Українська правда
Історична правда

"Хрін" для генерала. Загибель Кароля Сверчевського в засідці УПА

07.10.2016 _ Петро Содоль
Версія для друку

..."Хрін" звертав увагу стрільців на особу Сверчевського, чия лиса голова поблискувала на сонці, а поведінка вказувала на те, що він найстарший рангом. У ході бою Сверчевського поранили двічі, але він усе одно продовжував командувати.

У березні 1947 року від куль кулеметника УПА загинув заступник міністра народної оборони Польщі генерал-полковник Кароль Сверчевський.

Сверчевський — колишній військовик Червоної армії від 1917 року, учасник війни в Іспанії (1936—38), учасник Другої світової війни (1941—1945), один із найбільш заслужених бойових генералів Війська Польського (ВП) від 1943 року.

Про смерть Сверчевського широко повідомляла не тільки польська преса. Завдяки західним пресовим агенціям, цю подію було розголошено по цілому світі. Так, що навіть деякі місцеві часописи в США помістили цю інформацію на титульній сторінці.

Генерал броні Кароль Сверчевський - заступник міністра народної оборони Польщі

Отже, тоді, коли смерть гітлерівського генерала (повстанці вважали, що це Віктор Лутце) [загибель командувача нацистськими штурмовиками Лутце від рук УПА не доведена ІП] у 1943-му та смерть сталінського генерала Ватутіна у 1944 році не були публічно ідентифіковані з УПА, то смерть польського генерала Сверчевського у 1947 році набрала справді світового розголосу і при тім розкрила довголітню боротьбу УПА, яка ще дальше продовжувалася.

Тому ця відносно коротка бойова сутичка у властиво безлюдному на той час терені стала важливим політичним актом.

Цей нарис має на меті коротко подати обставини засідки УПА, у якій загинув ген. Сверчевський, та описати дві інші події на Лемківщині, посередньо пов’язані із цим. А саме — жорстока ліквідація шпиталя УПА із пораненими повстанцями та смерть тих, які цей ганебний акт виконали.

  Загибель шпиталю на горі Хрещатій

Дня 19 січня 1947 року польські прикордонники (Військо охорони прикордоння — ВОП) зловили двох зв’язкових підпілля і, привівши їх до свого штабу в селі Тісна, зразу жорстоко тортурували. Один із них витримав всі тортури й нічого не сказав, але другий зламався.

Він 21 січня привів прикордонників на відомий йому зв’язковий пункт в околиці шпиталю, і це все, бо точного місця шпиталю він не знав. Тоді прикордонники при допомозі кількох сотень польського війська (ВП) почали шукати по лісі.

Між іншим, сотні "Хріна" і "Стаха" в той день також прибули в ту місцевість із харчами для шпиталю, але були змушені відійти через присутність ВП, бо мали наказ не входити в бої під час зимового періоду.

Руїни криївки-лікарні на г. Хрещатій (Лемківщина), знищеної 23 січня 1947 року. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху 

Аж на другий день поляки випадково (хтось із медобслуги вийшов з криївки) віднайшли шпиталь і почали облогу та активні спроби його збройно здобути.

На той час у шпиталі було всіх разом 17 (така цифра подана в підпільних звідомленнях) під керівництвом курінного лікаря "Рата". Протягом цілодобової шаленої оборони всі вони героїчно загинули.

Загибель шпиталю особливо вразила сотні "Хріна" і "Стаха", бо там лікувалися їхні поранені, а лікар "Рат" дуже часто перебував при цих сотнях. Останні постріли пролунали 23 січня 1947 року.

Засідка, в якій був убитий генерал Сверчевський

Лемківська сотня під командою поручника "Хріна" (Степан Стебельський) офіційно була створена 5 листопада 1945 і тоді увійшла до складу куреня під командою сотника "Рена" (Василь-Мартин Мізерний, одночасно був командиром тактичного відтинка 26 "Лемко") та одержала назву "Ударник-5" і кодове число "95а", а її чоти номери 513, 514, 515.

Весною 1946 року чисельність сотні зросла до понад 200 бійців, і тому невишколених новобранців відокремлено в окрему вишкільну сотню під командою хорунжого "Крилача" (Ярослав Коцьолок). Осінню 1946 року сотню названо "Ударник-8" із кодовим числом "95б", а чоти (їх було тільки дві) номеровано 522 та 523.

З кінцем липня команду перебрав старший булавний "Стах" (імовірно, Лонгин Колат), який від вересня часто діяв спільно із сотнею "Хріна". З часом ці дві сотні фактично діяли як одна бойова одиниця під командою "Хріна".

Організатор засідки на польського генерала Степан Стебельський -"Хрін" (1914 - 1949), командир сотні "Ударник-5". Фото: Архів ЦДВР

27 березня всі чоти (які діяли якийсь час окремо) обох сотень з’єдналися на постою коло села "Суховате" і "Хрін" зразу рішив використати цю нагоду для виконання засідки. Вечором під час наради старшин заплановано на другий день засідку.

Місце засідки вибрано на дорозі Балигород—Тісна в околиці, де колись було село Яблінка. Сам Сверчевський того самого дня прибув на Лемківщину, щоб відвідати штаб 8-ї дивізії ВП в Сяноку, а наступного дня планував провести інспекцію частин 34-го полку, стаціонованих в Ліску та Балигороді.

28 березня 1947 року о 3-ій годині ранку сотні встали й о 4-ій вирушили на місце засідки. Знову відбулася нарада старшин і розподіл завдань вздовж західного боку дороги. Ціла лінія мала творити фронт на приблизно півкілометра.

"Хрін" з двома кулеметниками (із сотні "Стаха") та бунчужним, старшим вістуном "Приспівом-Прикуєм" (Дмитро-Семен Гливко) залишився на спостережному пункті, звідкіля було видно більшість бойового відтинка.

У той же час, близько 9-ої години в Балигороді Сверчевський закінчив свою інспекцію і мав повернутись до Сянока. Але в розмові з офіцерами раптом виявив охоту ще відвідати військовий гарнізон в Тісній. Опріч застережень, що відтинок дороги Балигород—Тісна є небезпечний, Сверчевський все одно наказав їхати негайно.

У міжчасі на дорозі в околиці Яблінки був рух в обидві сторони — в сторону Тісної переїхав танк чи танкетка з вояками, а в сторону Балигорода — дві підводи з сіном та кількома вояками. Але їх повстанці пропустили.

Аж у процесі підходу чот на свої призначені бойові позиції на дорозі від сторони Балигорода вони почули звук моторів, і появилося велике (американського виробу) особове авто, а за ним вантажне авто з охороною. Польські джерела подають загальну кількість 33 особи. Зі сторони УПА припускали, що було 110-120 осіб. 

"Хрін" скоро зорієнтувався, що в авто їдуть вищі військові чини і зразу дав наказ стріляти. Це було приблизно о 9.30.

 Місце засідки на кортеж Сверчевського, колишнє село Яблінка поблизу Балигорода. Фото: виставка "Поляки та українці 1939-1947" Інституту національної пам'яті Польщі

Спочатку стріляли тільки два кулеметники, бо більшість стрільців ще не зайняли своїх позицій. Тому особове авто з польськими офіцерами зуміло проїхати аж до краю правого крила.

Але майже в секундах інші кулемети та різна зброя також відкрили вогонь, і це змусило поляків розвантажити авто та прийняти оборонні позиції. І так засідка перемінилася в бій, який тривав приблизно півгодини.

У бою безпосередню участь брали головно чота 513 під командою старшого булавного "Граня" (Іван Захаренко) [до речі, уродженець Херсонщини й колишній лейтенант Червоної армії —  ІП] і чота 514 під командою старшого вістуна "Оріха" (Василь Ґудзик), бо ворожі авто зупинялися найближче до їхніх позицій. Це було також нефортунно для ворога, бо якраз ці дві чоти були найбільш боєздатні.

Тут можна згадати, що роль інших трьох чот (515, 522, 523) і навіть їхню присутність у  бою деякі ветерани піддають сумнівам. Все-таки, джерельні документи виразно вказують, що ці чоти (можливо, не в повному складі) були частиною цієї засідки. Але їхня безпосередня участь у бою була мінімальна з огляду на бойові завдання та брак вигідних бойових позицій.

У часі бою "Хрін", зокрема, звертав увагу стрільців на особу Сверчевського, чия лиса голова поблискувала на сонці, а поведінка вказувала на те, що він найстарший рангом. У ході бою Сверчевського поранили двічі, але він усе одно продовжував командувати.

Аж коли чота 513 фланговим маневром пішла в атаку, тоді серія з кулемета вістуна "Духа" (Зиновій Мижишин) стала для генерала смертельною. Тільки тоді "Хрін" дав наказ швидко відступати, бо бій (в якому по стороні УПА не було втрат) тривав уже задовго.

Віддаль до ворожих осередків була 7—8 кілометрів, і тому можливість появи ворожих сил ставала щораз більш реальна. У додатку, стрілецтво зголодніло й було виснажене із попередніх сутичок — тому й не надійшло наказу в’язатися денним боєм із ворогом, який мав у розпорядженні танки і літаки.

Тіло генерала Сверчевського, вбитого під час перестрілки із сотнею "Хрона" 

Під  час повороту до табору "Хрін" переглядав знімки в польському календарі, щоб устійнити, кого вбито, але остаточне потвердження прийшло аж два дні пізніше, коли одержано польські газети.

У звіті "Хрін" відзначив: "Ворожі втрати разом: 25 убитих, 2 ранених". Але це було явне перебільшення. Повстанці не мали часу перевірити поле бою.

Натомість, польські джерела подають такі втрати: Кароль Сверчевський, підпоручник Юзеф Крисіньський, бомбардир Стефан Стрельчик – вбиті; хорунжий Зигмунт Блюмський – поранений в обидві ноги; підполковник Ян Гергард – легко поранений в ногу

Тут треба згадати про свідчення, що "Хрін" мав інформацію про плани Сверчевського заздалегідь і тому організував цю засідку, але різні документи з 1947 року, публікації на цю тему та писання самого "Хріна" цього не підтверджують.

Одне підпільне повідомлення подає, що ціль засідки була перехопити тих, хто знищив шпиталь на Хрещатій. Усе ж таки, між стрілецтвом поширився міф, ніби "Хрін" зорганізував засідку, знаючи наперед, що Сверчевський якраз того дня буде їхати по тій дорозі.

Існує також можливість, що таке враження активно поширювали представники / зв’язкові ОУН, бо вже 29 березня 1947 року в телеграмі американського пресового агентства "United Press" із Варшави про смерть ген. Сверчевського знаходимо таку інформацію:

"Вбивство виглядає було уважно заплановане, можливо, підпільними керівниками, які мали точні інформації про його маршрут. Відомо, що УПА має своїх агентів (навіть пресового представниками) у Варшаві".

Зменшена копія з газети The Detroit News. Подібне, мабуть, було в інших газетах на підставі повідомлення кореспондента United Press із Варшави.

У підпільному листуванні з весни 1947 року міститься одна штафета / лист від окружного провідника "Григора" (Мирослав Гук) до "Рена", в якому між іншим написано:

"Ґратуляції за "спуцування" ген. Свєрчевського. Передайте признання тим, що цього доконали та перешліть детальний протокол в цій справі. Це епохальна подія!!! Вона сколихнула опінію цілого світу! Виконавці повищого заслужили відповідні відзначення, тому прошу їх подати догори… Знаєте, не можу натішитись гомоном в цілому світі з того приводу".

Отже, можна вважати цілком нормальним явищем, що вже в 1947 році Українська головна визвольна рада відзначила сотенного "Хріна" найвищим відзначенням УПА — Золотим хрестом бойової заслуги І класу.

А в наступному році за виявлені у цій засідці мужність і героїзм та за результати бою ще додаткових дев’ятьох учасників засідки одержали військові відзначення:

"Грань" і старший вістун "Зайчик" (Дмитро Марусяк) — Золотий хрест бойової заслуги І класу; 

"Дух" — Золотий хрест бойової заслуги ІІ класу; вістун "Водяник" (Олекса Кудлик) — Срібний хрест бойової заслуги І класу;

ройовий старший вістун "Заяць" (Дмитро Ровенчак), ланковий старший вістун "Шварний" (Микола Тхір), вістун "Гріх" (Василь Козулик), а також кулеметники із сотні "Стаха" — вістун "Комар" (Василь Гриців) і вістун "Берест" (Василь Ласичка) — Срібний хрест бойової заслуги ІІ класу.

Засідка сотні "Біра"

Сотня "Ударник-3" (кодове число "96") під командою поручника "Біра" (Василь Шишканинець) також виконала засідку приблизно 100 метрів від місця, де загинув Сверчевський, але це була цілком окрема акція.

Засідку виконано 1 квітня 1947 року, аж три дні після історичної засідки "Хріна". У засідку потрапило вантажне авто, яке їхало з Тісної, везучи 32-х офіцерів і вояків ВОП. У перестрілці загинув чотовий "Яр", але, окрім того, засідка була дуже успішна. Сотня здобула зброю, амуніцію та одяг.

До того ж, унаслідок засідки загинуло 23 вороги, шість зловлено живими і передано в руки Служби безпеки, а троє врятувалися (один втік, а двоє були пораненими і вдавали мертвих). Виявилося, що в засідку попала спецгрупа ВОП з Тісної, яка 23 січня знищила шпиталь на Хрещатій. Але про це сотня довідалася вже від полонених.

Фрагмент туристичної мапи. Позначки: 1 – приблизне місце підпільного шпиталю УПА на г. Хрещатій; 2 – приблизне місце постою сотень "Ударник-5" і "Ударинк-8" 27–29.III.47; 3 – містечко Балигород, звідки ген. Сверчевський виїхав 28.III.47 о 9 год. ранку на південь в сторону містечка Тісне (Cisna); 4 – місце засідки на Сверчевського 28.III.47 і також на групу ВОП 1.IV.47; 5 – містечко/село Тісне, звідки виїхала група ВОП дня 1.IV.47 на північ у Сторону Балигорода. Джерело: брошура Bata Artur. Jablonki. Miejsce smierci generala Karola Swierczewskiego. – Rzeszow 1987. 

Реакція уряду Польщі була негайна, бо вже 2 квітня 1947 року вийшов таємний наказ Генерального штабу ВП за підписами міністра народної оборони і міністра публічної безпеки, який починався: "По трагічнім випадку замордовання українськими фашистами св. п. генерала Свєрчевського", а далі про засідку сотні "Біра".

Уряд представляв ці дві події як доказ зухвалої активності "банд УПА", з якими треба обов’язково покінчити і довести до "остаточного знищення українського бандитизму".

Наказ доручав виготовити відповідний план оперативної акції не пізніше 10 квітня 1947 року. Так звана акція "Вісла" розпочалася 28 квітня 1947 року.

Епілог

Сотні УПА "Хріна" (Ударник-5), "Стаха" (Ударник-8) і "Біра" (Ударник-3) протягом травня і червня 1947 року вели майже безперервні бої із ВП, яке проводило горезвісну акцію "Вісла" — примусове виселення українського населення.

Укінці, втративши зв’язок із вищим командуванням, ці три сотні об’єдналися під командою "Хріна" і 29 червня 1947 року з боєм перейшли кордон до УРСР. Тут, після реорганізації, продовжували боротьбу на терені тодішньої Дрогобицької області ще до 1948 року.

У вересні 1948 року командири цих трьох сотень і всі їхні чотові одержали (деякі посмертно) заслужені підвищення у військових званнях: до сотника — "Хрін" і "Бір"; до поручника — "Стах"; до хорунжого — "Грань", "Оріх", "Дуня" (Євстахій Ванців), "Байрак", "Зенко", "Яр", "Довгий" (Михайло Скипакевич), "Ворон" (Степан Філь).

Із цього списку в 1949 році залишилися живими на активній службі тільки "Хрін" і "Оріх".

Повстанці сотень "Хрона" і "Стаха" після переходу із Закерзоння в УРСР, вереснь 1947 року. Фото: Архів ЦДВР

"Хрін" уже від серпня 1947 року виконував обов’язки командира 24-го (Дрогобицького) тактичного відтинка "Маківка" УПА-Захід, а "Оріх" від травня до вересня 1949 успішно командував сотнею "Басейн" (відділ 91).

Згідно з наказом ГВШ у вересні 1949 року останню ще діючу сотню УПА "Басейн" розформовано і тоді сотник "Хрін" і хорунжий "Оріх" відійшли з кур’єрською групою, несучи пошту від ген. "Т. Чупринки" [Романа Шухевича ІП] на Захід.

Дня 9-го листопада 1949 року на терені Чехословаччини в бою з чеськими жандармами загинув сотник "Хрін" — організатор і командир засідки, в якій загинув польський генерал Сверчевський.

Рішенням Політбюро Комуністичної партії Польщі [офіційна назва — Польська робітнича партія ІП] у Варшаві весною 1948 року проведено судовий процес на 21-ма вояками УПА за участь у вбивсті ген. Сверчевського. 12 вояків засуджено на довголітнє ув’язнення, а 9 вояків — на кару смерті. Вироки смерті виконано 28 серпня 1948 року.

Це були: ройовий сотні "Стаха" старший вістун "Щур-Ярослав" (Ярослав Білоус); ройовий в сотні "Хріна", старший вістун "Чорний" (Володимир Борович); політвиховник сотні "Крилача", булавний "Клим" (Остап Бревка), із сотні "Хріна" кулеметник "Убич" (Петро-Олекса Рибак) та стрільці "Білий" (Омелян Войцехівський), "Бойовчик" (Степан Гамерський), "Мара" (Степан Сова); стрілець сотні "Стаха" "Ялівець" (Андрій Тиник); стрілець сотні "Біра" "Білий" (Петро Ґеча).

18-річний стрілець УПА Петро Ґеча - "Білий", учасник засідки на Сверчевського. Страчений польською комуністичною владою

Додаток. Короткий життєпис сотника Степана Стебельського

Стебельський Степан ("Хрін"), нар. 18 жовтня 1914 року в с. Голинь Калуського р-ну Івано-Франківської області — заг. 9 листопада 1949 року в лісах коло Погореліце в Чехословаччині.

Син учителя; одружений з Марією Піх, гуртковий провідник у 37-ому курені пластунів юнаків імені Д. Вітовського в Самборі (1930—31), закінчив учительську семінарію.

Член ОУН від 1934, закінчив школу підхорунжих (капрал-інструктор) у Польській армії. Праці учителя не одержав, працював тіловиховним інструктором у "Соколі", "Лузі", заробляв на життя також при львівських видавництвах, велосипедом їздив по Бойківщині, Посянні, Лемківщині. У 1939 році заарештований та ув’язнений в польському концентраційному таборі Береза Картузька.

Директор школи в с. Кузьмина на Перемищині (1939—41), війт у Бірчі (1941—43), підрайоновий провідник ОУН, політичний в’язень тюрми (1943—44) Гестапо.

До УПА вступив у вересні 1944 на Перемищині, командир чоти в сотні "Дружинники", важко поранений в бою з військом НКВД в с. Ліщава Горішня 22-ого жовтня 1944 року.

Від весни 1945 працює інструктором боївок СБ Перемиського надрайону, в вересні 1945 року висланий на Лемківщину, призначений організувати нову сотню, командир сотні "Ударники-5" від жовтня 1945 року, підвищений до старшого булавного.

Степан Стебельський (зліва) біля входу в бункер. Фото: Галузевий державний архів СБУ

Один із провідних бойових командирів УПА, провів понад сто боїв із польським військом, підвищений до поручника в серпні 1946 року, відзначений Срібним Хрестом бойової заслуги 1-ої класу за відвагу та вмілу войовничість.

28-ого березня 1947 року в бою з його сотнею загинув заступник міністра оборони Польщі генерал Кароль Сверчевський. 29-ого червня 1947 року пробивається із своєю та ще з двома сотнями через польсько-радянський кордон у Дрогобицьку область.

15-ого серпня 1947 році перебирає обов’язки командира дрогобицького Тактичного відтинку "Маківка", проводить реорганізацію відділів УПА в один курінь, у якому п’ять неповних сотень; відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги 1-ої класу.

У 1948 році підвищений до сотника, проводить заплановану демобілізацію сотень УПА. У вересні 1949 року, демобілізувавши останню сотню, очолює кур’єрську групу УГВР, відходить на Захід. Загинув у сутичці з чеськими жандармами.

Автор споминів "Крізь сміх заліза" (Мюнхен, 1952) та "Зимою в бункері" (Мюнхен, 1953).

Читайте також:

Як загинув Ватутін? Документальна правда про бій генерала з загоном УПА

Таємниця смерті радянського розвідника Кузнєцова. Чи від рук повстанців? ВІДЕО

"Остаточне вирішення української проблеми". Про депортацію українців

УПА і Армія Крайова: не треба їх ані героїзувати, ані демонізувати

1951 рік. Як Польща й УРСР востаннє обмінялися територіями

Сповідь ката. Як від рук підпілля гинули українці й поляки

Акція "Вісла" - останній акт українсько-польської трагедії

Бандерівці по-чеськи. Про рейди УПА на Захід. ВІДЕО

"За те, що ти українець..." Спогади з 1944-47 років

 

 



Теми: історія України, ХХ сторіччя, УПА, Польща, ПНР, українсько-польський конфлікт



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter