Українська правда
Історична правда

Музейні підсумки 2012 року

27.12.2012 _ Микола Скиба
Версія для друку

Цей несподіваний поворот світської хроніки, серед іншого, засвідчив тенденцію, яка не простежувалася раніше: музеї - це статусно і престижно. І у цьому негласному визнанні музеїв об’єктом luxury-сегменту і полягає одна з причин змагання за музейний ресурс.

2012 рік у музейному житті України відзначився яскравою драматургією. Спробуємо простежити кілька основних сюжетних ліній, на які нанизується все розмаїття подій.

Домінантною, без сумніву, стала колізія боротьби за владу і вплив у музейному просторі. Символом, а у підсумку - героєм цієї боротьби став Національний художній музей України.

Зав’язкою у цьому сюжеті стала серія кадрових рішень Мінкультури, в результаті якої впродовж 20 – 25 січня 2012 р. кілька провідних заповідників та музеїв позбулися своїх "старих добрих" керівників і отримали нових і амбітних. Мінкультури це назвало "модернізацією менеджменту", але музейне середовище сприйняло цей крок як відверту торгівлю посадами і обурилося.

Найодіознішим рішенням стало призначення на пост гендиректора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Вікторії Лісничої. Тут спрацювало все: вік, стать, відсутність досвіду музейної роботи і негативний досвід на посаді заступника міністра культури. Цей "коктейль молотова" ще не раз змушував тиху Лаврську обитель спалахувати скандалами. Хітом стала історія зі світською левицею Владою Прокаєвою, яку Ліснича спочатку влаштувала на посаду заступника з міжнародних зв’язків, а потім звільнила зі  звинуваченнями у дачі хабара.

Цей несподіваний поворот світської хроніки, серед іншого, засвідчив тенденцію, яка не простежувалася раніше: музеї – це статусно і престижно. І у цьому негласному визнанні музеїв об’єктом luxury сегменту, власне, і полягає одна з причин змагання за музейний ресурс.

Досить виразно це проявилося у випадку з Тетяною Мироновою. Здавалося – чого їй не вистачало для спокійного життя: успішний родинний бізнес, розкручена приватна галерея, яка гордо носить ім'я власниці. Але ж ні – привабливість крісла директора Національного художнього музею України для неї виявилася настільки високою, що відтінила собою проблемні сторони музейного побуту: аварійні фасади, зменшення відвідуваності.

Можливо, на це все невдовзі знайшлися б кошти держбюджету (благо, є через кого лобіювати і освоювати). Але однієї "дрібниці" не врахувала амбітна галеристка: колектив музею, як і культурно-мистецьке середовище, не погодилися із роллю статистів і пасивних спостерігачів. У підсумку співробітники НХМУ пішли на безпрецедентний крок – організували публічну акцію протесту. Екскурсоводи навіть виходили до відвідувачів з наліпками "протестую проти призначення Т.Міронової на посаду директора".

Тут ми підходимо до іншої важливої сюжетної лінії: самоорганізація музейного середовища. Здатність до артикульованої і консолідованої позиції і боротьба за музеї як частину публічного простору.

Мережева громадська ініціатива "На сходах НХМУ", котра через facebook мобілізувала соціально зааганжованих митців, арт-критиків, стала сигналом того, що ситуація вийшла за стіни Музею та зачіпає теми, показові для культурного контексту України.

Досить влучним у цьому контексті видається і проект "Спірна територія", організований у Севастополі (включно з виставкою, яка була розгорнута Севастопольському художньому музеї ім. Крошицького) спільними зусиллями літераторів, художників, активістів. І хоча проект, передусім, порушував актуальні для міста  теми продажу землі, співіснування різних етнічних груп та вплив міліарного міфу на повсякденне життя, його назва сприймається як досить влучна метафора ситуації.

Не менш важливою віхою саморганізації фахової спільноти стало формування Музейної ради при Міністерстві культури. До речі, саме цей орган відіграв не останню роль у вирішенні конфлікту навколо крісла директора НХМУ.

Однак буде надмірним спрощенням зводити все до інвазії влади і бізнесу на "нічийну" музейну територію.

У самому музейному середовищі розгорнулася не менш напружена колізія між поколінням музейних функціонерів і новою генерацією музейників, які, фактично, не допущені до ухвалення стратегічних рішень. А проте – мають достатній для цього потенціал. Йдеться не про вікові, а радше психологічні чи ментальні категорії.

Для наочності, перших можна порівняти з васалами, які отримали свої посади як "наділи" за службу "сюзерену". Відповідно, їхньою головною цінністю є лояльність і збереження статус кво.  Другі – це тип підприємця self made men, які збирали свій культурний капітал по крихтам через самоосвіту, участь у тренінгах і міжнародних проектах. Цінністю цієї генерації є самореалізація і розвиток на основі вільної ініціативи.

І саме цього року і першим, і другим гостро забракло місця на одній музейній території.

Індикатором цього прихованого протистояння, знову ж, став Національний художній музей. Адже Марія Задорожна, яка у листопаді була призначена на посаду директора – у травні звільнилася з музею саме на знак незгоди з політикою тодішнього керівника установи Анатолія Мельника. І це був не особистісний, а саме ціннісний конфлікт (достатньо рельєфно описаний Ольгою Балашовою у тексті, оприлюдненому on-line виданням KORYDOR).

Генераційний фронт проліг і через таку представницьку організацію, як Український комітет Міжнародної ради музеїв (ICOM). Колишній президент цієї організації, вже згадуваний А.Мельник довгий час відкладав годину "Ч" звітно-виборчих зборів. Але, зрештою, склав повноваження. На листопадовій конференції українського ICOMу було переобрано не лише очільника організації (ним став директор Чернігівського історичного музею Сергій Лаєвський), але й президію. Цю непримітну на широкий загал подію можна вважати одним із переломних моментів видової боротьби у музейному середовищі.

Але повернемося до статусу музею як інституції.

На жаль, доводиться констатувати, що на сьогодні він підкріплюється переважно тими активами, які уся музейна спільнота (тут уже без поділу на покоління) успадкувала від попередників. Передусім це стосується як колекцій, так і експозицій та будівель. Хоча й імідж музею - форпосту непідкупності, істини в останній інстанції - також багато в чому походить з минулих епох.

Останнім героєм (при усій суперечливості цього поняття) тієї титанічної доби був Борис Возницький. Його трагічний відхід (Борис Григорович загинув за кермом, прямуючи додому з одного із численних замків) з цього світу - це теж своєрідний знак. І хоча когорта музейних функціонерів намагалася зробити "діда" своїм символом і знаменом, а він, у свою чергу, не відзначався особливою довірою до молодих (можливо було за що) - вважати його консерватором чи реакціонером не доводиться. Передусім тому, що він віддавав перевагу авантюрам (у первісному сенсі цього слова), а не інтригам.

Що ж до музейних активів, то обнадійливий сигнал тут надійшов з приватної території, але через громадській сектор. Йдеться про напрям "Культурне надбання" Благодійного фонду Ріната Ахметова "Розвиток України", в рамках якого було оголошено безпрецедентний за масштабами проект із підтримки музеїв – "Динамічний музей". Переможець конкурсу проектних заявок, а ним став Львівський природничий музей, отримав близько 10-ти мільйонів гривень на здійснення проекту "Природничий музей: від історії еволюції життя до живого музею". Більша частина цих коштів піде на капітальні видатки, зокрема - на створення принципово нової експозиції й інфраструктури гостинності.

У цьому сюжеті прикметним видається і те, що визнання у нашій державі нарешті здобула природнича музеологія. Це той сегмент, який досить довго відсувався на маргінеси, але який вкрай важливий для формування сучасного світогляду.

Запитаність такого кшталту майданчиків продемонстровано і проектом Spark lab, який нещодавно відбувся у "Мистецькому арсеналі", і відкриттям науково-просвітницького майданчику "Експериментаріум" - останній, не будучи де юре і де факто музейним закладом, названий саме музеєм науки і техніки.

Ну й, нарешті, про кілька питомо музейних подій.

Тут маємо і симетрію українсько-французьких стосунків у вигляді виставкових блокбастерів - як-от "Живопис Нормадіїї" з колекції Палацу культури у Ліллі, що був розгорнутий послідовно у Львові, Києві та Дніпропетровську, і виставка творів Пінзеля у Луврі. Два масштабних дослідницьких проекти, організованих, знову ж таки, НХМУ "Культурний вантаж" і "Міф. Українське бароко". Ці проекти мали на меті концептуально переглянути історію вітчизняного мистецтва і вибудувати для його сприйняття новий контекст шляхом створення експериментальної експозиції, теоретичних дискусій.

Наостанок, варто згадати про очікування від наступного року.

По-перше, боротьба за музейний простір триватиме - і лобісти певних бізнес-інтересів у Мінкультури спробують взяти реванш. У свою чергу, в музейного середовища є шанс грамотно використати таку трибуну як Перший національний музейний форум (запланований на лютий 2013-го року). Якщо, звісно, цей захід, який "відбудеться на високому державному рівні", не стане тріумфом функціонерів.

Цікаво буде спостерігати за реалізацією проекту "Динамічний музей" і вболівати за долю культурного довгобуду під назвою "Мистецький арсенал", який, до речі стане майданчиком для одного з наймасштабніших тренінгових проектів. 

Від редакції: Окремо варто відзначити виставку робіт галицького скульптора XVIII сторіччя Івана Ґеорґа Пінзеля в Луврі. Це безперечний успіх, хоч і дещо сприкрений конфліктом на Тернопільщині, де селяни відмовилися віддавати скульпуру зі своєї церкви на виставку у Франції. Пояснювали вони це божественними знаками і недовірою до чиновників Мінкульту, які можуть не повернути церковне майно.

Читайте також:

Для чого нам музеї? Зеновій Мазурик про галузь

Олеся Островська-Люта: "Ми хочемо розворушити музейне середовище"

Музейний заколот. Про звільнення і призначення чільних кадрів галузі

Навіщо нам музеї? Престижні заклади приваблюють "еліту"



Микола Скиба
ГО "Агенція культурних стратегій"

Теми: музеї, XXI сторіччя

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте