернопільщині, опікувалася станицею Кам'янець-Подільського обласного проводу ОУН у с. Увисла Чортківського р-ну (др. пол. 1944 р.). Заарештована органами НКВС (01.01.1945 р.)

Національно-визвольний рух під іменем Степана Бандери переріс у всенародну повстанську війну проти нацистського режиму і радянської тоталітарної системи, набравши значних масштабів. Саме з його іменем обидва окупанти ідентифікували і пов'язували прагнення українців до створення власної держави.

В часи відродження Української держави у 1990-х рр. Тернопільщина одна з перших увіковічнила пам'ять керівника ОУН Степана Бандери, відкривши пам'ятник у с. Козівка Тернопільського р-ну. На сьогоднішній день у м. Тернополі та майже у кожному райцентрі він постав у граніті, назвах вулиць та у найменуванні площ і скверів у населених пунктах області.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.