Українська правда
Історична правда

Як Канада відстоювала звільнення політв’язня Данила Шумука

12.01.2017 _ Людмила Ващук
Версія для друку

Більше десяти років поспіль канадське демократичне суспільство вимагало від радянської влади звільнити багатолітнього політв’язня польських, радянських і німецьких тюрем Данила Шумука (1914–2004).

Народжений на Волині, Данило Шумук за свої переконання відбув понад 42 роки в неволі у польській в’язниці, радянських таборах і засланні. Він став одним із організаторів Норильського повстання. Його справедливо називали "в’язнем сумління" та "пасинком доби", йому з почестю тис руку американський президент Рональд Рейган.

Активний учасник повстанського руху Данило Шумук все життя відстоював "свою Правду".

За спогади про діяльність УПА, опубліковані в 1974 р. у книзі "За східним обрієм", його критикували навіть однодумці. Зокрема, він засуджував взаємну жорстокість, що призвела до втрат серед мирного населення під час польсько-української "вендетти" на Волині у 1943–1944 рр.

Портрет Данила Шумука із його книги "За східним обрієм" (з автографом автора). Усі документи з фондів ЦДАЗУ

 

Через це серед української діаспори існувала думка, що опублікована версія спогадів Данила Шумука була "відредагованою" КГБ.

Інтрига щодо авторства цієї книги тривала більше десяти років, поки не завершився черговий термін його ув’язнення у таборах смерті. Проте українці в Канаді та канадський уряд виступили одним фронтом задля звільнення українського патріота із лещат радянського звіра.

Як КГБ "дописував" спогади повстанців

Справа Данила Шумука набула особливого розголосу починаючи з 1970-х років, зокрема й у Канаді.

Клопотання щодо звільнення політв’язня розпочав його небіж Іван Шумук, який, заручившись підтримкою авторитетних українських організацій, неодноразово звертався до урядових структур Канади.

Анкета Комітету оборони радянських політичних в’язнів. Торонто

До визволення Шумука долучилися також Світовий конгрес вільних українців (СКВУ), Комітет українців Канади (КУК), міжнародна правозахисна організація "Amnesty International", які протягом багатьох років клопотали перед урядом Канади.

Безпосередньо до міністра закордонних справ Джо Кларка зверталися сенатор українського походження Павло Юзик та член Українського національного об’єднання (УНО) Канади проф. Микола Топольницький.

Завдяки цілеспрямованій діяльності української діаспори у листопаді 1978 р. канадський парламент одноголосно ухвалив резолюцію розпочати клопотання перед урядом СРСР про звільнення Д. Шумука та його еміграцію до Канади.

Відмова радянської влади була аргументована тим, що Д. Шумук нібито є воєнним злочинцем і тому не підлягає звільненню як політв’язень.

Осип Зінкевич: "Про спогади Шумука і "всезнаюче" КГБ"

Відтоді розпочалися десятирічні старання канадського політика Дж. Кларка у справі звільнення Д. Шумука. Будучи федеральним послом, лідером опозиції, прем’єр-міністром, а згодом міністром закордонних справ, Дж. Кларк більше 25 разів офіційно звертався до радянського уряду з клопотанням звільнити дисидента.

У 1985 р. Дж. Кларк під час робочого візиту до Радянського Союзу вкотре піднімав питання звільнення Д. Шумука перед міністром закордонних справ СРСР Андрієм Громиком, але отримав однозначну відмову.

Наступного року це питання обговорювалося з новопризначеним міністром закордонних справ Радянського Союзу Едуардом Шеварднадзе в ході його поїздки до Оттави.

Карикатура Едварда Козака "Амністія". Журнал "Сучасність" (Мюнхен), липень–серпень 1986 р.

Дипломатичні заходи міжнародної спільноти були неодноразово проігноровані Радянським Союзом, тому хворий похилого віку політв’язень відбув "покарання".

4 січня 1987 р. після завершення терміну заслання Данило Шумук був звільнений і в другій половині січня відвідав канадське посольство у Москві. Це явно не сподобалося радянській владі, і наприкінці лютого його взяли під адміністративний арешт, викликавши нову хвилю обурення як з боку української діаспори, так і канадського уряду.

На початку квітня на сторінках українських видань "Новий Шлях", "Гомін України" (м. Торонто), "Український Голос" (м. Вінніпег) з’явився ряд повідомлень про "домашній арешт" колишнього політв’язня, за умовами якого він був зобов’язаний з’являтися до міліції кожного місяця 5, 10,15, 25 числа, нікуди не виїжджати та не залишати житло з 22-ї вечора до 6-ї ранку.

Світова громадськість вимагала негайного звільнення хворого, змученого таборами політв’язня.

11 травня 1987 р. Дж. Кларк повідомив, що завершилася 10-річна боротьба за звільнення Данила Шумука: канадське посольство в Москві поінформувало про надання йому візи на виїзд до Канади.

23 травня Д. Шумук прибув до м. Калґарі (провінція Альберта), де його зустрічали представники канадського уряду, місцевої влади, правозахисники та преса.

Українську громаду, репрезентовану різними організаціями, очолив президент СКВУ Петро Саварин, який звернувся до Шумука зі словами: "…Ви для нас є символом незламного людського духу, і словом непохитної людської віри у свободу, рівність і справедливість для всіх людей, всіх народів".

 

Зустріч Д. Шумука з представниками української громади в аеропорті м. Торонто.

Стоять зліва направо: П. Дорожинський, Я. Соколик, І. Шумук, Д. Шумук, П. Глібович,

В. Ситник, Ю. Карманін, 17 червня 1987 р.

Ступивши на вільну канадську землю, Д. Шумук розпочав тривалі поїздки по країні кленового листка.

17 червня 1987 р. політв’язень прибув до м. Торонто (провінція Онтаріо), де був запрошений на засідання місцевого парламенту, а також зустрівся з членами українських громадських організацій: Координаційною радою Ідеологічно споріднених націоналістичних організацій, УНО Канади та його братніми організаціями.

Д. Шумук звертався до українців з проханням надсилати на адресу Дж. Кларка подяки за своє звільнення, щоб заохотити канадський уряд до подальших клопотань про звільнення інших українських репресованих.

Слід зауважити, що члени зазначених організацій націоналістичного спрямування були прихильниками ідей Андрія Мельника та підтримували тісний зв’язок з осередками ОУН у Європі. Проте вони цілком прихильно ставилися до Д. Шумука, попри його критику українського націоналістичного руху у книзі "За східним обрієм". Тому цілком вірогідно, що хвиля обурення поглядами колишнього політінструктора УПА, що виникла після виходу його спогадів, була навмисне розкручена та не мала реальної підтримки.

Під час зустрічі з українською громадою у м. Гамільтоні 18 червня 1987 р. Д. Шумук підтвердив, що текст книги "За східним обрієм", яка викликала "контроверсійні дискусії", належить йому, і в ній він виклав власний погляд на тогочасні події.

При цьому Шумук зауважив, що в опублікованій книзі дійсно містяться фактичні помилки у написанні імен і населених пунктів, допущені при публікації із неякісних розмножених копій, проте заперечив причетність до публікації книги КГБ.

Згодом, у книзі "Із Гулагу у вільний світ" він зауважив: "Описуючи життя, світ, події і людей причетних до них, я нікого не принижую, ані не возвеличую, а просто пишу про них так, як я їх бачив у даних конкретних, більш чи менш складних, або й пограничних ситуаціях".

22 червня 1987 р. Д. Шумук прибув до Оттави, де в той же день на запрошення члена Палати Громад Вінса Данцера був присутнім під час роботи канадського парламенту.

23 червня Д. Шумук брав участь у засіданні Постійного комітету людських прав при Палаті Громад, адже його основною місією приїзду до Оттави було розповісти перед представниками уряду, громадськості та преси про численні злочини радянської влади проти її громадян.

Того ж дня колишній політв’язень зустрівся з Марком Макдональдом, міністром закордонних справ у попередньому уряді, який кілька разів виносив питання звільнення дисидента на обговорення в канадському парламенті та ООН.

 

Міністр закордонних справ Канади Дж. Кларк та колишній політв’язень Д. Шумук.

Оттава, 24 червня 1987 р.

Значний резонанс у канадському інформаційному просторі отримала зустріч політв’язня з Дж. Кларком, що відбулася 24 червня 1987 р. у парламенті Канади в Оттаві.

На честь українця міністр закордонних справ Канади організував званий обід за участю членів уряду та українських представників з Оттави, Торонто і Монреалю.

Висловлюючи щиру подяку усім присутнім, Д. Шумук зауважив, що "та велика шана, насамперед, є шаною Україні, українській громадськості у Канаді і я тим дуже рад, бо я сам собою незначима особа і я ніякого надзвичайного подвигу не зробив. Я, всього-на всього, старався бути людиною і ніколи не заплямити своєї особистої і національної гідности".

Політв’язень у всіх виступах намагався розповісти про подвиги, неймовірну силу духу своїх співвітчизників – учасників повстанського руху дисидентів, інтелігенції, які гинули у морозних катівнях Гулагу.

 

Дж. Кларк також виступив із офіційною промовою (у ЦДАЗУ зберігаються англо- і франкомовні примірники тез).

Міністр звернувся до Д. Шумука із словами: "Багато людей, як у Канаді, так і в інших країнах, довго добивалися Вашого звільнення і права на виїзд із Радянського Союзу. Члени канадського Парламенту усіх політичних партій понад десять років постійно підносили Вашу справу. Ваша боротьба стала символом боротьби за свободу, як в Радянському Союзі, так і в інших країнах".

Урядовець наголосив, що це була боротьба за свободу тисяч політв’язнів, та висловив тривожну думку, що якщо Радянський Союз не буде дотримуватися загальноприйнятих стандартів поведінки стосовно своїх громадян, то очевидно не буде дотримуватися і норм міжнародних відносин.

Українська діаспора в Канаді була однозначно вдячна Дж. Кларку за його діяльність, спрямовану на звільнення Д. Шумука.

Проте були й критичні висловлювання на адресу міністра закордонних справ стосовно його терпимості до тоталітарного режиму та безчинств радянської влади проти українців.

У відкритому зверненні до Дж. Кларка у 1986 р. зазначалося, що "там же таких українських шумуків сотки, як не тисячі", і наголошувалося, що "українці займають у совєтських тюрмах і психушках "упривілейоване становише", тобто значну більшість населення".

 

Тези доповіді, виголошеної міністром закордонних справ Канади Дж. Кларком на званому обіді на честь Д. Шумука. Оттава, 24 червня 1987 р.

Це звернення було спричинене непорозумінням з приводу двох листів Дж. Кларка щодо відсутності представника канадського посольства під час виступу хорового ансамблю "Веснівка" в Буенос-Айресі.

Дж. Кларк пояснив це тим, що на концерті окрім канадського прапору мав бути і прапор УНР, яка була офіційно не невизнаною, чим обурив українську громаду в Канаді.

У другому листі політик спростував це твердження, проте діаспора назвала проукраїнську позицію Дж. Кларка "пустослів’ям на здобуття якнайбільше голосів для своє партії".

Цілком очевидно, що відкрита підтримка українських національних сил у Канаді могла б спричинити дипломатичний скандал, тому канадський уряд діяв досить обережно. Проте це не применшує внесок канадського демократичного суспільства у справу викривання злочинів радянської влади та боротьби за звільнення з концентраційних таборів "в’язнів сумління", одним із яких був і Данило Шумук.



Людмила Ващук
провідний науковий співробітник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву зарубіжної україніки

Теми: Канада, XX сторіччя, діаспора, дисиденти, дипломатія, ЧК-КГБ