Українська правда
Історична правда

Кузьма Дерев’янко. Українець, який поставив крапку у війні

01.09.2015 _ Людмила Рибченко
Версія для друку

Відомим на весь світ його зробив один підпис – від імені Радянського Верховного Головнокомандування він підписав Акт про капітуляцію Японії, яким було поставлено останню крапку в Другій світовій війні.

"Історична правда" публікує фрагменти книжки "Кузьма Дерев’янко", яку планує видати Меморіальний комплекс Національний музей історії України у Другій світовій війні.

Війна з Японією

Виконуючи союзницькі зобов’язання та виходячи з власних міркувань, 9 серпня 1945 р. СРСР вступив у війну з Японією. Японська Квантунська армія почала здаватися в полон.

6 та 9 серпня 1945 р.  на японські міста Хіросима й Нагасакі  були скинуті американські  атомні бомби. 14 серпня уряд вирішив капітулювати і повідомив про прийняття умов Потсдамської угоди.

12 серпня 1945 р. Йосип Сталін в особистому таємному посланні Гаррі Трумену погодився на призначення Верховним Головнокомандувачем союзних армій  на території Японії генерала армії Дугласа МакАртура й організацію ним беззастережної капітуляції японських військ, у тому числі й перед Радянським Головнокомандувачем на Далекому Сході.

Попри те, що цю посаду обіймав маршал Олександр Василевський, у тому ж посланні американському президентові повідомлялася, що представником Радянського Військового Головнокомандування призначено генерал-лейтенанта Кузьму Миколайовича  Дерев’янка.

 Кузьма Дерев'янко перед підписанням Акту про капітуляцію Японії, 2 вересня 1945 року

Тим часом новопризначений представник їхав у потязі на місце свого нового призначення. 15 серпня 1945 р. комендант невеличкої залізничної станції  передав Кузьмі Миколайовичу наказ Москви зійти у Читі.

Відтинок шляху, що залишався до міста, видався генералові найважчим. У голові роїлися  найгірші думки...

Усе стало на свої місця  після вручення урядової телеграми. На Кузьму Дерев’янка покладалося завдання з координації дій радянських військ і діями союзників, зокрема обов’язковою була участь у всіх переговорах союзників з японцями.

25 серпня 1945 р. на чолі делегації з 15 осіб  на американському літаку Кузьма Миколайович  вилетів із Хабаровська на Філіппінські острови, де у м. Маніла розміщувався штаб американських збройних сил на Тихому океані.

Перше знайомство з Дугласом МакАртуром стало іспитом на витримку й представницький рівень. У розмові порушувалися питання вірогідності планів радянського командування щодо висадки на острові Хоккайдо, дотримання домовленості про зупинку  Червоної армії на 38-ї паралелі в Кореї та інші.

Кузьма Миколайович справив на американського колегу позитивне враження. Вони ще неодноразово зустрічалися.  Дуглас  МакАртур багато розповідав про боротьбу США з японською авіацією та флотом, навіть організував спільну поїздку на острів Коррехідор – овіяний славою американців, які його обороняли. 

Лінкор "Міссурі". Прибувають делегації 

"Успіхи союзників у боях на морі значною мірою визначили й успіхи на сухопутних театрах бойових дій. У ті дні про це не раз доводилося замислитися", – зазначав у своїх спогадах Кузьма Миколайович.

27 серпня 1945 р. телеграмою зі Ставки ВГК повідомлялося, що генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко уповноважується від імені Радянського Верховного Головнокомандування підписати Акт про беззастережну капітуляцію Японії й у зв’язку з цим переведений у безпосереднє підпорядкування Йосипа Сталіна.

31 серпня  1945 р. американська та радянська делегації вилетіли до Токіо.

2 вересня 1945 р.

На відміну від подвійної капітуляції Німеччини спочатку в Реймсі, а потім у Карлсхорсті, у Токіо, з огляду на те, що саме США брали найактивнішу участь у боях на Тихому океані, організаторами  капітуляції Японії стали американці.

Місцем проведення був обраний лінкор "Міссурі", адже з моря на берег Країни Вранішнього Сонця відбувалася висадка союзних окупаційних військ.

Корабель, що називався ім’ям штату, де народився президент Гаррі Трумен,  брав участь у багатьох військових операціях, які проводилися флотом США на Тихому океані. Гордість ВМС США, він заподіяв ворогові стільки  шкоди, що  11 квітня 1945 р.  його атакував японський винищувач із льотчиком-камікадзе на борту, але літак розбився, завдавши судну лише незначних пошкоджень.

Військові та журналісти з усього світу спостеріали за церемонією на борту "Міссурі"  

На згадку про трагічні події, які супроводжували вступ США у війну,  на флагштоку "Міссурі"  був піднятий прапор, який майорів над Білим домом у Вашингтоні  7 грудня 1941р. – день нападу японців на Перл-Харбор.

Палубу прикрашали прапори союзних націй, вона була вщент заповнена кореспондентами з різних країн світу, матросами та офіцерами.

У центрі на нижній палубі стояв  стіл, на зеленому сукні якого лежали тексти Акта про капітуляцію Японії  англійською та японською мовами.

"У центрі на нижній палубі стояв  стіл, на зеленому сукні якого лежали тексти Акта про капітуляцію Японії  англійською та японською мовами" 

Першим на борт "Міссурі" піднявся генерал Дуглас МакАртур з американською делегацією.

Офіційні представники союзних країн прибували на корабель на міноносцях.  Радянську делегацію доставив міноносець "Буконан".

Вона зійшла на борт лінкора в складі: представника Верховного Головнокомандувача генерал-лейтенанта Кузьми Дерев’янка, якого супроводжували  генерал-майор авіації Микола Воронов, контр-адмірал   Андрій Стеценко та перекладач.

За свідченням учасників церемонії, під час підйому на корабель радянської делегації американські матроси влаштували їй бурхливу овацію – гучно вітали,  кидали догори свої матроські шапочки.

О 8.56, після прибуття всіх делегацій, на борт  ступила японська делегація, доставлена з Йокогами на американському есмінці "Ленсдаун".

 Представники Японії підіймаються на борт "Міссурі"

До її складу входили: представник уряду та імператора – міністр закордонних справ Сігеміцу Мамору представник імператорської ставки – начальник Генерального штабу генерал Умедзу Йосідзіро та інші представники міністерств, армії та флоту. 

Церемонія розпочалася з "п’яти хвилин ганьби Японії. 

 Японська делегація на чолі із міністром закордонних справ  Сігеміцу Мамору та начальник Генерального штабу генерал Умедзу Йосідзіро 

Такого прецеденту  в національній історії Японії раніше не траплялося. Капітулянти стояли обличчям до китайської делегації, що для них було вельми ганебно, і впродовж п’яти хвилин в атмосфері німої тиші  витримували на собі докірливі погляди всіх присутніх на судні.

Через три хвилини з’явився генерал Дуглас МакАртур. Із суворим виразом обличчя він виголосив промову:

"Ми, представники головних воюючих держав, зібралися тут для  того, щоб укласти урочисту угоду, через яку можна буде відновити мир.

Спірні питання, пов'язані з різними ідеалами й ідеологіями,  були вирішені на полях боїв у різних частинах світу, а тому не підлягають  дискусії чи дебатам…

 Генерал МакАртур зачитує промову. У нього за спиною - представники Союзників

Моя найбільша мрія і мрія всього людства, щоб з цієї урочистої миті почалося існування іншої епохи.

Нехай у минулому залишаться кров і смерть, а мир буде заснований на вірі й взаємопорозумінні, світ буде намагатися не втрачати людської гідності, досягти найбільших прагнень –  свободи, терпимості та справедливості".

Закінчивши свій виступ, генерал Дуглас МакАртур запросив до столу японську делегацію.

Сігеміцу Мамору о 9.04 першим підписав Акт.  Наступним  від переможеної сторони свій підпис поставив генерал Умедзу Йосідзіро –  65-річний генерал, який з 1939 р. перебував на посаді командувача Квантунської армії, а з 1944 р. – начальника Генштабу. Спочатку він відмовився брати участь у церемонії капітуляції, однак прибув на лінкор "Міссурі"  лише за особистим наказом імператора.

 Сігеміцу Мамору о 9.04 першим підписав Акт про капітуляцію Японії

Своїми підписами вони  визнали  поразку Японії у війні, яка тривала 1364 доби, з часу  атаки на Перл-Харбор.

Від імені союзних країн цей факт  засвідчив  Верховний головнокомандувач союзними арміями генерал армії США Дуглас  МакАртур, підписавши англійський та японський тексти документів різними ручками.

У цю урочисту мить поруч із ним стояли колишні полонені американські генерали – генерал-лейтенант Джонатан  Уейнрайт, який капітулював на Філіппінах,  та генерал-лейтенант  Артур  Персиваль, який здався в полон японським військам у Сінгапурі.

Обидва нещодавно були звільнені радянськими військами з табору для військовополонених у Маньчжурії. Їхній зовнішній вигляд свідчив про нелегкі випробування, які довелося пережити їм у ворожому полоні.

Дуглас МакАртур  на знак поваги   кожному з них  подарував по ручці, якими підписував документ.

У радянських газетах факт перебування донедавна полонених генералів на палубі "Міссурі" згадувався лише для того, щоб нагадати, що їх визволяли радянські війська.

Дуглас  МакАртур підписав Акт різними ручками. Одну віддав колишньому японському бранцю – генерал-лейтенанту Джонатан  Уейнрайт, який капітулював на Філіппінах,  а другу - генерал-лейтенанту  Артуру  Персивалю, який здався в полон японським військам у Сінгапурі.

Але для мислячих людей, яким був, зокрема, Олександр Довженко, ця демонстрація  американського генерала давала поштовх для інших роздумів – про долю радянських військовополонених.

За наказом Йосипа Сталіна від 16 серпня 1941 р. вони оголошувались "ворогами народу" й підлягали репресіям.

Почуття нестерпного болю й відчаю за таке несправедливе ставлення до полонених звучить у словах митця, які він записав у своєму щоденнику у вересні  1945 р.:

"Не можу тільки простити генералу Макартуру, що, підписуючи капітуляцію Японії, підвів з собою до великого історичного стола двох своїх побувалих у полоні генералів. Ох і влетить йому од Трумена! Отаке вчинити. Який всесвітній сором!

Полонених, замість того щоб розжалувати їх, перевірити в концтаборі й проробити так, щоб знали до четвертого коліна, як потрапляти до полону.

Замість того, щоб довідатись шляхом серйозних досліджень, чи не були часом вони японськими шпиками, чи не допомагали японському фашизму, оцих-от підозрілих полонених так зразу покликати до столу як переможців, товариші, що ж це таке ?

Не розумію. І не розумію ще, чому се так схвилювало мене ? Чому мені стало завидно ?..  І чогось жаль.  І радісно, що є на світі горді люде, всі помисли яких спрямовані на життя і на довіру до людини. Чорт забирай, які ж бо гарні речі бувають у житті!"

Далі свої підписи поставили представники всіх союзних країн, які воювали проти Японії.

 Підписи сторін під Актом про капітуляцію Японії

Від США розписався командувач Тихоокеанського флоту США 60-річний адмірал Честер Німіц. 

Далі присутні були дещо здивовані тим, що наступними підписувати документ були запрошені представники Китаю. Мета такого кроку –  зробити процедуру підписання Акта про капітуляцію ще більш принизливою для японської сторони.

Документ підписав начальник оперативного відділу  китайської Ради Національної оборони –  гомільданівський генерал  Су Юн-чан.

Далі до столу підійшла делегація Великобританії. Акт підписував адмірал Брюс Фрезер. За організацію охорони караванних суден з військовими вантажами, що ходили в порти Архангельська й Мурманська, він був нагороджений бойовим орденом СРСР. На церемонію одягнув військову тропічну форму –  білу безрукавку, шорти, шкарпетки й туфлі.

Наступним –  представник СРСР, наймолодший учасник церемонії, 41-річний генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко.

 Кузьма Дерев'янко. Українець, що поставив крапку у війні

Пізніше він згадував:

"Як тільки генерал МакАртут оголосив про те, що зараз Акт підпише представник СРСР, на нас спрямувались погляди усіх присутніх, фото і кінокамери майже п’ятиста кореспондентів усіх країн світу.

Намагаючись видаватися спокійним, я в супроводі генерал-майора авіації М.В. Воронова і контр-адмірала А.М. Стеценка підійшов до столу.

Не кваплячись сів, дістав з кишені автоматичну ручку й поставив свій підпис під документом.  Мимоволі пригадалася розповідь одного з очевидців підписання представниками гітлерівської Німеччини Акта про беззастережну капітуляцію. 

Та церемонія ознаменувала собою завершення війни в Європі, а зараз ставилась переможна крапка під Другою світовою війною. На землю прийшов довгоочікуваний мир…"

 "Генерал-лейтенант К. Дерев'янко. Представник СРСР"

Після представника СРСР свої підписи поставили представник Австралії –  Головнокомандувач Австралійських військ генерал Томас Блеймі, представник Канади – полковник Лоренс  Мур-Косгрейв, представник Франції – Головнокомандувач французьких частин на Далекому Сході генерал Жан Леклерк,  представник Королівства Нідерландів –  Головнокомандувач ВМФ Нідерландів адмірал-лейтенант Конрад Хелфріх та представник Нової Зеландії – віце-маршал авіації Леонард Ізітт.

Після того як усі учасники церемонії підписали документ, генерал Дуглас МакАртур виголосив завершальне слово: "Давайте помолимося, щоб на всій Землі настав мир і Господь зберіг його назавжди…"

О 9.25 завершилися  всі формальності. Піднялося сонце, і сотні літаків, які здійнялися в небо з авіаносців, з гуркотом пролетіли над "Міссурі" та іншими кораблями. Так завершилась офіційна частина.

"О 9.25 завершилися  всі формальності. Піднялося сонце, і сотні літаків, які здійнялися в небо з авіаносців, з гуркотом пролетіли над "Міссурі" та іншими кораблями." 

Членів делегації було запрошено до салону відсвяткувати подію. Японська делегація відбула з "Актом" на берег – вона мала передати його імператору Хірохіто для оголошення на сесії японського парламенту. 

Проте, як з’ясував радянський представник,  парламентарям було зачитано не указ про капітуляцію, а "Указ про припинення війни", оскільки в японській мові немає відповідного ієрогліфа до слова " капітуляція".

У своєму службовому записнику серед шифрограм і донесень Дерев’янко записав анекдот – питає червоноармієць-українець у Порт-Артурі:  "А чи є ще в яких державах наші землі?" Серед українців на Сході почали прокидатися експансионістські настрої. 

Чому Дерев'янко? 

До сьогоднішнього дня побутує чимало версій довкола питання чому для підписання історичного документа обрали відносно маловідомого  генерала, а не, наприклад, Олександра Василевського?

Хто рекомендував Дерев’янка? Якими були аргументи? Достеменної відповіді немає. Її не знав  і сам Кузьма Миколайович. 

 Перепустка Кузьми Дерев'янка на церемонію підписання. Зберігається в експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні 

На його думку, певну роль відіграло попереднє призначення представником Радянського командування в Союзницькій раді по Австрії.  

Багато істориків наполягають на тому, що вирішальним у цій церемонії стало те, що Кузьма Миколайович Дерев’янко володів японською та англійською мовами, а також мав розвідницькі якості та чималий штабний військовий досвід.

Трапляються припущення, що Йосип Сталін не направив на церемонію нікого з відомих маршалів, тому що не хотів робити з них чергових "Наполеонів".

Також, можливо, йому в око впав рік народження Кузьми Миколайовича – 1904 –  рік початку ганебної для Російської імперії війни з Японією, в якій вона втратила значні території, що тепер Сталін їх повертав.

 Лист Президента США Гаррі Трумена про надання Кузьмі Дерев'янку ордена "Легіон заслуг", зірка Героя України та інші матеріали у експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні 

Досить вірогідною постає версія про те, що таке призначення – це бажання Сталіна  нагадати союзникам про підписання Георгієм Костянтиновичем  Жуковим  Акта капітуляції Німеччини в передмісті Берліна.

Тоді від імені союзників узяв участь у церемонії не Верховний Головнокомандувач експедиційних сил союзників генерал Дуайт  Ейзенхауер, а його заступник головний маршал авіації Артур Теддер.

Таке рішення сприймалося Сталіним як бажання союзників применшити й знівелювати значення документа. Саме тому в Японії розіграв схожу ситуацію.

Смертельне випробування

Роздуми над подальшою долею Кузьми Миколайовича наштовхнули окремих його біографів на думку про те, що українського генерала просто послали на заклання… Адже в СРСР проводилися ядерні випробування, і вище військове командування знало про небезпечність наслідків атомного бомбардування.

Річ у тому, що, крім  підписання Акта,  Кузьма Миколайович дістав наказ відвідати міста Хіросиму та Нагасакі й скласти письмовий та фотографічний звіт про побачене.

Насамперед він ретельно обстежив місця вибухів, побував у їхніх епіцентрах, опитав свідків. Побачене глибоко вразило.

 Нагасакі після атомного бомбордування

"На стінах кам’яних будинків відбилися від спалаху бомби силуети дерев, а на східцях банку Сумімото – силует якоїсь жінки, від якої нічого не залишилося", – писав офіцер у  спогадах.

Після ретельного дослідження  місцевості він зробив фото і підготував звіт, а потім вилетів до Москви.  30 вересня 1945 р. генерал особисто доповідав Й.В. Сталіну та членам Політбюро про виконання доручень.

Дерев’янко став одним із перших радянських офіцерів, який на власні очі побачив наслідки використання атомної зброї, а також першим українцем, який на собі відчув наслідки радіаційного опромінення.

Імовірно, саме ці поїздки стали причиною важкої хвороби, від якої кремезний генерал незабаром почав швидко згасати. "Катастрофічно старію", – неодноразово писав  у листах до дружини.

Саме такі слова через 30 років будуть говорити й ліквідатори катастрофи на ЧАЕС…

 Генерал Кузьма Дерев'янко вітається із генералом Джорджем Смітом Паттоном. Австрія, травень 1945 року

Вочевидь, переважну роль відіграло те, що Кузьма Миколайович був українцем за національністю. Цим об'єктивно віддавалося належне героїзму українців, жертвам нашого народу, покладеним  на вівтар Перемоги.

За цим стояли певні внутрішньо і зовнішньополітичні розрахунки, зокрема створення ООН.

Підпис українця під документом, яким була поставлена остання крапка у Другій світовій війні, став, без сумніву, ще одним вагомим аргументом  у гострих дискусіях між СРСР, США і Великобританією про правомірність входження до складу країн-засновниць ООН України та Білорусії.

Цей крок сприяв утвердженню України як повноправного члена всесвітньої міжнародної організації.

Проте, якими б не були причини доленосного призначення, воно виявилося цілком виправданим. Після нетривалої зустрічі із родиною в Києві дипломатична діяльність Кузьми Миколайовича продовжилася далі на Сході.

Від 1946 р. до 1951 р.  Дерев’янко представляв СРСР у Союзній Раді для Японії, яку очолював  Головнокомандувач  окупаційних військ в Японії  Дуглас  МакАртур.

Орган мав дорадчі та контролюючі функції. Зокрема, Кузьма Миколайович був присутнім на Токійському судовому процесі й засвідчив страту  засуджених військових злочинців.

Союзна Рада працювала у складних політичних умовах, оскільки набирала обертів "холодна війна", від 1950 р. почалися військові дії в Кореї. За таких умов  Кузьмі Миколайовичу доводилося проявляти дипломатичне вміння і наполегливість у поєднанні з тактом.

Він неодноразово пропонував заходи з демократизації післявоєнної Японії, вніс 33 пропозиції (про вибори до японського парламенту, облік та діяльність колишніх японських офіцерів, реорганізацію японської поліції, створення комісії з розслідування причин війни і поразки Японії та ін.).          

Діяльність Кузьми Миколайовича Дерев’янка отримала визнання. У травні 1946 р. надійшло повідомлення з Білого дому про те, що президент Сполучених Штатів Г. Трумен нагородив К.М. Дерев’янка орденом "Легіон заслуг" (Legion of Merit).

У 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР нагородила його другим орденом Леніна.

На початку 1950-х рр. після укладення мирного договору з Японією (сталінське керівництво його так і не підписало) Союзна Рада припинила свою діяльність.

Кузьма Дерев'янко. Фото 1941 року 

Кузьму Миколайовича перевели до Москви, де він обіймав посади начальника кафедри збройних сил іноземних держав Військової академії, а потім –  управління інформації ГРУ Генштабу. Однак тяжка хвороба й далі давалася взнаки.

30 грудня 1954 р. український генерал Кузьма Миколайович Дерев’янко  помер. З державними почестями  Кузьму Миколайовича Дерев’янка поховали на Новодівичому кладовищі в  Москві.

Указом Президента України від 7 травня 2007 р. за мужність і самовідданість, виявлені в роки Другої світової війни 1939–1945 років, визначні дипломатичні заслуги в повоєнному врегулюванні міждержавних відносин генерал-лейтенанту Кузьмі Миколайовичу Дерев’янку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". 

Кузьма Дерв’янко залишив спогади (робочі записи, документи, записки), які після проходження цензури частково були опубліковані в книзі сина Віталія "Солдат, генерал, дипломат" та  у збірці "На землі, в небесах і на морі". Уперше без купюр його записи та документи з’явилися в книзі "Легендарний генерал" племінниці генерала Лариси Трохименко. 

Дивіться усі матеріали за тегом "Друга світова війна"

Дивіться також матеріали про початок Другої світової війни 1 вересня 1939 року:

6 російських міфів про Пакт Гітлера-Сталіна

Пакт Молотова-Ріббентропа: коли Вікіпедія помиляється. ФОТО

Як нацисти і сталіністи ділили Україну

Гітлер вітає Сталіна з днем народження у "Правді". СКАНИ

1939: союзники з Третього рейху та СРСР святкують перемогу. ВІДЕО

Кілька людей, два диктатори і одне місто: оборона Львова 1939 року

Друга світова по-українськи. Думки істориків



Людмила Рибченко
кандидат історичних наук, завідувач відділу Національного музею історії України у Другій світовій війні

Теми: Друга світова війна, історія України, XX сторіччя, СРСР



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter