Українська правда
Історична правда

Донбас і Україна (з історії революційної боротьби 1917-18 рр.)

25.01.2012 _ Микола Скрипник
Версія для друку Коментарі 78

...Одне з таких упереджень, які століттями царизм плекав у головах робітників - упередження національне, тобто погляд на українську мову і українську культуру як на мову і культуру третьорядну, яку можна допустити лише для "простого" домашнього вжитку...

25 січня 1872 року в Ясинуватій на Донбасі народився один із творців Української РСР (до 1937 року вона називалася УСРР - Українська Соціалістична Радянська республіка), чільний ідеолог українізації Микола Скрипник.

З нагоди 140-річчя державного діяча "Історична Правда" пропонує читачам його програмний текст "Донбас і Україна (З історії революційної боротьби на Україні 1917-1918 рр.)", опублікований у 1920 році.

-------------

Два рази Радянській владі доводилося покидати Україну; два рази кривава хвиля контрреволюції заливала українські міста і села. Правда, щораз вище здіймається хвиля комуністичного будівництва і тісніше згуртовуються маси довкола червоного прапора.

Та тільки тепер, з організацією комнеземів [комітет незаможних селян - місцевий орган радянської влади на селі в УРСР у 1920-33 роках - ІП], ми починаємо опановувати українське село і організовувати широкі маси селянської бідноти.

Правда, ще й досі то там, то сям в українських селах орудують банди куркулів, що виступають організовано із зброєю в руках і тероризують сільський пролетаріат, - Махно, Тютюнник та зграя інших отаманят намагаються організувати свою анархо-куркульську республіку.

Операція "Заповіт". Як радянська влада боролася з отаманами

На це було багато причин. Ще багато праці доведеться докласти нам для того, щоб остаточно й безповоротно українське село стало на шлях життя і праці в рамках Радянської влади. Я хочу тут торкнутися однієї з головних трудностей нашої роботи на Україні, справи, яку навіть у наших рядах не досить собі уявляють.

У країні, де переважає селянське населення, де пролетаріат фабрично-заводський кількісно не дуже великий, а організаційно надзвичайно ослаблений безперервними кровопусканнями; у країні, де величезна правобережна частина живе багато в чому ще в умовах кріпосницьких латифундій і первісного капіталістичного нагромадження, у такій країні пролетаріат лише в тому випадку зможе твердо завоювати владу і будувати комуністичне життя, коли він зможе здобути широкий вплив на пролетарські і напівпролетарські верстви селянства.

Вся суть питання про комуністичну революцію на Україні полягає в боротьбі за селянство, за розшарування селянства, за завоювання впливу на нього, за прилучення його незаможницьких верств до основних кадрів індустріального пролетаріату в радянському будівництві.

 "Піонер більшовизму на Україні тов. М. О. Скрипник разом з іншими піонерами". Світлина з "Універсального журналу", 1929 рік. Джерело: "Вікіпедія"

Припустимо, це - умова пролетарської революції досить спільна майже для всіх країн, - навіть для значно більш капіталістично розвинутої Німеччини.

В Росії успіх Жовтневої революції значною мірою обумовлювався тим, що після імперіалістичної війни і кріпосницького царизму робітничому класові, що повів боротьбу проти імперіалістичної війни і кріпосницького землеволодіння, проти лихварського капіталізму, вдалося з самого початку твердо взяти у свої руки керівництво селянськими масами і порівняно легко подолати опір окремих кулацьких верств, що одна за одною відшаровувалися.

На Україні відносини між пролетаріатом і селянством ускладнюються деякими привхідними елементами.

Куркульські верстви українського села значно більш організовані і економічно, і політично, ніж у Росії. Крім того, вони дуже добре озброєні, особливо на Правобережжі - мають багато зброї, що лишилася після демобілізації старої царської армії і після розкладу німецької та австрійських армій. Отже, куркулі збройно придушували будь-який опір на селі й тероризували незаможницькі верстви.

Разом з цим звичайні в капіталістичному суспільстві суперечності між містом і селом прикрашалися на Україні національними кольорами.

Село на Україні за своїм національним складом майже виключно українське. Місто складається з елементів, за національним складом російських і напівзрусифікованих - єврейських та частково, на Правобережжі, польських. Індустрія мало централізована, підприємства - переважно дрібні або середні.

Міський пролетаріат порівняно мало відійшов від дрібнобуржуазного оточення і живе ще багатьма й багатьма дрібнобуржуазними передсудами [упередженнями - ІП].

Один з таких передсудів, які століттями плекав царизм і засмічував голови багатьом і багатьом робітникам, - це передсуд національний, тобто погляд на українську мову і українську культуру як на мову і культуру третьорядну, яку можна допустити лише для "простого" домашнього вжитку.

Річ у тому, що в містах України розмовною мовою є частково російська, а частково, на заході - польська мова. Селяни свої культурні потреби задовольняють так-сяк, вживаючи українську мову.

Природно, що мало організований і не звільнений остаточно з-під впливу буржуазії робітничий клас повинен був засвоїти собі від буржуазії і поміщицького класу зарозуміле, зневажливе, у крайньому випадку, ставлення до української мови і до української культури.

А тим часом демократична Лютнева революція пробудила до національного життя широкі маси селянства, які об'єдналися навколо угодовських партій українських соціал-демократів і українських соціал-революціонерів.

Лютнева революція. Як Росія 9 місяців була демократичною республікою (ФОТО)

Отже, нашій Комуністичній партії з самого початку 1917 року в боротьбі за вплив на селянство довелось боротися з русотяпськими передсудами відсталої частини міських робітників України.

Наша трагедія на Україні полягає саме в тому, щоб за допомогою робітничого класу, російського за національністю або русифікованого, що зневажливо ставиться часом навіть до найменшого натяку на українську мову і українську культуру, за допомогою його і силами його завоювати собі селянство і сільський пролетаріат, за національним складом український, який у зв'язку із складними історичними умовами упереджено й недовірливо ставиться до всього російського, "московського".

Тим-то найпершим завданням кожного свідомого робітника є добре усвідомити, що для того, щоб здійснювати свої класові, пролетарські, комуністичні завдання, робітничому класові на Україні треба, обов'язково треба, не ототожнювати себе з російською мовою і з російською культурою, не протиставляти свою російську культуру українській культурі селянства, навпаки, треба всемірно піти у цій справі назустріч селянству.

Не як росіянин і українець, не як носій однієї мовної культури до представника іншої, "нижчої" мовної культури, а як пролетар до незаможного селянина, як передовий борець комуністичної революції, до трудівників, які ще не усвідомили своїх класових інтересів.

"Говорите по-русски", - іноді каже робітник на загальних зборах і з'їздах, навіть коли сам він по-українському розуміє. Ось шлях, яким ми не повинні йти, коли хочемо справді здобути вплив на селянство.

Українського селянина ми зможемо завоювати, лише підходячи до нього із зрозумілою йому мовою, а коли треба, то й вивчаючи навіть цю саму мову. Ось чому Комуністична партія у своїй резолюції ЦК КП(б)У прямо поставила своїм завданням розвиток української культури, "культивування" української мови, навчання її державних чиновників - радянських службовців.

Рівняти місто щодо мови по українському селу, щоб привести українського селянина до рівняння на пролетарське місто. До цього тепер ми прийшли, але тільки після довгої боротьби з міщанськими передсудами, що заражали основну нашу силу, міських робітників.

Хоче тепер проілюструвати свою думку однією історичною довідкою з життя першого українського Радянського уряду, так званого Народного Секретаріату України [створений у грудні 1917 року в Харкові уряд Української Народної республіки Рад, яка кидала виклик УНР у Києві - ІП].

Прапор радянської УНР. Джерело: Центральний державний електронний архів України

Головна маса пролетаріату України знаходиться в східній частині її, в Донбасі. В усіх інших частинах і містах України пролетаріат кількісно і організаційно досить слабкий.

Перший з'їзд Рад України, скликаний у Києві, потонув у морі представників куркульсько-селянських спілок, яких покликала туди Центральна рада. Навіть міські, повітові і містечкові робітники йшли тоді ще в значній частині під жовто-блакитним прапором українського націоналізму.

Як бандерівці називали себе продовжувачами справи 1917 року

Стояла дилема: або визнати Центральну раду і всередині її намагатися відірвати пролетаріат і пролетарізовані верстви селянства, або негайно протиставити свідомий пролетаріат націоналістичній куркульській Центральній раді.

Для того, щоб іти першим зазначеним шляхом, робітничий клас Наддніпрянщини був занадто слабкий і кількісно, і організаційно, та й класово малосвідомий. Лишалося шукати місця там, де пролетаріат становив численніше, згуртованіше, свідоміше ядро. І делегати від робітників на I Всеукраїнському радянському з'їзді переїжджають до Харкова.

Тут Перший з'їзд Рад України, репрезентований робітниками-делегатами [для представників селянства залишили 20 місць - ІП], зливається з Третім Обласним з'їздом Рад Донецько-Криворізького басейну. Обирається Перший Всеукраїнський ЦВК [Центральний виконавчий комітет - найвищий орган влади у період між з'їздами - ІП], проголошується Перший Робітничо-Селянський Уряд України.

Робочий пролетаріат України починає відкриту боротьбу з дрібнобуржуазною соціал-угодовською куркульською Українською Центральною радою.

Під час Першого з'їзду велося чимало спорів серед донецьких представників про об'єднання обох з'їздів і лунали непоодинокі голоси про те, що робітники Донбасу не вважають себе за українців, що вони росіяни; та розбіжності, що з'явилися були, блідли перед насущним завданням боротьби із зрадницькою Центральною радою.

Пролетарська солідарність дала себе відчути і згуртувала всіх делегатів. Одностайність виявилася і в дальшій озброєній боротьбі проти гайдамацьких банд. Полтава, Катеринослав, Київ незабаром були взяті Червоною гвардією.

Та із взяттям Києва становище починає змінюватися. Донецько-криворізькі робітники вважають, що завдання вже виконано, і беруться до свого поточного, місцевого, обласного будівництва.

Незабаром після Жовтневої революції і навіть перед нею, коли фізіономія Центральної ради ще не цілком визначилася і з-поза революційних фраз її керівників ще не виглянуло відверто націоналістично-куркульське обличчя, серед багатьох більшовиків виникала думка про те, щоб лишити Придніпровській Україні можливість самостійно виживати наявний дрібнобуржуазний націоналізм і щоб обмежити район дій пролетарської влади на Україні тереном Донецького басейну.

Цю думку багато представників донецько-криворізьких робітників живо прийняли і підхопили.

Ми не будемо зараз порпатися в давньоминулих подіях і аналізувати, наскільки слушна чи безпідставна була надія перемогти дрібну буржуазію в самій Центральній раді, перебудувати її представницький орган в радянський державний апарат.

Життя показало безґрунтовність цих міркувань, а прихильники плану перебудови, - тоді українські есери [соціалісти-революціонери - ІП], а тепер члени нашої партії - Шумський [Олександр Шумський, один із лідерів есерів, потім їхнього лівого крила "боротьбистів" і Української Комуністичної партії (УКП), попередник Скрипника на посту народного комісара (міністра) освіти УСРР - ІП], Сєверо-Одоєвський та інші - вже в січні 1918 року опинилися у в'язниці в Порша і Петлюри.

Гайдамаки з Донбасу. Як "донецькі" придушили повстання на "Арсеналі"

Та думки, що виникли ще в серпні-жовтні про відокремлення Донецького басейну від України, бродили й далі в головах деяких наших товаришів.

Як цікавий історичний збіг обставин, є той факт, що в тому самому січні 1918 року, коли Шумський та інші вже сиділи в петлюрівській тюрмі в Києві, донецькі товариші - Васильченко, Жаков та інші - скликали в Харкові IV Обласний з'їзд Рад Донецько-Криворізького басейну з тим, щоб провести план організації окремої республіки.

На цьому VI з'їзді довелося вперто боротися за необхідність об'єдання всіх робітників України для боротьби проти Центральної ради, вказуючи, що виділення основного ядра пролетаріату Донецько-Криворізького басейну послабить наростаючу боротьбу проти української дрібної буржуазії.

Але донецькі товариші, відповідаючи на це, заявляли, що пролетаріат Донбасу все ж повинен відокремитися, що відсталі селяни України є лише тяжким каменем на шиї донецького пролетаріату і будуть ослаблювати успішність його боротьби.

Занадто ще сильні були в той час відцентрові сили, коли кожне місто вважало себе самостійною республікою: Старобільськи організовували свої робітничо-селянські уряди, а Кременчуки засновували свої державні банки і випускали власні гроші. Ще надто тверде було переконання, що Центральна рада остаточно розбита і що можна почати місцеве будівництво, зовсім не зважаючи на небезпеку з її боку.

Лишивши поза увагою всі докази і переконання противників відокремлення, ІІ з'їзд Рад Донбасу в кінці січня 1918 року постановив виділитися з України і заснувати Донецько-Криворізьку республіку.

Донецько-Криворізька республіка. Історія сепаратистського міфу

В результаті цього виділення Донбасу, після переїзду Першого Всеукраїнського ЦВК та Народного Секретаріату до Києва, Комуністична партія повинна була вести боротьбу з Центральною радою із значно слабшими силами, опираючись на місцеві, менш численні, менш організовані сили робітників.

А тим часом зрадники з Центральної ради вже знюхалися з бандитами німецького імперіалізму і вже готували пера, щоб підписати акт продажу України імперіалістичній Німеччині. Незабаром на Україну обрушилася  півмільйонна німецька армія, а обабіч неї бігли численні гайдамацькі банди.

Їм могли ми протиставити тільки слабі, погано організовані червоногвардійські загони. Сили були аж надто нерівні. Неорганізованість радянського апарату дуже давалася взнаки. Не допомогли окремі вияви геройства і загальний впертий характер опору.

Пам'ятаю, як під Бердичевом 800 червоноармійців, робітників і солдатів, під командою Кіквідзе, який пізніше загинув у боях як начальник дивізії на денікінському фронті, майже тиждень билися, не поступаючись перед кількома дивізіями гайдамацького і німецького війська.

Та нерівність сил визначила результат і крок за кроком нам довелося відступати. Радянські загони разом з радянським урядом України були витіснені спочатку з Києва, потім з Полтави, Катеринослава і Таганрога - з України. [Таганрог входив до складу УСРР, у 1924-му був переданий Росії - ІП]

Скликаний у березні 1918 року ІІ Всеукраїнський з'їзд Рад пожвавив і посилив боротьбу. Незважаючи на виділення Донецько-Криворізької республіки в січні, величезна кількість робітничих і селянських Рад Катеринославської та Харківської губерній і Донецько-Криворізького басейну відгукнулися на заклик Всеукраїнського ЦВК і послали на з'їзд своїх представників.

На загальному з'їзді з'ясувалася наочно вся недоцільність виділення. І останні місяці боротьби на Україні в 1918 році пройшли під знаком об'єднання всіх сил військових і партійних, наскільки при тодішній неорганізованості можна було говорити про єдність.

Робітники Донбасу стали ядром бойових сил Української Радянської Республіки, що боронилася від ворогів, висунувши керівником такого талановитого борця, як т. [товариш - ІП] Ворошилов. Правда, Раднарком [рада народних комісарів, радянський аналог кабінету міністрів - ІП] Криворізько-Донецької республіки, що утворився в січні 1918 року, існував ще й далі, та тільки формально; всі його працівники були відряджені на місця, а згодом цей Раднарком зовсім розтанув.

Але на час ІІ Всеукраїнського з'їзду німецькі полчища вже зайняли майже половину України. Часу для організації опору вже не було. Кривава боротьба за Лівобережну Україну і Донецький басейн ще точилася півтора місяця, потім наші загони повинні були з боєм відступати крок за кроком, пробиваючись через охоплену контрреволюцією Донську область, організовуючись по дорозі під керівництвом т. Ворошилова в струнку армію, що пізніше дістала назву "10 армії" і протягом довгих місяців обороняла Царицин [нині Волгоград у Росії - ІП] від красновських банд.

На всій Україні, включаючи сюди й Донецький басейн, почала верховодити спочату облудна Центральна рада, а після - ставленик німецького імперіалізму і українських поміщиків - колишній царський генерал гетьман Павло Скоропадський.

1918: гетьман Скоропадський з кинжалом і в автомобілі (ВІДЕО)

Проте фракція більшовиків на ІІ з'їзді Рад у березні місяці в Катеринославі ще відчувала деяку відокремленість робітників Наддніпрянщини і Донбасу.

Партійні працівники Наддніпрянщини, що випробували на своєму досвіді національні експерименти Центральної ради, єдиною тактикою для нашої партії вважали організацію робітничих і селянських мас для підготовки озброєної боротьби проти Центральної ради й захоплення влади пролетаріатом.

Навпаки, партійні працівники з Донбасу вважали за можливе "тимчасову угоду" з Центральною радою, щоб підготувати й зібрати сили робітничого класу в рамках керованої Центральною радою держави, щоб "мати можливість" перейти потім до повстання проти неї.

Не було нічого ілюзорнішого, як ці оманні надії на можливість мирного вростання комуністичної революції в рамках пануючої дрібнобуржуазної Центральної ради; гетьманський переворот, що стався незабаром, якнайясніше показав це, відкривши кожному, що дрібнобуржуазна влада, в умовах викликаного імперіалістичною війною розкладу капіталістичного суспільства, може бути лише ширмою для підготовки влади куркуля, поміщика, капіталіста, для неприкритої диктатури буржуазії.

Незгоди серед партійних працівників ускладнювалися ще в цей час приїздом на Україну з Росії лівих комуністів, противників Брест-Литовського миру [укладені на початку 1918-го у Бресті мирні договори, якими союзні Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнавали УНР і більшовицьку Росію - ІП], що, не знайшовши цілком підтримки у робітників Росії, гадали тоді створити собі на Україні широку базу, щоб протиставити свої погляди комуністичній лінії РКП(б) [Російській Комуністичній партії (більшовиків) - ІП].

Вся дальша історія нашої партії на Україні після того протягом довгого часу стояла під прапором боротьби, поки, нарешті, в ході цієї боротьби не перегоріли всі старі незгоди і не склалися нові відносини.

Вже до І з'їзду КП(б)У в Москві колишні незгоди значно згладилися. Серед партійних представників Донбасу вже почав відживати місцевий сепаратизм і протиставлення Донбасу всій Україні. Партійні працівники пролетарської частини України поступово відходять від попереднього свого недовірливого і зневажливого чи навіть ворожого ставлення до всього "українського".

Наприкінці 1920-их Донбас звучав уже цілком по-українськи. Фото з популярного журналу "Кіно"

З другого боку, "ліво-комуністи", як це, наприклад, не раз говорив т. Яковлєв, робили спроби будувати свою тактику на селянській і напівпролетарській масі проти пролетарської, хоч і обмеженої своїм "місництвом" маси робітників Донбасу.

Та, повторюю, спірні питання вже почали відходити на задній план, партійні працівники Донбасу поступово перейшли на точку зору, що тепер фактично є офіційною точкою зору нашої партії (див. листопадову резолюцію ЦК РКП(б)).

1919 рік можна охарактеризувати як період зживання дрібнобуржуазних національних відтінків у поглядах робітників Наддніпрянщини українських, у Донбасі - російських.

За цей рік ідеологію "единой и неделимой России" широко продемонстрував перед робітниками і селянами Денікін. А петлюрівське повстанство, яке проголосили українські партії соціал-демократів і соціал-революціонерів, кінець кінцем привело в нашу партію колишніх боротьбистів і лівих незалежників. 

Луганські повстанці проти комуни. 1921 рік

1919 року ще давалися взнаки відгуки національних переживань. Список щось із 200 розпоряджень цього року з боку різних спеців, радбурів [радянських буржуа - ІП] і псевдокомуністів про заборону вживання української мови свідчить про це.

Нашій партії довелося багато докласти праці, щоб ліквідувати такий шкідливий ухил від комуністичної лінії, поки, нарешті, листопадова резолюція ЦК остаточно не ліквідувала ті пережитки і з безумовною точністю повністю визначила шлях для нашої роботи в справі завоювання українського села.

Цією резолюцією ми правильно на всю широчінь поставили й розв'язали національне питання і тепер щільно підійшли до питань класової боротьби. Україна і Росія об'єднуються в єдину бойову федерацію проти світового імперіалізму.

Сприяння розвиткові української культури ставиться завданням пролетарської держави УСРР. Україна, нарешті, формується в державну цілість, що об'єднує пролетарські сили і Наддніпрянщини, і Донбасу.

І шлях залучення всіх трудящих мас до комуністичного будівництва тільки один: похід пролетаріату Донбасу, щоб завоювати українське селянство для спільного будівництва пролетарської України як частини Радянської федерації.

----------

Джерело: Скрипник М. Статті й промови. - Т.2 - Ч.2 - Харків, 1931

Цитовано за: "Солдатенко В. У пошуках соціальної й національної гармонії. Ескізи до історії українського комунізму"

Виділення "Історичної Правди"

Микола Скрипник
Народився на Донбасі у 1872 році.
Один з організаторів Компартії України (більшовиків).
Міністр юстиції (1922-27) і міністр освіти УСРР (1927-33).
Покінчив з собою у Харкові у липні 1933-го.

Теми: УРСР, УНР, XX сторіччя, історія України, більшовики



powered by lun.ua
Juxym _ 12.10.2012 19:51
Категорично стверджую, що джерело вказано невірно. У мене перед очима ця книга (саме частина ІІ тому ІІ) і цієї статті там немає. Натомість вона є у першій частині, яка була видана в 1929 році. (С.23-31). А з огляду на доступність в дежавю форматі збірника статей Скрипника, які опублікував в 1974 році Іван Кошелівеь, взагалі краще б посилання переробити на таке: "Микола Скрипнник. Статті і промови з національного питання. Упорядкував Іван Кошелівець. Сучасність, 1974. - С. 9-18.
Олег з Калуша _ 29.01.2012 10:27
Як наказував прилюдно "пєрвий сєкрєтарь" калуського райкома КПСС (пізніше — пєрвий сєкрєтарь обкома) Посторонко: “Єслі на сабраніі єсть хатя би адін рускій — сабраніє далжно вєстісь на рускам язикє!”, що в перекладі на українську мову та на прикладне розуміння означало наказ переходу на російську мову. Аналогічний сталінський наказ пятдесятьма роками раніше роз'яснив Скрипнику хибність його комуністичного вибору і заставив взяти в руку револьвер.
сорок девятий _ 28.01.2012 16:55
walwal: Не буде цих - будуть інші...
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Проте нічого не зміниться, бо сутність держави залишиться злочинною. Створення монополій неможливе без участі держави, рейдерство без участі держави неможливе.
сорок девятий _ 28.01.2012 16:36
walwal: І не усяка держава - розбійник з великої дороги, створена такими ж розбійниками.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Відомо два способи творення держави: ендогенний та екзогенний. Перший тип твориться місцевою елітою, другий - зовнішнім загарбником. Україна належить до другого типу, вона створена загарбником. Все в цій державі облаштовано таким чином, аби збиткуватися з тубільців.
walwal _ 28.01.2012 16:09
сорок девятий:
walwal: Можна оподаткувати власність, можна змусити платити нормальні зарплати, страхувати своїх працівників тощо.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Всі вони платять податки і побори, але рівно стільки, скільки для них необтяжливо. Щойно стане обтяжливо, як вони підуть звідси - байдуже, чи буде це податок на власність, чи страховки робітникам, чи ще щось. Коли хтось на вулиці намагається забрати в нас гроші, ми вважаємо це злочином. Таким самим злочинцем є держава, бо вона силою забирає в народу гроші, практично нічого не даючи взамін.
+++Вони не зможуть забрати власність і кудись її вивезти, як не зможуть забрати інфраструктуру, робочу силу, кваліфікованих працівників тощо. Не буде цих - будуть інші, І не усяка держава - розбійник з великої дороги, створена такими ж розбійниками.


Картини Апокаліпсису. Оскар Лянге

13.09.2014 _ Олександр Зінченко

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте