Українська правда
Історична правда

Ніч музеїв по-київськи. Як це було

06.06.2013
Версія для друку

На "Ніч музеїв" у Києві публіка стояла в чергах годинами. Під вечір охочих виявилося стільки, що доводилося запускати порціями і по прізвищах. ІП подивилися, що таке Ніч музеїв, звідки музеї беруть кошти на організацію заходів і хто на них приходить.

"Ну не може увесь Київ потрапити до одного музею за один вечір! – схвильовано коментує натовп під закладом заступник директора Музею історії Києва. – Ображаються, що не потрапляють. З самого ранку телефон не змовкав".

"Щойно встав уранці, дав собі лад — наведи лад і на своїй планеті", — до цих відомих слів Екзюпері дослухалися працівники Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини, і замість Дня музею чи Ночі музею у своє професійне свято вирішили запросити гостей на ранок.

"У День музеїв ми організовували толоку, – розповідає директор музею Тетяна Сосновська. – У нас у дворі є садочок – фактично меморіальний, бо коли в цьому помешканні жив Тичина, він іноді виходив відпочивати туди. Павло Григорович був естетом, дуже любив, коли все цвіте".

 

Саме навести лад у цьому невеличкому садочку запросили всіх охочих. Тетяна Сосновська хвалиться, що багато людей зголосилися підтримати заклад в умовах музейного безгрошів’я:

"Завдяки кав’ярні "Галицький штрудель", ТМ "Куликівська" (керівник прочитав про наш захід і сам подзвонив та запропонував допомогу) та благодійній організації "Аптека щастя" ми маємо чим пригощати гостей; гурт "ТаРута" вітає гостей піснями, а "Зелена галерея" допомогла прикрасами. Долучилися й мешканці будинку та орендатори офісів – придбали інвентар та рукавички. Ми ж зі свого боку віддячуємо їм музейними сувенірами".  

Посадити квіти та почистити дерева прийшли не лише пересічні кияни, а й колеги з інших музеїв. І не лише столичних. Завітали сюди працівники Меморіального музею Кирила Стеценка у Веприку.

"Напередодні Дня музеїв у нас був концерт – так вийшло, що музейне свято збіглося в часі з днем народження Кирила Стеценка. Тож учора у п’ятницю ми мали черговий вечір у музеї".

Щодо Ночі музеїв, то до цієї акції Тетяна Сосновська ставиться без особливого ентузіазму – адже провести повноцінну ніч жоден заклад дозволити собі не може, тож виходять фактично вечори в музеї, а такі заходи в музеї Тичини практикують уже кілька років:

"Двічі на тиждень ми працюємо до 20 години, а іноді й до 22-ї, аби наприкінці тижня відвідувачі могли прийти до нас і відпочити після роботи".

Допомігши трохи поратися з квітами, вирушаємо далі. Добре, що стільки музеїв розташовані поруч і всі їх можна встигнути обійти за один день!

Біля виходу з Київського національного музею російського мистецтва, що на Терещенківській, зустрічаємо Катерину з шестирічною донею Світланкою. Дівчинка хвалиться, що цілий рік ходила на лекційний курс про мистецтво у цьому музеї, а зараз прямує до Музею Ханенків.

Туди ж поспішають і дві задоволені дами. Жіночки раді, що хоч у День музеїв можна відвідати заклади культури безкоштовно. "Ми пенсіонери, тому для нас це не привід прийти в музей, а чи не єдина можливість, – зізнається пані Наталя. – Ми з подругою любимо по музеях ходити. Сьогодні ще були в Музеї Ханенків. Наступного разу підемо на День Незалежності – теж буде безкоштовний вхід".

"До 7-ї вхід, до 8-ї – огляд експозиції. Так-так, безкоштовно, все безкоштовно, приходьте", – відповідає на телефонні дзвінки адміністратор Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків Людмила Іванівна.

Цього дня заклад, окрім численних екскурсій для різних вікових категорій, пропонує гостям Вечір європейської класичної музики: твори західноєвропейських композиторів XIX-XX століть виконують студенти Київського інституту музики ім. Глієра. Дехто з відвідувачів зізнається, що прийшов саме задля цього.

Послухати концерт охочих виявилося чимало – зала заповнена повністю, дихати майже нічим. Слухачі обмахуються рекламними проспектами, але місцями охочим послухати гру і спів не поступаються, тож тим, хто не встиг прийти раніше, доводиться юрмитися біля дверей та в сусідніх експозиційних залах.

Надвечір тут презентували дві нові тематичні мандрівки "Традиційний світогляд народів Сходу" (експозиція "Східна колекція") та "Біблійні та житійні сюжети у творах мистецтва" (експозиція "Західноєвропейська колекція"), потрапити на які на сайті закладу радили за попереднім записом.

Натовпи відвідувачі для музею – не новина. "Приблизно стільки ж людей приходить до нас у першу середу кожного місяця, коли у нас безкоштовний вхід", – розповідає доглядач Лариса.

Відвідувач Віталій із дівчиною до музею завітав, озброївшись фотоапаратом. "Ми часто ходимо в музеї, але про цей тільки нещодавно дізналися, тож вирішили, чому б не сходити. Справжня знахідка! – радіє хлопець і запевняє, що прийшов би сюди і в інший день, якщо ціна квитка не буде надто високою: – 15-20 гривень – це нормальна ціна за мистецтво".

Так само від самого ранку приймає гостей Національний музей Тараса Шевченка. Тут відкрита виставка від школи фотографії Віктора Марущенка, проте наймасштабніші заходи, звичайно ж, пов’язані з іменем Кобзаря.

У рамках проекту "Шевченко International" звучать поезії Тараса Шевченка іноземними мовами, окрім того є театралізована екскурсія "Музи Тараса Шевченка", а також перегляд кінофільму "Тарас Шевченко" 1926 року (режисер — Петро Чардинін, головну роль виконав Амвросій Бучма) у супроводі гурту "Гуляйгород".

Наскільки нетрадиційні музейні заходи приваблюють відвідувачів, цікавимося у генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Дмитра Стуса.

"Як кажуть, "есть ложь, есть наглая ложь и есть статистика". Так от  саме завдяки тому, що ми взяли курс на трансформацію, до травня цього року нас уже відвідало стільки людей, як за увесь минулий рік, – хвалиться здобутками він. – Повноцінну Ніч музеїв провести майже нереально, бо в Україні жоден музей не має належної охорони. Тут же вникає проблема інфраструктури, транспорту.

Фішка ж Ночі музеїв, як на мене, не в тому, щоб долучитися до загальноєвропейського заходу, а в тому, що можна привабити тих людей, які не дуже часто ходять до музеїв. До того ж, це можливість зайвий раз потрапити в інформаційне поле і нагадати про себе".

Як розповів Дмитро Стус, у підготовці до свята намагалися обходитися власними силами та обмеженим музейним бюджетом:

"Ми щомісяця практикуємо безкоштовні дні, робимо знижки для студентів, пенсіонерів. Хоч для музею це і невигідно, проте музей існую для людей. От і сьогодні приймаємо всіх безкоштовно. Із матеріального боку музеєві допомогли дуже Федір Баландін, власник Купідону, "Оболонь" дала воду, ще одна компанія дала змогу не виглядати зовсім безпорадно технічно. Окрема подяка режисерові Євгену Степаненку".

Як розповідає режисер-постановник музейного свята Євген Степаненко, йому дуже хотілося, аби Шевченко зазвучав іншими мовами.

"Щоправда, були певні проблеми з комунікацією з потенційними учасниками – що читати, як читати… – зізнається він. – Деякі посольства, як Росії, США, не відгукнулися на пропозицію, мабуть,мали достатньо своїх заходів. Сподіваюся, що наступного року і вони долучаться до заходу. Шевченко – дуже сильний поет. Особливо розумію це сьогодні, коли чую його різними мовами – він звучить прекрасно".

Цікавимося в директора, чи не виникало ідеї об’єднатися з іншими музеями, аби відвідувачам не доводилося розриватися у виборі.

"Коли ви вмикаєте телевізор чи Інтернет, то вам доводиться вибирати. Кожен хоче, щоб ходили до нього, – пояснює Дмитро Стус. – Тому чим більше таких заходів, тим краще. Поки ми лише привчаємо людей ходити в музей і показуємо, що він може бути цікавим".

І справді, кожен заклад знаходить свою аудиторію.

"У Художньому музеї мені сподобався квест по старій експозиції на першому поверсі – розкішні ікони! Але на першому місці фільм "Т. Шевченко". Фільм німий, "Гуляйгород" озвучували його своїми піснями. Це шедевр безперечно. Нарешті я побачила Шевченка у фільмі таким, як і уявляла – забіяка, впертюк, красунчик. Тепер чекаю 2014-го, щоб побачити фільм повністю, тривалість якого 3 години", – ділиться враженнями журналістка Оля.

Спускаємося ближче до Хрещатика і натрапляємо на величезний натовп людей біля Музею історії Києва. Черга вишикувалася більш ніж стометрова!

 

Як виявилося, люди завчасно телефонували і записувалися на екскурсію родинами. Якщо вдень можна було потрапити більш-менш вільно, то під вечір охочих виявилося стільки, що доводилося запускати порціями і по прізвищах.

Дизайнер Оля у черзі не стоїть – сидить осторонь на парапеті і вже навіть не сподівається потрапити до музею. "Таку чергу я бачила хіба в Парижі, – ділиться враженнями вона. – Для мене це своєрідний ритуал – відвідувати музеї у це свято. Уже встигла відвідати ПінчукАртЦентр та Музей Шевченка, хотілося б ще й сюди потрапити, але бачу, що не вийде".

А от Аня зі своїм хлопцем надії не втрачає і вартує біля дверей. У новому музеї ще не була. Проте каже, що сьогодні привабив не безкоштовний вхід, а костюмована екскурсія.

Що ж, декому пощастило трохи більше за інших і вдалося потрапити всередину музею. Тут зустрічаємо заклопотану заступницю директора музею Людмилу Мороз.

"Ну не може увесь Київ потрапити до одного музею за один вечір! – схвильовано коментує натовп під закладом вона. – Ображаються, що не потрапляють. З самого ранку телефон не змовкав".

Музей історії Києва вперше долучився до загальноєвропейської акції, бо ще й року не пройшло, як перебрався до нового приміщення. Як розповідає заступник директора, ідея провести свято виникла місяць тому.

"Ми подумали, як маємо свято – то давайте ж проведемо його нетрадиційно. Ви думаєте, то актори проводять театралізовану екскурсію? То науково-просвітницький відділ – молодий, енергійний, креативний! Усе зробили самі за 4 дні, коли знайшли костюми.

У цьому величезна подяка Театру ім. Франка, ТЮГу та театральним групам при університетах, які безкоштовно позичили нам костюми, – натхненна шаленим успіхом екскурсії розповідає Людмила Мороз. – Якщо киянам сподобалося, то, може, знайдуться серед них охочі допомогти костюмами, – ми  щомісяця поводитимемо такі дійства. Ідеї є, бажання є, немає костюмів".

Вона переконана, що після такої акції люди підуть до музею охочіше: "У 1997 році Ніч музеїв була вперше проведена в Берліні. Тоді не лише у нас, а й по всій Європі значно знизився інтерес до музеїв. Саме це підштовхнуло працівників цих закладів до нестандартних рішень, аби повернути собі відвідувачів".

Із підігрітим інтересом потрапляємо до експозиційного залу, де відвідувачів зустрічає… юна студентка Києво-Фундуклеївської жіночої гімназії і відомий у майбутньому історик Наталя Полонська-Василенко (провідний науковий співробітник просвітницького відділу Юлія Ющенко).

Чарівна панянка в милому капелюшку веде гостей виставковими залами та знайомить із різними періодами історії славного Києва. До її розповідей долучаються тогочасні мешканці граду – літописець, який пояснює, чому ми знаємо саме таку історію Києва, ремісники, кобзар (заслужений артист України Тарас Силенко).

 

Повз гостей музею пробігає гурт галасливих студентів Києво-Могилянської академії, зустрічаються акторка Марія Заньковецька, яка вчить нову роль, архітектор Владислав Городецький та авіаконструктор Ігор Сікорський, модистка, фотограф, а також відомі й улюблені літературні персонажі – Голохвастов і баба Параска та баба Палажка. Публіка вибухає бурхливими оплесками і не хоче покидати музей.

"Дуже гарно! Емоційно, з душею! Молодці!" – захоплена побаченим Олена. Зізнається, що у музеях буває часто, проте до нового Музею історії Києва завітала вперше.

Оригінальні заходи привабили не лише пересічних киян, а й працівників інших музеїв. В гості до колег завітали працівники філій Музею історії Києва та Музею партизанської слави. Працівниця останнього Ірина переконана, що нестандартні підходи до роботи неабияк оживляють музей.

Проте найбільше зачарування від театралізованої екскурсії палає в дитячих очах. "Мені все дуже сподобалося,  – не може підібрати слів п’ятирічний Степанко. До речі, він уже досвідчений відвідувач музеїв: –  Один раз я ходив в інший музей, там де були колекціонери, пічка…".

"Музей Ханенків", – підказує мама і повідомляє, що це не останній пункт у їхній сьогоднішній програмі – вони прямують до Національного художнього музею.

Там, як виявилося, народу зібралося не менше.

 

Справжній аншлаг забезпечує й те, що більшість музеїв свої програми до вечора потихеньку згортають, тоді як у художньому музеї о 20:00 все тільки починається.

На галявині гостей зустрічає перформансом "Студія-театр НаУКМА" – на ходулях, у білому одязі та зі свистульками.

На сходах біля музею працює першопроходець українського діджеїнгу DJ Mishukoff. "Я отримую задоволення від участі в цьому заході, але маю і свій інтерес у цьому: цікавлюся психоакустикою – як звуки, музика впливають на людську підсвідомість, – ділиться він своїм секретом. – А сьогодні така нагода створити хороший настрій стільком людям!".

 

Наталя Михайлова із відділу зв’язків із громадськістю рада, що вдалося DJ Mishukoff’a залучити до Ночі музеїв і цього року: "Він людина дуже заклопотана, тому ми раді, коли вдається його привабити до нашої програми".

Найбільш інтерактивною акцією цієї Ночі у художньому музеї став культурно-мистецький проект "Конгрес рисувальників", розроблений польським художником Павлом Альтхамером.

Конгрес рисувальників — це можливість висловитися образами, а не словами. В охочих долучитися до проекту все в їхньому розпорядженні – фарба, вугілля, колаж чи інші традиційні матеріали й техніки.

У Ніч музеїв один із залів закладу перетворився на майданчик для безперервного візуального спілкування. Стіни і підлогу, вкриті білою поверхнею, відвідувачі разом із українськими та зарубіжними художниками, архітекторами, дизайнерами дуже швидко заповнили своїми малюнками.

Якщо ви не потрапили сюди в Ніч музеїв – не переймайтеся: залишити свій слід у поважній інституції ще встигнете.

"Проект закінчиться аж 8 червня, тож кожен охочий може долучитися і прийти помалювати. Фірма "Капарол" повністю забезпечила нас фарбою. Ми не планували цей проект навмисно під Ніч музеїв, але побачили, що збіг дуже вдалий. Саме до Ночі музеїв ми збільшили площу для самовираження – помалювати можна в кожному залі", – розповідає Наталя Михайлова.

Поспішаємо взяти до рук пензлика і фарби, бо робота вже кипить. Особливо радує перспектива помалювати на стінах і підлозі дітей – авжеж, вдома такого не дозволять!

 

"Що малюєш?" – запитуємо у юного художника семирічного Данила. "Малюю малюнок. Просто малюю, бо подобається… – задумливо відповідає він, кладе пензлика і бере великий валик. – Цим мені більше подобається малювати".

Данило розповідає, що в музеї він не вперше: "Я у цьому музеї був раніше, і в галереях різних. Ми з мамою туди ходимо. Мені подобається ходити по галереях".

Пані Наталя проводить нас далі і пропонує взяти участь у квесті та виграти подарунки від музею. Ця розвага захопила багатьох. Молодь ходить залами, оглядаючи експозицію й пильно вчитуючись і підписи до картин.

Олену, Лізу та Настю зустрічаємо в одному з залів біля полотна Пимоненка. "Дуже зацікавив квест, ми якраз у процесі, – хваляться вони. – Бували у цьому музеї і раніше, але на такому заході вперше. Дуже зацікавила програма. Та й загалом часто ходимо по мистецьких закладах – найчастіше до ПІнчукАртЦентру та невеличких галерей".

Проте знаходяться й такі, які пришли до музею вимушено. "Я заручник ситуації – прийшов із дівчиною", – скаржиться Олексій, киваючи на дівчину в рожевій сукні з фотоапаратом, і без особливого ентузіазму розглядає полотна на стінах.

Піднімаємося на другий поверх.

"А це що таке? А, це той самий… – киває на "Живопис" Тіберія Сільваші хлопець і підводить свою супутницю до роботи "Новий пейзаж" (Олексій Сай). – А оце мені подобається!". Цього поціновувача звати Павло і він зізнається, що до музеїв ходить нечасто, хіба як друзі порадять, а й сьогодні прийшов тому, що безкоштовно.

Найбільше уваги він приділяє сьогодні проекту "Орієнтація на місцевості", де представлені твори сучасних митців. Це доволі широке коло, від старшої генерації до молодшої: Сільваші, Криволап, Вайсберг, Животков, Савадов, Тістол, Сидоренко...

Кількох експонованих майстрів – Марію Куликовську, Олексія Салманова та знаного фотографа Віктора Марущенка – запросили до дискусії. Найбільше запитань у публіки виникло до очільника фотошколи пана Марущенка. Він розповів про те, як засновував свою школу фотографії, та обурювався, що численні нинішні курси – це курси освоєння фотоапарата, де фотографії не вчать.

"Людина з фотоапаратом – як людина з авторучкою: письменником вона автоматично не стає", – мотивує він, соромлячи численних відвідувачів із дзеркальними фотоапаратами, які фотографують у режимі "Авто".

"Також нововведенням цієї Ночі є те, що ми відкрили для відвідувачів увесь музей, –  веде далі залами музею Наталя Михайлова із відділу зв’язків із громадськістю. – Приходить так багато людей, а хочеться ж вмістити усіх! Ми розраховуємо на 2 тисячі глядачів. Для одного вечора це досить багато".

Ніч музеїв – подія вже досить розкручена, на яку чекає своя публіка, тож тут намагаються зробити цікаві програми, аби виправдати сподівання. У музею постійні шанувальники, яких тут знають в обличчя, тому зараз першочергова мета музею  – залучати молодь.

"Після таких заходів потік відвідувачів збільшується, проте не на багато. Варто не забувати, що це ж наше свято, тому цей захід ми робимо і для себе також", – додає пані Наталя.

Як вона розповіла, цьогоріч  режисером-постановником цього дійства була Ганка Третяк та студія "ГАНКА Фільм".  "Оскільки ми не маємо додаткових коштів, то виходимо з того, що маємо. Акція робиться на ентузіазмі нашому та тих, хто готовий нас підтримати. Ганка Третяк, наприклад, без якихось фінансових винагороджень курує захід".

Загалом День та Ніч музеїв проводять під гаслом, які щороку формулює Міжнародна рада музеїв. Цього року воно звучить так: "Музей (Пам’ять+Креативність)=Соціальний поступ". Виходячи з тієї теми, кожен готує те, що може.

"У 2008 році ми вперше долучилися до Ночі музеїв, і хоч музей не працював уночі, проте ми намагалися, наскільки це можливо. Перша наша ніч супроводжувалася відкриттям виставки "Амазонка авангарду" видатної художниці-авангардистки Олександри Екстер. Також під час відкриття українська дизайнерка Лілія Пустовіт продемонструвала свою колекцію artcouture, створену за мотивами творчості Екстер.

У 2009 році був Роман Жук. Відвідувачі стали учасниками несподіваного художнього проекту "Грабіжники" – вони ходили у цілковитій темряві і  ліхтариками підсвічували собі картини, – пригадує Наталя Михайлова.  – У 2010-му були Олександр Друганов та Віктор Придувалов із  медійним проектом "90/120. Фото, відео, інсталяції".

Наступного року в експозиції пройшла грандіозна передаукціонна виставка "ПРОСТО. МИСТЕЦТВО", також ми також організували тиху дискотеку в навушниках – кожен міг обрати звукову доріжку на власний смак, слухати у навушниках і танцювати, при цьому не порушуючи у музейних залах традиційної тиші.

Минулого року під час великого проекту "Міф "Українське Бароко" відбувалися зустрічі з культовими постатями українського андеграунду 70-80-х років. Серед запрошених були художник і драматург Лесь Подерв’янський, музикант і поет Максим Добровольський (Макасим), московський перформер Андрій Кузькін".

 

Попри поширену думку, вперше до Ночі музеїв Україна долучилася не у 2008 році.

"Першими закладами, які провели захід,  у 2005 році були Дніпропетровський історичний музей імені Яворницького та Одеський муніципальний музей приватних колекцій імені Блещунова, – розповідає член ГО "Український центр розвитку музейної справи" та редактор інтенет-порталу "Музейний простір" Леся Гасиджак.

Саме в неї ми розпитали про загальні тенденції у проведенні Ночі музеїв в Україні. "На жаль, повноцінної Ночі музеї не проводять – є проблема стосовно охорони закладів (багато музеїв вимушені були відмовитися через брак фінансування). Хіба Дніпропетровський історичний музей має програму заходів до 2 ночі".

Загалом же, за її словами, акція доволі популярна – у кожній області музеї активно долучаються до неї.

"Абсолютно фантастичні два випадки маємо у Харкові й Одесі. В Одесі всі музеї, які тільки є, долучилися до акції, – каже пані Леся. – Вони провели прес-конференцію і за тиждень оприлюднили програму заходів. Я заздрю одеситам, бо вони мають у руках розклад-програму, куди вони можуть піти.

У Харкові 18 музеїв працює в рамках акції і навіть організовано міжмузейний автобус, який щогодини курсує між закладами, аби харків’яни могли під’їхати туди, куди вони хочуть потрапити. Це два приклади того, як можна об’єднатися і організувати акцію спільно".

Натомість, як бачимо, музеї Києва не поспішають координувати свої зусилля – проводять акції в один час, змушуючи глядача голосувати ногами.

"Це проблема Києва – кожен музей вважає себе самодостатньою одиницею. Мало хто думає про те, що коли об’єднатися і організувати заходи так, аби було зручно відвідувачам, то це буде більше користі й для самого музею".

Текст і фото: Любов БАГАЦЬКА

Дивіться також репортажі про "Ніч музеїв" у Львові та "Ніч індустріальної культури" у Донецьку



Теми: музеї, Київ

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter