Сім аргументів на користь 8 травня

Продовжувати й надалі відзначати День перемоги 9 травня - значить лишатися в рамках совєтської парадигми про "звільнення пів Європи". Натомість відзначення Дня перемоги над нацизмом 8 травня означає для нас усвідомлення, що нацизм тоді, в 1945 році, було подолано, але московська загроза лишилася непереможеною

 

Чому треба відмовитися від відзначення Дня перемоги над нацизмом 9 травня, тобто в один день з Росією, й відзначати його спільно з усім світом лише 8 травня?

І. Історичні аргументи

1. Друга світова війна (в Європі) завершилася капітуляцією Німеччини ввечері 8 травня. На частині території СРСР (східні часові пояси) вже було 9 травня. Задля відокремлення від Європи й формування власної ідеології та концепції "великої вітчизняної війни" (на противагу Другій світовій) в СРСР призначили Днем перемоги саме цю дату. Тобто 9 травня - це День перемоги СРСР в "ввв", 8 травня - День перемоги (в Європі) над нацизмом в 2СВ.

2. Концепція "великої вітчизняної війни" є облудною і всуціль брехливою, як і всі наративи, що формувалися і формуються у Кремлі. Ця концепція покликана представити СРСР миролюбною країною, яка стала жертвою "віроломного" нападу нацистської Німеччини. Й опісля нападу ця країна - нібито за незначної допомоги союзників - майже самотужки здолала нацизм і ще й звільнила від нього пів Європи.

3. Насправді СРСР перед початком Другої світової війни (в серпні 1939) уклав мирну угоду з Німеччиною, чим розв'язав Гітлеру руки в Європі. СРСР таємно поділив з Німеччиною сфери впливу і активно заходився анексувати "свою частину". 17 вересня 1939 року забрав східну Польщу (західну Україну і західну Білорусь). Далі вторгся в Фінляндію й відкусив частку її території. Відтак в 1940 році прибрав до рук країни Балтії та Буковину (входила до складу Румунії).

Це все відбувалося в хронологічних межах Другої світової війни. Поки Гітлер діяв в Західній і Центральній Європі, СРСР діяв аналогічно у Східній. Саме задля виведення цих агресивних подій за дужки й було вигадано концепт "ввв". Тобто СРСР нібито аж ніяк не був агресором, а лише жертвою і визволителем.

 
Військові дії у Європі. 1940 рік

4. Слід розуміти, що совєтський режим був не менш людожерним, аніж нацизм. Масові розстріли, репресії, концтабори, голодомори, депортації мільйонів людей і цілих народів, знищення "ворогів народу" - ось неповний перелік звичайних практик СРСР. Тому звільнення пів Європи від нацизму для цієї половини Європи означало аж ніяк не здобуття свободи, а потрапляння під московське ярмо.

Про те, як відбувалося само це "звільнення", існує чимало спогадів, наукових праць, фільмів. Але сьогодні можна наочно це уявити, побачивши, як діють росіяни на українських територіях, які вони "звільняють" від "українських нацистів". Вбивства, ґвалтування, тортури, концтабори, мародерства. В 1944-45 роках Центрально-Східна Європа пережила те саме. Те саме пережила й вся Україна, звільнена тоді від нацистів, але знов окупована московським режимом.

5. Мотивацію США, Великої Британії, Франції й інших країн, які під час Другої світової війни уклали із СРСР антигітлерівську коаліцію, можна цілком зрозуміти. Нацистська Німеччина спільно з Італією окупувала купу країн й була спільним ворогом і для демократичного Заходу, і для Москви. Це була ситуативна угода.

Втім, розуміючи справжню сутність СРСР, вже незабаром після завершення Другої світової війни країни Заходу заснували оборонний військово-політичний союз (НАТО), щоб унеможливити спроби Москви іще кого-небудь "звільнити", чи пак анексувати.

Отже, продовжувати й надалі відзначати День перемоги 9 травня - значить лишатися в рамках совєтської парадигми про "звільнення пів Європи". Натомість відзначення Дня перемоги над нацизмом 8 травня означає для нас усвідомлення, що нацизм тоді, в 1945 році, було подолано, але московська загроза лишилася непереможеною.

ІІ. Аргументи сьогодення

6. Сьогодні усі ці речі стають іще більш наочними і зрозумілими. 9 травня Москва захлинатиметься побєдобєсними реляціями не лише про перемогу над нацизмом в 1945 році, але й про "перемогу" над "українським нацизмом" в 2022 році.

Росія цілком ототожнюватиме ці речі, представлятиме ту війну ("ввв") і цю війну (даруйте, "спецоперацію") як нібито тотожні речі. Як продовження справи "дєдов". Як хрестовий похід проти неонацизму. Неонацизму, в якому Росія вже ладна обвинуватити не лише Україну і США, ВБ тощо, але навіть Ізраїль!

7. Правда ж полягає у тому, що путінська Росія сьогодні втратила будь-які моральні підстави святкувати перемогу над нацизмом. Про яку перемогу над нацизмом може йтися в країні, яка під проводом Путіна за 23 роки його правління сама скотилася до натурального і неприхованого фашизму? В якій фашизм натурально переміг.

Фашизм, нацизм, рашизм - можна давати різні визначення цьому людиноненависницькому явищу, але суть від цього не міняється. Російський "день перемоги над нацизмом" сьогодні є торжеством справжнього нацизму.

 

Отже, питання. Для чого нам зберігати хронологічну тотожність із цими збоченими маніяками та їхньою облудною концепцією? Немає жодних підстав. Сьогодні для нас немає жодної причини й надалі дотримуватися російської хронології.

Ми маємо 8 травня разом із усією Європою відзначати поразку нацизму в Другій світовій війні. А Росія - поки що - нехай наодинці в своєму безумстві святкує нацизм 9 травня. "Поки що", - бо рано чи пізно цих маніяків треба погамувати. І дуже добре, що довкола цієї справи із Україною на чолі поволі формується новітня коаліція.

Яка обов'язково святкуватиме у майбутньому перемогу і над російським нацизмом.






Теми

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.