Українська правда
Історична правда

Що відбувається в Національному художньому музеї?

12.10.2012 _ Юлія Литвинець
Версія для друку
Фото: mykiev.info

У музеї вже не вистачає місця для картин? Не треба шукати нові приміщення! Краще давайте спишемо і віддамо частину картин. Очевидно, це нова програма з розвитку, реконструкції та розширення музею.

Національний художній музей України (НХМУ) вже півроку залишається без керівництва. Після скандального звільнення Анатолія Мельника в.о. гендиректора стала галеристка Тетяна Міронова, а через чотири місяці з музею пішов зам з економічних питань, звинувативши наостанок Міронову у кумівстві і непрофесійності.

Призначення на керівні музейні посади не фахівців, а сторонніх людей стало символом кадрової політики нинішнього міністра культури, що призводить до скандалів. Редакція ІП попросила головного зберігача фондів НХМУ Юлію Литвинець написати нам свої враження про те, що ж відбувається в найбільшому з образотворчих музеїв країни.

------------------

Історія Національного художнього музею України сягає своїм корінням сивої давнини... Звідти і переходять проблеми: із року - в рік, з одного сторіччя - в інше.

Споруда будувалась наприкінці ХІХ сторіччя для потреб музею і, як не дивно, досі залишається музеєм. Побудований на кошти меценатів, він став першим публічним, загальнодоступним музеєм Києва.

Меценати допомагали поповнювати колекцію, створювали піклувальні ради, але жодному з них, жодній із них не прийшло на розум очолити музей. Очолив музей Микола Біляшівський – відомий археолог, етнограф, професіонал своєї справи.

Важкі їм дісталися часи: Перша світова, революція… Коштів вистачило лише на будівництво однієї третини проекту і у такому вигляді музей залишався до кінця 1960-х років. Поряд будувались державні установи, поступово відбираючи у музею надії на завершення повного проекту будівництва.  

Добудова 70-х з Г-подібної форми у плані перетворила музей на вишуканий квадрат і тимчасово вирішила проблему браку приміщень. Взагалі, проблему приміщень в нашому музеї вирішували у традиційно радянський спосіб – колекції та збірки повністю чи частково передавались, перетворюючись на окремі музеї, або частини збірок інших музеїв. Чистота стилю, марксистсько-ленінська ідеологія...

Проблему браку приміщень намагався вирішити покійний директор Михайло Романишин – світла та чесна людина. Саме за його директорства розпочалась робота над проектом розширення та реконструкції втраченої потім при директорі Анатолії Мельнику споруди на вул. Інститутська, 3, яка мала повністю задовольнити потреби музею в експонуванні творів і потребу відвідувачів у естетичній насолоді від споглядання та вивчення українського мистецтва.

Але це не єдина територіальна втрата музею. Мріяв Михайло Романишин і про маленьку будівлю навпроти музею по Музейному провулку, 8...  

Історія розвивається по спіралі. Музей будувався у час великої зацікавленості до свого минулого, до свого краю, формування самосвідомості нації, розквіту меценацтва. Потім революція, радянська влада, репресії, які забрали життя видатних людей, залишили музей напівсиротою.

Музейний заколот. Чому змінено керівництво провідних музеїв країни?

Випадкові директори (невипадкових швиденько розстрілювали), невеликий заляканий колектив, який тим не менш зміг приховати від знищення багато творів. Таким був музей 1930-х. Потім Друга Світова. Відродження музею розпочалось фактично після війни, коли до музею прийшли молоді, сповнені сил та надій Лада Міляєва, Лариса Членова…  

Напевно, щоб відчути на повну силу нестримний вітер відродження, необхідно на таку ж повну силу пережити занепад і зневіру. Щоб відштовхнутися від дна, потрібно до нього спуститись... І історія теперішнього музею нагадує його минуле.

Але сподіваюсь, що масштаби катастрофи будуть не такими страшними. Традиції, закладені нашими попередниками (це слово вживаю виключно з повагою), ми намагаємось продовжувати, поновлювати, доповнювати та поширювати.

Музейні хранителі, за більш ніж сторічну історію жоден з Вас не зганьбив цього музею, своїх чесних імен. Бути в одному ряду з Вами – це велика честь і відповідальність.

А зараз в НХМУ відбувається ось що.

Наводячи "порядок", завели бардак. Як описати ситуацію в музеї і не впасти в дріб’язковість, не спуститися до рівня борсання у брудній білизні та розбірок? Я не знаю, але з цього, здавалося б, дріб’язку складається загальна картина. Наведу лише ті приклади, які безпосередньо впливають на мою роботу. 

І жнець, і кравець, і на дуді гравець. Пан Сергій Авдошин (колишній голова профспілкового комітету ВАТ "Завод "Ленінська кузня", 112-ий номер у списку Соціал-демократичної партії України, колишній депутат Подільської райради від блоку "Наша України", колишній директор, а на теперішній час - заступник гендиректора з економічних питань "Міронова Ґеллері", член комісії з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу № 220) поставив до відома, що тепер він особисто буде робити звірку наявності творів, що експонуються в Кабінеті міністрів та Адміністрації президента.

На зауваження, що він, вибачте, не знає музейних творів і взагалі українського образотворчого мистецтва, він повідомив, що для цих цілей будуть запрошені експерти ззовні. І хто ж йому таке в голову вклав?

Взять все, да и поделить. Але що поробиш, попередній герой справді не мав до музеїв жодного стосунку. А от пан Ігор Ліховий, який наразі момент обіймає посаду заступника генерального директора з розвитку, мав...

І цей пан пропонував разом з Авдошиним на нараді (до речі, саме Авдошин і їх проводить) вирішення питання перенаселення музейних приміщень картинами в достатньо традиційний спосіб: щось списати, щось передати іншим музеям.

Твори стоять по коридорах, нам роблять приписи пожежники, музейний інспектор з пожежної безпеки пише доповідні на головного зберігача. Таким, мовляв, чином ми звільнимо музей від зайвих творів і зайвих проблем.

Екс-директори Музею історії Києва: "Роздати музей по частинам - це дерибан"

Очевидно, це його нова програма з розвитку, реконструкції та розширення музею. А ви кажете: унікальна збірка, центральний заклад з дослідження та збереження, музей потребує додаткових приміщень. Все можна вирішити і без цього клопоту.

"Партия у нас одна, а стучать надо чаще". Стало популярним останнім часом у музеї "стукачество", не гребують і під дверима підслуховувати (попри те, що їх можуть "застукать").  А потім передавати все почуте чи недочуте керівництву.

Це нагадує історію 1930-х років з нашого музею. Був у нас тоді старшим науковим співробітником Онищук А.І, якого завербувало ДПУ НКВС УРСР. І клепав він доноси на бойчукістів (їх трагічна історія відома усім) - і винищили усіх бойчукістів. Але раптом його заарештували і виявили, що документи він фабрикував.

Засудили його в особливому порядку 14 жовтня 1937 року до розстрілу. А заодно і слідчого, який його і завербував. Ось так кінці у воду.  

А останній музейний хіт – це передвиборча листівка пана Міронова [чоловіка Тетяни Міронової, колишнього чиновника КМДА і нинішнього кандидата в нардепи по 220-му виборчому округу - ІП]...  Вперше музей взяв участь у політичній агітації.

Отакий він - новий музейний менеджмент від НХМУ.

Читайте також:

Навіщо нам музеї? Престижні заклади приваблюють "еліту"

Нове керівництво "Софії Київської" бореться з науковцями

Що стоїть за "посадовим" скандалом у Лаврі?

В заповіднику "Переяслав" - конфлікт між керівництвом і колективом



Юлія Литвинець
Головний зберігач фондів Національного Художнього музею. Виконавчий секретар Українського національного комітету ICOM (Міжнародної ради музеїв).

Теми: музеї, Київ, мистецтво, живопис, чиновники

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter