In memoriam. Померла художниця-шістдесятниця Галина Севрук

На 93-му році життя померла художниця-шістдесятниця, керамістка, монументалістка Галина Севрук.

Про це повідомляє у Фейсбуці Музей шістдесятництва.

 

"Сьогодні, 14 лютого 2022 р., на 93-му році життя зупинилося серце видатної української художниці Галини Сильвестрівни Севрук", - йдеться у повідомленні.

Зазначають, що Галина Севрук народилася 18 травня 1929 р. у Самарканді, потім родина переїхала до Харкова і згодом до Києва. Під час формування київського Клубу творчої молоді "Сучасник" на початку 1960-х рр. потоваришувала з Іваном Світличним, Василем Симоненком, Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Василем Стусом та іншими шістдесятниками.

У її творчому доробку портрети А.Горської, І.Світличного, М.Брайчевського. У графіці – ілюстрації до віршів Г.Лорки, Н.Кир'ян, серія "медитативної графіки" та робіт на тему українського козацтва, а також екслібриси істориків М.Брайчевського, Т.Балабушевич, І.Гирича, В.Зоценка, С.Білоконя та ін. Як кераміст працювала за мотивами староукраїнської державності та героїки часів козацтва.

1964 року Галина Севрук у співавторстві з А.Горською, Л.Семикіною, О.Заливахою та Г.Зубченко працювала над вітражем "Шевченко. Мати" , який був знищений за наказом партійних функціонерів 18 березня 1964. 1976 року також було знищено створену нею у 1970 р. монументальну стелу "Дерево життя".

Галина Севрук неодноразово підписувала колективні листи на захист української культури та її діячів, зокрема 20 квітня 1966 – до Верховного суду УРСР з вимогою переглянути кримінальну справу О.Заливахи, а у 1968 – т. зв. "Лист 139-ти".

Як Алла Горська і Людмила Семикіна, Галина Севрук відмовилася покаятись і відкликати свій підпис, за що і була виключена з кандидатів у члени Спілки художників. Після масових репресій 1972 р. вона листувалася з ув'язненими друзями І.Світличним, Б.Горинем, Д.Шумуком, спілкувалася з культурними діячами еміграції – подружжям Гевриків, В.Вовк. У зв'язку зі справою І.Русина 15 жовтня 1976 у Галини Севрук було здійснено обшук. До 1990 р. вона вважалася невиїзною.

Після відновлення української державності персональні виставки Галини Севрук відбулися в Торонто, Дрездені і, звичайно ж, в Україні. У 2005 році з великим запізненням їй надали звання заслуженої художниці України.


У постійній експозиції Музею шістдесятництва знаходяться її живописні твори "Пролісок", "Поламані крила", "Зрада", "Вершник" та серія художньої кераміки на тему Київської Русі.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.