Українська правда
Історична правда

Старий і новий рік. "Історичні" підсумки і прогнози

03.01.2013 _ Історична Правда
Версія для друку
87% українців HE вірили у кінець світу минулого року. Не такий уже й поганий показник :)

Завдяки Верховній Раді нового скликання 2013-ий обіцяє нам подарувати нові політичні скандали на історичну тематику. "Свобода", Колесніченко, Левченко з Донецька і Марков з Одеси - ця вибухова суміш іще спровокує чергові медіа-спектаклі.

Редакція ІП підбиває "історичні" підсумки минулого року і прогнозує 2013-й. Згадуємо найважливіші події - з точки зору історичної науки і політики пам'яті.

Померла останній ветеран Першої світової війни. Британка Флоренс Ґрін пішла з життя у лютому, у віці 110 років. Вона була останнім документально зафіксованим учасником грандіозного військового конфлікту, з її смертю не залишилося в живих жодного учасника тих подій.

Тепер ми дізнаватимемося про Першу світову хіба що з записів, а не з перших уст. Урок для тих, хто хоче, щоб про минуле пам'ятали - збирайте "живі" свідчення, поки не пізно.

Лекція про "фашиста Бандеру". Молодий випускник Гамбурзького університету Ґжеґож Россолінський-Лібе приїхав в Україну на запрошення Фонду Бьолля (інституція Партії Зелених ФРН), щоб прочитати лекцію про "ультранаціоналіста" Бандеру, якого дослідник зазвичай називає "фашистом".

Зашироко окреслена тематика лекцій укупі з дещо радикальним іміджем історика Россолінського-Лібе змусила більшість майданчиків відмовитися від проведення лекції, і зрештою залишився тільки один - посольство ФРН в Україні.

Напруження зросло до максимуму, коли організатори оголосили, що від проведення лекції майданчики відмовилися під тиском партії "ВО "Свобода", і висловили протест проти політичного тиску на академічних істориків.

У відповідь майданчики (серед них Могилянка і потужний центр "Ткума" у Дніпропетровську) заявили, що жодні погрози " Свободи" їх не лякають, а відмовилися вони абсолютно з інших причин. І справді, важко уявити, що "Ткума", яка зробила найбільший музей Голокосту на пострадянському просторі, може злякатися дніпропетровської "Свободи".

Зрештою єдина лекція Россолінського-Лібе обернулася скандалом - який очікувано розгорівся там, де історія вступає в реакцією з політикою. Як зазвичай це буває у скандалах, програли всі - і організатори заходу, і Могилянка, і слухачі, які не втрапили на лекцію. Виграли хіба що сам лектор і партія "Свобода".

Смерть Івана Дем'янюка. У березні помер Джон (Іван) Дем'янюк - людина без громадянства, багаторічний громадянин США (1952-2004), червоноармієць із Вінничини, який потрапив у нацистський полон в Криму у 1942-му і опинився в ситуації "або колаборація, або смерть". Він вимушено пішов працювати на німців - в охорону одного з концтаборів, а потім половину життя спокутував той гріх.

Він не був ні українським націоналістом, ні останнім "нацистським злочинцем Європи", як про це пише європейська преса. В його долі можна прочитати історію його нещасної батьківщини середини ХХ ст. - кожен із варіантів вибору був поганий. Дем'янюка перетворили на цапа-відбувайла - в той час, як колишні нацисти набагато вищого рангу досі спокійно доживають свого віку в тій же ФРН.

Німеччина відмовилася платити Греції за Другу світову

Засуджений німецьким судом до п'яти років в'язниці за "співучасть у вбивстві" 28 тисяч людей під час служби охоронцем у нацистському таборі смерті Собібор в березні-вересні 1943 року, американський українець так і не дочекався апеляції.

В Україні доля Дем'янюка залишилася неосмисленою. Не помітили і одну з його останніх промов у суді: "Я звинувачую Німеччину". Процес над Дем'янюком сприяв перетворенню пам'яті про українців, які звільнили Європу від нацистів, у нацистських посібників. Хоча останніх було значно менше, ніж перших.

Одержавлення історії в Росії. В січні тодішній президент РФ Мєдвєдєв проголосив 2012-ий роком російської історії. У березні було ліквідовано президентську комісію з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії - через те, що вона виявилася абсолютно неефективним інструментом для реалізації державної політики пам'яті.

В червні новообраний президент Путін очолив "відтворене з імперських часів" Російське історичне товариство, діяльністю якого став керувати екс-голова згаданої вище комісії, голова Держдуми Сергій Наришкін. Тоді ж російський Мінкульт очолив Владімір Мєдінскій, відомий своїми популярними книгами про російську історію і велич, який одразу оголосив про скорочення гуманітаріїв, які не доведуть ефективність.

Улітку Путін заявив про ідею "полегшеного порядку надання" російського громадянства колишнім громадянам СРСР і навіть Російської імперії та їхнім нащадкам. Інститут російської історії, який випустив 50 років тому головний літопис країни - 20-томник "Історія СРСР", анонсував новий багатотомний проект "Історія Росії" вартістю 8 млн доларів.

У липні натхненник прокремлівського руху "Наші" оголосив про нову магістерську спеціальність у вузах - історики-ідеологи для роботи у ЗМІ, які "формують свідомість молоді на підтримку політичного курсу уряду РФ". Ну й традиційно протягом року державне російське ТБ регулярно розповідало про те, як українці "извращают историю", аж наш МЗС не витримав. 

Зміна завідуючих кафедрою історії Могилянки. У квітні змінилося керівництво історичної кафедри найбільш динамічного гуманітарного вишу країни. Замість легендарної Наталі Яковенко завкафедрою історії НаУКМА стала її вихованка Наталя Шліхта. Яковенко і далі працюватиме професором.

Редакція ІП готує до друку конспект лекції професора Яковенко про фах історика в сучасній Україні та інтерв'ю з Наталією Шліхтою про православ'я в УРСР. 

Пошуковець очолив урядову комісію. Голова правління Всеукраїнського громадського об’єднання пошукових організацій "Союз "Народна Пам’ять" Ярослав Жилкін став відповідальним секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при КМУ. Ентузіасти металошукача і лопати отримали свого лобіста в уряді. Одним із перших кроків Жилкіна було підписання меморандуму з Міносвіти про "патріотичне виховання молоді". 

Спалах зацікавлення музеями. Цьогоріч стало остаточно зрозуміло, що музейна галузь уже не є чимось застарілим і нецікавим. Музеї стали престижними. Галуззю зацікавився "бомонд", що обернулося кумедними ситуаціями і вивело музейну тематику в топ таблоїдних і не тільки новин.

Скандал із провідними менеджерами Лаврського заповідника (чиновницею Вікторією Лісничою, яка вважала Олеся Гончара поетом, і колишньою моделлю Playboy Владою Прокаєвою) показали можливий розмах хабарів за призначення на управлінську посаду у великому державному заповіднику - кількадесят тисяч доларів.

Для порівняння - хабар за складання іспиту з історії у провінційному вузі складає 250 гривень. Показово, що у другому випадку той, хто узяв хабаря, був затриманий. На відміну від топ-менеджменту Лаври.

Музейні підсумки 2012 року 

В Національному художньому музеї призначена замість опального директора в.о. Тетяна Міронова (власниця столичної арт-галереї) не змогла знайти спільну мову з музейними працівниками. Семимісячний конфлікт завершився образливими випадами між "менеджерами" і "фахівцями". В результаті Міронова повернулася в арт-галерею, а НХМУ знову очолила людина з профільною освітою.

Загалом Мінкульт здійснив у минулому році справжню кадрову революцію, змінивши керівництво у провідних музеях країни. Це привернуло увагу до галузі журналістів і політизованої публіки.

Окремо варто згадати ініціативу Фонду Ахметова "Динамічний музей". Лишившись для політизованої публіки непомітною, вона розворушила самих музейників. 25 із 600 запрошених музеїв узяли участь у цій грантовій програмі - зрештою 10 млн доларів отримав Природознавчий музей НАНУ у Львові (у 1980-их це був найвідвідуваніший музей у місті), а додаткові 500 тисяч - київський музей Івана Гончара.

Смерть Бориса Возницького. Легенда вітчизняної музейної справи, багаторічний директор Львівської галереї мистецтв, Герой України, який почав дослідження української старовини ще в 1960-х, за своє життя зібрав 35 тисяч унікальних експонатів загальною сумою на 17 млрд євро.

Возницький загинув у травні 2012-го, за кермом робочих "Жигулів". 86-річний академік навіть не мав власного шофера.

Реінкарнація Табачника. Одіозний чиновник, який 20 років тому любив Петлюру, а тепер став русофілом з "дворянським корінням", знову був призначений міністром освіти. Цього разу його призначення не викликало такої бурі, як у 2010-му. Можливо, в цьому є свій сенс, адже за два роки перебування на посаді міністра Табачнику не особливо вдалося вплинути на викладання історії у школах і вузах. 

Так, міністр-"регіонал" просував серед учнів "єдиний простір" і додав у підручник біографію Януковича. Але Міносвіти так і не наважилося узгодити шкільну програму зі спільним з росіянами посібником з історії. Також Табачник передумав втілювати в життя свій план зі скорочення уроків історії в середній школі.

Музеєфікація решток Десятинної Церкви. Перший кам'яний храм Русі упав разом із тілами своїх прихожан у 1240 році, але пам'ять про минулу велич досі спричинює бурі. "Відбудувати" церкву планував іще Ющенко. З 2005 року на фундаментах Десятинки працює археологічна експедиція НАНУ - це перше ґрунтовне дослідження княжих руїн після низки не дуже фахових, з Петра Могили починаючи.

У 2007-му поруч із територією розкопок, під стінами Національного музею історії України, представники УПЦ Московського Патріархату збудували "капличку" без жодних дозвільних документів. За кілька років їй зробили капітальний ремонт, перетворивши на "Десятинний монастир".

Питання музеєфікації решток середньовічної Десятинної церкви виникло у процесі роботи археологічної експедиції. На конкурсі, оголошеному торік Київською міськдержадміністрацією, змагалися дві концепції - одна передбачала музеєфікацію фундаментів із мінімальним рівнем забудови, друга - будівництво поверх фундаментів чималенького храму.

Голова КМДА Олександр Попов обіцяє не допустити жодної "відбудови" на фундаментах Десятинки. Однак цього року стало схоже, що саме таку концепцію обстоює керівництво "Десятинного монастиря", а політичну підтримку їй здійснює представник президента у ВР Юрій Мірошниченко.

Музей Десятинної церкви - як його бачать науковці. ПРОЕКТ

Дійшло до того, що Мінкульт призначив керівником новоствореного Музею історії Десятинної церкви ієродиякона "Десятинного монастиря" Ярослава, який негайно набрав на бюджетні кошти близьких до МП людей. Наукова частина Музею Десятинки обурилася і написала відкритого листа на ім'я міністра культури Кулиняка.

Внаслідок гучних новин з середньовічних фундаментів уже й забулося, що ще недавно головним будівельним проектом УПЦ МП був кафедральний собор Воскресіння Христового на Залізничному шосе в Києві. Кураторство над тим будівництвом здійснює "українофільська" частина кліру УПЦ, на чолі з черкаським єпископом Софронієм. Якщо стежити за логікою подій, ми стаємо свідками конкуренції двох кандидатур на головний собор українських православних Московського Патріархату.

Якби ІП вручала звання "Неадекват Року", то його отримав би лідер КПУ Петро Симоненко, який договорився до того, що в 1944 році Сталін "заслужено" депортував татар. Така заява могла б потягнути ще й на номінацію "фашист року" - і то більше, ніж заяви "свободівців" про "жидівок і жидів".

Агресивний піар пам'ятника Столипіну в Києві. У жовтні фонд "Единый мир" нардепа-"регіонала" Едуарда Прутніка оголосив про ініціативу "відбудови" пам'ятник прем'єр-міністрові Російської імперії (1906-11) Петру Столипіну. Неоднозначний реформатор, Столипін прославився як великодержавний шовініст, відмовляючи "меншинам" імперії в національній самобутності. Був категорично проти спорудження пам'ятника Шевченкові в Києві.

Столипін помер у Києві в 1911 році після замаху соціаліста-революціонера і агента царських спецслужб Богрова. У 1913 році імперський уряд спорудив йому пафосного пам'ятника на Хрещатику в районі нинішнього Майдану Незалежності. П'єдестал монументу був прикрашений написами штибу "Нам потрібна Велика Росія". В березні 1917 року під час антимонархічної демонстрації кияни знесли пам'ятник. Тепер Прутнік хоче його відбудувати біля Оперного театру.

Фонд Прутніка розгорнув неабияку діяльність, за два місяці провівши ряд регулярних піар-акцій - від домовленостей із головою Держархіву Ольгою Гінзбург (призначена за урядовою квотою КПУ) до молебнів на могилі похованого в Лаврі Столипіна.

Перед цим до вшанування "великого реформатора" долучився прем'єр-міністр Азаров і російський кінорежисер Нікіта Міхалков - останній разом із групою невідомих навіть почепив меморіальну дошку на нинішній офіс Народного руху (в цьому будинку помер смертельно поранений Столипін).

Європа готується до суду над комунізмом. У червні на конференції в Європейському парламенті у Брюсселі Платформа європейської пам'яті та сумління (об'єднання 29 державних установ із 14 країн Європи, свого роду інститут національної пам'яті Євросоюзу - ІП) розпочала роботу над створенням наднаціональної інституції правосуддя для засудження важких злочинів, скоєних комуністичними режимами.

У ПЄПС входять переважно країни колишнього соцтабору. Від України членами Платформи стали Центр досліджень визвольного руху і Меджліс кримськотатарського народу. Звичайно, до омріяного "антикомуністичного Нюрнбергу" ще далеко і не факт, що він буде, але тенденція показова.

Андріївський узвіз і Гостиний Двір - надія є. 2012-й подарував кілька хитких успіхів захисникам історичних пам'яток. Зруйнування структурами корпорації Ахметова трьох будинків на Андріївському узвозі обернулося нечисленними протестами - до яких, утім, корпорація прислухалася, пообіцявши врахувати думку громадськості й експертів під реконструкції кварталу.

В Гостиному Дворі відбуваються ще більш масштабні події. В той час як чиновники й депутати віддали цю опорну точку архітектурного ансамблю центрального Подолу на ризиковану перебудову під торгівельно-розважальний центр, захисники історичного і культурного простору Києва захопили Гостиний Двір.

Республіка "Гостиний Двір". СЛАЙДИ

В акції на Подолі не було б нічого особливого, якби не те, що активісти змогли протриматися там уже більше півроку. І не просто протриматися, але й перетворити закинуту споруду на культурний центр. Масштаби нового акційного майданчика не вельми значні, але для нинішньої України - цілком гідні.

Варто згадати і про участь істориків у підозрілих ситуаціях на виборах мажоритарників до ВР cьомого скликання.

Серед членів окружної виборчої комісії №94 (округ, на якому міцевий магнат Тетяна Засуха після маніпуляцій із бюлетенями раптом стала перемагати кандидата від опозиції) було двоє співробітників Інституту історії України НАНУ. Причому один із них був секретарем ОВК, яка маніпулювала результатами виборів.

Крім морального аспекту проблеми, тут є ще й образливий і набридлий фінансовий момент. Навряд чи фахові науковці - кандидати і працівники академічного закладу - подалися б обслуговувати технічні партії, що продавали свої місця в ОВК, якби мали гідний заробіток від професійної діяльності. Як і більшість суспільства, історики змушені "крутитися як можуть".

В Литві почали публікувати список агентів КГБ. На спеціальній сторінці в інтернеті почалася публікація реєстраційного журналу архівних справ КГБ про завербованих у Литовській РСР співробітників. Загалом у журналі - 1669 прізвищ. Публікуватимуть по 40 в місяць, щоб не було поспіху і щоб не нашкодити людям, які втрапили в агентурні записи примусово чи з метою провокації.

Литва - єдина з пост-радянських країн, яка планомірно проводить люстрацію. В Україні окремі громадяни теж мріють про таке, але не факт, що це стало б благом для суспільства - бо під приціл потрапляють "найсвятіші" персонажі, упевнений директор Інституту соціології НАНУ Євген Головаха. Ще позаторік голова Українського інституту національної пам'яті (аналоги УІНП в інших "країнах соцтабору" якраз і займаються люстрацією) Валерій Солдатенко сказав ІП, що його заклад не проводитиме люстрацію.

До речі, про УІНП. Минулого року влада не задумувалася про державну стратегію національної пам'яті. На відміну від згаданих вище заходів російських чиновників, які - хоч і хаотично, але все-таки - щось роблять, офіційний Київ просто-напросто не знає, навіщо потрібна політика пам'яті. Саме через це створений за часів Ющенка Український інститут національної пам'яті існує, має у штаті чудових фахівців, але не отримує реальних завдань.

Ба більше, до УІНП не прислуховується навіть уряд, на який і працює інститут. Скажімо, фахівці УІНП підготували документи про неприпустимість використання Варшавою виразів на кшталт "польський військовий цвинтар у Биківні" або "Український катинський список". Однак Банковій, якій потрібна підтримка Варшави на міжнародній арені, було все одно.

70-річчя УПА минуло непомітно - і це, напевно, добре, бо політики перетворили б усе на говорильню. Владі ця тема байдужча, а патріотично налаштовані опозиціонери можуть улаштувати бучні заходи у 2017-му, на 75-річчя Армії. Якщо переможуть на виборах і якщо їм це буде тоді цікаво, звичайно.

50-річчя польоту Павла Поповича минуло ще більш непомітно - і це печально. Країна забула першого українського космонавта - колись уродженець Київщини був найпопулярнішою людиною в УРСР, а зараз про нього ледве пам'ятає кілька відсотків наших співгромадян.

1962: Павла Поповича тріумфально зустрічають у Києві. ВІДЕО

Прекрасна нагода нагадати суспільству позитивний приклад з минулого, нагадати світові, що шостим землянином у космосі був українець, була бездарно упущена. Натомість влада пафосно святкувала 90-річчя з дня народження космонавта Берегового, завдяки якому були погашені судимості нинішнього Президента України Віктора Федоровича Януковича.

Робота благодійної ініціативи "Героїка". За два роки діяльності нечисленний колектив "Героїки", який проголосив своєю метою відродження історичної пам'яті про перші визвольні змагання, збудував на пожертви громадян два десятки пам'ятників. Ці люди роблять те, що мала би робити більш-менш адекватна влада - адже демократична УНР, на захист якої ставали навіть росіяни з колишньої імператорської армії, є гідним об'єднуючим фактором для українців.

Активісти "Героїки" домовляються з владою про відновлення поховань і спорудження пам'ятників військовим діячам УНР. Не завжди це вдається, але зазвичай заходи є успішними. Розширюючи поле діяльності, ініціатива перейшла до збору даних про всі могили воїнів Армії УНР. Ви теж можете допомогти.

Зростання популярності української "Вікіпедії". Торік наша версія найпопулярнішої енциклопедії стала першою у світі за ростом популярності, отримала право на передрук матеріалів Інституту історії НАНУ і перейшла позначку в 400 тисяч статей, ставши 13-ою з 284 мовних розділів за обсягом інформації.

Поява нових інтернет-ресурсів на історичну тематику. В "Історичної Правди" з'явилися конкуренти - і це чудово. До історичного проекту газети "День" додалися інші ресурси - про історичні пам'ятки, про жіночу історію, було оцифровано архів ОУН(б). Запрацювала російсько-білоруська "Историческая Правда", чиї творці надихалися роботою редакції ІП. Сторінки самої ІП за два роки існування переглянули 20 млн разів.

Окремо варто відзначити портал Historians.in.ua, запущений 1 січня 2012 року істориками Володимиром Маслійчуком та Андрієм Портновим, відомими своїм журнальним проектом "Україна модерна". За рік роботи портал і його фейсбук-група стали популярним серед професійних науковців форумом. Особливо радує, що в цю фахову спільноту не пускають неадекватів.

Разом із тим, що Книгою року ВВС удруге поспіль став твір на історичну тематику, бачимо зацікавлення публіки історією. А раз є зацікавлення, з'являється і пропозиція. Як це часто буває в Україні, за умови імпотенції влади вирішувати проблему беруться громадяни.

І це чудова тенденція, розвинемо її у 2013-му.

До речі, в новому році згадуватиметься 70-та річниця трагічних подій на Волині. Немає сумніву, що політики (особливо інших країн) спробують її використати для власних цілей.

Також наступний рік завдяки Верховній Раді нового скликання обіцяє нам подарувати нові політичні скандали на історичну тематику. "Свобода", Колесніченко, Левченко з Донецька і Марков з Одеси - ця вибухова суміш іще спровокує чергові медіа-спектаклі.

Вони почалися ще у грудні 2012-го, коли одеську міськраду штурмували під приводом захисту вулиці, названої на честь одеських діячів УНР Івана і Юрія Лип. Відповіддю було створення "антифашистського комітету" та іншої псевдоісторичної маячні.

Тож учимося розбиратися, поменше слухати політиків, побільше - фахівців.



Історична Правда
Редакція

Теми: історична пам'ять, наука, освіта, історія України



Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

17.02.2015 _ Олександр Зінченко
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter