Нова світлина із Степаном Бандерою

Це фото пластової мандрівки Горганами влітку 1929 року. Степан Бандера - крайній праворуч. Саме під час цієї мандрівки Бандера отримав своє відоме псевдо "Баба".

 

Нова світлина із Бандерою! Він - крайній праворуч. Днями Дмитро Проданик опублікував цю світлину. Я одразу зацікавився, бо це могло бути фото пластової мандрівки Горганами влітку 1929 року за участі Бандери.

Почав перевіряти і припущення підтвердилось. Таке ж фото з рекламою пластовий таборів на 1930 рік опублікував Пласт в одному з видань. Підписане воно, як "ранкова руханка".

З допомогою бувалих мандрівників у групі "Хочу в гори" вдалось зʼясувати, що фото зроблене на горі Середній з видом на гору Високу в Горганах. В звіті, який зберігся у ЦДІАЛ і в спогадах учасників подано, що та мандрівка починалась на пластовому таборі Сокіл. Далі через ці дві гори на Грофу, а далі на Попадю.

Саме під час цієї мандрівки Бандера отримав своє відоме псевдо "Баба". Бо дорогою обговорювався статут куреня старших пластунів, а Бандера постійно акцентував, що "не треба нам бабів" (тобто, що курінь має бути не мішаним, а лише для старших пластунів, без пластунок).

Цікаво, що на цьому фото добре видно, як таборували пластуни у той час. Кожен ніс із собою військову плащ-накидку, які складались разом і творили більше шатро для ночівлі. Звісно, що й розпорядок дня був чітким та включав не лише сніданок вранці (серед виявлених світлин є також процес приготування одразу на двох ватрах, у маленьких казанках), але і ранкову руханку. За німецькою системою, яку раніше ці пластуни вивчили під час таборування на Соколі під керівництвом підполковника Армії УНР Івана Чмоли.

Після Попаді Бандера із друзями помандрували на гору Високий Верх. Там був один із пунктів транспортування підпільних видань УВО. Закарпатські пластуни приносили літературу із свого боку, а галицькі забирали. За спогадами одного з учасників - частина групи пішла за літературою і мала цілком навантаженими наплічники цією нелегальшиною. Напоровшись на польську поліцію / прикордонників поводились природньо і обшук не проводився.

Раніше вже було відомо кілька світлин із цієї мандрівки. Тобто у мандруючих був фотоапарат. Ця та ряд інших світлин із таборування Бандери й друзів на горі Середній дають можливість майже точно локалізувати місце де вони розгорнули свій табір для першої ночівлі у цій мандрівці. А також дають надію, що з часом вдасть ємо максимально точно описати їхній маршрут.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.