"Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

 

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Для мене цей відчутний слід почався з Малої академії наук у Львові, першим президентом якої був саме Юхновський. Вже тоді, на самісінькому початку 90-х це прізвище вимовлялося так, ніби в ньому кожна літера була великою. І рівень львівської МАН був надзвичайно високим...

Навіть я, яка ходила на секцію української філології, розуміла, якою величезною була роль Ігоря Рафаїловича в тому, щоб мала академія насправді була не малою, а дуже серйозною. Щоб для нас викладали та керували нашими дослідженнями серйозні науковці з Львівського університету. Щоб до нас, шнурків-старшокласників, ставилися серйозно і з повагою. Він до всіх ставився серйозно і з повагою.

І в науці, і в політиці, і у громадській діяльності Юхновський був завжди - величина. І завжди - моральний авторитет.

Очолив "Меморіал". Доклався до створення Товариства української мови (тепер - "Просвіта") та Народного Руху. Очолив Народну Раду - першу українську парламентську опозицію (більшість тоді була комуністична). Був одним із архітекторів нашої незалежності. Як голова парламентського комітету з питань науки і освіти, допомагав відродити Києво-Могилянську академію. Створив Інститут національної пам'яті.

Він не був борцем-трибуном, не вигукував, не скандалив, не шукав популярності, не ганявся за всенародною любов'ю. Інтелектуал, фізик-теоретик, він був майстром витонченого аргументу. Вмів складне пояснити так просто, щоб було зрозуміло кожному, і нікого не принизити. Будучи фізиком, він щиро вірив у Бога. Будучи науковцем, розумів і цінував значення суспільних наук, гуманітаристики та духовності. Він умів знаходити компроміси, але ніколи не йшов на компроміси щодо засадничих принципів та цінностей.

Йому боліла неграмотність і некомпетентність - від людей, які заповнюють бюлетені на виборах, до очільників держави. Він поважав тяглість традицій і творив новації - не бачачи в них суперечності, як це часто роблять зараз.

Справді, велика людина. ЮХНОВСЬКИЙ. Дуже сумно, коли такі люди йдуть від нас.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.