Українська правда
Історична правда

Мехіко: екскурсія будинком-музеєм Троцького. ФОТО

18.10.2010 _ Павло Солодько
Версія для друку

...Гортаю книгу відгуків музея Троцького в столиці Мексики. Один із перших написів, за який чіпляється око: "Хорошо, что убивают таких людей, как Троцкий! За розвал Великой России". Репортаж із останнього притулку уродженця Кіровоградщини Лева Бронштейна.

Славетний мексиканський художник і майбутній лауреат Ленінської премії миру Дієґо Сікейрос не розрізняв мистецтво і політику – 24 травня 1940 року він разом зі ще десятком митців атакував будинок на Віденській вулиці в Мехіко, де жив найголовніший ворог Сталіна Лев Троцький.

Бойовики Сікейроса – його соратники по громадянській війні в Іспанії і мінери з профспілки, в яку входив Дієґо – постукали у вхідні ворота на світанку. Керівник охорони, американський троцькіст Роберт Шелдон Гарт відкрив їм браму. Митці зв'язали решту охоронців, побігли через садок до виходу зі спальні і розпочали хаотичний вогонь з автоматів Томпсона.

Іспанський художник Антоніо Пухоль стріляв через двері робочого кабінету. Мексиканський митець Луїс Аренал стріляв крізь інші двері, де була спальня внука Троцького Всеволода Волкова – єдиного його нащадка, який залишився в живих після сталінських чисток.

Загалом крізь двері і вікна було випущено 200 куль. Троцького і його дружину Наталю Сєдову врятувало те, що одразу ж з початком шуму вони заховалися у “мертвій зоні” між ліжком і зовнішньою стіною, а ковдра зберігала обриси їхніх тіл. Ліжко потім довелося замінити – воно було нашпиговане кулями.

Замах був гучним, але неефективним – єдиним постраждалим став 14-річний онук Сєва, якого поранило в палець ноги.

“Звичайно ж, їм у першу чергу потрібен був дідусь, а не внук, - говорить 84-річний мексиканець Естебан Волков, який колись був Всеволодом. - Вони стріляли в мене просто так, щоб зробити додатковий подарунок для Сталіна”.

Вхідний вестибюль Будинку-музею Троцького в Мехіко. Лев Давидович у різні роки життя

Я і мій колега Артем Чапай розмовляємо з Естебаном у будинку-музеї Троцького в Мехіко. Тут Троцького вбили, тут він і похований.

***

На карті Мексики 1988 року Койоакан (“місце, де живуть койоти” з ацтекської) позначено як передмістя Мехіко. Зараз це фактично центр. Аристократичний і буржуазний район. Тільки тут усі хати акуратно  пофарбовані (до речі, $500 в місяць – найвища оренда в столиці) і немає всюдисущих майстерень чи забігайлівок, характерних для решти Мехіко.

Вулиці тут називаються з претензією – Віденська, Лондонська, Брюссельська, Берлінська...

Звичайний койоаканський будинок. Вуличні музиканти - мар'ячі - мають шанси заробити в цьому кварталі більше, ніж деінде

У 1930-их Койоакан був районом богемним. Тут жили зірка Голівуду Долорес дель Ріо, згаданий вище Сікейрос, його соратник по монументальній школі живопису Дієґо Рів'єра, дружина Рів'єри Фріда Кало (остання стала туристичним символом Койоакану після фільму “Фріда” з Сельмою Хаєк у головній ролі) та інші культові персонажі – аж до Луїса Бунюеля.

Троцький приїхав сюди у 1937 році, після семи років вигнання і мандрах по не вельми гостинній до нього Європі.

Це вже не був той легендарний перший нарком закордонних справ СРСР, засновник і перший головнокомандувач Червоної армії, з чиїм прізвищем на вустах ішли у бій тисячі людей. Він програв внутрішньопартійну боротьбу, і замість "партії Леніна-Троцького" у бронзі та камені відлили "партія Леніна-Сталіна".

Стенд у музеї зображує етапи великого шляху радянського політемігранта: еміграція в США і поверненя (1917), депортація в Казахстан (1928-1929), вигнання в Туреччину (1929-1933), вигнання у Францію і депортація (1933-1935), домашній арешт у Норвегії (1935-1936) і прибуття в Мексику (1937).

Тому все попереднє життя уродженця нинішньої Кіровоградщини Лева Давидовича Бронштейна (Троцького) ми залишимо за межами цього репортажу.

Хто хоче дізнатися більше неупередженої інфи про біографію нашого видатного земляка, рекомендую фахову та цікаву довідку кандидата історичних наук Юлія Федоровського (Луганськ) "Лев Троцький і Україна". Вона складається із двох частин: 1879-1919 і 1919-1940 роки.

В Мехіко ми зустрічаємося з іншим Троцьким. З вигнанцем - головним опонентом Сталіна i головним дисидентом того часу. Тільки для цього нам треба знайти у барвистих кварталах Койоакану його колишній будинок, який став музеєм і кладовищем. Ми розпитуємо перехожих, майже всі знають дорогу.

На вулиці - 21 серпня 2010 року. Рівно 70 років тому Сталін дотягнувся-таки до Троцького, десь тут, у Койоакані.

Ріг Віденської та Абасольської. Вказівники до музеїв двох відомих мешканців Койоакану - Троцького і Фріди Кало. Кажуть, нібито вони були коханцями

"Ось тут, за рогом, - вказує поліцейський, навіть не дослухавши нашого "Де знаходиться..?" Виявляється, про музей питають дуже часто, особливо ґрінґо люди європейської зовнішності.

Стає зрозуміло, чому ми не могли знайти вхід з Віденської вулиці. Стара брама, крізь яку і поїхав помирати в лікарню Троцький, зачинена - і відвідувачі заходять у музей з боку Ріо Чурубуско. У 1930-их тут був пустир, а зараз - магістральна вулиця.

Новий парадний фасад пофарбовано у червоний колір. На стіні - графіті.

Графіті на музейному паркані з боку Ріо Чурубуско. За цією стіною - подвір'я будинку Троцького. Зверніть увагу на цеглу, якою "доточено" паркан. Загорожу домурували після невдалого замаху Сікейроса

Музей складається з кількох частин - виставкового залу, конференц-залу і офісів. Тут раніше були технічні споруди, а до самого будинку Троцького треба пройти через окремий коридор.

Вхідний квиток коштує 40 песо (приблизно 28 грн), для студентів - вдвічі дешевше.

Перша експозиція - "Троцький у Мексиці". Нам розповідають історію політичного дисидента, який прибув на інший континент і одразу потрапив у вир богемного життя.

Наталія та Лев прибули в Мексику (порт Тампіко) 7 січня 1937 року. Їх зустрічає дружина Рів'єри Фріда Кало (посередині)

Троцького запросив у Мексику президент Ласаро Карденас - на прохання художника-монументаліста Дієґо Рів'єри. Тоді вони всі були соціалістами, і забезпечили вигнанцеві справді комфортні умови, в порівнянні з домашнім арештом у Норвегії чи Франції.

Перший час родина Троцьких мешкала у "блакитному будинку" (там зараз музей Фріди) Рів'єри і Кало.

Потім високі сторони посварилися (різні дослідники називають різні причини: хтось політичні, мовляв, Рів'єра став сталіністом, хтось - побутові, мовляв, Троцький і Фріда стали коханцями) і Троцький переїхав за кілька кварталів - у будинок на Віденській.

Картина з другого поверху музею. Цілком у стилі Кало: ліворуч - Дієґо Рів'єра, праворуч - сама Фріда, посередині - Лев Давидович.

До Троцького в Мехіко приїздив навіть засновник сюреалізму Андре Бретон - разом із французом українець написав маніфест проти догм соціалістичного реалізму, який тоді став панівним "і єдино вірним" стилем у радянському мистецтві. "Незалежність мистецтва - для Революції. Революція - для повної свободи Мистецтва".

Але в основному експозиція зосереджується на політичних викликах, які стояли перед відомим вигнанцем.

Троцького виставили з Третього Інтернаціоналу (міжнародної організації комуністів), а грандіозні відкриті судові процеси у Москві визнали його керівником "троцькістсько-зінов'євського терористичного центру", який готував криваві акти проти радянської держави та її керівництва.

Свідчення Троцького щодо московських процесів можна подивитися і послухати у розділі "ВІДЕО"

Крім нас, у залі ще якісь студенти - за вимовою, схоже, американці. Вони читають про незалежну комісію доктора Джона Дьюї, яка досліджувала матеріали московських процесів над "ворогами народу" і зрештою визнала Троцького непричетним до приготування актів терору.

Вони кивають головами і йдуть далі, а я згадую про прислів'я "говорить багато, як Троцький". Це все, що мій народ зберіг у своїй невичерпній пам'яті про свого колишнього вождя/ворога.

Троцький у Мехіко. Здається, стають зрозумілими джерела іміджу нинішнього головного опозиціонера Кремля Едуарда Лімонова :)

Крізь коридор, завішаний портретними фото Троцького і його дружини Наталії, потрапляємо на власне помешкання більшовика - точніше, на його задвірки. Раніше тут тримали кур і кролів - ці господарчі споруди й зараз збереглися, старанно пофарбовані в зелене.

"Дід не ризикував ходити вулицями, - розповів пізніше Естебан Волков. - Якщо треба було кудись поїхати, завжди сідав у машину, разом із охоронцями. Тому він любив доглядати за кролями і курами". Домашні тварини, крім релаксу, забезпечували родині Троцьких також м'ясо і яйця.

Марксист і кури

Інші "фізичні вправи", на яких наголошує експозиція - поїздки Троцького з товаришами за межі Мехіко, на природу. Він захопився колекціонуванням кактусів. Біля курятнику висить плакат із цитатою:

"Однією з основоположних ідей створення комуністичної людини є те, що вона разом із інтелектуальною працею розвиває і вміння щось робити руками".

Стіна, на якій висить плакат - стіна колишнього будинку, де жила охорона. Троцький мав на той час багато прихильників - членів Четвертого Інтернаціоналу - які допомагали йому. Охороною керували американці з Соціалістичної Робітничої партії.

Сам будинок Троцького побудовано у вигляді літери Т. Праворуч - сад і Віденська вулиця, ліворуч - будинок охорони і Ріо Чурубуско, внизу - приміщення музею

В садочку на тлі будинку охорони фоткається якась пара. Я вирішую провести бліц-опитування - що змусило цих людей віддати сім доларів за вхід?

Хуан Кодорніу фоткає дружину в садку на подвір'ї будинку Троцького. На задньому тлі - вхід у будиночок охоронців

"Ми іспанці, зараз викладаємо в Національному університеті Мехіко, - каже лінгвіст Хуан Кодорніу. - Живемо в Койоакані, і не могли не відвідати музей, присвячений нашому видатному сусідові".

Заходимо в будинок, де жили охоронці. Тут теж експозиція, переважно фото революційних років.

Головнокомандувач Робітничо-Селянської Червоної армії і якийсь "син таращанського полку".

Згадок про війну Троцького проти українських селянських ополчень або про криваве придушення антибільшовицького бунту в Кронштадті тут немає.

Натомість є свідчення про його родину, майже всю вимордувану Сталіним. Хто загинув у таборах, кого вбили, кого довели до самогубства...

Сєва Волков - єдиний родич Троцького, біля прізвища якого вказана тільки дата народження. 1926 рік. Він залишився у Мексиці і став відомим хіміком. "Слухай, - кажу я Чапаю. - А він же десь тут живе, в Мехіко. Давай на вході спробуємо його адресу дізнатися, інтерв'ю візьмемо". "Ти думаєш? - каже Артем. - Йому вже 84 роки".

Одна з небагатьох згадок про Україну в музеї. "Народився в Янівці, зараз Бериславка Херсонської області України..." Невеличка помилка - село БерЕславка Бобринецького району з 1939 року адміністративно належить до Кіровоградщини

Інший лячний список загиблих - ЦК партії більшовиків. Усі вони були поруч із Леніним у 1917. Станом на 1939 рік у цьому переліку прізвищ тільки троє живих. Сталін і Троцький. А ще - перша у світі жінка-міністр Олександра Коллонтай, яка так красиво фантазувала на тему комуністичного майбутнього.

Троцький справді був головним дисидентом своєї епохи. На його ліквідацію працювала величезна державна машина. Сталін знищив не тільки Троцького, але й його менш впливових соратників.

ЦК більшовицької компартії 1917 року станом на кінець 1930-их. Написи під прізвищами - "Убитий", "Застрелений", "Зник без вісті". Тільки під Троцьким - "У вигнанні".

"Політична" стаття 58 кримінального кодексу РСФСР 1938 року мала 14 частин, усі про державні контрреволюційні злочини.

Крім загалом нейтрального тону статті (..."контрреволюционный саботаж, т.е. сознательное неисполнение кем-либо определенных обязанностей или умышленно небрежное их исполнение..."), важливу роль в долі ув'язненого відігравало формулювання у вироку.

Їх було так багато, що вони вже зводилися до абревіатур - наприклад, ПЛКРД - "право-левацкая контрреволюционная деятельность" або ВАТ - "восхваление американской техники" або ЖИР - "жена изменника Родины" тощо.

І була абревіатура КРТД - "контрреволюционно-троцкистская деятельность". Оця "Т" призводила до того, що табірна адміністрація відчувала такі ж почуття до арештанта-троцькіста, які Сталін відчував до Троцького. Хоча вже у самому формулюванні є стандартне радянське двоємисліє - адже саме троцькісти тоді були революційним, радикальним крилом партії, яке вимагало подальшого розвитку революції, а не її бюрократизації.

Будинок Троцького. Вихід із кабінету секретарів у садок. На даху видно спостережну вежу з бійницями, збудовану після замаху Сікейроса

Ми виходимо на вулицю і через ґаночок - безпосередньо в будинок, де провів останні роки Троцький. Обстановка досить простецька.

Кухня - багато глиняного посуду, схожого на українські миски. Але це все місцеве, індіанське.

Їдальня - звичайний стіл, багато жовтого - у меблях і посуді.

В їдальні наштовхуюсь на чоловіка, схожого на індіанця з Юкатану. Але він постійно клацає фотоапаратом, невже японець? Так і є - Ічіро Ісікава (якщо я правильно записав його прізвище) - лікар з Японії.

Їдальня. Посуд теж індіанський. Фото Олега Бутенка

На моє запитання, чому він прийшов у музей Троцького, Ісікава відповів по-японськи лаконічно: "Тому що ця людина надзвичайно відома".

Повертаємо і крізь вузький прохід втрапляємо в робочий кабінет. Зазвичай екскурсанти завмирають тут у трепеті "відчуття історії". Японський апарат заклацав удвічі швидше, знімаючи робочий стіл із допотопним диктофоном - "Едіфоном" - і восковими валиками для записування голосу.

За цим столом убили Троцького.

Диктофон і книги на етажерці біля робочого столу

Це сталося всього через кілька місяців після замаху, здійсненою групою Сікейроса. Убивство здійснив завербований НКВС молодий каталонський комуніст Рамон Меркадер, який ще у 1938-ому встановив особисті стосунки з секретаркою Троцького Сільвією Аґелофф (ця американка з Соціалістичної Робітничої партії США добре знала російську).

В 1940 році Меркадер переїхав у Мехіко, залегендований як канадський підприємець. Через Аґелофф став вхожим у дім Троцького.

20 серпня 1940-го сталінський агент прийшов до Троцького, щоб показати йому якийсь свій текст марксистської тематики. Під плащем він приніс льодоруб. "Я залишив його на столі під плащем, - свідчив він потім у суді. - Щойно Троцький розпочав читати статтю, я зрозумів, що це шанс. Я дістав льодоруб, став за старим і, заплющивши очі, вдарив з усієї сили".

ЯК ЦЕ БУЛО: Ален Делон у ролі вбивці

Реконструйована сцена убивства головного ворога Сталіна - із британського художнього фільму 1972 року “Замах на Троцького”. У ролі жертви – Річард Бартон, у ролі Рамона Меркадера - Ален Делон. Останній, між іншим, був разюче схожим на Меркадера.

Зверніть увагу, з якою детальністю відтворено робочий кабінет, де сталося вбивство. Для порівняння - фото з музею. Навіть карта Сполучених штатів Мексики на стіні присутня:

Робочий стіл Троцького, за яким його вбили

Дірка в черепі сягала 7 сантиметрів, однак Троцький не втратив свідомості. На його крик прибігла охорона, яка побила Меркадера майже до смерті, але Лев Давидович їх зупинив: "Цій людині є що розповісти".

Меркадер (праворуч) дає свідчення мексиканській поліції. Каже, що Троцький перешкоджав його одруженню з Сільвією Аґелофф

"Я саме повернувся зі школи і насторожився тим, що біля воріт була купа абияк припарковних авто, - згадує Естебан Волков. - Посередині садку поліція тримала Меркадера. Я знав його. Він був побитий і стогнав. Дідусь лежав на землі, але охоронці не дозволили мені підійти ближче, бо він наказав: "Не пускайте сюди Сєву, дитина не повинна це бачити". Потім його винесли на носилках".

Останні хвилини життя Лева Троцького

Справжнє ім'я убивці з'ясували (за допомогою відбитків пальців) тільки у 1950-ому. Відсидівши присуджені йому 20 років, Меркадер виїхав у Москву (в останні роки правління Хрущова), де отримав звання Героя Радянського Союзу. Помер 1978 р. на Кубі, похований у столиці Росії під іменем Рамона Івановича Лопеса.

 

Фото з музею: поліцейські чини Мехіко демонструють знаряддя вбиства

Можна було б припустити, що цей льодоруб мав би бути ледь не центральним експонатом музею. Це не так, оскільки він зник із сховища речових доказів поліції Мехіко ще 70 років тому – і тільки у 2005-ому донька поліцейського чиновника Альфредо Саласа Ана Алісія зізналася, що її батько викрав "вещдок", щоб... “зберегти його для нащадків”.

Естебан Волков тоді сказав, що готовий надати зразки своєї ДНК, щоб за плямами крові визначити справжність льодорубу – але тільки тоді, коли Ана Алісія подарує його музею. Однак донька поліцейського не згодилася з такою умовою: “Я хочу отримати з цього прибуток, а не дарувати”.

...Далі спальня. Сюди був скерований вогонь невдалого замаху групи Сікейроса. У стінах досі збереглися чималенькі дірки від автоматних куль, які старанно фоткає японський відвідувач.

Спальня Троцького і Наталії. В кутку під маленьким столиком вони заховалися, коли будинок атакувала група Сікейроса. Над узголів'ям видно вибоїну від кулі

Вікно в спальню раніше було дверима в садок, але після замаху його та частину інших дверей заклали цеглою, перетворивши у вікно. На вимогу президента Карденаса в усі проходи будинку встановили важкі куленепробивні двері.

Паркан теж доточили цеглою, зробивши вищим, а по кутам двору на даху збудували щось на кшталт башт із бійницями. Однак ключиком до голови Троцького тепер виявилися не кулі художників, а любов секретарки.

...Серед експонатів музею є зворушливий лист президента Карденаса (на той час уже колишнього) до вдови Троцького Наталії:

"30 грудня 1947. Дорога і рідна! Амалія і я з любов'ю згадуємо про тебе і бажаємо щасливого нового року. Твій вірний друг і слуга, Ласаро Карденас"

В цих кількох словах - глибокий смуток державного мужа, який дав слово забезпечити безпеку вигнанця і не зміг.

Уздовж спалень Троцького і Сєви тягнеться вузесенька вбиральня. Скромна (на ті часи, напевно, не дуже скромна) ванна, туалет, шафа з одягом, колонка (на вугіллі), раковина. Кілька особистих речей.

До речі, група Сікейроса після замаху успішно втекла на автівках, прихопивши з собою і Шелдона Гарта, який відкрив браму. Його розстріляний труп поліція знайшла через кілька днів в пустелі за Мехіко. Славетний чилійський поет і майбутній Нобелівський лауреат Пабло Неруда, який у 1940-ому працював дипломатом у Мексиці, допоміг Сікейросу втекти за кордон.

Від Гарта залишилася меморіальна табличка у садку. Її написав Троцький, англійською: "В пам'ять Роберта Шелдона Гарта (1915-1940), убитого Сталіним".

Ми проходимо кабінет секретарів Троцького і знову виходимо в садочок - з кактусами і акуратно підстриженими кущами.

Тут, між будинком і музеєм, і поховано Троцького з дружиною. Напевно, зараз це одна з небагатьох могил у світі, над якою майорить червоний прапор.

Тут лежить урна із прахом Троцького і Наталії

Ми повертаємося у музей, до виходу. В коридорчику-переході розминаємося з черговими відвідувачами.

"Раніше людей приходило небагато, - розповідає службовець, яка продає квитки. - Зараз трохи побільшало, до 40 в день".

Ми питаємо, чи не знає вона, де живе внук Троцького. "Пан Естебан? - питає службовець. - А він зараз сюди прийде, почекайте 20 хвилин".

Ура! А щоб не втрачати час, вирішуємо продовжити опитування.

"Мене звати Сюзі Вайсман, я доктор політології з Каліфорнії, - каже чергова відвідувачка. - Сюди взагалі-то приїхала на конференцію "Ліва опозиція у ХХ-ому сторіччі". А ви звідки? З України?!! Я знаю одну людину з України!!!"

"Зараз Кличка назве або Шевченка", - сміємося з Чапаєм. Але товаришка Вайсман розповідає нам зовсім іншу історію.

"Цю людину звати Олег В. Це дуже погана особа!"

З розповіді дізнаємося, що киянин Олег В. організував в Україні щось на кшталт фіктивної троцькістської організації, і отримував гранти у західних колег. Але це не головне - він обіцяв організувати поїздку на батьківщину Троцького, у Бобринецький район Кіровоградщини, і чи то не зустрів троцькістів, коли вони прилетіли, чи взагалі зник.

Поки професор розповідає про пригоди американців в Україні, я роздивляюся афішу, яка висить на фасаді. Виявляється, до 70-річчя смерті Троцького в музеї організована ціла серія конференцій, з загальною назвою "Демократія, соціалізм і дисидентство".

Організатором виступає Інститут права на політичний притулок, до складу якого, власне, і входить будинок-музей. Президентом Інституту є внук Троцького Естебан Волков - той самий Сєва, якого 70 років тому поранили бойовики Сікейроса і на якого ми зараз чекаємо.

Нинішній вхід у музей. У 1940-ому з цього боку був пустир. Фото tiwy.com

До входу тим часом підтягуються троцькісти учасники конференції. Вони різні - від юних патлатих максималістів, які роздають саморобні газети з назвами на кшталт "Партизан" до дивної тітоньки, схожої на хіпі. "Я з покоління 1968-року, - каже вона (хоч родом нібито з багатої родини). - А ви звідки?"

Дізнавшись, що ми з України, тітонька радіє: "Правильно зробили, що поїхали! Бо ви живете поруч із цими довбонутими росіянами! Залишайтеся в Мексиці, будете продавати "Реформу" (що характерно, це права газета :) ), а там зачепитеся, в універ вступите..."

Від емоційної рятувальниці нас рятує сухенький і бадьорий чоловік похилого віку, який і виявляється Естебаном Волковим.

"Я зараз маю відкривати конференцію, тому давайте через годинку", - сказав онук Троцького. Так ми втрапили на науковий захід.

Вхідний квиток у музей.

У конференц-залі зібралося з півсотні гостей. На сцені, під плакатом із написом "Мехіко - космополітичне місто мігрантів", сиділи виступаючі. Наведу дві цитати.

Габріель Гарсія Іґерас, історик з Університету Сан Маркос (Ліма, Перу):

"Радянська бюрократія була кастою узурпаторів-контрреволюціонерів. Характерною є спільність радянського комунізму і капіталізму - і там, і там бюрократія діяла проти масових рухів повсталого робітничого класу. ...Перебудова в СРСР не була революцією, це була спроба КПРС врятувати соціалізм від агонії".

Сюзі Вайсман, професор Коледжу Сен-Марі (Каліфорнія):

"Троцький був демократичною опозицією Сталіну і його смерть вразила багатьох революціонерів, які сповідували демократичні ідеали. Демократія повинна діяти знизу, щоб не повторилися часи Сталіна, коли робітники побули кілька років господарями ситуації, а потім віддали ініціативу бюрократам".

Під час перерви ми змогли трошки поспілкуватися і з онуком Троцького.

Естебан Волков, онук легенди.

Естебан ВОЛКОВ, президент Інституту прав на політичний притулок і Будинку-музею Лева Троцького:

 - Вибачте, що не говорю з вами українською. На жаль, я не знаю жодної слов'янської мови, тому що з Левом і Наташею я спілкувався французькою, а зараз моя рідна мова - іспанська.

Троцький з ностальгією згадував про своє дитинство в Україні, але я досі не побував на його батьківщині. Я побував тільки в Москві, коли дізнався, що моя сестра вижила в таборах. Історик П'єр Бруе знайшов Алєксандру в Москві і подзвонив мені: "Вона дуже хвора, якщо хочеш побачити, приїзди негайно".

Це був 1989 рік, часи Горбачова, і я пішов у радянське посольство. Вони дозволили мені приїхати, я сів на літак "Аерофлоту", і встиг побачити сестру за два місяці до її смерті. Я єдиний з нашого роду, хто дожив до мого віку (посміхається).

Сікейрос не полював спеціально за мною - вони просто вирішили спробувати убити й інших членів родини. Як додатковий подарунок для Сталіна. Бо на той час я не переховувався. Сам їздив у школу, на автобусах.

Між дідом і Сталіном існували глибші протиріччя, ніж просто особисті негаразди. Це питання щодо того, який тип суспільства будувати в СРСР. Сталін будував криваву бюрократію, а Троцький захищав подальшу революцію.

Ми писали Горбачовим щодо анафеми, накладеної радянськими комуністами на Троцького, але жодного разу не просили зняти обвинувачення, висунуті московськими процесами над "ворогами народу". Ми хотіли дізнатися точку зору СРСР, але до самісінького його розпаду не отримали жодної відповіді.

Зараз тієї обструкції уже нема. Відбувається примирення, троцькістів приймають у компартії.

Українське посольство не допомагає нашому музею. Кілька разів приїздили журналісти з України - оце і все.

 ...Ми стоїмо на виході і, перечікуючи традиційну для літнього Мехіко вечірню зливу, гортаємо книгу відгуків. Поміж стандартних "well done", "fantastico" та "viva la Revolucion!" можна знайти і поодинокі написи кирилицею: "Спасибо за сохранение правды!" або "Хороший внутренний дворик".

Дуже часто брати-росіяни висловлюють схвалення тим, що таких людей, як Троцький, убивають. При читанні подібних рядків слова літньої хіпанки про "вам не повезло з довбонутими сусідами" вже не здаються такими абсурдними :)

"Хорошо, что таких людей как Троцкий и ему подобных, убивают, нет им прощения!!! за розвал Великой России!!!"

Але загалом у відгуках звучить цілком інтернаціональне захоплення - і навіть не особою Троцького, а самим музеєм. І тут я задумуюся - а куди це в Україну хотіли приїхати американські троцькісти?

У нас же навіть натяку на музей Троцького немає. Вдома і його прізвище згадали хіба що перед виборами, коли генерал Геннадій Москаль піарився, вимагаючи в СБУ "покарати винних в убивстві Троцького".

Через кілька днів я доберуся до інтернету і дізнаюся, що мер Бобринця хотів зробити такий музей (щоб районний бюджет наповнювати), але комуністи і націоналісти оголосили священну війну цій ідеї.

І я подумаю: "А якщо напишу, що музей Троцького (як і взагалі музеї) - річ корисна і потрібна, то чи не оголосять священну війну і мені? А якщо ще додати, що Троцький - видатний українець?" :)

Стіна аптеки, яка належала батьку Троцького - Давиду Бронштейну (фото звідси ). Цитата з книги Лева Троцього "Моє життя" про батька: "Сукно, шляпа, ботинки, лошадь или машина - у отца во всем было чутье качества. "Я грошей не люблю, - говорил он мне позже, как бы оправдывая свою прижимистость, - но я не люблю, когда их нема. Беда, когда грошей треба, а их нема".

Але це буде через кілька днів. А поки що я гортаю книгу відгуків. І нарешті знаходжу запис українською.

"Дякуємо народу Мексики за збереження нашої історії. Сім'я Гредусових. Бровари-Київ".

***

ДОВІДКА

Троцькізм (самі троцькісти називають себе більшовиками-ленінцями або революційними марксистами) – марксистська теорія, яка заперечує можливість побудови соціалізму “в окремо взятій країні”, обстоюючи світову і “перманентну революцію”.

Троцькісти були головними опонентами сталінізму - вони засуджували відсутність демократії у СРСР після 1928 року і вважали, що Сталін створив клас радянських бюрократів, які відібрали у пролетаріата владу (що характерно, подібним поняттям - “клас більшовицьких вельмож” - називається радянська бюрократія у агітаційних брошурах УПА).

У 1930-их роках позиції троцькістів були доволі сильними. У громадянській війні в Іспанії брала участь близька до троцькістів ПОУМ (Робітнича партія марксистської єдності), у бойових загонах якої воював і майбутній англійський письменник Джордж Орвелл. Через кілька років поумівців звинуватять у зраді і почнуть арештовувати їхні ж комуністичні союзники.

Барселона,березень 1937-го. "Антифашистська міліція" ПОУМ. Найвищий боєць, чорнявий із рукою на грудях - Джордж Орвелл. Кажуть, що його Гольдштейн - головний дисидент-ворог Великого Брата із "1984" - натхнений образом Троцького-Бронштейна. Фото звідси

Троцькістські ідеї досі представлені у Європі.

Якщо вірити англійській "Вікіпедії", на парламентських виборах 2002 року у Франції 10% виборців проголосували за партії, які називали себе троцькістськими (це удвічі більше, ніж на попередніх виборах).

На тогорічних парламентських виборах у Португалії "Лівий Блок" (близька до троцькістів політична сила) набрав 10% голосів.

В Україні троцькізм не має впливу на політичне життя країни, залишаючись хіба що екзотичним захопленням студентської молоді.

Фото: Павло СОЛОДЬКО, Артем ЧАПАЙ

Дивіться також інші екскурсії музеями України і світу



Павло Солодько
Pедактор "Історичної Правди"

Теми: Троцький, Мексика, Українська Революція, XX сторіччя, історія СРСР, Сталін, комунізм, Кіровоградщина, Латинська Америка, більшовики, вбивство, memoriam

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter