Віднайдено герб автора українського національного гімну "Ще не вмерла Україна"

Павло Чубинський походив з шляхетного лицарського роду, який мав герб "Леліва". Леліва - шляхетський герб, який вперше згадується у документах 1324 року. Герб має у синьому полі золотий півмісяць рогами догори, над яким розташована срібна 6-променева зірка. У клейноді хвостове віяло павича, на тлі якого, як і на щиті, зображено золотий півмісяць і срібну зірку.

 

Сенсація! Віднайдено герб автора українського національного гімну "Ще не вмерла Україна"!

Мій вчитель і наставник Сергій Миколайович Лисенко, заступник голови Українського геральдичного товариства і член Національної спілки краєзнавців України розшукав герб родини автора українського національної гімну "Ще не вмерла Україна" Павла Платоновича Чубинського.

Павло Чубинський походив з шляхетного лицарського роду, який мав герб "Леліва". Леліва - шляхетський герб, який вперше згадується у документах 1324 року. Герб має у синьому полі золотий півмісяць рогами догори, над яким розташована срібна 6-променева зірка. У клейноді хвостове віяло павича, на тлі якого, як і на щиті, зображено золотий півмісяць і срібну зірку.

Після Городельської унії 1413 року ряд гербів, в тому числі й Леліва були офіційно закріпленні за представниками литовської шляхти, та відбулось зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та зокрема правосланої шляхти Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. За умовами Унії цей герб польські шляхтичі Ян Тарновський та Ядвіга з Леженєц передали в користування роду старости Віленського Монивида.

 
Павло Чубинський

Пізніше герб використовували 830 родів з Білорусі, Литви, Польщі та України, зокрема Адамовичі (рід), Глебовичі, Добрянські, Дорогостайські, Єльці, Заберезинські, Заглинські, Маниведовичі, Олехновичі, Пілецькі, Сенявські, Сташкевичі, Тарновські, Тишкевичі, Чапські. І як тепер виявляєть і Чубинські!

В Україні герб виступав як основа або елемент гербів міст Тернопіль, Теребовля (герб Тарновських), Копайгорода (герб М'ясковських), Гранова, Завалова, Миколаєва на Поділлі (герб Синявських).

І логічно, щоб герб Леліва став гербом села Чубинське біля Борисполя, який був родовим маєтком автора українського національного гімну.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.