Українська правда
Історична правда

Принцип доміно. З чого почалася Велика Війна

30.11.2016 _ Сергій Махун, "Дзеркало Тижня"
Версія для друку

Сім пострілів сербського студента Гаврила Принципа призвели до початку Першої світової війни. Але чому вбивство спадкоємця престолу Габсбургів мало такі катастрофічні наслідки для всього людства? Хто побачив, що політичні сили розставлені, як доміно, і запустив механізм, який перекроїв карту Європи?

Хто фактично підписав смертний вирок не тільки ерцгерцогові Францу Фердинанду та його дружині, герцогині Софії Хотек, а майже 20 мільйонам ні в чому не винних людей?

"…Я приїхав у Сараєво з дружнім візитом, а мене тут зустрічають бомбами!"

Вбивство, яке стало прологом до початку ланцюга катастрофічних подій в світовій історії, сталося 28 червня 1914 року в Сараєво, нинішній столиці незалежної балканської держави – Боснії та Герцеговини.

Спадкоємець австро-угорського престолу ерцгерцог Франц Фердинанд (небіж імператора Франца Йосифа) і його дружина, герцогиня Софія Гогенберг прибули у місто ранковим поїздом. Відвідали месу в католицькому соборі і о 9.30 ранку на відкритому автомобілі Graf & Stift у супроводі почту з трьох машин вирушили до ратуші.

 Ерцгерцог Франц Фердинанд та герцогиня Софія Гогенберг на сходах Ратуші в Сараєво

Коли кортеж під’їжджав до мосту Цумур'я через річку Мілячка, з натовпу несподівано полетів пакет із бомбою, начиненою, як з’ясувалося пізніше, цвяхами. Франц Фердинанд, блискучий мисливець і спортсмен, миттєво зреагував і відкинув пекельну машину. Однак та потрапила під автомобіль супроводу.

Кілька офіцерів і перехожих дістали поранення, а підполковник Меріций – дуже важкі. Виконавець замаху – Неділько Чабрінович – проковтнув ампулу з ціаністим калієм, але отрута не подіяла, і потім кинувся в мілководну річку. Проте терорист був схоплений.

 Ратуша Сараєво. Поштова листівка п.ХХ століття

Ерцгерцог подальшу програму візиту змінювати не став. У ратуші його очікувала урочиста зустріч.

Спочатку Франц Фердинанд перервав міського голову Фєхіма Чурчіча словами, сповненими гніву:

"Пане старосто! Я приїхав у Сараєво з дружнім візитом, а мене тут зустрічають бомбами! Це нечувано!"

Потім, вислухавши привітальні промови, трохи заспокоївся, подякував городянам за теплий прийом і наказав їхати в лікарню, до поранених. Відмовляти його не стали, але маршрут кортежу було завбачливо змінено.

Необоротний збіг випадковостей призвів таки до трагедії. Військовий губернатор Боснії генерал Оскар Потіорек, який сидів в автомобілі ерцгерцога, крикнув водієві і одночасно хазяїну авто, графу Францу фон Гарраху: "Це не та дорога!" Але було запізно…

 Замах в Сараєво. Малюнок з обкладинуи міланського часопису La Domenica del Corriere 

Автомобіль різко загальмував біля кафе на набережній Аннель. Саме тут сидів за чашкою кави ще один учасник замаху – Гаврило Принцип (всього в натовпі було шестеро бойовиків, деякі з них не були у змозі через велике скупчення народу виконати замах на ерцгерцога). Він чув про перший вибух бомби і вважав, що справу вже зроблено.

Принцип не зміг дістатися до авто ерцгерцога вранці, а тут несподівано побачив його зовсім поруч, на відстані буквально декількох метрів.

Постріли з браунінга стали фатальними: одна з куль розірвала сонну артерію Франца Фердинанда, друга важко поранила Софію.

Ерцгерцог ще пробурмотів: "Софія, Софійка, не вмирай! Живи заради наших дітей!" – і знепритомнів. Він пережив дружину на кілька хвилин...

 Гаврила Принцип. Людина, що розпочала Велику війну

На набережній тим часом схопили вбивцю. Гаврила Принцип відчайдушно чинив опір, намагався проковтнути отруту, а потім і застрелитися. Дивом не вибухнула бомба, яку він мав при собі.

Усього під час операції прочісування Сараєво поліція заарештувала 25 бойовиків і їхніх помічників, здебільшого – громадян Сербського королівства.

Уряд Сербії приніс імператору Австро-Угорщини Францу Йосифу свої вибачення, але це ситуацію не врятувало: удар було завдано і "кісточки" політичного доміно повільно посипалися одна за одною – згідно із союзницькими зобов’язаннями і очікуваною в майбутньому вигодою.

Не можна сказати, що вбивство ерцгерцога дуже сильно вразило Європу.

За останні півсторіччя від рук бойовиків загинуло чимало можновладців: російський цар Олександр ІІ, прем’єр-міністр Столипін, король Італії Умберто, дружина Франца Йосифа, імператриця Єлизавета, президенти США Лінкольн і Мак-Кінлі…

Трагедії розігрувалися, однак вони мали достатньо локальний характер. Але тут, як виявилося, загинула ключова фігура великого "світового оркестру". "Музиканти" пересварилися.

Результат відомий: розпочалася Перша світова, яку довго називали Велика війна, вибухнули Лютнева революція і жовтневий заколот в Російській імперії.

І, нарешті, після більше як чотирьох років війни і поразки Центральних держав, було введено в дію Версальську систему договорів. Яка стала лише передвісником нової всесвітньої катастрофи – Другої світової війни (1939–1945).

 Момент затримання вбивці

Розстановка сил

В історії важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Франца Фердинанда "виключили з гри" за півкроку до такого становища.

Він би міг серйозно впливати на долі Європи саме тому, що був спадкоємцем австро-угорського престолу. А в той час Австро-Угорщина була єдиною у своєму роді, "клаптиковою державою", яку розривали протиріччя між народами, що населяли її територію.

 Клаптикова імперія

Відносна слабкість імперії привертала увагу найбільших країн Європи – Німеччини, Франції, Великої Британії, Росії, Італії. Але вони, стримувані договорами і прагнучі зберегти незаплямованою репутацію, очікували того, що імперія Габсбургів незабаром сама впаде жертвою внутрішніх конфліктів.

1867 року під тиском угорців держава стала дуалістичної монархією. Австрія та Угорщина мали власні уряди, і лише зовнішня політика залишалася прерогативою імперського Міністерства закордонних справ.

 Франц Йосиф

Власне, все об’єднував лише скіпетр імператора – 83-літнього Франца Йосифа, який правив вже більше 65 років і був дядьком вбитого ерцгерцога.

За переписом 1911 року 40% жителів Австро-Угорщини становили представники слов’янських націй: чехи, поляки, українці, словаки, серби, хорвати, словенці й боснійці-мусульмани.

І всі ці народи певною мірою прагнули до участі в державному житті, тоді як політична лінія правлячої династії передбачала визнання прав лише "історичних націй" – німців і угорців (мадярів).

Не можна сказати, що всі слов’яни знаходилися в однаковому становищі. Так, в Східній Галичині поляки були практично панівною нацією, хоча більшість населення складали українці.

То був час визвольних змагань і створення національних держав. Особливо успішно цей процес відбувався на Балканах. Зокрема, прикордонна Сербія в результаті вдалих Балканських воєн 1912–1913 років збільшила свою територію і населення вдвічі, переживала небувалий національний підйом.

У країні посилилися великосербські ідеї, її можновладці наполегливо прагнули до об’єднання під скіпетром Карагеоргієвичів всіх південних слов’ян в єдину державу і підтримували антиавстрійські рухи в імперії Габсбургів.

Численне південнослов’янське населення Австрії та Угорщини (5 млн 855 тисяч чол.) належало до безправних "неісторичних народів", тому відчувало все більше тяжіння до Сербії.

Природно, Франц Фердинанд, який вже подумки приміряв корону Габсбургів, не збирався потурати територіальним домаганням союзників і супротивників імперії. Він непогано ставився до слов’ян, особливо до чехів (Софія Хотек була чешкою), до того ж розумів, що без рівноправності всіх етносів багатонаціональній імперії неминуче загрожує розкол.

Майбутній імператор хотів перетворити дуалістичну Австро-Угорщину на тріаду – Австро-Угорщину-Славію.

Цей проект під назвою Сполучені Штати Великої Австрії розробив австро-угорський політик і юрист румунського походження Аурелиу  Поповичі.

Держава тоді б складалася з 15 рівноправних провінцій. Можна припустити, що в новому вигляді імперія Габсбургів проіснувала б ще довгий час, і гарантом того була б особистість самого ерцгерцога. Хоча історія не має умовного способу.

Франц Фердинанд

Ерцгерцог мав ясну голову, був відлюдкуватий, холодний, досить розважливий і – головне – неймовірно впертий. Поєднання всіх якостей не давало підстав сподіватися на те, що будь-хто зуміє впливати на політику цієї людини. До того ж йому неодноразово таланило.

 

Cинові Карла Людвіга, молодшого брата імператора Франца Йосифа, судилася військова кар’єра, яку він, до речі, успішно здійснював. 1875 року ще хлопчиком розбагатів: успадкував просто казкові статки згаслого роду італійських князів д’Есте. А через чотирнадцять років сталася інша доленосна подія.

30 січня 1889 року в замку Маєрлінг наклав на себе руки ерцгерцог (наслідний принц) Рудольф і його чеська коханка Марія Вечера. Право на престол перейшло до батька ерцгерцога, але ненадовго. 1896 року після смерті Карла Людвіга – Франц Фердинанд став офіційно визнаним наступником імператора, з усіма привілеями та клопотами, які з цього випливають.

У віці 30 років ерцгерцог ледь не помер від туберкульозу, але йому знову пощастило: він здолав хворобу, яку в той час вважали майже невиліковною, і зберіг себе і для близьких, і для Австрії.

Утім, до справ державних вінценосний дядько ерцгерцога підпускав неохоче: викликали побоювання і відлюдкуватість племінника – "собі на умі", і вже згадувана впертість, яку Франц Фердинанд проявив, наприклад, при виборі дружини.

 

Ця історія стала незагойною раною для імператора. Франц Йосиф не міг пробачити спадкоємцеві престолу зухвалого мезальянсу: Софія-Марія-Йозефіна-Альбіна Хотек фон Хотков унд Вогнін, дочка службовця австрійського МЗС Богуслава, хоча й була представницею знатного чеського роду, але працювала гувернанткою в сім’ї кузена Франца Фердинанда – Фридріха Тєшинського, ерцгерцога Австрійського.

Закохані довго зустрічалися таємно. Потім, коли все відкрилося, імператор майже рік не давав спадкоємцю згоди. Але в липні 1900 року той наперекір сім’ї все-таки вступив із Софією в морганатичний шлюб.

Жоден представник династії Габсбургів не був присутнім на весіллі. І Франц Йосиф змушений, хоч на словах, змиритися, подарувавши "чешці-служниці", тоді ще графині, титул герцогині Гогенберг.

Ось цікава деталь: герцогиня під час прийомів у цісаря стояла в черзі позаду всіх, навіть далеких родичів чоловіка. За кілька років подружжя остаточно виїжджає з Відня до родового замку Артшеттен.

До 1904 року Франц Фердинанд уже був батьком трьох дітей (двох хлопчиків і дівчинки), які указом імператора позбавлялися прав на габсбурзький престол...

До речі, відома впертість ерцгерцога стала причиною його появи саме 28 червня в Сараєво: державними і особливо військовими справами Франц Фердинанд займався дуже старанно. Коли наприкінці червня 1914 року він зібрався в Боснію, в інспекційну поїздку на маневри, йому передали секретну депешу. У ній посол Сербії у Відні Йованович попереджав про можливий замах, але ерцгерцог не бажав нікого слухати.

Отже, 28 червня 1914 року, в День святого Віта (Відовдан), священний для всіх сербів – виповнювалося 525 років битві на Косовому полі, де турки-османи розгромили сербсько-боснійське військо, – Франц Фердинанд після трьох днів, проведених у військових таборах в горах Герцеговини, намірився відвідати Сараєво.

 Сараєво. Малюнок п.ХХ століття

Прихильники великої Сербії і вільної Боснії сприйняли це як виклик і привід для здійснення теракту: турки чи австрійці – все одно агресори. Втім, спочатку бойовики з "Млада Босна" планували усунути аж ніяк не наступника австрійського престолу, а військового губернатора Боснії Оскара Потіорека, що було логічніше.

Але молодших товаришів виправили ті, хто наділив їх зброєю і ідеологією, виліпивши з кволих і зарозумілих туберкульозників-гімназистів убивць. Прибрати саме Франца Фердинанда – такий був таємничий план "лялькарів".

"Чорна рука"

За спинами виконавців (до слова сказати, на відміну від жертви, людей абсолютно випадкових) знаходилася таємна організація "Єднання або смерть", більш відома під назвою "Чорна рука".

Драгутин Димитрієвич–Апіс

Очолював її полковник Драгутин Димитрієвич – для соратників Апіс, а взагалі начальник військової розвідки Генерального штабу Сербського королівства.

Статут таємного товариства свідчив: "Справжня організація надає перевагу терористичній діяльності перед ідейною пропагандою. Тому вона має залишатися цілком таємною для тих людей, які не входять до неї".

Мета її була проста – всебічне сприяння об’єднанню слов'янських народів і створення великої Сербії.

Як відомо, саме Апіс прийняв рішення про організацію замаху. Його найближчий соратник майор Таносіч "порадив" молодикам з "Млада Босна" переорієнтуватися з губернатора Потіорека на ерцгерцога, видав їм інструкції і зброю, а письменник Павло Ілліч надав прихисток.

Усі факти з’ясувалися під час суду над бойовиками. Безпосередні учасники злочину отримали покарання, на яке вони заслуговували... Організатори ж виявилися в тіні.

Залишилося відкритим питання: невже полковник Дмитрієвич був "творцем" Першої світової війни? Судячи з того, як завершилася його особиста історія, навряд чи…

Під час суду над учасниками замаху

Наприкінці війни, 1917 року, коли німецькі та австро-угорські війська окупували всю Сербію і Чорногорію, він був звинувачений сербським урядом в організації замаху на принца-регента Олександра і надто спішно страчений. Але ж полковник міг назвати істинного "знавця політичного доміно"... Можливо, десь у архівах ще можна відшукати його ім’я, або імена. Поки ж доводиться задовольнятися версіями.

Cui prodest?

Кому було вигідно? Версій, озвучених у томах літератури – безліч. Про масонів і більшовиків говорити не має сенсу, адже для 1914 року це були казки для обивателів і любителів "магічних історій".

Австрійській "партії війни", яка, звичайно, існувала, успішно протистояв і сам старий імператор, і розсудливі соратники покійного ерцгерцога. Сам Франц Фердинанд був переконаним противником війни і розумів, що монархія не витримає "перевантажень". Швидше за все, австрійці не рубали б гілляку, на якій сидять.

Багато західних дослідників  "замовником" війни називали мілітаристські кола Російської імперії.

Особливо популярною ця ідея була в Берліні. Німці посилалися на той факт, що полковник Дмитрович співпрацював із російським Генштабом, а також на деякі цитати з російських газет:

"Готуючись до боротьби з Австрією і вирішення цим шляхом віковічних питань нашої національної політики (завершення "збирання Русі" і оволодіння протоками) ми ніколи не повинні випускати з поля зору Сербію... Допомагаючи здійснитися великосербській ідеї, ми тим самим виковуємо силу, непримиренно ворожу Австрії і союзну нам, бо сильна Сербія – гострий ніж для Австрії... з тилу" ("КиевлянинЪ", 1914 рік).

Але насправді Росія наразі не збиралася воювати, що підтверджувало найближче оточення кайзера. Статс-секретар МЗС Німеччини у липні 1914 року підготував цікавий циркуляр:

"В основному зараз Росія до війни не готова. Франція і Англія також не захочуть зараз війни. За кілька років, за всіма компетентними припущеннями, Росія вже буде боєздатна. Тоді вона розчавить нас кількістю своїх солдатів; її Балтійський флот і стратегічні залізниці вже будуть побудовані..."

А от Німеччина, найпотужніша за економічним потенціалом держава Європи, обділена, на думку пангерманістів, територією і природними багатствами, цілеспрямовано готувалася до війни. Захоплювати в світі було вже нічого. Хіба що перекроїти карту Європи.

 "Якщо почнеться в Європі війна, то лише через якусь дурницю на Балканах"

Зауважимо, що плани кайзера про розширення "життєвого простору" (на схід і південний схід) навряд чи були близькі й зрозумілі австрійцям, які перебували на зазначених територіях.

Але заварити кашу руками сербів хитромудра німецька розвідка цілком могла. Щоправда, про контакти Апіса зі шпигунами кайзера нічого не відомо. Втім, на те вони й шпигуни.

Війна могла бути вигідна Франції, що перетворилася на суцільний військовий табір. Реванш за ганьбу програної франко-пруської війни 1870-1871 років і повернення Ельзасу та Лотарингії – такою була ідея фікс усіх урядів останніх перед Першою світовою війною років.

Навіть Великобританія, яка досита "наїлася" колоніями, ймовірно, не відмовилася б і від поповнення їх кількості, і від контролю над Балканами. Особливо, якщо можна було б воювати не на островах і – як практично завжди – чужими руками.

Отто фон Бісмарк, німецький канцлер, мав рацію: "Якщо почнеться в Європі війна, то лише через якусь дурницю на Балканах".

Джерело: "Дзеркало тижня", публікується з дозволу редакції.

Дивіться також:

Артефакти Великої війни. ФОТО

Три історії кохання Першої світової в Україні

Аерофотозйомка часів Першої світової війни. ФОТО

Перемишль - фортеця, за яку гинула половина Європи. ЕКСКУРСІЯ

Під Бродами знайшли фронтову ванну Першої світової. ФОТО

Битва під Ковелем. Щоденник офіцера Першої світової

Українці у Першій світовій: "На пострадянському просторі - непередбачуване минуле"

Медсестри Першої світової. Навіть гора прийшла до них з поклоном...

1917: реконструкція різанини в болотах біля Іпру. ВІДЕО

Танкіст Великої війни малював битви, в яких брав участь. ФОТО

На Львівщині відкрили обеліск солдатам Першої світової. ФОТО

Помер останній ветеран Першої світової війни. ФОТО

Всі матеріали за темою "Перша світова війна"

 



Сергій Махун, "Дзеркало Тижня"
Публіцист, історик

Теми: Перша світова війна, XX сторіччя, Австро-Угорська імперія, Австрія, Сербія, світова історія




У пошуках "Вояка". Як родина сотника УПА віднайшла його історію

10.04.2017 _ Андрій Гудзоватий, Леся Сілецька
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте