Українська правда
Історична правда

Бій підпільників ОУН на Київщині влітку 1951 року

24.07.2016 _ Андрій Мацьків
Версія для друку

ОУН - це не суто західноукраїнський феномен, як про це багато хто думає. "Богун" і "Орлич" - підпільники-націоналісти дали останній бій комуністичній державі у селі Ожегівка Володарського району. Ким були ці хлопці, чому вирішили загинути, але не здатися ворогові?

З відкриттям архівів органів безпеки СРСР дослідники отримали можливість ознайомитись з маловідомими сторінками збройної боротьби УПА і підпілля на території центральної і східної України, зокрема Київщини.

Ми вже писали про бій відділу УПА в селі Мигалки навесні 1944 року. Відомі факти про збройні сутички повстанців з працівниками репресивних органів в районі Димера неподалік Києва влітку того ж року, також опубліковані матеріали про підпілля в Білоцерківському районі.

Та в цій статті ми розповімо про подію, яка мала місце у селі Ожегівка Володарського р-ну Київської області на початку 50-х років, коли навіть у Західній Україні збройне підпілля ОУН було вже значно знекровлено у важких боях, облавах і підірване зсередини засланими спецагентами МГБ.

"Советская агентура. Очерки истории СССР в послевоенные годы (1944-1948)"

Неподалік місця цієї події стоїть пам’ятник з написом "Борцям з комуністичним режимом, які загинули в с.Ожегівка в боротьбі за самостійну, незалежну Україну. Скоренький Володимир "Богун"  1925 - 07.07.1951 та Мельник Віталій "Орлич" 1930 - 07.07.1951". 

Пам’ятний знак загиблим оунівцям у с. Ожегівка

Біографії підпільників і їхню боротьбу дослідив директор Хмельницького обласного літературного музею Василь Горбатюк і описав у своєму історичному романі "Ще настане ваша пора". 

В основу роману лягли розповіді очевидців і архівні документи, а також записи зі щоденника одного з головних героїв Віталія Мельника. 

1947 року учні старших класів селі Женишківці Віньковецького району Кам’янець-Подільської (зараз - Хмельницької) області Віталій Мельник, Володимир Паюк, Анатолій Андрійчук, Іван Качуринець, Анатолій Сухий та Олександр Кравчук створили підпільну організацію. Розпочали свою діяльність з виготовлення і поширення листівок антирадянського, антиокупаційного змісту. 

У 1949 році до хлопців приєдналась Аліса Сосна, яка навчалась в Київському лісогосподарському інституті і розповсюджувала там листівки групи.

Мельник, який у 1949 році поступив на філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, писав вірші, а Андрійчук малював карикатури на радянську дійсність.

Віталій Мельник "Орлич"

У своєму щоденнику Віталій Мельник одного разу написав: "Ми розуміємо, що наша справа ризикована і серйозна, але нами керує віра в свою правоту".

Вони встановлюють контакт з членом Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН Кам’янець-Подільської округи Василем Николиним "Богданом", "Морозом" (пізніше керівник Віньковецького надрайонного проводу) і згодом принаймні два члени підпільної організації стають членами ОУН. 

Один з них — Володимир Паюк, був схоплений і засуджений до страти, пізніше вирок замінили на "стандартних" 25 років ув’язнення. Мельник "Орлич", "Василь Орел" у 1948-1950 рр. стає районним провідником, членом окружного проводу ОУН. 

На початку травня 1950 року Віталій під час приїзду додому з інституту на черговій зустрічі з Николиним і Йосипом Демчуком "Луговим" (очільником Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН) повідомив, що відчуває за собою стеження, внаслідок чого було ухвалено рішення перевести Мельника у підпілля і включити у склад бойової групи. 

На той час Аліна Сосна вже була заарештована і дала свідчення, про що УМГБ Київської обл. зорієнтувало УМГБ Кам’янець-Подільської області. 

Запис у щоденнику Віталія: "Нехай наша боротьба не увінчається успіхом, але ми продовжимо ланку боротьби, і вона колись закінчиться. Ми не сіли чекати, що хтось принесе нам волю і добробут, а самі взялися за справу….".

16 — Йосип Демчук "Луговий", 11 — Василь Николин "Мороз",

21 — Володимир Скоренький "Богун", 22 — Михайло Криса "Кобзар", 19 — "Сурмач" 

"Орлича" і "Богуна" було призначено в групу Михайла Криси "Кобзаря", якого в травні 1951 р. було повернуто з Віньковецького у Дунаївецький надрайон і скеровано на територію Київщини для розгортання підпільної діяльності.

Діяльність групи описано у звіті за червень-липень 1951 р. під назвою "Рейд Ш. Г. УСМ на Схід", відомого як "Записки керівника боївки ОУН М.Криси ("Кобзаря")", які зберігаються у Галузевому державному архіві СБУ. 

Органами безпеки була здійснена операція щодо нейтралізації підпільників, якою керував начальник облуправління МГБ, про що свідчить постанова політбюро ЦК КП(б)У "О некоторых фактах провала чекистско-войсковых операций, проводимых органами МГБ" №78/9 від 24 серпня 1951 р., де у вступі вказано:

"Начальником Киевского областного Управления МГБ тов. Бондаренко в июле с.г. безответственно и оперативно неграмотно была организована и проведена операция в Ставищанском и Володарском районах по задержанию двух бандитов, которые убили четырех оперативных работников и одного ранили".

За цей провал начальнику облуправління М.С. Бондаренку було винесено догану. 

11 — Николин Василь "Мороз", 21 — Володимир Скоренький "Богун" 

Група заходить вечорами до сіл, проводить по хатах бесіди з місцевими людьми, яким розповідають - хто вони такі і за що борються.

Люди годують їх і діляться, чим багаті. В окремих людей вояки купують їжу або дають гроші, щоб ті їм придбали їжу.

Підпільники збирають інформацію про стан колгоспів і оплату трудоднів, матеріальний стан людей і їхні настрої, а також про знання історії визвольних змагань.

"Кто такие бандеровцы и за что они борются"

Неподалік села Насташки Рокитнянського р-ну при зустрічі з "кацапом", який стріляв у їхню сторону, відкрили по ньому вогонь і при приховуванні слідів група розділяється — "Кобзар" губить слід "Богуна" й "Орлича" і діє автономно.

Михайло Криса залишив у довіреної тітки в селі І. (ймовірно, Іванівка Ставищанського р-ну) записку зі словами "Друзі, якщо ми не зустрінемось 7 і 8 на обумовленому місці, то виходьте 9, 10, 11 до місцевості, де ми 2.07, виходячи з квартири, затримались через трактор…" і 100 рублів. Він ходив на визначене місце зустрічі, поки 9 липня не дізнався долю побратимів від цієї ж жінки.

10 вересня начальник УМГБ Київської області полковник Бондаренко в доповідній начальникові управління 2-Н МГБ УРСР полковнику Сараєву про боротьбу з українським націоналістичним підпіллям у липні-серпні 1951 року вказує, що виявили трьох підпільників 6 липня неподалік села Довгалівка Рокитнянського р-ну, а наздогнали в селі Насташки.

Також повідомляє, що в перестрілці один з "бандитів" був поранений, але скористався кущами і будівлями й втік, а два інші були вбиті 7 липня в селі Ожегівка. Сам "Кобзар" про своє "поранення" у звіті жодним словом не згадує.

У селі Гостра Могила при спробі перевірити документи в "Богуна" і "Орлича" гине начальник Ставищенського райвідділу МГБ Леонтьєв.

Щоб не залишати слід для собак при переслідуванні, підпільники по гирлу річки Тарган виходять до села Ожегівка, де ховаються на горищі хліва в одному з господарств.

Однак, собаки таки вивели оперативників на слід націоналістів. 7 липня 1951 р. Володимир Скоренький з Віталієм Мельником були блоковані переважаючими силами чекістів.

Селяни розповіли "Кобзарю", що підпільників побачив місцевий хлопець, який і повідомив переслідувачам. Під час бою гинуть оперуповноважені Куницький та Богацький. Ще один працівник органів був поранений. Самі ж підпільники гинуть...

Про бій в 1951році розповідає свідок цього бою Галина Зоренко

Нам вдалось відшукати в Ожегівці очевидця цього бою — Зоренко (по-дівочому - Баранкову) Галину Степанівну, якій тоді було чотирнадцять років.

Вона розповіла, що підпільники з'явились в їхньому селі 6 липня.

"Богун" і "Орлич" пройшли повз її хату й зупинились на обійсті Микитенків - Дмитра і Оксани. Вони попросили господиню дати їм хліба і сала, й вона винесла їм це з хати.

Того вечора Галина з подружкою плела віночки й вбирала Купайла і побігла до господині Оксани, яка була її хресною мамою, по квіточки.

Повстанці побачили дитину і наказали господарю забрати дитину, а самі взяли їжу й полізли на хлів.

Наступного ранку господарство Микитенків було щільно оточене емгебістами, які приїхали декількома машинами. Були навіть пожежні, бо облавники хотіли підпалити хлів, в якому перебували підпільники.

Жінка стверджує, що "Богуна" й "Орлича" видав місцевий чоловік, хоч вони нікому нічого поганого не зробили. Навпаки, один селянин розповідав, що коли зустрів їх - вони привітались за руку, чемно говорили й попросили тільки закурити.

Під час блокування один з підпільників вискочив з хліва і перебіг в кінець городу в жито, а другий прикривав його вогнем зі стриху.

Була шалена стрілянина: "Їх дві душі, а в нас тут ціла война началась…"

Під час хаотичної стрілянини емгебісти вбили Івана Лопатіна, який жив по сусідству і пішов заганяти гусей. Цей чоловік під час війни був у Червоній армії і після полону прибився до місцевої жінки — так і залишився в Ожегівці.

До бойовика, який заліг в житі, облавники послали чотирнадцятирічного хлопчика, щоб перевірив, чи той ще живий. Повстанець не стріляв у хлопця, а наказав йому тікати.

Тоді в жито поліз офіцер. Пані Галина стверджує, що хлопець в житі застрелився сам.

А ось сусід Галини - Анатолій (1951 р.н.) переповів слова свого вже покійного батька, що повстанець в житі і офіцер МГБ вистрелили один в одного одночасно й обидва загинули.

Галина і Анатолій однаково описують загибель іншого, що залишився у хліві — сам обірвав собі життя, щоб не потрапити у лапи "органів".

На посмертному фото героїв можна побачити, що в "Орлича" на правій скроні отвір від кулі, а на тілі слідів куль не видно.

В "Богуна" взагалі не видно слідів від куль.

Хто з них загинув у житі, а хто в хліві, залишається тільки припускати…

Селяни казали, що тіла повстанців і двох знищених емгебістів забрали в Київ, двох інших — у Ставище.

Пані Галина розповіла, що наступного дня після загибелі підпільників в Ожегівку приїхало чимало начальників і з’ясовували деталі операції, розпитували селян як це відбувалось і хто командував, які мали погони.

Викликали в сільраду Микитенків, на обійсті яких це все відбулось. Їх довго тримали в себе і допитували, але не репресували.

З щоденника "Орлича": "Здобудем Українську Державу або загинем у боротьбі за неї" — так каже наша перша заповідь українця-націоналіста. Залишаємось вірними цим словам".

І таки залишились, не схибили!

Посмертне фото, зроблене МДБ. 2 — «Богун», 1 — «Орлич»

Михайло Криса "Кобзар" продовжив свою діяльність на Київщині з іншим побратимом. Восени того ж року було виявлено дві криївки цієї групи - під Медвином Богуславського р-ну і 24 листопада біля села Іванівка ("Кобзар" у своєму листі до П.Колесника пише - Іванківці) Ставищанського району.

Біля села Іванівка на полі їздовий брав солому і під нею побачив вхід в криївку, про що дав знати в сільраду, а звідти повідомили МГБ. Вхід у криївку обстріляли здалека, а потім послали перевірити дядька, і аж потім відважні "герої" підійшли й виявили там особисті речі підпільників і "Кобзар" Тараса Шевченка, який належав місцевому студентові, що вивчав історію. За підписом на "Кобзареві" МДБ ідентифікувало студента і заарештувало.

В ніч з 20 на 21 квітня 1952 року в лісовому масиві західніше м.Ставище Михайло Криса "Кобзар" разом з підпільником Михайлом Оліяником "Богданом" був схоплений опергрупою.

В "Кобзаря" вилучили документи, особистий щоденник і звіти по території району їхнього оперування, зокрема і щодо події, коли загинули "Богун" і "Орлич". Там описується мітинг у райцентрі Ставище після похорону начальника МГБ (якого вбили підпільники), на якому виступав чекіст з Києва і заспокоював місцевий актив, що це прорвались два диверсанти, які вже знищені. Інший емгебіст описував зброю "диверсантів" — автомати іноземного виробництва, які стріляють беззвучно і скорострільність вища, аніж у радянських, тільки звук "ш- ш-ш" — треба ж було якось пояснити вищі втрати свого особового складу!

Хоча в тому ж звіті за липень-серпень 1951 р., наведеному вище, вказано, що у вбитих "Богуна" і "Орлича" вилучили озброєння: два автомати ППШ і 169 патронів до них, пістолет Парабелум і 33 патрони до нього, Наган і дві гранати Ф-1 — все, крім парабелума, радянського виробництва.

Загалом, у звітах "Кобзаря" часто наводяться приклади того, що працівники МГБ описують місцевому населенню підпільників як американських шпигунів, яких закинули в тил для диверсій, і залякують цим селян, закликаючи виявляти й повідомляти в "органи" — звідси і пильність місцевих селян й їхня боязнь перед незнайомими людьми.

Михайло Криса «Кобзар» з ППШ-41, в якому обрізано приклад і дороблено пістолетну рукоятку — «творчість» повстанців

16 грудня 1952 року кавалер Бронзового Хреста заслуги (від 2 вересня 1947 р.) та медалі "За боротьбу в особливо важких умовах" (від 30 червня 1948 р.) Михайло Криса був розстріляний в Проскурові (Хмельницькому).

7 липня 2011 року на 60-ті роковини загибелі героїв з ініціативи вже згаданого Василя Горбатюка та місцевих активістів з ВО "Свобода" й інших організацій було відкрито неподалік обійстя, де загинули підпільники, величавий пам’ятник, який в даний момент є одним з двох на Київщині, встановлених на місці загибелі вояків УПА та збройного підпілля ОУН.

Щороку на роковини біля пам’ятника відбуваються поминальні заходи за "Богуном" і "Орличем", а також всіма загиблими за волю й незалежність України.

До встановлення пам’ятника панахиду відправляли біля воріт обійстя, на якому колись стояла хата й хлів Микитенків, де переховувались "Богун" з "Орличем".

На панахиду приїздила рідна сестра одного з підпільників, яка вже померла, а пізніше її дві дочки. Останнього року рідних вже не було. 9 липня полеглих героїв вшанували члени військово-історичного клубу "Повстанець" трьома сальвами.

Сальва на честь полеглих «Орлича» і «Богуна»

На фото Віталія Мельника з альбому вписані фотографом слова про любов, а я хочу закінчити свою розповідь словами з його щоденника:

"Я маю любов. Це любов до народу, до України. Це сильна і невгасима любов. Колись прийде час, і ми цю любов покажемо ще більше всьому народу. Молодий потік повстанців росте і міцніє. Я бачу той час, коли гордий читач читає про українську боротьбу. Я радий і гордий, що я частина цієї боротьби".

В статті використано матеріали з 3 і 18 томів Літопису УПА нової серії, статті Валентина Лунейка "Останній бій повстанців "Богуна" та "Орлича" на Київщині 1951 року" на сайті http://www.kyiv.svoboda.org.ua, книги Горбатюк В. Ще настане ваша пора: докум. роман / В.І.Горбатюк. – Хмельницький: Поліграфіст-2, 2012. – 367 с., фото надані користувачем Айзенгавер форуму https://reibert.info/



Андрій Мацьків
військовий реконструктор, член ВІК "Повстанець" (м.Київ)

Теми: ОУН, XX сторіччя, історія України, Київщина, підпілля



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter