Спецпроект

"Влада піддає мене тортурам, примушує припинити голодування..."

Не було іншого варіанту докричатись до глухої влади. Він оголосив голодування. З нього сміялись і глузували. Почали примусово годувати блювотною рідиною. Серце не витримало болі і ганьби. Його звали...

Цей текст* на ім'я генпрокурора, слухняного виконувача розпоряджень правлячої партії, політзек Анатолій Марченко написав восени 1986-го року, перебуваючи в Чистопольській тюрмі. 

"Заявление

С 4 августа с.г. я нахожусь в голодовке с требованием прекращения издевательств над политзаключенными в СССР и их освобождения.

На сороковой день голодовки, 12 сентября, меня впервые накормили искусственно и с тех пор применяли искусственное питание ежедневно один раз в день, кроме воскресенья.

 

В связи с фактором искусственного питания в той его форме, в которой этот гуманный сам по себе акт применяется лично ко мне администрацией УЭ-148/ ст-4, я вынужден обратиться с данным заявлением на Ваше имя, гр-н Генеральный прокурор СССР.

Я знаком с искусственным питанием по личному опыту в местах заключения еще с 50-х годов, когда голодающих зэков начинали кормить искусственно не на сороковой день голодовки, а на первой неделе.

Так что мне есть с чем сравнивать сегодняшнюю мою голодовку. И это сравнение дает мне основание заявить Вам, что искусственное питание для меня - не что иное, как замаскированное под гуманный акт спасения жизни голодающего издевательство.

И цель этих процедур одна: принудить меня такой коварной и недозволенной формой физического воздействия прекратить голодовку.

Вот фактическая сторона этого мерзкого метода.

Питательная смесь приготавливается умышленно с крупными кусочками-комочками из пищевых продуктов, которые не проходят через шланг, а застревают в нем и, забивая его, не пропускают питательную смесь в желудок. Под видом прочистки шланга мне устраивают пытки, массажируя и дергая шланг, не вынимая его из моего желудка.

Это и говорит о злонамеренности устраиваемой мне пытки под видом гуманного акта.

Как правило, всю эту процедуру проделывает один медработник. Он поэтому не в состоянии при заливке смеси размешивать ее, так как у него уже заняты обе руки: одной он держит шланг, а другой он заливает в нее из миски смесь.

Повторяю, что в данном случае под видом гуманного акта советские власти в лице медчасти тюрьмы подвергают меня физическим пыткам с целью принудить прекратить голодовку. По многолетнему личному опыту я знаю Вашу манеру реагировать на сигналы о произволе тюремщиков.

Вы поручаете разобраться, по существу, тем же тюремщикам, например начальнику Управления.

 

"Факты проверкой не подтвердились" - это стандартный ответ в таких случаях. Он, конечно, очень удобен для внутреннего потребления, но вряд ли он будет таковым, когда будет представлен советским представителям международными организациями. А этого в наши дни советским властям рано или поздно не избежать!

Так что, гражданин Генеральный прокурор СССР, прекращайте издевательства и пытки, не используйте гуманный акт - спасение жизни голодающего - в качестве физического воздействия с целью принудить его прекратить голодовку.

Свободу всем политзаключенным в СССР!

Политзаключенный Марченко".

Через пару тижнів після припинення голодування, яке тривало 117 днів, серце Анатолія Тихоновича зупинилося. Це сталося 8 грудня 1986 року. Таким чином Марченко став останнім радянським політв'язнем, який помер у ГУЛАГу. Не сталінському, правда, - горбачовському.

Демократ і прихильник соціалізму з людським обличчям мав шанс врятувати людину, та не зробив цього. Бо система в умовах, коли закон не працює, вважає себе безпомильною... Отже, кров Марченка - на руках генерального секретаря ЦК КПРС Горбачова, генпрокурора СРСР Рєкункова та інших нікому вже тепер не цікавих законників і медиків. 

Примусове годування екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, яке триває нині в стінах Лук'янівського слідчого ізолятора, на нашу думку, є беззаконням і блюзнірством.

Людина в СІЗО - не злочинець, вердикт суду попереду, і вона має право на безпеку, гідне поводження, юридичний захист, надання необхідної медичної допомоги - словом, все те, чого позбавлений нині громадянин України Луценко.

*Перша публікація - 2008 року в московській "Новой газете"

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.