Українська правда
Історична правда

1918 рік. Червоне козацтво з'явилося раніше Червоної армії

23.02.2011 _ Андрій Здоров
Версія для друку Коментарі 129

"Всі, хто хоче боротися проти буржуазії і контрреволюції, хто почуває себе вільним сином вільного народу Української Народної Республіки, - всі записуйтесь у полки Червоного козацтва!"

23 лютого керівники української держави, як і більшості колишніх республік Радянського Союзу, будуть поздоровляти всіх військовослужбовців, ветеранів та й просто чоловіків із "Днем захисника Вітчизни".

То й не дивно, що чоловіча половина населення - незалежно від того, служили вони колись в армії чи ні - звикла в цей день приймати поздоровлення від жіночої половини і відзначати це "чоловіче свято", своєрідний чоловічий аналог 8 березня.

Мало хто в цей день зазвичай навіть згадує, що народилося це свято як "день Рабоче-Крестянской Красной Армии" (Робітничо-Селянської Червоної Армії) у 1918-1919 рр. і до сучасної "Вітчизни" (тобто буржуазної держави України чи Росії) жодного стосунку не має.

Та й чи варто українцям сприймати червоний колір прапорів виключно як символ російської окупації?

Серед сучасних істориків, на жаль, мало хто згадує, що в Радянської України - принаймні в перший період її існування - були власні збройні сили, які називалися Червоне Козацтво.

Пригадую в 1991 р., коли розпадався Радянський Союз, довелося мені чути по українському радіо виступ теперішнього голови Інституту національної пам'яті професора Валерія Солдатенка, який доводив, що українська Радянська Армія - Червоне Козацтво - виникла раніше за російську Червону Армію.

 "Червоні козаки". Художник: Віктор Полтавець (1963)

Дійсно, декрет про утворення Червоної Армії Рада Народних Комісарів РСФРР на чолі із Володимиром Леніним прийняла 15 (28) січня 1918 р. Днем народження Червоної Армії вважається 23 лютого 1918 р. (перехід на новий календар відбувся в Росії 1(14) лютого 1918 р.).

22 лютого в газетах було надруковано прийняту напередодні відозву РНК "Соціалістична Вітчизна в небезпеці!", а 23 лютого, як пише радянська історіографія, тисячі робітників, селян і солдатів почали записуватися добровольцями у нову Червону Армію для захисту радянської республіки від наступаючих німецько-австрійських інтервентів та внутришньої контрреволюції.

Радянська влада в Україні була проголошена 12 (25) грудня 1917 р. на І Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів у Харкові, який обрав Центральний Виконавчий Комітет Рад України (попередника Верховної Ради) та перший український радянський уряд - Народний Секретаріат.

Посаду народного секретаря з військових справ (військового міністра) у ньому зайняв відомий згодом засновник українського націонал-комунізму (автор ідеї Української Комуністичної партії), а тоді більшовик прапорщик Василь Шахрай.

Василь Шахрай

Цікаво відзначити, що іще два тижні після обрання ЦВК Рад України у Харкові перебували при повному озброєнні два полки Української Центральної Ради - 2-й Український запасний полк під командою штабс-капітана Омеляна Волоха та Чигиринський полк під орудою полковника Я.Савицького.

Ці полки були підпорядковані губернському комісару Центральної Ради Якову Довбищенко, який одночасно ще й редагував газету "Нова громада".

Командиром і організатором Червоного Козацтва став Віталій Примаков з Семенівки на Чернігівщині. Його батько, вчитель за фахом, Марко Примаков походив з роду чернігівських козаків.

Сам В.М. Примаков був призваний на військову службу в серпні 1917 р. й поступив у 13-й запасний піхотний полк у Чернігові.

На той час він уже був активним діячем РСДРП(б), членом Південно-Західного обкому більшовиків. Тож не дивно, що від 13-го полку В. Примаков був обраний до Чернігівської Ради робітничих і солдатських депутатів, а в жовтні 1917 делегований нею на 2-й Всеросійський з'їзд Рад у Петрограді.

Там він був обраний членом Всеросійського ЦВК і брав участь у розгромі заколоту Керенського-Краснова в листопаді 1917 року. В грудні 1917-го на прохання українського радянського уряду ВЦВК направив В. Примакова до Харкова.

Перші спогади В. Примакова про організацію Червоного козацтва були написані до першої річниці його утворення - наприкінці 1918-початку 1919 рр., а вперше надруковані в газеті "Бюллетень Харьковского Совета рабочих депутатов" 9 січня 1919 р.

Віталій Примаков - командир Червоного козацтва, керівник Вищої кавалерійської школи (Ленінград), військовий аташе СРСР в Афганістані, чоловік музи Маяковського Лілі Брік. Розстріляний у 1937 році

Ось що писав В.М. Примаков у цих своїх перших спогадах:

"В ночь на 27 декабря (мається на увазі ніч з 27 на 28 грудня 1917 р. за старим стилем або ніч з 8 на 9 січня 1918 р. за новим - А.З.) ст. ст. прошлого года по распоряжению народного секретаря Украинской рабоче-крестьянской республики т. Шахрая был разоружен 2-й украинский полк.

Разоружение было произведено 3-м батальоном 2-го украинского полка, сагитированным мною и т. Шахраем, и перешедшим на сторону Украинского рабоче-крестьянского правительства при помощи броневой машины, присланной главковерхом т. Антоновым.

На развалинах 2-го украинского полка был создан 1-й полк Червонного казачества, в состав которого лег 3-й батальон 2-го украинского полка, пополнившийся хлынувшей волной добровольцев. Организация полка была поручена мне и моему теперешнему помощнику, атаману 2-го куреня т. Барону. Полк фомировался в течение недели, после чего по распоряжению Муравьева был двинут на Полтаву.

При наступлении на Полтаву полк шел в авангарде, первым вошел в Полтаву и занял почту, телеграф и телефон, потеряв несколько человек убитыми и раненными. В Полтаве полк доформировался, один курень полка под командой покойного Сиверса был двинут на Бахмач, другой - под моей командой - на Киев.

Полк принимал участие в бою под Киевом, оказал там некоторые услуги рабочей армии, зайдя в тыл неприятелю через Пуща-Водицу на Куреневку и Подол, для чего переправился через Днепр по льду возле монастыря Межигорье. В Киеве часть полка под моей командой напала на неприятельский авиапарк и испортила 12 аэропланов, вредивших нашей армии..."

Цікаво відзначити, що В. Примаков видавав свої спогади пізніше іще декілька разів у розширеному і скороченому варіантах, але прізвище В. Шахрая більше ніколи не згадувалось, як не згадувалося воно і в інших працях з історії Червоного козацтва.

Атака Червоної кінноти (1920)

Й це не випадково. 9 березня 1919 р. ЦК КП(б)У вирішив виключити В. Шахрая з партії "за дії, спрямовані проти партії". Тож зрозуміло, що В. Примаков вважав за краще не згадувати публічно про свої зв'язки із "антипартійним елементом", хоч це й не вберегло самого В. Примакова від розстрілу у 1937 р. як "ворога народу".

Активну участь Василя Шахрая у створенні Червоного козацтва підтверджує звернення народного секретаря військових справ, видане 31 грудня 1917 р.:

"Ми твердо вирішили організувати такий революційний загін, що як одна людина стане на боротьбу із контрреволюцією на Дону і Україні, організувати полк Червоного козацтва.

...Всі, хто хоче боротися проти буржуазії і контрреволюції, хто почуває себе вільним сином вільного народу Української Народної Республіки, - всі записуйтесь у полки Червоного козацтва!"

Підписано: "Народний секретар військових справ В. Шахрай. Комісар по організації Червоного козацтва В. Примаков".

Відгукнулося на цей заклик близько 300 українських солдатів та робітників Харкова, зокрема Харківського паровозобудівного заводу. 2 січня 1918 р. В. Примаков доповів Народному Секретаріату, що 700 бійців 1-го полку Червоного козацтва при 4-х кулеметах "палають бажанням віддати себе на служіння робітникам і селянам України й чекають наказ про виступ".

Агітаційний плакат Радянської України у боротьбі проти поляків використовував класові образи козацьких часів. Козак з червоним бантом. Фото: ukrmap.kiev.ua

Збереглося також звернення Військового відділу ЦВК Рад України від 2 січня 1918 р. до Одеської Ради робітничих і солдатських депутатів, в якому повідомляється про формування в Харкові "революційного українського полку" і міститься прохання направляти до нього всіх солдатів українізованих полків та інших бажаючих: "необхідні кошти для цього буде надано".

Напевно, такі повідомлення були надіслані й до інших Рад України.

20 січня (2 лютого) 1918 р. Народний Секретаріат прийняв Декрет про організацію народної революційно-соціалістичної армії.

В цілому декрет Народного Секретаріату схожий на Декрет Ради Народних Комісарів про організацію Червоної Армії, прийнятий 15 січня 1918 р. (підпис під ним, до речі, поставив і представник Радянської України В. Затонський).

Обидва документи встановлювали добровільний принцип комплектування, класову робітничо-селянську основу нової армії, необхідність рекомендацій для вступу до неї, державне забезпечення для солдатів та членів їх сімей, що були на їхньому утриманні.

Але є між ними й відмінності. Робітничо-селянська армія України називалася "Червоне козацтво", а не "Червона Армія". Як пізніше писав В. Примаков, така назва була прийнята "на противагу петлюрівському вільному козацтву".

При вступі до Червоного козацтва бійці мали дати обіцянку не полишати його лав не менш як 6 місяців. Якщо декрет РНК встановлював платню тільки воїнам (50 руб. на місяць), то Декрет Народного Секретаріату встановив диференційовані норми оплати: солдати - 25 руб, інструктор-командир взводу - 40 руб., роти - 50 руб., батальйону - 75 руб., полку - 100 руб., дивізії - 125 руб., корпусу 150 руб, армії - 175 руб.

Після здобуття червоними військами Києва 26 січня (8 лютого) 1918 р. в Києві розпочалося формування 4-го куреня Червоного Козацтва, до якого записалося близько 1000 бійців.

 Агітаційний плакат ранньої УРСР

Командиром його був призначений штабс-капітан царської армії Сила Міщенко, який в армії УНР був командиром 1-го куреня полку імені Сагайдачного, а в ніч з 15 на 16 січня привів увесь свій курінь разом із добровольцями з інших куренів до повсталого заводу "Арсенал".

За участь у повстанні проти Центральної Ради Сила Міщенко був засуджений військовим трибуналом до страти, проте зміг тоді врятуватися втечею. Пізніше він служив на командних посадах у Червоній Армії. За бої під Варшавою, виведення з оточення 50-ої стрілецької бригади, був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Найбільш дивним є те, що прізвище С. Міщенко в більшості радянських видань з історії "Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні" взагалі відсутнє. Причини цього дивного мовчання пояснив лише у 1993 р. московський "Военно-исторический журнал".

"На чисельні прохання читачів" він опублікував коротку довідку „про людину, чиє ім'я не згадувалося в радянській пресі від часу його арешту".

Виявляється, що генерал-майор Міщенко С.М. був заарештований 21 квітня 1941 р. й розстріляний 16 жовтня того ж року, оскільки він з 1938 р. "вів антирадянську агітацію, спрямовану проти політики партії та Радянської держави", зокрема називав "щасливе життя радянських колгоспників" рабством.

В Російському державному військовому архіві нам вдалося розшукати послужний список та декілька анкет, заповнених С.М. Міщенком у 20-ті - 30-ті роки.

Українсько-французько-російський Третій Інтернаціонал

Отже, Міщенко Сила Мусійович народився 30 липня 1897 р. в с. Янівка Потіївської волості Радомишльського повіту Київської губернії (нині с. Іванівка Малинського району Житомирської області) в українській селянській родині. В 1914 р. закінчив церковно-учительску семінарію, в 1915 р. - Київське військове піхотне училище імені великого князя Костянтина.

Закінчивши прискорений курс училища, молодий офіцер був направлений на фронт. Під час Першої світової війни отримав два поранення, ордени Станіслава 3 ступеню, Анни 3-го й 4-го ступеню, Володимира 4-го ступеню. Дослужився до звання штабс-капітана. Там же на фронті у червні 1917 р. вступив у партію більшовиків.

Час свого перебування у Червоній Армії він визначив так:"„із початку Жовтневої революції".

В іншій анкеті наводиться більш точна дата - "В РККА с 15 января 1918 г., командир Украинского Сагайдачного полка (1 месяц)".

Відповідаючи на питання, чи піддавалися репресіям з політичних мотивів, С. Міщенко у 1922 р. писав: „За Центральної Ради в Києві засуджений за участь у повстанні до розстрілу, але врятувався втечею". Іронія долі полягає в тому, що вирок, винесений судом Центральної Ради, був виконаний сталінським НКВС у 1941 р.

Ще одною причиною замовчування його імені в радянській історіографії могла бути та обставина, що у 1929 році Сила Міщенко був начальником Школи Червоних старшин при ВУЦВК у Харкові - єдиного на той час вищого військового навчального закладу, де велося викладання українською мовою. У 1930 р. Міщенко був переведений до Військової Академії імені М. Фрунзе у Москві, де й викладав до свого арешту.

 "Захист забезпечен": заклик до молоді вчитися на офіцерів. Фото: davno.ru

Але повернемось у 1918 рік. Оскільки Василь Шахрай був направлений ЦВК Рад України делегатом на мирні переговори із Німеччиною у Брест, виконуючим обов'язки народного секретаря військових справ 31 грудня 1917 р. був призначений Юрій Коцюбинський, син відомого українського письменника.

Саме Червоне козацтво було тією військовою силою, яка дозволила йому заявити, що він є головнокомандуючим військовими силами Української Робітничо-Селянської Республіки, а в середині лютого заарештувати незгодного із цим командуючого 1-ї революційної армії Павла Єгорова (до речі, безпосередньо відповідального за розстріл 27 студентів, взятих у полон під Крутами).

Михайло Муравйов, відправлений на боротьбу із наступом румунських військ у Одесу, дізнавшись про це, навіть написав скаргу особисто В.Леніну й вимагав суду над Коцюбинським, проте незабаром сам був заарештований за наказом голови ВЧК Ф.Дзержинського.

В самій Одесі також почули заклик до формування українського Червоного Козацтва.

16 лютого 1918 року ЦВК Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Румунського фронту, Чорноморського флоту й Одеського військового округу (Румчерод) призначив організатором Червоного козацтва в області "товариша Курганова", а 23 лютого 1918 р. в приміщені Румчероду на Миколаївському бульварі, 9 (нині Приморський бульвар) відкрився штаб Червоного козацтва.

Маємо всі підстави думати, що "тов. Курганов" із газетного повідомлення не хто інший, як член української секції при Одеському комітеті РСДРП(б) командир 8-ї сотні 3-го гайдамацького куреня прапорщик Іван Курган.

На жаль, у 1918 р. загони Червоного Козацтва, робітничої Червоної гвардії, революційні загони солдатів та матросів демобілізованої за рішенням Ради Народних Комісарів царської армії так і не змогли стримати наступ на Україну 450 тисяч регулярних німецьких та австро-угорських військ, які до кінця травня 1918 р. окупували всю територію України.

Проте 1-й полк Червоного козацтва Віталія Примакова, відступивши із боями у Росію, продовжив своє існування в складі Червоної Армії РСФСР, вирісши згодом у кавалерійську бригаду, дивізію, а наприкінці 1920 р. - 1-й кінний корпус Червоного Козацтва.

Згадуючи його славний шлях на фронтах громадянської війни, рейди по тилах Денікіна й Пілсудського, за які Віталій Примаков отримав два ордени Червоного Прапора, варто згадати й те, що біля витоків цього легендарного військового з'єднання стояв розстріляний білогвардійцями й забутий червоними український комуніст-єретик Василь Шахрай.

Андрій Здоров
Історик, робітник (Одеса)

Теми: більшовики, націонал-комунізм, УНР, УРСР, армія, свято, XX сторіччя, історія України, історія Росії, Російська республіка



powered by lun.ua
Сергій Роде _ 08.02.2014 02:44
kib:
людям не давали достойно жити на рідній землі і приймати участь у суспільному житті. вони і підняли червоні прапори, щоб захистити правду, свободу і краще життя для своїх близьких і для всього людства. і як уміли так і захистили. а їх за це лають. лають нерідко нащадки тих, хто цю правду, свободу і останню надію у людей відбирав ((( не хочте повторення того, що було у 1917-1947 рр. - живіть з усіма людьми по людські, пам'ятайте древню істину наших предків: всі люди - вільні по волі Божій. цю саму істину утверджували і червоні козаки, тільки на свій власний лад.
Сергій Роде _ 08.02.2014 02:34
В пам'ять про справжніх червоних козаків і їх сучасних спадкоємців. Пам'яті брата мого прадіда, червоного козака Кузьми Павловича Бублика і всіх людей, які приймали участь у захисті правди, свободи і народовладдя під червоними (і не тільки) прапорами 1917-1991 рр в Українській Республіці, Радянському Союзі і всьому світі, царство їм небесне і вічна пам'ять і чиї нащадки у той чи інший спосіб, під самими різними прапорами продовжують цю справу нині:
Сергій Роде _ 08.02.2014 02:33
Вони підняли впалий було Стяг,
Народовладдя, правду і свободу
І Сонце Правди у їхніх сердцях
Вернулось знов до рідного народу

Як їхні предки, люди степові
Вони по волі Божій козаками стали
І з того часу на нашій землі
Нові слова про Правду зазвучали...
Сергій Роде _ 02.02.2014 20:20
За що вы лаетэ Орду,
За що злословытэ
На стэпнякив убогых
На тую стэповую голоту
Що заступыла злу
В Наш Ридный Край дорогу?
Воны пиднялы впавшый було Стяг
Народовладдя, правду и свободу
Дэ нэ осталось правэдных людэй
Сталы воны спасинням для народу...
Сергій Роде _ 26.01.2014 16:24
царство небесне і вічна пам'ять червоним козакам, вільним людям по волі Божій, які захищали правду, свободу і народовладдя під червоними прапорами. пам'ятаймо, що червоний стяг - це древній стяг людей святої Русі і багатонаціонального козацтва центральної Євразії, вільних людей по волі Божій, а не царській чи панській. красночервоний стяг з давніх давен для християн нашого регіону символізував в першу чергу Сонце Правди, тобто Бога-Спасителя, Ісуса Христа. не наша вина, що ця сторона нашої непростої історії нині зганьблена і забута. приходить час, коли над Україною поряд з синьожовтими знову замайорять червоні прапори! слава Богу! Боже, бережи козаків!
"Історична правда" спільно з Польським Інститутом у Києві презентує проект про найдраматичніший момент польсько-українського етнічного конфлікту
Завантажити матеріали за темою (12,2 мб, PDF)



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте