Спецпроект

Польські активісти: Відозва з Верхрати

9 жовтня 2016 р., члени польської ультраправої організації Oboz Wielkiej Polski знищили пам’ятник на братській могилі 13-х вояків УПА в с. Верхрата Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. Кількадесят громадських, політичних, культурних і духовних діячів Польщі відвідали місце ваналізму і видали заяву із засудженням цього ганебного акту.

Фото: Ігор Ісаїв

Це звернення ми висилаємо, стоячи над зруйнованими українськими могилами на цвинтарі у селі Верхрата і українському селі Монастир у гміні Горинець, яке не існує з 1945 року.

Тиждень тому варвари знищили встановлений у 1993 році надгробок, поставлений на честь 19-ом мешканцям Верхрати, у тому числі й воякам УПА, громадянам Польщі, які загинули в часи ІІ світової війни і одразу після її закінчення від рук німецьких солдатів, радянських та, врешті, польських комуністів.

Від початку російської агресії в Криму та на Донбасі сплюндровано – часами кількаразово – вісім українських цвинтарів, хрести чи надгробки, у тому числі й могили, повсталі на кошти Ради Охорони Пам'яті Боротьби і Мучеництва (наприклад, могили на військовому цвинтарі у Пікуличах).

Відео з актів вандалізму на цвинтарях та надгробках позначені знаком Табору Великої Польщі (поль. OWP) публікуються на каналі YouTube поляком, членом цієї організації, який зараз воює на стороні проросійських сепаратистів на Донбасі.

Схиляючись над могилами у Верхраті та Монастирі, просимо про вибачення і закликаємо: немає нашої згоди на нищення могил, цвинтарів, пам'ятників! Знаємо, що вони є частиною важкого минулого. У Польщі є увіковічнення з часів окупації, повстань, шведського потопу, двох світових воєн. А польською традицією є повага до померлих! Нехай спочивають у мирі.

Пам'ятаємо страшні часи, коли мацеву з єврейських цвинтарів використовували до будівництва доріг. Пам'ятаємо біль, який супроводжувався знищенням катинського каміння, при якому молились родини замордованих, фотографії Цвинтаря Орлят, який був зрівняний з землею радянськими танками.

А сьогодні у вільній Польщі знову бачимо, як зростає дозвіл на організовані акції знищення цвинтарів, могил, пам'ятників, фізичний напад на процесію. Зростають погромні настрої. Все частіше символом "ворога батьківщини" стається українець, біженець, мігрант, людина з іншим кольором шкіри, а навіть, професор, який публічно говорить іноземною мовою.

Для того, дивлячись сьогодні на знищені могили у Верхраті та Монастирі закликаємо: опам'ятаймося! Байдужість, схоже як і мова ненависті, наповнені агресією написи на будинках, знищення надгробків, атакування людей, які йдуть у процесії, які моляться на могилах предків, нищать наш спільний дім. Отруюють думки наших дітей. Допроваджують до пожеж, в яких не буде тих, хто переміг.

Звертаємось особливо до інтелігентських середовищ, оскільки це вони формують суспільну свідомість, а це означає, що вони відповідальні за неї.

Звертаємось до влади і представників духовенства: Очікуємо на Вашу присутність у кожному місці, в якому буде знищено цвинтар, вибитим буде вікно у костелі, церкві, мечеті, синагозі.

Не дозволимо, щоб звичні в демократичному суспільстві суперечки, переносити на цвинтарі і до святинь, щоб ображали та атакували наших ближніх.

Звертаємось до Вас, до всіх нас з-під зруйнованих могил з села Верхрати і Монастиря. Чинімо так, щоб ми не мусіли стояти над могилами людей, які будь гинути, бо буде занадто пізно, щоб цьому запобігти.

Верхрата, Монастир 16 жовтня 2016 року.

 Жалобна урочистість над сплюндрованою могилою у Верхраті. Фото Ігор Ісаєв, prostir.pl

Список підписантів відозви "Заклик з Верхрати", в тому числі учасників зустрічі над могилами:

Адам Бальцер (Варшава), Ян Бартмінський (Перемишль), от. Стефан Батрух (Люблін), Мариля і Януш Базидлі (Люблін), Едвін Бендик (Варшава), Богуміла Бердиховська (Варшава), Чеслав Белецький (Варшава), Манюха Біконт (Варшава), Барбара і Ришард Білль (Варшава), Мартина і Влодзімеж Богачики (Познань), Марцін Босацький (Варшава), Галіна Бортновська-Домбровська (Варшава), Збігнев Буяк (Варшава), Ян Бира (Замостя), Анджей Бжезецький (Краків), Іза Хруслінська (Варшава), Катажина Хім'як (Варшава), Вацлав Чакон (Люблін), Анна Домбровська (Люблін), Ян Анджей Домбровський (Вроцлав), о. Томаш Достатній, домініканин (Люблін), Юстина Дуріяш-Булгак (Варшава), Анастасія Двуліт (Варшава), Кристина Енгелькінг (Варшава), Романа Фелікс (Варшава), Пшемислав Фенрих (Щецин), Артур Гроссман (Львів), Мірослав Гринь (Варшава), Міхал Гуць (Гданськ), Вітек Гебановський (Варшава), проф. Оля Гнатюк (Київ), Вітольд Горовський (Познань), Барбара Імьолчик (Варшава), Малгожата Янушкевич (Варшава), Богдан Юрчишин (Варшава), Адольф Юзвенко (Вроцлав), проф. Антоній З. Камінський (Варшава), Ксеня Каневська (Варшава), Магдалена і Януш Кійовські (Варшава), Марцін Колодзейчик (Варшава), Марцін Конечний (Варшава), Юлія М. Кошевська (Варшава), др. Агнешка Косьцянська (Варшава), Пйотр Косьцінський (Варшава), проф. Анджей С. Ковальчик (Варшава), Сергіуш Ковальський (Варшава), Яцек Козловський (Варшава), Марцін Круль (Варшава), Агнешка Крисік (Варшава), Александра Куявська (Варшава), Ева Кулік (Варшава), др. Ян Кур’ята (Кошалін), Данута Куронь (Варшава), др. Малгожата Кузбіда (Перемишль), Ян Лясоцький (Лондон), Анджей де Лазарі (Лодзь), Цезарій Лазаревич (Варшава), Станіслав Лубенський (Варшава), Кароліна Лукашевич (Варшава), Марта Мазусь (Варшава), проф. Анджей Менцвель (Варшава), Івона Міхалік (Варшава), Шимон Моджеєвський (Перемишль), Тереса Олещук (Варшава), Збігнев Олькевич (Варшава), Йоанна і Януш Онишкевичі (Варшава), Ян Осінський (Варшава), др. Агнеєшка Пасека (Відень), др. Міхал Пазевський (Щецин), Данута Пшивара (Варшава), Катажина Пелчинська-Наленч (Варшава), Бартош Пехович (Варшава), Юзеф Піньйор (Вроцлав), проф. Кшиштоф Подемський (Познань), Войцех Пшибильський (Варшава), Мажена Рафальська (Ломжа), Яцек РаковецькийЄжи Рейт (Варшава), Веслав Романовський (Варшава), Агнешка Ромашевська (Варшава), др. Юліта Агнешка Рибчинська (Люблін), Радослав Сікорський (Варшава), Лукаш Сатурчак (Варшава), Анджей Северин (Варшава), Мірослав Скурка (Варшава), Томаш Слупський (Варшава), Евгеніуш Смоляр (Варшава), о. Казімеж Сова (Варшава), Гжегож Сподарек (Варшава), Барбара і Кшиштоф Становські (Люблін), Адам Становський (Люблін), Анджей Становський (Люблін), Кароль Становський (Люблін), Агата Стафей-Бартосік (Варшава), Кшиштоф Роберт Стасяк (Варшава), Агата Стебаков (Варшава), Віктор Шостало (Колобжег), Марек Штарк (Вроцлав), Роберт Шухта (Варшава), Яцек Сьвйондер (Варшава), др. Йоанна Токарська-Бакір (Варшава), др. Патриція Тшещинська (Краків), Петро Тима (Варшава), Анджей Урбанік (Варшава), Недім Усейнов (Варшава), Александра Вавдеюк (Варшава), Вальдемар Вейгс (Вальбжих), Войцех Вільк (Варшава), Агнешка Вісьнeвська (Варшава), Міхал Войтчак (Торунь), Казімеж Войціцький (Варшава), Ольга Вуйтович (Люблін), Людвіка і Генрик Вуєці (Варшава), Йоланта Зарембіна (Варшава), Тадеуш Завадзький (Варшава).

Серед підписантів відозви "Заклик з Верхрати" - представники різних середовищ:

1) діячі антикомуністичної опозиції в ПНР та діячі першої (початку 1980-х років) "Солідарності", наприклад, Галіна Бортновська-Домбровська, Данута Куронь, Ева Кулік, Збігнев Буяк, Людвіка і Генрик Вуєці, Чеслав Белецький, Яцек Козловський, Йоанна і Януш Онишкевичі.

Галіна Бортновська-Домбровська є моральним авторитетом для багатьох середовищ: зокрема, з 1967 до 1982 р. брала активну участь в роботі Світової Ради Церков. Є ініціатором проектів із вшанування пам’яті жертв Варшавського гетто, Єдвабного і Сребрениці. В 1993 році була обрана заступником члена Державного Трибуналу, співзасновник Гельсінського фонду прав людини та Товариства проти антисемітизму і ксенофобії "Відкрита Річ Посполита" (2000).

2) особи, які у минулому займали важливі державні пости: проф. Єжи Стемпень (колишній сенатор, колишній Голова Конституційного Суду), Катажина Пелчинська-Наленч (колишній Посол РП в Москві), Радослав Сікорський (екс-міністр закордонних справ), Марцін Босацький (колишній Посол РП у США).

3) особи з академічних/вишівських середовищ: професор Оля Гнатюк, професор Анджей Менцвель, професор А.С. Ковальчик, професор Кшиштоф Подемський, доктор Йоанна Токарська-Бакір, професор Антоній З. Камінський, професор Адольф Юзвенко

4) духовні Римо-католицької Церкви: отець Томаш Достатній (чернець-домініканин), священик Казімєж Сова; греко-католицький священик Стефан Батрух.

5) публіцисти і журналісти: Богуміла Бердиховська, Іза Хруслінська, Марцін Круль, Евгеніуш Смоляр, Адам Бальцер, Веслав Романовський, Лукаш Сатурчак, Яцек Свйондер, Казімеж Вуйціцький, Пйотр Косьцінський.

6) представники громадських і неурядових організацій: Данута Пшивара (голова Гельсінського фонду прав людини), Матеуш Кійовський (Комітет захисту демократії), Кшиштоф Становський (Фонд міжнародної солідарності), Петро Тима (Об’єднання українців у Польщі), а також багато НУО, зокрема Фонд освіта для демократії, Фонд розвитку місцевої демократії, Демократичне товариство "Схід".

7) представники органів місцевого самоврядування: Ян Бартмінський (Перемишль), Міхал Гуць (Гдиня).

8) особи з творчих середовищ: Анджей Северин.

Джерело: "Фейсбук"-сторінка Андрія Павлишина.

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.