Міжнародне партнерство УВО у 1920-х роках
Завдяки допомозі групи УВО у Ґданську 1925 року литовцям вдалося успішно переправити до себе два підводні човни, куплені в Німеччині. Маючи українську інформацію про розташування польських морських сил, литовські моряки успішно доправили субмарини до Литви.
"У Британії немає постійних ворогів та друзів, у неї є лише постійні інтереси"
В. Черчилль
У вересні увагу науковців, публіцистів і громадськості привернула тема співпраці Української військової організації (УВО) з радянською владою. Навколо цього питання розгорілася гаряча дискусія. У полеміку включилися Данило Яневський, Володимир В’ятрович, Олександр Зайцев.
У спостерігача ж могло скластися помилкове враження, що такий напрямок співпраці був чи не єдиним для УВО.
Чи подібні факти в історії організації можуть образити чиїсь патріотичні переконання? Проте не слід сприймати історію у чорно-білих тонах, обмежувати її рамками боротьби "добрих" проти "злих". Історія багатогранна, обставини в ній часто змінюються, міняються також її фігуранти.
Взаємодія з радянською владою була аж ніяк не єдиними напрямком міжнародної діяльності Євгена Коновальця та його соратників в УВО та ОУН. Були й інші держави Європи, із урядами чи спецслужбами яких співпрацювали українські націоналісти.
Після поразки Української революції група галичан від 1920 року розбудовували підпільну військову організацію УВО. Її члени ставили за мету перешкоджати укріпленню польської окупаційної влади у краї.
 |
| Члени Стрілецької ради у Празі в липні 1920 року. Зліва направо сидять: сотник Іван Андрух, полковник Євген Коновалець, сотник Василь Кучабський; стоять: полковник Іван Чмола, сотник Михайло Матчак, сотник Ярослав Чиж. Фото з архіву ЦДВР |
Гасел соборності вони не декларували, розуміючи розчарування населення поразкою революції. Отже, головним ворогом для них була Польща, а точніше - Друга Річ Посполита Польська - держава, створена внаслідок Версальської системи договорів, що регламентували міжнародну ситуацію в Європі після Першої світової війни.
За цією системою до складу Польщі увійшли неетнічні польські території, на які претендували її сусіди. Ці держави стали противниками Версальської системи. Такими ревізіоністськими силами виступали не лише СРСР, але й Литва та Німеччина.
Відносини між УВО та державами-ревізіоністами формувалися за принципом "ворог мого ворога - мій друг". Тому, на мою думку, у цій ситуації краще вживати терміни "співпраця, партнерство", а не "платні агенти", адже усі сторони мали для себе вигоди.
Тут постає питання, з якої позиції формуємо погляд на проблему: з точки зору учасників українського визвольного руху чи інших держав. Ця проблема виникає через брак концептуального бачення історії України в ХХ столітті, що й породжує різнобачення та різнотрактування історичного процесу.
 |
| Зліва направо: Григорій Каленик-Лисюк, Євген Коновалець, Іван Рудаків, Микола Сціборський. Париж, 1929 рік |
Впевнений, що формування національної історії з усім концептуальним, методологічним арсеналом є актуальним питанням української історичної науки.
Одне слово, важливо, з якої вежі ми дивимося на події: з боку окупаційної влади чи структур українського визвольного руху (це поняття я не обмежую лише підпільним націоналістичним рухом, сюди ж належать і легальні політичні партії та громадські організації, Церква тощо). І саме така позиція дозволяє розпізнати історика та його суспільно-політичні погляди.
Безперечно, для оптимального бачення історичної проблеми слід розглянути усі наявні точки зору. Але й у цьому випадку слід "вимикати" емоційну складову дискусії.
Отже, пропоную подивитися на питання міжнародної співпраці УВО географічно ширше, щоб побачити горизонти політичного значення українського визвольного руху.
 |
| Зліва направо: стоять — Євген Коновалець, невідома, Зенон Кузеля, Ольга Кузеля, Ольга Коновалець, Омелян Сеник, Ріко Ярий, Степан Федак-молодший; сидять — невідома, Юліан Головінський, Ольга Яра. Берлін, 1927 рік |
Першим закордонним партнером УВО була Литовська держава, що постала завдяки революції та визвольній боротьбі 1918 року. Ініціатором співпраці литовської влади з УВО був Юозас Пуріцкіс - у 1920-1921 роках міністр закордонних справ Литви.
Офіційно Литва та Польща до 1926-го перебували у стані війни, а після перемир’я лише 1938-го встановили дипломатичні зв’язки. Литовські політики вважали, що співпраця з УВО пришвидшить повернення до складу їхньої держави Вільнюса, який після Першої світової увійшов до складу Польщі. У публічних заявах вони неодноразово наголошували на державній незалежності Західної України.
1925 року Євген Коновалець разом із Осипом Думіним уперше відвідав Литву, де встановив безпосередній контакт із представниками Спілки стрільців Литви. Від цього часу а місті Каунас діяло постійне представництво УВО, яке очолював Іван Рев’юк, псевдо "Бартович". Тоді ж було домовлено про постачання УВО інформації воєнного характеру для литовського військового командування.
Завдяки допомозі групи УВО у Ґданську того ж таки 1925 року литовцям вдалося успішно переправити до себе два підводні човни, куплені в Німеччині. Маючи інформацію про розташування польських морських сил, литовські моряки успішно доправили субмарини до литовського порту.
Наступного 1926 року литовське командування отримало від УВО інформацію про дислокацію польських військ на польсько-литовському кордоні, завдяки чому викрило планований поляками військовий наступ. Одночасно Євген Коновалець попередив британський та німецький уряди про плани поляків, і таким чином конфлікт було нейтралізовано.
 |
| Зліва направо: Євген Коновалець, Андрій Мельник, Соломія Охримович, Іван Хоменко. Околиці Відня, 1921 рік |
УВО натомість отримувала дипломатичну підтримку литовської влади, а також контакти, документи, фінансову допомогу.
Зокрема, Євген Коновалець мав два литовських паспорти: один на ім’я Йозефа Новака, з яким завжди подорожував, другий - на власне ім’я, виданий 1935 року. Документ не містив жодної інформації про сім’ю, оскільки це могло б створити небезпечну ситуацію для його дружини та сина.
Литовська влада забезпечувала членів УВО паспортами своєї держави до 1936-го (цього року під тиском Польщі відмовилася видавати паспорти членам ОУН, за винятком Євгена Коновальця).
Другим стратегічним партнером УВО стала Німеччина - Веймарська республіка, головна ревізіоністська сила міжвоєнної Європи.
Німецькі політики демократичної держави публічно не зрікалися територіальних претензій щодо Польщі. Це й створило умови для співпраці, основною метою якої для УВО Коновалець вважав вишкіл та підготовку українських військових кадрів.
На початку 1920-х років було встановлено взаємодію із райхсвером - збройними силами Німеччини, що полягала в обміні розвідувальними даними й навчанні українських військових офіцерів у німецькій армії. 1923 року в рамках співпраці з абвером, розвідувальною спецслужбою Німеччини, у Мюнхені створили курси для членів УВО під керівництвом майора німецької військової розвідки Фосса.
До 1928 року в Берліні та Ґданську діяли школи розвідників, диверсантів та резидентів для керівників українських розвідувальних бригад.
Окремо слід розглянути питання інформаційної підтримки політичної діяльності УВО Литвою та Німеччиною. 1927 року в Берліні за фінансової підтримки німців вийшов перший номер журналу "Сурма" - офіційного друкованого видання УВО. Коновалець був одним із редакторів та постійним дописувачем цього журналу.
Від 1928 року до початку 1930-х зв’язки УВО з німецькими політиками та розвідкою були перервані гетьманом Павлом Скоропадським та керівником райхсверу генералом В. Гернером через тиск польської дипломатії. Тож Коновалець шукав виходу зі складної ситуації та звернувся по допомогу до Литви.
14 травня 1928 року в Каунасі, під час відзначення 10-ї річниці незалежності Литви, на зустрічі Євгена Коновальця та Івана Рев’юка з Юозасом Пуріцкісом та професором М. Бєржєска було домовлено про підтримку видання "Сурма". Литовська сторона надавала кошти для друку.
Також 1928 року в Литві постало литовсько-українське товариство, котре з 1932 року видавало "Вісник", що висвітлював українську політичну ситуацію. Частина матеріалів у ньому виходили українською мовою. Від 1928 року з'являється часопис "Розбудова нації", який мав стати полем для обговорення ідеологічних та політичних проблем українського визвольного руху.
 |
Співпрацю УВО з радянською владою нещодавно описав Олександр Зайцев, слушно зауваживши, що "спроби співпраці" були "нетривалими й не мали поважних наслідків". Додав би ще, що вона була ситуативною і не визначалася як головний напрямок міжнародної співпраці організації. Дискутуватиму лише з приводу кількох тез науковця.
Щодо відсутності антибільшовицьких настроїв в середовищі УВО. Це радше був тверезий прагматизм та брак власної ідеології, аніж прихильне ставлення до радянської влади. Головним завданням було отримати ресурс для діяльності взамін на інформацію, котра працюватиме проти спільного ворога - Польщі.
На початку 1920-х років керівництво УВО вважало своїм політичним проводом уряд ЗУНР і підпорядковувало свою діяльність Євгену Петрушевичу. Цим можна логічно пояснити усунення за наполяганням Петрушевича Євгена Коновальця, як такого, що "заважав" співпраці з радянською владою, від керівництва УВО 1923 року.
Начальним комендантом УВО тоді став Андрій Мельник - "права рука" Коновальця. Таким чином останній постійно був у курсі подій та настроїв в організації. Коли ж члени УВО розчарувалися в "радянському напрямку" Петрушевича - знову поставили Коновальця на чолі УВО.
Тоді ж уперше постало питання політичної ідеології УВО. А оскільки Євген Коновалець був більше політиком аніж військовим, за розробку саме цього питання він і взявся. Відтак, 1924 року було створено Українську партію національної роботи, контроль над якою було втрачено 1925 року.
Згодом, наприкінці 1920-х, ці процеси вилилися у формування ОУН - політичної організації, незалежної від інших українських політичних середовищ.
Не погоджуюся з тезою про те, що Коновалець марив ідеєю розбудови націоналістичного підпілля в УРСР та мав намір виїхати до радянської України. Насправді автор цього припущення передає версію Павла Судоплатова. Вона є нічим іншим, як черговою спецоперацією з дискредитації діячів українського визвольного руху та перебільшення всесильності НКВД.
Коновалець з Судоплатовим мали небагато зустрічей і прагматик Коновалець байдуже поставився до постаті агента. Проте створив усі умови, щоб його поінформували про засади та методи підпільної діяльності інші члени ПУН.
Ось що писав Коновалець Судоплатову в лютому 1936-го:
"Я не захоплююсь Вами. Провірюйте себе, чи нема диспропорцій у Вас самих між словом і чином. Коли серед тамошніх умовин життя й буття виростають такі, як Ви, є доказ, що ми не тільки мусимо виграти, але що побіда не за горами. ...через Вас не тільки я, але через мене й через усіх, що Вас бачили й говорили з Вами, весь наш актив закріпив себе у вірі, що там, у Вас, у цьому найважливішому секторі нашої дійсності, люди живуть, боряться, стремлять до тієї самої цілі. Через зустрічі з Вами в кожному з нас почуття Соборности не тільки скріпилося, але ця зустріч дає імпульс до нових успіхів".
Бачимо, що немає жодного емоційного захоплення, натомість холодне ставлення до справи із надією на позитивні наслідки. Після цього листа в липні того ж року агент повернувся до СРСР. Наступна зустріч із Коновальцем відбулася в лютому 1937-го і думка його про Судоплатова не змінилася.
 |
| Зліва направо: Ярослав Чиж, Парасковія Чмола, Василь Кучабський, Таїсія Юрієва, Іван Чмола, Євген Коновалець. Ворохта, 1921 рік |
Діяльність Євгена Коновальця за кордоном у 1930-х роках була спрямована на зміцнення УВО та ОУН через створення іноземних представництв та інформаційних служб у Франції, Німеччині, Великій Британії, Бельгії, Австрії, Фінляндії, Чехословаччині, Італії та Швейцарії. А пошук фінансової підтримки ОУН відбувався в США та Канаді. Для цього були створені стрілецькі організації, що гуртували українців –- ветеранів Української революції.
Отже, слід зауважити, що відносини з урядами та органами виконавчої влади чи спецслужбами європейських держав будувалися на основі співпраці на паритетних засадах. Вони передбачали обмін необхідною інформацією взамін на політичну підтримку, котра не виключала й фінансової допомоги для УВО.
Ця співпраця була подекуди ситуативною і залежала від політичної ситуації в Європі, змін уряду та політичних амбіцій усіх учасників кооперації.
Ігор ДЕРЕВ'ЯНИЙ — автор книги "Сила волі. Євген Коновалець", яка вийшла друком цієї осені в проекті "Наш формат історії", що є спільною ініціативою Центру досліджень визвольного руху, Мистецької агенції "Наш формат" та видавництва "Часопис"
Дивіться також:
ОУН, СРСР і Литва - союзники проти Польщі
Як загинув і де похований Євген Коновалець. ФОТО
Герой не тільки України. Коновалець із паспортом Литви
Коновалець і Січові стрільці. Чому вирішили захищати Центральну Раду
Коновалець і більшовики. Історія (не)співпраці ОУН та СРСР
До питання про ідеологію ОУН. Як вона змінювалася
