АНОНС: П'ятий Харків. Чому і як ми говоримо про геноцид?

27 та 28 січня Харківській Літературний музей проведе низку подій, центральним сюжетом яких є екстремальний досвід геноциду.

В межах культурної ініціативи "П'ятий Харків" і до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту відбудеться низка подій, центральним сюжетом яких є екстремальний досвід людини/суспільства, які переживають те, що академічною мовою називають геноцидом.

Особливість цієї розмови з аудиторією в тому, що сьогодні кожен із нас в Україні стає носієм такого досвіду. Зрозуміти, як говорити про цей досвід — це наш вибір без вибору.

У фокусі двох лекцій представлення трагедій XX ст., в яких українські землі були епіцентром — Голокосту та Голодомору, крізь призму художньої літератури.

На відповідь філософа про можливість писати поезію після Аушвіцу відповіддю стали нові підходи літераторів.

Поговорити про те, які зміни в літературному процесі тягнуть за собою трагедії, які торкаються мільйонів, змінюють життя поколінь, як і чому автори беруться за такі складні теми, що зумовлює успіх одних творів і лишає непоміченими інші, покликані дві дискусії, після кожної із лекцій.

В цих дискусіях точки дотику шукатимуть між собою історики та літературознавці, і дослідники разом із аудиторією.

Дві великі дискусії у продовження заходу покликані запропонувати аудиторії вихід за звичні уявлення про те, що в публічному дискурсі називають геноцидом, і не лише поставити питання щодо певної інструменталізованості самого терміну, але і спрямувати увагу на нищення того, що в сучасній Європі окреслюється як спадок — культурного фонду, але також митців, які працюють в цьому полі.

На тлі поточної війни ми не маємо шансів розставити точки в цих питаннях, але заради збереження власної агентності у міжнародних дискусіях зобов'язані підіймати їх і рефлексувати стосовно того, що відбувається.

Учасники:

Софія Андрухович,

Наталія Горбач,

Тетяна Пилипчук,

Артем Харченко,

Дарина Маттінглі,

Катерина Семенюк,

Оксана Довгополова,

Леся Гасиджак,

Олександр Воронюк,

Віталій Титич,

Наталка Маринчак,

Володимир Діброва,

Віктор Дворніков,

Саша Довжик,

В'ячеслав Ліхачов,

Юлія Ніколаєвська,

Кароліна Кудріна.

Організатори заходу:

Харківський ЛітМузей,

Сергій Жадан,

ГО Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

За підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Вхід вільний!

"П'ятий Харків" — це культурна ініціатива, яку у 2016 році започаткували письменник, музикант Сергій Жадан та Харківський літературний музей. Назва відсилає до есе Юрія Шевельова "Четвертий Харків", де він розмірковує про чотири образи міста. 

 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.