Українська правда
Історична правда

Історія пам'ятника Леніну в Києві. ФОТО

09.12.2013 _ Історична Правда
Версія для друку

Ленін навпроти Бессарабського ринку сприймався переважно негативно. Неоднозначності ситуації додавав той факт, що на місці запланованого пам'ятника в часи нацистської окупації була шибениця - німці публічно вішали на ліхтарях бульвару Шевченка заручників.

Більшовицька "монументальна пропаганда" передбачала використання архітектурних або скульптурних творів для пропаганди ідей комунізму.

Пам'ятники "царям і царським посіпакам" планувалося зносити, взамін запроваджуючи нові монументи.

 Таким чином влада УСРР легалізувала питання знесення пам'ятників. Скан кандидата історичних наук Геннадія Єфіменка

У 1919 році в Києві з'явилися гіпсові погруддя Маркса (майдан Незалежності), Енгельса (район НСК "Олімпійський"), Леніна і Троцького (Софіївська площа), Свердлова (початок вул. Московської на Печерську), Тараса Шевченка (Європейська площа), Рози Люксембург (Контрактова площа), Карла Лібкнехта (перед Оперним театром, який отримав його ім'я).

Березень 1917 року, Думська площа (нинішній Майдан Незалежності). Кияни, які підтримують Центральну Раду, зносять пам'ятник міністру Столипіну як символ імперської політики царату. Зараз на цьому місці - сцена Євромайдану

У вихорі численних змін влади у Києві гіпсові пам'ятники простояли недовго - переважно їх зруйнували білогвардійці із Добровольчої армії Денікіна. До питання монументальної пропаганди українські більшовики та їхні союзники повернулися після остаточного захоплення влади.

Гіпсового Карла Маркса відновили:

 Те ж саме місце на Майдані у 1920-х роках. Гіпсовий Карл Маркс замість Столипіна на кубістичному постаменті і з рукою за лацканом піджака.

Про цей пам'ятник писав Булгаков: "Необхідно відмовитися від думки, що зображення знаменитого німецького вченого може виліпити усякий, кому не ліньки".

У грудні 1922 року президія Київського губернського відділу Всеукраїнського союзу працівників мистецтв ухвалила "відрядити представників Союзу тт. Гарольда і Прахова в журі зі спорудження пам'ятників Леніну і Жертвам революції".

Було вирішено один з них встановити на площі ІІІ Інтернаціоналу (нині Європейська) перед входом у Пролетарський (Хрещатий) парк. Постамент імператору Олександру ІІ, з якого зняли бронзові фігури, використали під пам'ятник нового часу.

Голова Раднаркому [уряду - ІП] УСРР Християн Раковський, ознайомившись з проектом, писав у березні 1923 року голові Київського губвиконкому [виконавчого органу губернської ради - ІП] Якову Гамарнику:

"Пам'ятник... у всіх проектах має один загальний дефект: оскільки весь п'єдестал залишається від старого пам'ятника, то виходить враження чогось залатаного. До тулуба царського часу прироблено голову Леніна. Вважаю, що слід про це подумати. Може, треба надіслати модель у Харків [тодішню столицю УСРР - ІП], щоб показати тутешнім художникам".

У підсумку справа затяглася - і за життя Леніна пам'ятника йому в Києві не спорудили. Повагу до вождя пролетарської революції висловили іншим чином - у червні 1923 київський водогін перейменували в "Водогін імені т. Леніна". А ось Будинку калічної дитини у клопотанні про присвоєння цьому дитячому закладу імені Леніна губвиконком відмовив.

Вже на сьомий день смерті вождя, 27 січня 1924 р., президія губвиконкому ухвалила "звести в Києві пам'ятник В. І. Леніну, приурочивши закладення до 22 квітня - дня народження". Тоді ж Печерський партійний район отримав назву Ленінського, а Південноросійський машинобудівний завод став "Ленінською кузнею".

Масово увічнити пам'ять вождя планувалося тиражуванням стандартизованих скульптурних бюстів і статуеток. 12 жовтня 1924 комісія на чолі з Григорієм Петровським вивчила проект фігури Леніна роботи скульптора Івана Кавалерідзе та дозволила "до поширення".

У квітні 1925 року в колишньому Педагогічному музеї пройшла виставка проектів монумента на місці пам'ятника Олександру ІІ. Але конкурс, у якому брали участь 9 скульпторів, результатів не дав.

Тим часом київські залізничники вирішили спорудити Іллічу свій власний пам'ятник. Про конкурс на виготовлення бюста для нього 3 квітня оповістила газета "Пролетарська правда". Вона також повідомила, що художні роботи треба подати у глині ​​до 18 квітня.

Темпи були запаморочливими - і вже 1 травня відбулося урочисте відкриття пам'ятника. Його встановили перед залізничним вокзалом. Автори - інженер А. Вербицький і студентка Художнього інституту А. Писаренко.

Побудувати пам'ятник Леніну на лівому березі Дніпра, в селі Кухмістерська Слобідка [на території нинішніх Березняків - ІП] вирішила тамтешня сільрада. Зібрали необхідні кошти, і через три місяці, писала 10 листопада 1925 року "Пролетарська правда":

"...в центрі села, де лава струнких тополь закриває зелені і відцвілі церковні куполи, з'явився обгороджений майдан, а в ньому залізобетонний бюст Ілліча. Стоїть Ілліч і дивиться примруженими очима на широкі луги і на селища, що розкинулися далеко, а його права, трохи простягнута рука начебто говорить: "Як багато роботи ще перед вами".

Слобожан підтримав 6-й Залізничний полк, що розміщувався на хуторі Грушки [нині район біля метро "Берестейська", від проспекту Перемоги до Відрадного - ІП]. Він спорудив пам'ятник Леніну на своїй території.

Пам'ятник у Грушках

Відкриття запланували на 20 грудня, а за дозволом командир полку з комісаром звернулися лише за п'ять днів перед тим. Ясно, що забороняти відкриття ніхто не став. У результаті Київ отримав три погруддя Леніна, а пам'ятника-монумента все ще не було.

Коли в червні 1934 року Київ став столицею УРСР, монументальна пропаганда набула додаткового значення. 31 травня політбюро Центрального комітуту Компартії (більшовиків) України винесло рішення:

"Вважати за необхідне по переїзді до Києва опублікувати постанову ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР про спорудження в Києві... [в районі нинішньої Михайлівської площі, біля верхньої станції фунікулеру - ІП] пам'ятника Леніну з оголошенням конкурсу на спорудження цього пам'ятника".

Пройшли чотири етапи вельми представницького конкурсу проектів, у якому брали участь провідні фахівці архітектури України та всього СРСР. Зрештою, було обрано варіант ленінградця Йосипа Лангбарда.

Головну частину задуманого комплексу складали монументальні симетричні будівлі, поставлені на краєчку пагорба понад Дніпром. Одна з них призначалася для ЦК більшовицької партії України [нині в ній розташоване Міністерство закордонних справ - ІП], друга [цей будинок, заради якого знесли Михайлівський собор, так і не було збудовано - ІП] для уряду республіки – Раднаркому.

Проект пам'ятника Володимиру Леніну на місці Михайлівського собору

Київський фунікулер підлягав демонтажу, натомість передбачалися величезні сходи до набережної. Між ними підносився монумент товариша Леніна заввишки щонайменше 75 метрів – обличчям до ріки, спиною до площі, заради створення особливо дивовижного враження з боку Дніпра.

Таким чином, місце для пам'ятника було визначено. Але справа знову затягнулася.

У 1937 р. кінорежисер Олександр Довженко, виступаючи на І-му з'їзді архітекторів України, підкреслив:

"Мене не задовольняє проект планування Урядової площі, не задовольняє пам'ятник Леніну висотою 70 м і будинки на цій площі заввишки в 40 м. Пам'ятник буде підкреслювати, що ці будівлі маленькі , а він - вище них, а Софійська дзвіниця буде підкреслювати, що пам'ятник маленький. А чи не багато честі для церкви змагатися з Леніним? Я думаю - дуже багато честі".

І тому Довженко пропонував звести на Урядової площі дві будівлі розміром більше Софійської дзвіниці, по 100-120 м. При цьому, неодноразово повторював він, буде "перекличка сторіч - ХІ (Софія), ХVІІ (дзвіниця) і ХХ. Домінантою в цій перекличці мають бути нові побудовані будівлі - будівлі епохи безкласового суспільства".

Проте все закінчилося тим, що завершувати будівництво урядового комплексу в районі Михайлівської площі передумали. Тому було знято з порядку денного і будівництво пам'ятника Леніну. Наближалася війна, кошти потрібні були на інші цілі.

Але вже 22 червня 1944 року вийшла підписану Хрущовим постанова Раднаркому УРСР "Про проектування забудови вулиці Хрещатик". На різних етапах розглянули більше 20 проектів, і в кожному містилися пропозиції щодо пам'ятників Леніну і Сталіну.

З розробки архітекторів А. Тація і В. Чуприни Хрещатик мав починатися монументом Сталіну на площі його імені (нині Європейська) і закінчуватися пам'ятником Леніну на бульварі Шевченка.

Раніше на початку бульвару не було жодних пам'ятників. Там був прохід для пішоходів, із ліхтарями, рекламними тумбами і кіосками.

Демонстрація на розі Хрещатика і бульвару Шевченка, 1917 році. Пам'ятника Леніну (місце розташування позначено жовтим) ще немає. Фото з ІП-Артефакти 

Ленін навпроти Бессарабського ринку сприймався переважно негативно - як професіоналами містобудування, так і відвідувачами виставки проектів.

Неоднозначності ситуації додавав той факт, що на місці запланованого пам'ятника в часи нацистської окупації було місце публічної страти - німці показово вішали на ліхтарях бульвару заручників, насильно зганяючи глядачів із числа киян.

 Німецька шибениця на місці майбутнього пам'ятника. Позаду видно будівлю Бессарабського ринку

Проте у результаті переважила ідеологічна суть факту якнайшвидшої установки пам'ятника, і переміг проект Власова-Єлізарова.

Бессарабка годилася для швидкої побудови монументу. Річ у тім, що початок бульвару Шевченка разом з Бессарабським критим ринком були єдиною частиною Хрещатика, не знищеною радянськими диверсантами у 1941 році, і під час боїв 1943-го.

І, головне, в наявності була фахово виготовлена скульптура Леніна - роботи московського скульптора Сергія Меркурова. Її зробили в 1938 році для павільйону СРСР на Світовій виставці у Нью-Йорку. Гранітні Ленін зі Сталіним прикрашали собою панно "Знані люди країни рад".

Фігура київського Леніна на Світовій виставці у Нью-Йорку, 1939 рік. Гранітний Сталін з цієї композиції зараз стоїть у Москві, у парку Музеон. Джерело: ЖЖ samsebeskazal

З відкриттям пам'ятника поспішали. До 29-ої річниці Жовтневої революції не вийшло, а до 10-річчя Сталінської конституції - 5 грудня 1946 року - встигли.

При цьому для п'єдесталу були використані гранітні блоки, заготовлені перед війною для пам'ятника Пушкіну біля Оперного театру.

Урочистості розпочалися о 10-ій годині ранку, на них були присутні керівники республіки - Хрущов, Коротченко, Гречуха та інші.

Таким він був. Фото: uk.wikipedia.org

Пам'ятник висотою 3,5 м був виготовлений із червоного полірованого граніту і стояв на постаменті висотою 6,8 м з чорного полірованого лабрадориту.

З обох боків постаменту українською і російською мовами висічено: "При єдиній дії пролетарів великоруських та українських Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути й мови" (В. І. Ленін)".

Пам'ятник вважався головним монументом Леніна в УРСР. Серед киян побутував жарт із приводу трьох центральних пам'ятників міста: "Шевченко: "Де плащик продати?" - Ленін: "На Бессарабці"- Хмельницький: "Я вам дам, спекулянти!"

Також Володимир Ілліч був основною фігурою у монументі Жовтневій революції, встановленому на нинішньому Майдані Незалежності у 1977 році. Цей пам'ятник став центром офіціозних партійних заходів та урочистостей часів пізнього СРСР.

 Пам'ятник Жовтневій революції

У 1991 році за рішенням Київради пам'ятник Жовтневій революції знесли. В часи Кучми на його місці збудували торгівельний центр. Після цього бессарабський Ленін став місцем проведення масових заходів прорадянських політичних партій на кшталт КПУ або ПСПУ.

Монумент кілька разів вандалізували і останні два роки Леніна намагалися охороняти активісти Компартії. Питання перенесення пам'ятника часто піднімалося в Київраді і ВР, поступово перетворившись на політично-ритуальне.

Київський краєзнавець Михайло Кальницький повідомив ІП, що у 2009 році монумент Леніну був позбавлений статусу пам'ятки національного значення рішенням уряду Тимошенко - "з політичних міркувань", після того, як більшовицькому вождю відбили гранітного носа. Зрештою учасники цієї акції отримали по 2-3 роки умовно.

Голова підкомітету з питань охорони культурної спадщини Комітету з питань культури й духовності ВР Олександр Бригинець заявив ІП, що монумент мав статус пам'ятки місцевого значення і перебував на балансі Шевченківської РДА.

За словами Бригинця, рішення про перенесення пам'ятника з бульвару Шевченка мала прийняти або Шевченківська райрада міста Києва, або Київська міська рада, але Партія регіонів ліквідувала районні ради у столиці, а Київрада має сумнівну легітимність.

Таким чином, замість органів міського самоврядування пам'ятник прибрали 8 грудня невідомі в масках, за допомогою тросів і ручних лебідок.

Перша спроба повалити Леніна за допомогою тросів відбулася ще тиждень тому. Тоді один із її учасників в інтерв'ю телеканалу "1+1" закликав натовп знести пам'ятник Леніну в Києві.

А за якийсь час в коментарі іншому телеканалу цей же молодик заявив, що люди, які намагалися знести пам'ятник, самі є провокаторами.

А вчора пам'ятник таки повалили. Відповідальність за це взяла на себе партія "ВО "Свобода".

Після того, як скульптура впала, виконавці в масках зникли. А наступні кілька годин сотні людей до пізньої ночі лупали сю скалу, намагаючись відколоти собі шматочок гранітного більшовика - як історичний сувенір.

Так у Києві не стало головного Леніна країни.

 Фото: Мстислав ЧЕРНОВ, mediaport.ua

На обліку в управлінні культури Київського міськвиконкому в 1955 року перебувало шість пам'ятників - на заводі "Ленінська кузня" по вул. Жадановського (нині Жилянська), на авторемзаводі у Дарниці, при школі ФЗУ №18 по вул. Болсуновського (Катерини Білокур), в Піонерському (Хрещатому) і Пушкінському парках та на площі в центрі селища Корчувате.

Досі збереглося погруддя Леніну в районі цехів "Ленінської кузні" на Рибальському півострові, біля офісу "5-го каналу" - зараз над ним споруджується мостовий перехід з Троєщини на Поділ.

Підготовлено за матеріалами: Віталія КОВАЛИНСЬКОГО (2000), Михайла КАЛЬНИЦЬКОГО (Вечірній Київ) і Павла СОЛОДЬКА (Історична Правда)

Дивіться також:

Ленін на радянських і західних обкладинках. ФОТО

Зроби сам. Паперовий мавзолей Леніна. АРТЕФАКТИ

У Бухаресті відновили пам'ятник Леніну. У вигляді гідри. ФОТО

Як світ називав Леніна - "Vladimir" чи "Nikolai"? І як він називав себе?

Польського мобільного оператора змусили прибрати рекламу з Леніним. ВІДЕО

У Донецьку під час реставрації спотворили Леніна. ФОТО

Походження Леніна: калмики, чуваші, євреї, шведи...

"Могила Леніна - колиска людства". Вождя ховали 6 років

"Товарищи в гробу". Некрологи на Леніна та інших комуністів. ФОТО

Мер Риму хоче перейменувати вулицю Леніна на Мучеників комунізму

Ленін про Україну. Текст Миколи Скрипника 1924 року

Інші матеріали за темою "Ленін"



Історична Правда
Редакція

Теми: Ленін, монументи, Київ, УРСР, Незалежність, XX сторіччя, XXI сторіччя




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter