Українська правда
Історична правда

"Прапор червоно-чорний - це наше знамено…". Яким був стяг УПА?

18.10.2013 _ Володимир Мороз
Версія для друку

Ідея цієї публікації народилась під час однієї з численних дискусій у фейсбуці. Яким був прапор, під яким у бій йшли постанські загони? А яким знамено ОУН? І хто правий, адже в спогадах ветеранів є різні інтерпретації?

Поєднання червоного і чорного кольорів у світовій та українській традиції не є рідкісне. Ця стаття, однак, стосується тільки тих випадків, які утвердили в українській традиції червоно-чорну символіку, насамперед прапор, як символіку боротьби за волю України.

При підготовці використано також матеріали, надані Юрком Юзичем, Володимиром В’ятровичем, Тарасом Зенем і Миколою Бігусом.

Українські Січові Стрільці

Після кровопролитних боїв УСС на горі Лисоні їх перевели на відпочинок в околиці Миколаєва над Дністром (села Розвадів, Пісочна та ін.). Тут у листопаді 1916 р. виникло Лицарство Залізної Остроги (ЛЗО) як наслідок "мінорних настроїв" січового стрілецтва.

Відомий поет Роман Купчинський згодом писав, що це було не просто товариство, а орден, який поставив за мету "насталювання характерів і плекання товариської культури". Серед лицарів залізної остроги були Іван Цяпка, Володимир Старосольський, Михайло Гайворонський, Антін Лотоцький, Микола Угрин-Безгрішний, Никифор Гірняк, Лев Лепкий, Іван Іванець та багато інших відомих згодом громадсько-політичних діячів, науковців, поетів, митців, лікарів.

Мирослав Ірчан - січовий стрілець і радянський поет

Члени ордену носили на одностроях відзнаку (кокарду) – чорно-червону стяжку із залізною острогою. На зборах зала прибиралася червоним облаштуванням із зображенням чорними острогами.

Великий комтур (керівник) ЛЗО носив чорно-червону стрічку ("ленту Закона") через плече та червону кирею (мантію) зі знаками чорних острог.

Великий комтур ЛЗО Іван Цяпка зі стрічкою (чорно-червоною) через плече. Фрагмент фотографії капітули ЛЗО, 25 лютого 1917 р. 

Інші носили чорні киреї із червоними острогами, вишитими на лівій стороні грудей ("де джерело живої крови для існування і любови і для чеснот і для ідей"). Офіційні грамоти перев’язувалися чорно-червоною стрічкою[i].

Іван Цяпка зі стрічкою (чорно-червоною) через плече. Ілюстрація Едварда Козака до книги Романа Купчинського "Скоропад", 1965 р.

Роман Купчинський написав гімн лицарів Залізної Остроги – відому стрілецьку пісню "Не сміє бути в нас страху…". Він також є автором присвяченої Іванові Цяпці поеми "Скоропад" (написана у 1919-1922 рр.), яка містить такі рядки:

Є й верхівець один між ними…

Вперед під’їхав… У руці

Щось, ніби прапор… Ради Бога!

Червоно-чорний… Що? "Острога"?!

Невже ж це лицарі, Стрільці!?

Дивіться ви!" Я подивився:

– "Так князю. Ти не помилився,

Червоний вдолі і вгорі.

Я навіть пізнаю здалека,

Що той їздець, то наш Лелека.

"Острога", князю. Лицарі!"[ii]

В іншому місці цієї ж поеми Роман Купчинський наводить і пояснення кольорів ордену (закону):

Окличник "Л. З. О." Ревуха,

Що як гукав – боліли вуха,

Узяв у ліву руку щит,

Залізний, на краях пригнутий,

Стрілецькими майстрами кутий,

Що мав, немов би серця вид.

Довкола мав краски Закону.

Це краску чорну і червону.

Червона: радість, ярий дух,

Готовість жертви і відвага.

А чорна: сталість, ум, повага

І слово сильне, як обух.[iii]

Обкладинка книги Миколи Угрина-Безгрішного "Лицарі Залізної Остроги". Рогатин, 1934 р. 

Василь Стефаник

Визвольної боротьби торкається новела Василя Стефаника "Сини", написана влітку 1922 р. і вперше опублікована в листопаді того ж року. Вона серйозно вплинула на популяризацію червоно-чорної символіки.

 Одне з перевидань новели Стефаника

Письменник вкладає в уста головного героя такі слова:

"Послідній раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. "Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну". – "За яку Україну?" А він підоймив шаблев груду землі та й каже: "Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, – каже, – білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові". Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила. "Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріння її не віторгав у свій бік"[iv].

Визначний діяч ОУН Петро Дужий згадував, що саме словами В. Стефаника пояснював йому значення червоно-чорної символіки один із ідеологів українського націоналізму Зенон Коссак. Це було у 1934 р. у львівській в’язниці "Бригідки":

"Геніальне визначення України дав геніальний Василь Стефаник. Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України. Українська земля – чорного кольору, а кров борців, що йшла "відбирати її від ворога" – червона. А хіба ж поєднання цих кольорів – червоного і чорного – не символічне визначення України – України, що бореться?"[v]

Пласт

Після закінчення визвольних змагань ЛЗО не відновило своєї діяльності, але їх естафету перебрали пластуни.

У 1927 р. був створений курінь старших пластунів "Орден Залізної Остроги" (ОЗО), який прийняв як ідеї стрілецького ЛЗО, так і традиції, зокрема червоно-чорну символіку та гімн "Не сміє бути в нас страху…"

Ще раніше, у 1922 р., виник гурток "Лісові чорти", який згодом оформився у найчисельніший і найбільш дієвий старшопластунський курінь. Його барвами (кольорами символіки) були чорний, жовтий (золотий) і червоний.

"Лісові чорти" першою серед частин старших пластунів пошили і посвятили курінний прапор, виготовлений за проектом Степана Луцика. З однієї сторони полотнища (правої) були вишиті назва куреня та пластова символіка, з іншої – на чорному тлі танцюючі в колі червоні чорти із золотими мечами. В центрі кола – переплетені червона літера "Л" та золота "Ч".

Прапор старшопластунського куреня "Лісові чорти", 1929 р.

22 січня у Львові відбулося урочисте посвячення прапора.

Поет Богдан Кравців свій виступ завершив словами:

"Коли ж ідеться про нашу велику ідею, про нашу найвищу мету – то ми третій курінь старших пластунів "Лісові Чорти". І посвячуючи сьогодні наш чорно-золото-червоний прапор, що гаптували і шили його білі руки наших пластунок – нам згадується буйна, кривава легенда прапора полків Наполеона, цісарських орлів, що за них його ґренадири і вояки гинули до останнього, й наша українська леґенда, що багром червоної калини цвіла в серцях і на шоломах Січового Стрілецтва…"[vi].

Члени куреня "Лісові чорти", Карпати, 1920-ті рр. Фото - http://www.plastseniorat.org/

До цієї події Андрій П’ясецький написав вірша "Прапоре наш", який став гімном "Лісових чортів".

Прапоре наш, замай нам в гордій славі!

І золотом і сріблом заблисти,

Шляхи нові, могутні, величаві

Бурхливим полетом нам вказуй ти!

Прапоре наш, зорій нам у неволі

Вогненним сяєвом воскресних днів,

Не дай зламатись нам в тяжкій недолі

І в грудях розпали завзяття й гнів.

Прапоре наш, веди нас в бій побідний

Крізь блиск мечів, і дим, і смерть, і кров,

Аж як воскресне нарід наш свобідний,

Нехай прийме тебе під свій покров.

Прапоре наш! Багато впаде в бою,

Багато згине в тюрмах, засланнях.

Усім їм перед смертю їх страшною

Явися ти в останніх тихих снах.

Прапоре наш! Колючий звій терновий

Сплетемо ми стражданням цим страшним.

Він зміниться тобі в вінок лавровий

Під сонцем волі світло-осяйним![vii]

Але більше прапор "Лісових чортів" знаний з пісні "Гей-гу, гей-га", написана Тарасом-"Чачею" Крушельницьким , ймовірно, того ж 1929 р.

Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя...

Наплечники готові, прощай, моє дівча!

Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,

Де завтра заночуєм… Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!

Прапор червоно-чорний – це наше все добро,

Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно…

Усі дівчата знають пекельні барви ці,

Забути їх не можуть… Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!

А як прийдеться стати зі зброєю в руках,

Маршалок поведе нас, замає гордо стяг!

І сипнемо сто тисяч у груди сатані,

Люциперові решту! Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові![viii]

Польська влада заборонила Пласт 26 вересня 1930 р. Організація пішла в підпілля. "Лісові чорти" та "озони" продовжували працю над вихованням молоді в інших організаційних формах, але вони не давали можливості використовувати символіку, зокрема і прапори.

На Прикарпатті шукають давніх пластунів. Ви можете допомогти

Курінь "Лісові чорти" відновив діяльність на еміграції після Другої світової війни, де далі використовував червоно-чорні кольори у символіці. Популярною і в Пласті, і в громаді була й пісня "Гей-гу, гей-га".

"Лісовий чорт", відомий економіст Богдан Гаврилишин

Червону, чорну і золоту барви використовує заснований 1946 р. курінь "Чота крилатих". Обидва курені зараз існують і активно діють як в Україні, так і в діаспорі.

 Прапор сеньйорського куреня "Чота крилатих"

Відновлено у 1996 р. в Україні діяльність куреня старших пластунів "Орден Залізної Остроги". Його барви – червона, чорна і срібна (біла). Хустка ОЗО з одного боку червона, з іншого – чорна. В більшості випадків вона носиться чорним нагору і лише під час урочистих заходів - червоним нагору.

 Посвячення прапора старшопластунського куреня ОЗО 17 листопада 2008 р.

Окрім "Лісових чортів", "Ордену Залізної Остроги" та "Чоти крилатих", червоно-чорні барви самостійно або в поєднанні з іншими кольорами зараз використовують ще ряд сеньйорських, старшопластунських та юнацьких куренів.

Організація Українських Націоналістів

У 1920-1930-х роках ОУН та її попередниця, Українська Військова Організація (УВО), використовували в діяльності національний прапор.

Так, у 1928 р. з нагоди десятої річниці Листопадового Чину націоналісти вивісили над собором св. Юра у Львові національний прапор з літерами "УВО". Згодом відбулося кілька процесів за вивішування синьо-жовтих прапорів із написом "ОУН".

Зрештою, в прийнятому на початку 1930-х рр. гімну ОУН є слова: "Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій". Одночасно із гімном була затверджена емблема (відзнака-герб) за проектом Роберта Лісовського – стилізоване зображення тризуба із мечем посередині.

Таємниця княжого тризубу. Що символізує наш герб?

Провід ОУН при цьому повідомляв: "Прийнятий герб ОУН буде вживаний як відзнака для членів ОУН, на прапорі, печатках, фірмових блянкетах, на обкладинці офіційного органу ОУН тощо, отже, всюди там, де йде про офіційний виступ ОУН назовні"[ix]. Як правило, тризуб був срібного (білого) кольору.

З’явилася і переробка пісні "Гей-гу, гей-га", де згадано ОУН, лісові чорти замінені на вовків, а червоно-чорний прапор – на жовто-блакитний (блакитно-жовтий):

Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя

Наплечники готові, прощай, моє дівча!

Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,

Де завтра заночуєм… Вовки ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Вовки ми лісові!

Сірі вовки, без горя і страху

Зубами розідремо, що стане нам на прю

Ненависть нас зродила, а пімста каже жить

Любов до України нам каже побідить.

Гей-гу, гей-га! Нам каже побідить.

Прапор блакитно-жовтий – це наше все добро

Блакитне наше небо і хвилі морських вод.

Тризуб Володимира в золоті жаготить

Пламенний меч Архангела – він завше побідить.

Гей-гу, гей-га! Він завше побідить.

Як впадеш у вовчу яму чи зловишся на дріт

На всі питання ката даєш один одвіт:

До ОУН належу, а вождем був Євген

І слава Україні лунає ген-ген-ген!

Гей-гу, гей-га! Лунає ген-ген-ген![x]

Розкол привів до появи нової символіки, оскільки з’явилися дві нові організації з однією назвою. Спочатку ОУН, керована Степаном Бандерою, використовувала національний прапор, як жовто-синій (жовто-блакитний), та і синьо-жовтий (блакитно-жовтий) варіанти.

Невдовзі бандерівці під впливом учасників визвольних змагань 1917-1921 рр. з Наддніпрянщини прийняли остаточно синьо-жовтий варіант. Їхні зауваження, ймовірно, спричинили і відмову від зображення тризуба із мечем посередині. Більше про це можна прочитати у спогадах одного з ініціаторів таких змін Віктора Андрієвського[xi].

Для відмінності від організації, очолюваної Андрієм Мельником, та підкреслення своїх ідейно-політичних орієнтирів, Революційний Провід ОУН(б) взявся за розробку нової символіки. Один із його членів Микола Климишин описав процес підготовки:

Едвард Козак. Малюнок Юрка Козака

"В одній з розмов довідався я від мистця Едварда Козака таке: З пропаґандивним відділом ОУН, якого референтом був Ст. Ленкавський, співпрацювали ще крім маляра Едвард Козака малярі: Василь Дядинюк, Роман Сеньків, Михайло Черешньовський і ще кількох, а часом приходив ще театральний мистець Микола Чирський і Лев Лепкий. Звичайно сходилися вони в цукорні о. Дубицького і о. Нарожняка, що навивалася "Полтава".

Одного дня сидів один з малярів із Е. Козаком, чекаючи на інших у "Полтаві", й виявив охоту взяти участь у конкурсі на прапор ОУН, але ще не має ідеї. Е. Козак нашкіцував злегка свій помисл і це подобалося тому маляреві, але сказав, що це не його ідея. Тоді Е. Козак упевнив його, що він не мас претенсій до того, ані не хоче брати участи їв конкурсі й тому, якщо він це гарно оформить, може подавати як свій проект. Він погодився і так зробив.

Той проект принято і він тепер є прапором ОУН з червоно-чорною краскою, які визначають український чорнозем зрошений червоною кров’ю героїв-борців за волю України. Все це робилося в рамах приготувань до Великого Збору, який мав вирішити всі важливі внутрішні й зовнішні справи ОУН, щоб закінчити з тимчасовістю та утвердити правний стан"[xii].

Великодні обкладинки і малюнки Едварда Козака

Революційний провід на пропозицію референта пропаганди Степана Ленкавського схвалив цей проект для затвердження на організаційному з’їзді. ІІ Великий Збір ОУН відбувся у Кракові у березні–на початку квітня 1941 р. Серед його учасників близько двох третин складали колишні пластуни, зокрема і кілька "лісових чортів". Ці делегати добре знали традицію вживання чорного і червоного кольорів і їх значення (Петро Мірчук у невиданому другому томі "Нарису історії ОУН" подавав його лаконічно – "земля і кров").

Референт пропаганди Революційного Проводу ОУН Степан Ленкавський. Після смерті Степана Бандери - Провідник ОУН(б)

Очевидно, що ідея використання саме цих кольорів виникла і обговорювала серед членів організації раніше, про що свідчить і наведене вище твердження Петра Дужого.

Резолюції ІІ Великого Збору ОУН були прийняті 4 квітня 1941 р. В них був розділ "Окремі постанови", текст якого був такий:

"Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені в однородний і в обов’язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші устійнення й зміни відносно зовнішних символів та організаційного привіту.

1. Організацію обов’язує тільки загальнонаціональний Тризуб Володимира Великого у формі, введеній Центральною Радою. Касується звичай вживати тризуба з мечем як відзнаки Організації.

2. ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски. Уклад й обов’язуючі пропорції будуть ухвалені окремою комісією.

3. Організаційний привіт має форму піднесення випростуваної правої руки в право-скіс вище висоти вершка голови. Обов’язуючі слова повного привіту: "Слава Україні" – відповідь – "Героям слава". Допускається скорочення привіту – "Слава" – "Слава".

4. Обов’язуючі організаційні свята є: Свято Соборности 22-го січня, Свято Героїв Революції дня 23 травня і День Боротьби 31 серпня. Всі інші річниці, обходжені членами Організації, є пам’ятковими днями, що не мають загальнообов’язуючого значення на всіх теренах і для всіх членів."[xiii]

Затверджено і нову відзнаку, яка також була виконана в червоно-чорних кольорах.

Відзнака ОУН, 1940-і рр.

Організація на чолі із Андрієм Мельником далі використовувала національний прапор із тризубом-мечем. Згодом він видозмінився до золотого (жовтого) тризуба з мечем на синьому полотнищі.

У 1964 р. про це прийнята окрема постанова: "Прапором Організації Українських Націоналістів і її бойових формацій в Україні був блакитний прапор з золотим тризубом з мечем, уміщеним у центрі полотнища. Під цим прапором ОУН та її військова формація – Карпатська Січ – ішли від перемоги до перемоги й від жертви до жертви. У 25-ліття постання Карпатської України П’ятий Великий Збір Українських Націоналістів приймає на вічні часи для ОУН, як її прапор, блакитний прапор з націоналістичним тризубом у центрі"[xiv].

Прапор ОУН Андрія Мельника

Отже, від 1941 р. червоно-чорний прапор та емблему використовувала ОУН під керівництвом Степана Бандери і саме про неї мова йтиме нижче.

В інструкціях для похідних груп "Боротьба й діяльність ОУН під час війни" (травень 1941 р.) передбачено виготовлення національних і організаційних прапорів, тризубів, синьо-жовтих пов’язок, кокард і т. п. Вказано, що після проголошення української державності на всіх видних місцях, насамперед будівлях державних установ, вивішувати тризуби, національні і організаційні прапори[xv].

Досить широко використовувався червоно-чорний прапор (звичайно, поряд із національним) під час святкувань самостійності України у липні 1941 р. Одну із таких урочистостей із вживанням організаційної символіки описав майбутній військовий теоретик УПА і командир старшинської школи "Олені" Степан Фрасуляк-"С. Ф. Хмель"[xvi].

До питання про ідеологію Організації українських націоналістів

Дисидент Валентин Мороз згадував, що його життєвий шлях визначили побачені червоно-чорний та синьо-жовтний прапори влітку 1941 р. під час проголошення самостійності в його рідному селі Холоневі на Горохівщині[xvii].

Влітку–восени 1941 р. червоно-чорний прапор можна було побачити під час масової акції насипання могил борцям за волю України, різних масових урочистостей, наприклад, Свята державності в Рівному (27 липня), на честь Маркіяна Шашкевича на Білій горі (24 серпня), на Лисоні – горі стрілецької слави (31 серпня) та ін.

Яскравим прикладом використання червоно-чорної символіки був похорон крайового провідника Волині і Полісся Володимира Робітницького.

28 серпня 1941 р. вулицями Львова пройшов кількатисячний траурний похід. За повідомленням ОУН, яка організувала цю акцію, домовина "козацьким звичаєм вкрита, замість китайки, прапором організації". Учасники процесії несли 86 вінків та "23 національні та націоналістичні прапори"[xviii].

Визначний член ОУН Микола Климишин, автор спогадів "В поході до волі"

Микола Климишин згадував:

"Ось іде маленька групка людей, а над ними український націоналістичний прапор. Я його бачив перший раз, але я пізнав, бо був на одному з засідань Проводу, коли на пропозицію Степана Ленкавського той прапор був ухвалений, як проект прапора для вирішення другого Великого Збору ОУН. Коли та група людей зблизилася, я пізнав членів військового відділу. Прапор ніс поручник Олександр Кузьмінський. Це був похорон Робітницького – провідного члена ОУН.

В цьому величавому похороні складало українське громадянство Львова та околиці свої вінки на могилу всіх тих, що полягли як невідомі герої на полях боїв, в тюрмах, концентраційних лагерах і таємних катівнях усіх окупантів України"[xix].

З метою врегулювання використання національної та організаційної символіки крайовий провідник ОУН прийняв спеціальну директиву для членів, симпатиків та прихильників організації:

"Про прапор і герб:

В справах національного і організаційного прапорів і національного гербу та знам’я Організації далі ще багато існує непорозумінь і непотрібних спорів. Тому ще раз подаю до зобов'язуючого відома:

1. Українським національним прапором являється прапор кольорів синьої і жовтої (синя в горі, жовта в долині), кольори і їх порядок устійнені рішенням Української Держави – Української Центральної Ради, яке зобов'язує всіх українців, коли не буде іншого вирішення Української Державної Влади в майбутньому.

2. Організаційним прапором ОУН являється прапор кольорів червоного і чорного (червоний з гори, чорний з долини). Значіння кольорів таке: червоний – кров, чорний – земля.

3. Українським Національним Гербом являється Тризуб в оформленні Української Центральної Ради (Тризуб Володимира Великого).

4. Організаційним знаком є:

Чорний рівнораменний трикутник підставою в гору, на ньому червоний хрестомеч, на хрестомечі – золотий Тризуб.

Над підставою буква "О", по лівій стороні знамени трикутника – буква "У", а по правій – "Н" (разом ОУН). Трикутник вміщений на золотому полі.

5. Порядок вміщування прапорів і гербу:

а) на першому місці завжди український національний прапор і національний Герб – Тризуб.

б) на другому місці організаційний прапор і організаційне знам’я.

в) В кімнатах на сцені і на бальконах: на лівій стороні національний прапор і національний герб, по правій організаційний прапор і знам’я (коли звернутися лицем до декорації або ввійти до кімнати з дверей).

Прапори порядку кольорів: жовтий на горі, синій на долині, герби, тризуби з мечем або хрестом — це партійні (мельниківські або гетьманські – католицькі) прапори і знамена, а не українські національні прапори і герби.

Про гімни і марші:

1) Українським національним гімном є: "Ще не вмерла Україна", "Не пора, не пора..." – це національний марш.

2) Організаційного гімну ОУН ще немає... "Зродились ми великої години" – це організаційний марш. На всіх публічних виступах чи академіях, святах, маніфестаціях співати завжди національний гимн "Ще не вмерла Україна" і не можна його заступати маршем "Не пора, не пора", ні "Зродились ми..."

Про свята:

1) Загальнонаціональні – всеукраїнські свята є ті, що їх устійнено постановами ІІ Великого Збору ОУН, а саме: 22 січня – Свято Соборності і Самостійності, 23 травня – Свято Героїв Революції, 31 серпня – День Української Боротьби.

Ті свята повинні обов’язково бути відзначеними всією Українською Нацією.

2) Інші річниці, що мають льокальний характер, можна відзначувати в залежності від умови і політичної доцільності з огляду на дану ситуацію"[xx].

В іншій директиві крайового проводу ОУН був пункт, за яким в кожній організаційній станиці повинні бути український національний прапор, організаційний прапор, національний герб, вишите організаційне знам’я. Відповідальність за їх виявлення і переховування було покладено на місцевих керівників, а втрату організаційних прапора та емблеми трактувалося як віддачу ворогові бойового прапора під час бою[xxi].

Фрагмент спогадів Віктора Андрієвського, опублікованих в офіціозі бандерівської ОУН "Шлях перемоги"

Кожен член був зобов’язаний знати пояснення національного та організаційного прапорів.

Ось як воно подавалося в підпільних виданнях "Народ в боротьбі. Революційний довідник" (1947 р.), "Початковий вишкіл українського революціонера" (Львів, 1949 р.) та "Український юнак-революціонер іде" (1949 р.):

"Прапор українського народу є синьо-жовтого кольору. Синій колір відображає голубе українське небо, а жовтий колір – золоте гаряче українське сонце. Ці кольори віддають ясний, життєрадісний, волелюбний зміст духовости українського народу.

Прапор української національно-визвольної революції є червоно-чорний. Червоний колір означає героїзм, посвяту і бойовість, це символ гарячої червоної української крови, а чорний колір – працьовитість і наполегливість, це символ труду і землі нашого народу.

Червоно-чорний революційний прапор – це символ безупинної героїчної боротьби за українську землю"[xxii].

З деякими відмінностями подавався опис символіки у збірнику вишкільних (навчальних) матеріалів І ступеня, виданому крайовим осередком пропаганди ОУН Карпатського краю (1950 р.):

"Українським національним прапором є синьо-жовтий прапор. Розуміється його як синє голубе небо і українські лани золотої пшениці, наповнені гарячим сонцем. Синьо-жовтий прапор – символ живучости краси і природної сили українського народу.

Другий Великий Збір ОУН, згідно постанови Центральної Ради, визнав синьо-жовтий прапор, а не жовто-синій, як це деякі організації думали, національним державним українським прапором. Ширина прапору до його довжини відноситься так, як 1 до 3 м.

Крім національного прапору, існує ще революційний прапор, ухвалений ІІ Великим Збором ОУН. Революційний прапор є червоно-чорний. Червона краска – це символ боротьби і крови, чорна – символ української землі. Отже, революційний прапор символізує безнастанну, криваву боротьбу за українську землю.

 Відзнака ОУН, сучасний вигляд

На ІІ Великому Зборі ОУН затверджено знам’я: на крузі, оточеному колом, вміщений рівносторонній трикутник. Підстава цього трикутника іде поземо, а дві інші сторони перетинаються внизу, опираючись вершком на коло. На трикутнику вміщений хресто-меч, звернений вістрям вдолину, на середині хресто-меча на перехрестю вміщений золотий Тризуб.

На крузі видніють золоті букви "ОУН", розміщені так: "О" стоїть під горішньою дугою і над поземою стороною трикутника, "У" стоїть між лівою дугою і лівою стороною трикутника, "Н" – між правою дугою і правою стороною трикутника. Всі три букви симетрично положені відносно кола, хресто-меч – відносно трикутника, Тризуб – відносно хресто-меча"[xxiii].

Подібно подано пояснення обох прапорів у вишкільному матеріалі "Україна – ім’я – народ – земля" (автор "Василь Сурмач")[xxiv].

"Кто такие бандеровцы и за что они борются"

Використання прапорів після переходу ОУН в підпілля було обмеженим. Крім урочистостей (святкування, присяги та ін.), їх зображали на повстанських листівках, журналах, брошурах, бофонах[xxv].

Серед них слід відзначити ті, автором яких був відомий графік Ніл Хасевич. На зображеннях червоно-чорний прапор легко відрізнити, оскільки в нього чорна смуга внизу і сіра – вгорі (у синьо-жовтого – сіра вгорі та світло-сіра – внизу).

Листівка ОУН 
 Листівка ОУН, 1949 р.
 Обкладинка брошури ОУН, 1942 р.
 Бофон на 25 крб. Дереворит Ніла Хасевича, 1949 р.
20 років боротьби ОУН за Українську Самостійну Соборну Державу 1929–1949. Дереворит Ніла Хасевича, 1950 р. Червоно-чорні прапори - зліва і справа від числа "20"

Варто згадати, що деякі згадувані постанови ІІ Великого Збору за кілька років були змінені. Зокрема, 21 лютого 1943 р. рішенням ІІІ конференції ОУН (на той час із приставкою "самостійників-державників") піднімання правої руки перестало вважатися обов’язковим організаційним вітанням. Про це повідомлено усе членство шляхом публікації в журналі "Ідея і чин"[xxvi].

"Буду революційно-пильним воїном". Військова присяга УПА

Свято боротьби 31 серпня було витіснене Святом Покрови (14 жовтня), яке у 1947 р. рішенням Української Головної Визвольної Ради (УГВР) було визначене як день створення УПА. Членів організації на еміграції про зміну головного свята української армії повідомлено в друкованому органі Закордонних частин ОУН – журналі "Сурма"[xxvii].

Орган ЗЧ ОУН "Сурма". Фото - Сумський історичний портал

До речі, у 1947 р., під час першого відзначення 14 жовтня як Свята УПА за вказівкою Головного осередку пропаганди ОУН підпільники були зобов’язані розвісити по селах синьо-жовті і червоно-чорні прапори[xxviii].

Українська Повстанська Армія

УПА не мала якихось власних окремих прапорів. Жодних документів про це не виявлено. В діяльності використовувалася національна (державна) символіка – синьо-жовтий прапор і тризуб[xxix].

Відповідно, й популярна в УПА пісня "Гей-гу, гей-га…" співалася у тому варіанті, де фігурують ОУН, вовки та національний прапор. Зокрема, такий текст вміщений у виданому УПА-Північ в 1946 р. співанику "Грими могутня пісне". Відповідна строфа у дещо поправленому вигляді звучала так:

Прапор блакитно-жовтий – це наше все добро –

Блакитне ясне небо і хвилі морських вод.

Тризуб Володимира золотом миготить…

Любов до України нам каже побідить!

Гей-гу, гей-га! Нам каже побідить![xxx]

Проте був популярний і варіант, де згадуються ОУН, Степан Бандера, лісові чорти та червоно-чорний прапор:

Гей-гу, гей-га – таке то в нас життя:

Наплечники готові – прощай, моє дівча.

Сьогодні помандруєм – не знаємо самі

Де завтра заночуєм: чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га – чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га.

А як прийдеться стати зі зброєю в руках,

Бандера поведе нас – замає гордо стяг:

І сипнемо сто тисяч у зуби сатані,

А решту люциперу – чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га – чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га.

Як впадеш, стрільче, в пастку чи зловишся на дріт

На всі питання ката даєш один одвіт:

Що до ОУН належав – а вождем був Євген

Щоб слава залунала далеко ген-ген-ген…

Гей-гу, гей-га – далеко ген-ген-ген…

Гей-гу, гей-га.

Прапор червоно-чорний – це наше знамено

Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно.

Усі дівчата знають пекельні барви ці –

Забути їх не можуть, чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га – чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га.[xxxi]

Назва "Лісові чорти" повернулася у пісню, очевидно, через популярність пластового варіанту пісні. Також під іменем "Лісові чорти" існували старшинська школа в УПА-Північ (Волинь, 1943 р.) та підстаршинська школа у Воєнній окрузі "Буг" (Львівщина, 1944 р.).

Ще одна пісня, де фігурує і пояснюється червоно-чорний прапор, – "Повстанський стяг наш лопотить". Вона вміщена у збірнику "Повстанський стяг" (1947 р., упорядник "Саник"):

Повстанський стяг наш лопотить,

Червоно-чорний в бій скликає, –

В крові купається земля,

Це Україна воскресає.

Повстанський стягу бойовий

Це кров тебе почервонила,

А рідная свята земля,

Тебе це чорним позначила.

Червоно-чорний стягу наш

Ідем в червоне без вагання,

Щоб нашу Чорну і Святу

Звільнить від ката у повстанні.

Повстанський стяг наш лопотить,

Червоно-чорний в бій скликає, –

В крові купається земля,

Це Україна воскресає.[xxxii]

Червоно-чорний прапор в УПА використовувався не тільки у піснях, але і в реальному житті. Насамперед, це стосується різноманітних урочистих заходів.

Курсант Підстаршинської школи ім. полковника "Коника" Дмитро Грицько-"Цяпка" описав відзначення Свята героїв 1946 р. біля с. Воля-Володзька на Лемківщині:

"24 травня поляну освітили смолоскипи і почали сходитись сотні за сотнями і уставлятись в чотирикутник. Вийшла і наша сотня і стала на переді підвищення. На щоглах майоріли прапори - синьо-жовті і революційні УПА червоно-чорні, а на середині був портрет провідника ОУН Є. Коновальця. Капелан Кадило править молебень, співає хор упівський під дерегентурою командира Залізного.

Відтак свято відкриває політвиховник Євген, відчитуючи молитву революціонера: "Україно, свята Мати героїв, зійди до серця мого бурею вітрів кавказьких та шумом карпатських ручаїв, боїв главного завойовника, батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів – нехай душа моя в Тобі відродиться..." – лунали слова молитви"[xxxiii].

Читайте правду про УПА, а не політичні блоги!

Опис присяги сотні "Дністер" (Коломийщина), поданий політвиховником Василем Блясецьким-"Теодором", навів письменник Михайло Андрусяк:

"Присягу після вишколу молоді стрільці приймали в Нижньому Березові. Засніжений ліс і недалекі скуті морозами гори були свідками того врочистого дійства. Стрій підтягнутих стрільців утворив чотирикутник. Над головами легенько лопотіли на січневому вітерці блакитно-жовтий і червоно-чорний прапори.

Текст присяги проговорював курінний Книш, а стрільці двох сотень дзвінкими молодечими голосами повторювали. Гори відлунювали.

Такі моменти не забуваються ніколи — присяга на вірність Україні і народові українському. Вона палахкотить в серці кожного українського повстанця до самого загину. Коротке слово, як політвиховник, до стрільців мав я, з командирським напуттям звернувся командир сотні"[xxxiv].

Сотенний УПА Роман Загоруйко-"Лапайдух" у мемуарах кілька разів згадував використання червоно-чорного прапора (поряд із синьо-жовтим) під час урочистостей в УПА, зокрема, і під час свого навчання в старшинській школі "Олені"[xxxv].

Збереглося кілька фотографій із урочистостями з нагоди присяги, де поряд із синьо-жовтим прапором видно червоно-чорний (на чорно-білих фото він темніший із чорною смугою внизу).

Присягу складає Дмитро Білінчук-"Хмара", приймає Юліан Матвіїв-"Недобитий". Гуцульщина, 1944 р. 
Присяга УПА. Гуцульщина, 1944 р. 
Присяга старшинської школи "Олені". Околиці с. Верхня Рожанка Сколівського р-ну Львівської обл., 21 вересня 1944 р. 

Використовувалася в УПА і емблема (знам’я) ОУН. Відомий теоретик повстанської боротьби Степан Фрасуляк-"С. Ф. Хмель" у праці "Українська партизанка" писав:

"Посередині в таборі є алярмова площа, на якій відбуваються збірки відділу. Тому, що на тій площі є все рух і вона найбільше заболочується, повстанці її дилюють або шутрують. Площа вправ у деяких таборах знаходиться ближче або дальше, це зумовлене тереном. Часто недалеко алярмової площі можна стрінути квітники і клюмби у виді тризубів та організаційних знамен". Саме так у 1944 р. виглядала таборова площа куреня "Промінь" (Долинщина)[xxxvi].

Всі запропоновані Нілом Хасевичем проекти Хрестів бойової заслуги УПА та Хрестів заслуги УПА передбачали червоно-чорні стяжки. Щоправда їх затверджені варіанти на еміграції були виготовлені з темно-червоним кольором замість червоного[xxxvii].

 Проекти хрестів УПА
 Хрести УПА

Червоно-чорний прапор можна побачити і на повстанських листівках.

Повстанці у наступі. Дереворит Ніла Хасевича 
Листівка УПА, 1940-і рр. 

Пояснення червоно-чорного прапора подано в огляді діяльності УПА-Захід за 1944-1945 рр.:

"Коли народ в своїй масі, як воно звичайно буває, поки підійметься його до загального повстання, занимає більш пасивну поставу самооборони супроти окупанта, то національно-визвольний, революційний його авангард і рух взагалі несе свій прапор високо серед бурі і туч, розвиненим. Він лопотить на вітрі і як той дороговказ сяє всіми барвами веселки, манить і кличе за собою, вперід.

Задивлені в нього революційні кадри ступають твердою ходою по бездоріжжях революції, від осягу до поразки, від упадку до висот, коби ближче до ідеалу. Наш прапор – це прапор Української Національної Революції.

Багато буйних голів скотилося на тернистому шляху й цей прапор чорний мов чорнозем, перетканий червоним, немов рікою крови. Та він ще міцніше лопотить і чим більші грози, тим більше його чути"[xxxviii].

Бофон на 20 крб. Дереворит Ніла Хасевича, 1943 р.

Вживання червоно-чорного прапора не означає, що він був прапором УПА. Жодних документальних підтверджень цьому немає. У відомих випадках використання червоно-чорного прапора він не фігурує самостійно, а поряд із синьо-жовтим. Натомість самостійно національний прапор повстанці вживали значно частіше і відповідно, згадок про це в джерелах (документах, спогадах, піснях та ін.) в десятки, а може й сотні разів більше.

Це чітко свідчить про те, що червоно-чорний прапор був додатковим, другорядним. Але його використання в УПА – не випадковість чи примха окремих членів ОУН. За кілька років від затвердження у 1941 р. він став символом націоналістичного руху і загалом визвольної боротьби ("революційної боротьби" чи "української революції", як це подавалося у націоналістичних виданнях).

Заголовок журналу "Молодий Революціонер". Дереворит, за проектом Ніла Хасевича виконав "Мирон", 25 липня 1949 р. 
Заголовок журналу "За волю нації". Дереворит Ніла Хасевича, 1949 р. 

Українська націоналістична преса УВО, ОУН, УПА, УГВР (1928-1951 рр.)

Хоч ОУН і УПА – дві різні структури, але тісно пов’язані як на ідейно-політичному, так і на організаційному рівнях. Про основні аспекти ролі ОУН в діяльності УПА писав провідний ідеолог визвольної боротьби Осип Дяків-"Горновий" в опублікованій у 1948 р. статті "Вклад ОУН у справу утворення і розбудови УПА"[xxxix].

Виходячи з цього, можна вважати, що червоно-чорний прапор вживався в УПА не стільки як прапор спорідненої організації (ОУН), а ширше, – як прапор українського націоналістичного руху і прапор визвольної революційної боротьби.

Є ще один важливий фактор, який впливає на сучасне розуміння червоно-чорного прапора. Зараз дуже поширеним є ототожнення всіх учасників збройної боротьби ОУН і УПА 1940–1950-х рр. із власне вояками Української Повстанської Армії. Відповідно, до таких зараховують і всіх, хто був у підпіллі ОУН. А їх було не менше, ніж вояків УПА.

Листівка ОУН. 1950 р. 

Вояки самооборонних кущових відділів (СКВ), охоронних відділів, працівники референтур – господарчої, пропаганди, Служби Безпеки, Українського Червоного Хреста (УЧХ) та ін. – всі вони були членами або симпатиками ОУН. Червоно-чорний прапор – їх організаційний прапор. Зрештою, відділи УПА впродовж 1946–1949 рр. були демобілізовані, і їхні вояки продовжили боротьбу знову ж таки в підпіллі ОУН.

Саме тому сьогоднішнє трактування червоно-чорного прапора як прапора збройної боротьби ОУН і УПА 1940-1950-х років є логічним і виправданим. Але при цьому не треба забувати, що він не був прапором Української Повстанської Армії, а прапором Організації Українських Націоналістів.

Генерал Роман Шухевич - "Тарас Чупринка". Дереворит Ніла Хасевича, 1950 р.

Вивчення джерельної спадщини національно-визвольної боротьби триває, а тому є надія, що в майбутньому вдасться виявити документи, які регламентували вживання синьо-жовтого та червоно-чорного прапорів в УПА.

На закінчення варто навести останні слова важко пораненого провідника (команданта) запілля Воєнної округи УПА "Богун" Сильвестра Затовканюка-"Пташки" (він загинув у лютому 1944 р.), які переказує "Степан Блакитний" у присвяченому сьомій річниці УПА нарисі "На світанку" (1949 р.):

"Гордо і непохитно несіть чорно-червоний прапор Організації, освячений благородною кров’ю світлих постатей наших революціонерів. З ним або до перемоги дойдіть, або, коли потребує боротьба, чесно зложіть свої буйні голови"[xl].



[i] Вільшенко А. Життя й пригоди Цяпки Скоропада. – Львів: Червона калина, 1926. – С. 146, 149; З корпораційного життя // Чорноморе. – 1928. – 15 грудня. – Ч. 2 (5). – С. 13-14; Купчинський Р. Вчора і нині // Чорноморе. – 1929. – . Ч. 2(5). – С. 6-8; Угрин-Безгрішний М. Лицарі "Залізної Остроги". – Рогатин: Журавлі, 1934. – С. 34, 43, 49, 52, 54; Купчинський Р. Скоропад. – Нью-Йорк: Червона калина, 1965. – С. 111-112.

[ii] Купчинський Р. Скоропад… – С. 59.

[iii] Купчинський Р. Скоропад…. – С. 110.

[iv] Стефаник В. Камінний хрест. – Харків: Фоліо, 2010. – С. 177.

[v] Дужий П. Українська справа. – Т. 1. – Львів: Афіша, 2002. – С. 149-150.

[vi] Лісові чорти. Їх життя і буття. 1922–1945. – Вашінґтон–Нью-Йорк–Торонто, 1983. – С. 161.

[vii] Лісові чорти. Їх життя і буття…. – С. 162.

[viii] Лісові чорти. Їх життя і буття…. – С. 199-200.

[ix] Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. –С. 394-395.

[x] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 398. – Т. 15. – Арк. 469.

[xi] Андрієвський В. Краківські образки // Шлях перемоги. – 1955. –Ч. 44. – 30 жовтня. – С. 2; Ч. 46. – 13 листопада. – С. 2.

[xii] Климишин М. В поході до волі. Спомини. – Торонто, 1975. – Т. І. – С. 300-301.

[xiii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 4. – Арк. 39-40; ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955 р. – 1955. – С. 44.

[xiv] Непогасний огонь віри. – Париж, 1974. – С. 730.

[xv] Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів. – Львів–Київ: Піраміда, 2001 – С. 45, 47, 50.

[xvi] Ремесло повстанця. Збірник праць підполковника УПА Степана Фрасуляка-"Хмеля" / ред. і упор. Р. Забілий. – Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2007. – С. 29.

[xvii] Полтава Л. Під синьо-жовтим і червоно-чорним прапорами… // Визвольний шлях. – 1979. – Кн. 7-8. – С. 827.

[xviii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 24. – Арк. 31.

[xix] Климишин М. В поході до волі… – С. 398.

[xx] Відновлення української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали / упор. В. Сергійчук. – Київ: Українська видавнича спілка, 2001. – С. 45-46.

[xxi] Українське державотворення. Акт 30 червня 1941… – С. 411; Відновлення української держави в 1941 році… – С. 44.

[xxii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 15. – Арк. 742; Т. 16. – Арк. 104-105; Спр. 398. – Т. 16. – Арк. 188-189.

[xxiii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 17. – Арк. 110-111.

[xxiv] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 12. – Арк. 715.

[xxv] Іщук О., Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича / вступна стаття Д. Даревич. – Торонто–Львів: Літопис УПА, 2011. – С. 272-273, 279, 313, 348, 366; Бофони: грошові документи ОУН і УПА / Упор. О. Клименко, ред. В. Даниленко. – Київ: Університет банківської справи Національного банку України, 2008. – С. 149, 167; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 41. – Арк. 350, 357; Т. 42. – Арк. 240; Т. 45. – Арк. 142; Т. 46. – Арк. 7 та ін.

[xxvi] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 24: Ідея і чин. Орган Проводу ОУН, 1942–1945. – Торонто, 1995. – С. 170.

[xxvii] Перенесення свята зброї // Сурма. – 1949. – Ч. 11-12. – 1 жовтня. – С. 4.

[xxviii] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 61. – Арк. 136.

[xxix] Кук В. УПА в запитаннях і відповідях Головного Командира. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2007. – С. 22.

[xxx] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 398. – Т. 15. – Арк. 228-229.

[xxxi] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 25: Пісні УПА / ред. і упор. З. Лавришин. – Торонто, 1996; Львів, 1997. – С. 329.

[xxxii] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 25: Пісні УПА… – С. 51; Т. 12: Третя Подільська воєнна округа УПА "Лисоня". Документи й матеріяли. – Торонто, 1989. – С. 89.

[xxxiii] Грицько-Цяпка Д. Ліс – наш батько. – Львів, 1996. – С. 159.

[xxxiv] Андрусяк М. Брати грому. – Коломия: Вік, 2005. – С. 254.

[xxxv] Загоруйко Р. Повернення зі справжнього пекла. – Новий Розділ, 2004. – С. 104, 215, 233.

[xxxvi] Ремесло повстанця. Збірник праць підполковника УПА Степана Фрасуляка-"Хмеля" / ред. і упор. Р. Забілий. – Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2007. – С. 55, 213.

[xxxvii] Іщук О., Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича / вступна стаття Д. Даревич. – Торонто–Львів: Літопис УПА, 2011. – С. 41-44, 371-373.

[xxxviii] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33: Тaктичний вiдтинoк УПА 26-ий "Лeмкo": Лeмкiвщинa i Пeрeмищинa. – Торонто–Львів, 2001. – С. 52-53.

[xxxix] Літопис УПА. Нова серія. – Т. 17: Осип Дяків-"Горновий". Документи і матеріали. – Київ–Торонто, 2011. – С. 437-446.

[xl] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 61. – Арк. 178.



Володимир Мороз
Історик, м. Київ

Теми: УПА, XX сторіччя, історія України, націоналізм, символіка, ОУН, Пласт, УСС, Перша світова війна, Друга світова війна




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте