Українська правда
Історична правда

Росіяни як "радянські військові колабораціоністи" у 1941–1945 рр.

10.09.2014 _ Андрій Боляновський
Версія для друку

Через різні збройні формування Третього Райху пройшло щонайменше півмільйона росіян або понад 1/3 від тих громадян СРСР, яких використовували на німецькій військовій та парамілітарній службі.

Тривалий час у західній науковій літературі ширився міф про "особливу схильність українців до колаборації" з нацистською Німеччиною. Він набув поширення завдяки спробам, за словами британського історика Нормана Девіса, характеризувати їх світові як "росіян" або "совєтів" у тих випадках, коли вони заслуговували на похвалу, і як "українців", коли вони зробили щось погане.

На жаль, ця практика настільки утвердилася у свідомості західних інтелектуалів, що багато з них з них послуговуються цим підходом і до сьогодні.

Ще більшою мірою цей "прийом" використовують ЗМІ у РФ, які водночас замовчують широкомасштабний колабораціонізм росіян, масштаби якого значно перевищили використання Райхом представників інших народів, території яких у різний час були окуповані більшовицькою Росією і приєднані до СРСР.

Наприклад, російський автор Андрєй Борцов твердив, що на боці націонал-соціалістичної Німеччини була тільки "клаптикова ковдра зі шматків із місцевих сепаратистів і колабораціоністів", тільки "деяка кількість росіян воювала на боці Райху проти СРСР", безпосередньо ж росіяни воювали проти Червоної армії "у дуже рідкісних випадках" і нібито тільки тому "звичайні власовці і т. п. отримали після війни дуже м’які вироки замість розстрілу".

Українці і Варшавське повстання 1944 р. Російські СС на боці нацистів

Що ж насправді відомо про роль росіян у явищі, яке західний дослідник Марк Елліотт назвав "радянським військовим колабораціонізмом" з огляду на те, що основною масою "відступників від держави" були громадяни СРСР?

У політиці Третього Райху можна простежити тенденцію надавання більшого пріоритету зачисленню на військову службу значно більшої кількості росіян, ніж українців

Російська пропаганда постійно повторює одні й ті факти про українців, водночас замовчуючи правду про творення аналогічних російських формувань, що суттєво руйнує пропагандистські міфи, поширені в РФ.

Наприклад, поширеним міфом є те, що на початку німецько-радянської війни лише з українських націоналістів було створено батальйони "Нахтіґаль" і "Роланд", а українського офіцера зв’язку батальйону "Нахтіґаль" Романа Шухевича Адольф Гітлер нагородив Залізним хрестом (хоча насправді Шухевич ніколи не був ним нагороджений).

"1-я Русская бригада СС "Дружина". Як російські наці стали антифашистами

Натомість відомо, що шляхом вербування росіян у Центральній Європі та Франції у липні 1941 р. було завершено комплектування російського формування "Навчальний батальйон для відсічі дій ворога й розвідувальної служби" (Lehrbataillon für Feind-Abwehr und Nachrichtendienst), яке очолив офіцер Вермахту Боріс Смисловський, дійсно нагороджений багатьма німецькими орденами (серед яких були Залізний хрест у бронзі, Хрест за заслуги, медаль за зимовий Східний похід, орден Німецького Орла 2-го ступеня з мечами).

Замовчується і той факт, що українці у роки Другої світової війни часто були "другими на черзі" у планах військового використання Райхом слов’янського населення після росіян.

Німецька пропаганда давала росіянам надії на те, що їх не вважатимуть унтерменшами, якщо вони допоможуть фюрерові будувати "Нову Європу"

Зокрема, укомплектовану головно з галицьких українців та з німецького старшинського складу дивізію Ваффен-СС "Галичина" почали формувати тільки після того, коли були створені військові з’єднання переважно з російським особовим і командним офіцерським складом, які окупаційні інстанції Вермахту й СС і поліції активно використовували у боротьбі проти радянського партизанського руху.

В лісах під Бродами. Подорож місцями боїв дивізії СС "Галичина". ФОТО

Представники німецьких військових кіл (а від осені 1944 р. також інстанції СС та інші установи Райху) з часом погодилися на те, що має бути сформована "Російська Визвольна Армія" (Русская Освободительная Армия – РОА).

Водночас усі ініціативи деяких українських політичних і військових діячів створити Українське Визвольне Військо (УВВ) закінчувалися безуспішно, оскільки у впливових військово-політичних установах нацистської Німеччини було значно більше "німецьких русофілів", аніж прихильників українців.

Плакат, що стимулював росіян служити у РОА

2 травня 1943 р. громадський діяч Маркіян Дзерович, коментуючи певні тогочасні контакти окремих українських політиків із німецькими урядовцями, в листі з Відня ректорові Богословської академії у Львові Йосифові Сліпому зауважив:

"Та не треба забувати: багато з тих людей – це балтійські німці, що у своєму серці є більше москалі, яким кожна ідея про Україну згори зненавиджена та осоружна і тому вони, знаючи точно наші стремління, роблять саме наперекір під покровом тези, що Німеччині Росія все буде потрібніша, чим Україна, та находять послух в інших чинників, що, не визначаючись в тих справах, механічно кермують державну наву в бік проросійської тези".

Сучасниця тих подій, дописувачка до українських газет у Берліні Марія Лівицька в приватному листі від 6 червня того ж року визначила своє бачення проблеми так:

"Основна моя думка, що німецька влада і тепер, як у 1918 році, робить таку саму помилку, бо знов орієнтується на інспірацію росіян, яка довела до краху всю справу в 1918 році. Верстви вже не ті, замість військового офіцерства і залишків аристократії – більшовицька безпринципність і залишки зросійщеного міщанства, але націоналізм – погірдливий і ворожий однаково як до німців, так і до українців — все той самий".

Зустріч Гіммлера і Власова. Ілюстрований пропагандистський журнал "Signal"

Гіммлер більше боявся українського націоналізму, ніж російського й вважав за краще мати справу з російськими антикомуністами, аніж українськими

Доволі поширеним у суспільній свідомості у РФ і у Східній Україні є міф про те, що в Галичині "процвітає фашизм", бо галицькі "українські нацисти і есесівці" служили в 14-й Ґренадерській дивізії Зброї СС (галицькій № 1, згодом українській № 1) у той час, коли усі росіяни воювали "проти німецького фашизму".

Однак у роки війни не було народів-колабораціоністів і народів-переможців – представники одних і тих же етносів воювали у збройних формуваннях різних воюючих сторін й вживання згаданих пропагандистських кліше не тільки некоректне з міркувань елементарної етики, а й цілковито суперечить історичній правді.

"Из НКВД в СС и обратно". Неймовірна історія Авеніра Бенігсена

Насправді неспростовним фактом є те, що наприкінці травня 1944 р. Гіммлер особистим наказом заборонив називати есесівцями українців й усіх інших іноземців, які служили у Ваффен-СС.

Фактом є і те, що ніколи не було українських нацистів, оскільки українці ніколи не створили української нацистської партії – аналогу Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП).

Натомість відомо, що німецькі націонал-соціалісти дозволили росіянам організувати кілька нацистських партій, головними з яких були створений у 1933 р. у Берліні Російський націонал-соціалістичний рух з центром у Берліні, та створена наприкінці листопада 1941 р. Націонал-соціалістична партія Росії "Вікінг" ("Витязь"), згодом відома як Націонал-соціалістична трудова партія Росії. Багато з членів цих партій воювали у формуваннях Ваффен-СС та інших збройних формаціях на боці Третього Райху...

Одна з численних російських націонал-соціалістичних груп

Відомо також, що ще на початку німецько-радянської війни російські емігранти надсилали звернення вищому керівництву Третього Райху з проханням створення з росіян національних військових частин для боротьби проти СРСР.

Наприклад, секретар Верховної Ради російської правої партії "Російський Фашистський Союз" Боріс Тедлі, син якого зголосився добровольцем до військ СС, у вересні 1941 р. переслав меморандум до МЗС Німеччини, у якому писав: "Коли сьогодні уся Європа скеровує Добровольчі з’єднання проти більшовизму, для усіх росіян за кордоном є обов’язком вжити усіх заходів, щоб взяти участь у цій священній боротьбі".

Тедлі просив зовнішньополітичне відомство сприяти створенню "окремих відділів з лав своїх товаришів по боротьбі й однодумців у дружніх й окупованих країнах. Ці відділи повинні бути створені за зразком полку "Нордлянд" (Норвегія) і тільки зовні мати російське командування. Насправді командування повинно бути безумовно німецьким. Полк треба ввести до з’єднань СС".

Насправді росіян не приймали до Ваффен-СС не тому, що вони цього не бажали, а тому, що цього не хотів особисто фюрер і райхсканцлер Німецького Райху Адольф Гітлер, але завдяки райхсфюреру СС Гайнріхові Гіммлеру у липні 1943 р. з росіян дозволили формувати великі з’єднання Ваффен-СС.

Легіонери "Ваффен-СС" у Латвійській республіці: статус і пільги

7 серпня 1943 р. командир одного з батальйонів військ СС констатував командирові штабної сотні Ваффен-СС при верховному керівникові СС і поліції Центру Росії та Білорусі, що в керівництва СС більше "немає жодних заперечень проти вступу до Ваффен-СС росіян".

Характерно, що незадовго до того в середині липня 1943 р. Гіммлер особливим наказом заборонив називати українською створювану тоді стрілецьку дивізію військ СС "Галичина" й згадувати про українську національність її вояків, тоді як сформовані з росіян формування у підпорядкуванні структур СС було дозволено називати російськими.

На середину 1943 р. було сформовано бригаду "Російська Визвольна Народна Армія" (РОНА) під командуванням Броніслава Камінського й 1-шу російську національну бригаду СС "Дружина" під командуванням колишнього полковника Червоної Армії Владіміра Гіля (псевдонім "Родіонов"), у 1944 р. – російський полк військ СС "Варяг" під командуванням гауптштурмфюрера СС Міхаіла Сємьонова.

Броніслав Камінський з німецькими офіцерами та офіцерами РОНА

У серпні 1944 р. наказом Гіммлера на основі укомплектованих з росіян бригади "РОНА" та бригади Ганса Зіґлінґа розпочалося комплектування відразу двох російських дивізій військ СС.

На той час діяли також чисельні укомплектовані з росіян формування у підпорядкуванні СС і поліції (найбільшим з яких був Російський Охоронний Корпус у Сербії). Дивізію ж з галицьких українців остаточно сформовано тільки на середину червня 1944 р., а офіційне окреслення "українська ч[исло] 1" у дужках у її назві з’явилося лише в середині листопада 1944 р.

Відомо багато інших прикладів кращого ставлення вищих ієрархів СС до росіян, ніж до українців.

Якщо в галицькій дивізії Ваффен-СС на головних командних посадах у полках і батальйонах служили німці, у російських з’єднаннях Ваффен-СС на командних посадах було дозволено служити росіянам.

Відомо, що українці в укомплектованій з них дивізії ніколи не отримували ранг вище того, що відповідав рангу майора. Водночас у російських з’єднаннях військ СС було багато росіян, які отримали військові ступені, що відповідали ступеневі полковника в інших арміях, а командир "РОНА" особистим наказом Гіммлера отримав ранг генерала Ваффен-СС для іноземців – "ваффен-бригаденфюрера" (від якого, до речі, категорично відмовився український генерал Павло Шандрук, якому було запропоновано присвоїти його через кілька місяців після цього).

Офіцери Російського Охоронного Корпусу в Сербії

Андрєй Власов: політичний лідер росіян, які воювали на боці нацистської Німеччини

Ще одним із міфів, що "блукає сторінками інтернету" і який вважає правдою багато росіян, є легенда про колишнього радянського генерала Андрєя Власова ледве не як про ворога водночас і більшовицького режиму в Росії, і нацистської Німеччини.

Насправді ж Андрєй Власов під час перебування на командних посадах в СРСР не наважився стати опозиціонером сталінського режиму, а після того, як опинився у полоні, вважав краще не дотримуватися військової присяги й перейти на бік воєнного супротивника своєї країни.

Крім політичних амбіцій, колишній командувач Червоної армії керувався також конформістськими мотивами (через рік після його згоди співпрацювати з німецькими інстанціями 4 жовтня 1943 р. Гайнріх Гіммлер заявив у виступі перед райхсляйтерами і ґауляйтерами, що Власов – це "російська свиня", бо він зрадник і погодився на таке співробітництво серед іншого з меркантильних міркувань, а саме в обмін на матеріальне забезпечення й гарантії виплати пенсії генерал-лейтенанта Вермахту в разі закінчення війни.

Генерал Власов і його соратники по РОА на зустрічі з Геббельсом 

Мімікрія і пристосуванство були характерними для моральної поведінки й особистого життя полоненого радянського генерала. Хоча Власов був одружений, під час командування 2-ю ударною армією він знайшов собі "походно-польову жінку", а після згоди співпрацювати з установами Третього Райху одружився з вдовою офіцера СС з політичного розрахунку – з метою заручитися через неї підтримкою своїх політичних ініціатив райхсфюрером СС Гіммлером.

Гітлер - Сталінові: З Днем народження!

Характерно, що політики і "червоної Росії", і "антибільшовицького руху Росії" на різних етапах розвитку воєнних подій мали імперські амбіції. Якщо початок Другої світової започаткував більшовик Сталін унаслідок змови з фюрером нацистської Німеччини Гітлером із метою зміцнення позицій більшовицької Росії, наприкінці війни змова між Гіммлером як другою після Гітлера (за владними повноваженнями і політичними впливами) посадовою особою Райху і колишнім більшовиком Власовим мала призвести до створення у майбутньому антибільшовицької Російської держави.

Найвищі керівні діячі нацистської Німеччини не хотіли вести переговорів з українськими чи польськими генералами й натомість охоче спілкувалися з Андрєєм Власовим, який протягом останнього півроку війни зустрічався з Гайнріхом Гіммлером (який зустрічався також з Броніславом Камінським), Йозефом Ґеббельсом, Ґерманом Ґерінґом й багатьма іншими високопосадовими націонал-соціалістами, діяльність яких була визнана злочинною на Нюрнберзькому міжнародному трибуналі над головними нацистськими воєнними злочинцями.

Власовські агітатори

Усупереч поширеному міфові про опозиційність Власова до політики Райху, насправді ні його "опікуни", ні сама "акція Власова" (напівофіційна назва діяльності Власова у документах інстанцій Третього Райху того часу) під егідою СС не могли бути принциповою опозицією нацистській політиці і гітлерівському режиму.

Німецькі протектори Власова повністю ідентифікували себе з нацистськими ідеологічними воєнними цілями. "Акція Власова" увійшла в історію як політичний та військовий захід, до котрого вдалося керівництво націонал-соціалістичної Німеччини з метою уникнення воєнної поразки.

В останні півроку німецько-радянської війни після тривалої еволюції нацистської східної політики у ній відбувся відчутний злам, проявом чого було те, що Власов від засобу прискорення реалізації колонізаційної політики Гітлера вийшов на рівень воєнного союзника націонал-соціалістичної Німеччини.

Акція колишнього радянського генерала набула не тільки пропагандистського, а й політичного, військового та економічного значення для різних відомств Третього Райху. Воєнно-політичний крах нацизму за відсутності належної підтримки ініціатив власовців у Росії та з боку західних альянтів зумовив кінець "акції Власова" і спроби інспірування творення російського антибільшовицького руху різними владними відомствами Райху.

Текст присяги Гітлерові

Щоб не перебувати у таборах для радянських полонених, багато росіян видавали себе за українців

У процесі комплектування іноземних збройних формувань на боці Третього Райху пристосуванство однаково впливало на їх якісний і національний вояцький склад.

Були поширеними випадки, коли до певної національної частини зголошувалися представники іншої національності. Наприклад, для зарахування до українських батальйонів вермахту полоненим бійцям Червоної Армії нерідко було достатньо заяви про українську національність і задовільного володіння мовою, а іноді мовний чинник взагалі не брали до уваги, оскільки етнічних росіян, котрі подавали заяви з проханням про зачислення до цих військових частин, часто трактували як русифікованих українців.

Вілфрід Штрік-Штрікфельдт у споминах стверджував, що "російські військовополонені часто видавали себе за українців, оскільки зрозуміли, що це вигідно" й замість відбору кращих добровольців до різних східноєвропейських формувань німецьких військ насправді "часто відбувався набір найкраще спроможних пристосовуватися".

18 липня 1943 р. полковник Микола Садовський у листі колишньому генерал-хорунжому Дієвої Армії УНР Всеволоду Петріву писав, що багато з батальйонів Вермахту і поліції порядку, "названих українськими, мають з 80 % неукраїнців, а "Інтернаціонал": москалі, грузини, татари".

Багато російських формувань на боці Райху воювали під національним триколором...

В деяких формаціях Збройних сил Німеччини, укомплектованих із військовополонених червоноармійців-росіян, офіційним прапором був російський національний біло-синьо-червоний прапор, а у формуваннях, організаторами й представниками командного складу яких були російські емігранти, його використання було усталеною практикою.

У 1942 р. кожна сотня Спецз’єднання "Сіра голова" (Sonderverband Graukopf), відомого серед його російських бійців як Російська Національна Народна Армія (РННА), мала свій трикольоровий прапор, а влітку 1943 р. він був прапором 1-ї російської національної бригади СС "Дружина". У гористих місцевостях Сербії та Боснії бійці Російського Охоронного Корпусу воювали під російськими національними прапорами.

Одним із найспецифічніших прапорів іноземних антибільшовицьких формувань Вермахту, укомплектованих зі східноєвропейців, був прапор (штандарт) із зображенням Св. Георгія Переможця, який використовував 1-й Сінєгорський козацький Отаманський (Атаманский) полк.

Парад в одному з сіл України

У лівому й правому верхніх кутках полотнища містилися золоті зображення двох російських двоголових орлів, у кігтях яких були круглі щити зі свастикою і між якими розміщено напис "1-й Синегорский Казачий Атаманский полк", а під орлом поблизу древка – напис: "Во имя православного христианства верные сыны Дона идут в решительный бой против жидов!".

На стязі теж зображено двоголового орла зі свастикою (зображеного також на символіці двох праворадикальних російських емігрантських угруповань – нагрудного знаку Російського Фашистського Союзу в Харбіні та знаку Російського націонал-соціалістичного руху в Берліні).

Поєднання барв прапора відповідало традиційним донським барвам (синя, жовта і червона), а його древко у формі списа було обвите стрічкою в російських національних біло-синьо-червоній барвах.

 Представники російських козачих формувань під час придушення Варшавського повстання

Загальна кількість росіян у збройних формуваннях на боці Третього Райху

Від перших тижнів німецько-радянської війни на німецьку військову службу було завербовано сотні тисяч росіян. Як наслідок цього з-поміж представників народів Східної Європи найбільшою національною групою військовослужбовців Збройних сил Німеччини виявилися саме росіяни.

Козацький генерал Євгеній Балабін у листі від 24 березня 1944 р. генерал-майорові Васілієві Дьякову констатував: "Майже у всіх німецьких ротах перебувають росіяни".

Найбільшими сформованими з росіян з’єднаннями були Російський Охоронний Корпус (від перших тижнів створення до останніх днів використання через його лави пройшло 17090 осіб, із них приблизно 5000 були громадянами СРСР) й сформовані наприкінці війни 600, 650 і 700-та піхотні дивізії (російські) (разом до 45 тис. осіб), Російська бригада № 599 у Данії (понад 13000 військовослужбовців), 1-й російський національний полк СС "Варяг", за чисельністю наближений до бригади (приблизно 3000 військовослужбовців) й 1-ша Російська Національна Армія (чисельністю до 1000 осіб), яку на початку 1945 р. почав комплектувати кадровий співробітник Абверу Боріс Смисловський шляхом розгортання у бригаду 1-го (Східного) кадрового батальйону Ґренадерського полку № 1001.

 Козаки на зустрічі з Йозефом Геббельсом

В інформаційній довідці від 20 травня 1945 р., складеній офіцерами штабу Верховного командування Вермахту для радянської контрольної комісії у відповідь на запит про точну кількість росіян на боці Вермахту, констатовано, що на середину травня тільки у трьох російських з’єднаннях у полоні альянтів перебувало 53 тис. росіян, у тому числі 13 тис. бійців 599-ї російської бригади, 12 тис. бійців 600-ї піхотної дивізії (російської) та 18 тис. бійців 650-ї піхотної дивізії (російської).

Водночас у згаданій записці стверджено, що у липні 1944 р. у Військово-повітряних силах Німеччини (Люфтваффе) налічувалося до 60 тис. росіян, а на 1 лютого 1945 р. у Військово-морському флоті Німеччини служило 15 тис. росіян (з яких на 9 травня залишилося тільки 2000 осіб) і у польових військах – 600 тис. допоміжних добровольців – "гіві" (Hilfswillige – Hiwi) з представників різних народів СРСР, більшість із яких були росіянами.

Автор записки, посилаючись на відсутність точних даних, не назвав загальної кількості росіян у Збройних силах Німеччини, десятки тисяч яких служили у Східних полках, батальйонах та ротах Східних військ (згодом Добровольчих з’єднань), а також в охоронних батальйонах поліції порядку й інших іноземних та німецьких формуваннях і як допоміжний персонал у Збройних силах Німеччини (у тому числі в Абвері).

Основна частина росіян на німецькій військовій службі були зачислені до 85-х Східних батальйонів, 360-х Східних сотень і 100 східних підрозділів меншої чисельності (у кожному з яких у середньому служило 33 військовослужбовці або разом принаймні 3000 росіян).

Зважаючи на те, що за національною ознакою в цих формуваннях росіяни становили щонайменше 3/4 складу бійців, нескладно підрахувати, що з урахуванням штатної чисельності Східного батальйону в 650 осіб та Східної сотні у 130 вояків усього у Східних батальйонах та сотнях служило щонайменше 100 тис. росіян.

Заклик до російської молоді стати "вихованцем СС"

Решта росіян (як мінімум 20 тис.) служили у 39-х будівельно-робочих батальйонах радянських військовополонених № 101–113, 117–119, 122–131, 133, 135–139, 141–143, 145–147, 151. Приблизну кількість росіян у вермахті підраховано ще восени 1944 р., хоча й без визначення їх співвідношення у формуваннях різної чисельності й різного підпорядкування.

5 вересня 1944 р., зокрема, в офіційній записці відомства Альфреда Розенберґа констатовано: "Фактом є те, що до німецьких Збройних сил зачислено приблизно 300000 росіян зі зброєю в руках. Більшу частину цих бойових товаришів, з огляду на нарукавну пов’язку, називають військовослужбовцями Російської Визвольної Армії (РОА)".

Другою великою групою у складі Збройних сил Німеччини були ті росіяни, котрих трактували як представників окремого козацького народу і котрі служили не тільки в козацьких формуваннях, а й як "допоміжні добровольці-козаки" в німецьких підрозділах.

За оцінкою козацького генерала Євгенія Балабіна, загальна кількість козаків, які опинилися на німецькому боці фронту наприкінці березня 1944 р., сягала 65 тис. осіб, із яких 22 тис. служили в 1-й Козацькій дивізії Гельмута фон Паннвітца.

Під час німецько-радянської війни на боці Райху воювали або виконували допоміжну службу щонайменше 80 тис. осіб, яких офіційно називали козаками, що становило приблизно 2 % від майже 4 млн. тих жителів областей Росії, які вважали себе козаками.

 Книга Андрія Боляновського, випущена в 2014 р.

Під час війни у Збройних силах Німеччини воювало понад 400 тис. росіян. Понад 290 тис., зокрема, служили в різних формуваннях Вермахту, з них понад 100 тис. – у номінально причислених до РОА Східних батальйонах та інших сформованих із росіян частинах і підрозділах вермахту (із яких на початку 1945 р. укомплектовано 600, 650 і 700-ту піхотні дивізії вермахту (російські) і 599-ту російську бригаду (піхотну) (разом 58 тис. військовослужбовців), і понад 200000 – як "гіві" у вермахті й Воєнно-морському флоті Німеччини.

10 тис. росіян служили у Люфтваффе й 27000 – у військах СС, а саме у двох російських бригадах і полку "Варяг" та двох російських дивізіях або як допоміжний персонал в інших з’єднаннях Ваффен-СС. Решта 80 тис. росіян служили в козацьких формуваннях або як козаки "допоміжними добровольцями" на німецькій військовій службі.

З урахуванням росіян в абвері, охоронних батальйонах поліційного підпорядкування та інших іноземних формуваннях на боці Німеччини (українських батальйонах вермахту та поліції порядку, балтійських формуваннях поліції порядку і Ваффен-СС тощо) можна без перебільшення стверджувати, що через різні збройні формування Третього Райху пройшло щонайменше півмільйона росіян або понад 1/3 від тих громадян СРСР, яких використовували на німецькій військовій та парамілітарній службі Райху.



Андрій Боляновський
доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Теми: Третій рейх, XX сторіччя, Друга світова війна, Німеччина, історія СРСР, колабораціонізм, армія, Росія, книжки



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter