Українська правда
Історична правда

Хто застрелив прем'єр-міністра Франції українця Берегового?

30.04.2017 _ Олександр Зінченко
Версія для друку

Субота добігала кінця. Раптом над каналом пролунали два постріли. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб у рідкому чагарнику знайшли тіло 67 річного чоловіка, 357-й "Магнум" і … жодних слідів більше. Упізнавати чоловіка не було жодної потреби. Його знала вся Франція.

1 травня 1993 року на березі каналу у Невері знайшли тіло 13-го прем’єра П’ятої республіки українця П’єра Береговуа.

"Шок!" - саме із такими заголовками вийдуть ранкові газети. А іще писатимуть, що тіло за дивним збігом знайшли саме на березі, натякаючи на фатальне значення українського прізвища французького прем’єра: Береговий, Петро Береговий. Лише місяць тому він склав свої прем’єрські повноваження.

Син українця Берегового П’єр Берегуа з дипломом слюсаря став прем'єром Франції. Фото: APESTEGUY/SIPA, 1984  

Перед тим його партія програла вибори. Навіть не програла – то був не програш, а катастрофа! З 577 місць у Національних Зборах соціалісти посіли тільки 67.

А за кілька місяців перед парламентською катастрофою Береговуа був звинувачений у корупції. Писали, що все це разом і призвело до… самогубства.

Але дружина Береговуа – Жильберта – не могла уявити, що коханий чоловік не напише хоча б кілька слів на прощання.

 1 травня 1993 року поліція намагається розв'язати загадку смерті Берегового на березі каналу в Невері. Фото: Pascal Chareyron / AFP/Archives 

У суїцид не повірили не тільки близькі. Адже свідки чули два постріли.

До того ж зник нотатник, який Береговуа завжди носив у кишені. Подейкували, старий соціаліст щось дізнався про корупційні оборудки близького оточення президента Міттеррана. А іще Береговуа, здається, знався з масонами, а де масони – там завжди таємниці та загадки.

Звідкілясь виринула версія, що політика застрелив плавець, а потім кинув зброю і утік каналом.

Неймовірний коктейль з фактів, чуток, непевних припущень і відвертих перекручень виплеснувся на шпальти французької преси.

Французька преса про смерть Береговуа 

Береговий-Береговуа міг і не стати тринадцятим прем’єром. Він міг бути дванадцятим. Ба навіть – одинадцятим. Авторитет, керівні навички та політична вага – Береговий мав повний "боєкомплект", необхідний для посади прем’єра вже давно. А на додачу у його політичному багажі була біографія.

Хоча будь Береговуа "правим" - ця біографія ніколи б не дозволила йому стати прем’єром. Усе своє життя він прожив із одним-єдиним дипломом… слюсаря.

П’єр народився у містечку Девіль-лє-Руан 23 жовтня 1925 року. Його батько – Адріан Береговий – походив з невеличкого містечка Ізюм, що на південному сході Харківської губернії.

Береговий-старший мусив тікати з України від більшовиків. Доля закинула його до Франції, де він знайшов кохання, налагодив життя, відкрив невеличку кав’ярню, і оточив себе галасливою юрмою з трьох синів та однієї доньки.

Старшим був Петро. Грошей родині катастрофічно не вистачало. Тому відразу по закінченню школи шістнадцятирічний Петро йде працювати на текстильну фабрику.

Може із часом батько і зібрав би гроші на його навчання. Але почалася війна. Петро перебирається до міста Ельбьоф, працюючи у залізничному депо, бере участь у русі Спротиву. Війна минула.

І саме в той час, коли вже можна було б помріяти про навчання, від туберкульозу помер Береговий-старший. Про мрію довелося забути назавжди. 

Береговуа часто повторював: "Так, я самоук!" Але це не найкращій фундамент для будь-якої кар’єри.

Забагато знав?

2 квітня 1992 року президент Міттеран призначає Пьєра Береговуа прем’єр-міністром.

Новий прем’єр почав з промови: "Ми підозрюємо, що деякі державні мужі особисто розбагатіли протизаконно. Якщо вони невинні, вони мають бути виправдані, якщо винні – вони мають бути покарані. У будь-якому випадку правосуддя має відбутися!"

Національні Збори вибухнули овацією. Аплодували всі – і соратники, і супротивники, і ліві, і праві.

Випадково Береговуа махнув аркушем паперу: "У мене є список особистостей, про який я міг сказати. Але я не буду! […] Якщо є хтось, обраний на будь-якому рівні і від будь-якої партії, і якщо він не дотримується законів про фінансування політичної діяльності, нехай знає: Уряд буде безжальним!"

Реакція депутатів була якоюсь змазаною: що мав на увазі цей Береговуа?!

Чи значило це лише ритуальний жест? Чи прем’єр дійсно має якийсь список корупціонерів? Чи це була погроза правим? Чи він щось довідався про корупцію усередині рідної Соціалістичної партії Франції?

Цей інцидент преса знову згадає через рік, як можливу причину знищення Береговуа: він надто багато знав.

Уряд Береговуа мав боротися, боротися, і ще раз боротися: боротися із корупцією, боротися із безробіттям, боротися із кризою в економіці. Але Береговуа був призначений капітаном на "Титанік" - корабель соціалістів вже почав тонути.

  П'єр Береговуа, вірний соратник Франсуа Міттерана

Соціалістам не таланило дуже довго. Ліві були розрізнені. У 1971 році відбувся об’єднавчий з’їзд: Автономна соціалістична партія, одним із батьків-засновників якої був Береговуа, злилася із Конвентом республіканських інститутів, який очолював Франсуа Міттеран. Так утворилася Соціалістична партія Франції.

Береговуа тоді вже працював у Парижі, стрімко долаючи кар’єрні сходинки у "Газ де Франс". Але політика все більше опановувала ним, а він – захоплювався політикою.

Через два роки Міттерран, як перший секретар СПФ, призначає Береговуа національним секретарем.

Потім, у некролозі, прокомуністична "Ліберасьон" схарактеризує Береговуа досить своєрідно: "слащавий та жовчний, але диявольськи активний".

Перша частина визначення нехай лишається на совісті французьких комуністів, а друга – цілком відповідала дійсності: Береговуа був неймовірно працездатним.

Диявольська активність соціалістів далася взнаки: Міттеран тріумфує. Він стає Президентом Франції, і призначає Береговуа Генеральним секретарем Єлисейського палацу. Ця посада приблизно відповідає в Україні посаді Голови Адміністрації Президента, але легітимні повноваження незрівнянно більші.

Отака кар’єра звичайного українського хлопчика: слюсар, залізничник, службовець газової кампанії, Генсек.

Коли Міттеран був переобраний на другий термін, всі (і Береговий також) були впевнені, що саме йому Міттеран довірить очолити уряд.

За його плечима вже була посада міністра у соціальних справах. Це міністерство – одне з найскладніших, сюди призначали найбільш відповідальних. Це призначення сталося 1982 року, а наступного – нове підвищення: Береговуа призначають міністром економіки та фінансів.

Проте "соціалістичний експеримент" почав пробуксовувати: уряд мусив вдатися до девальвації франка. Власне, послідовно до трьох девальвацій.

Береговуа опинився у незручному становищі: він був відомий висловами на кшталт "Міцна валюта – міцна країна", або "Інфляція – податок на бідних". У країнах, де в політиках цінується послідовність, суперечити власним заявам небезпечно.

Врешті-решт, електорат за п’ять років дещо втомився від соціалізму. І на наступних парламентських виборах перемогли праві, на чолі із Жаком Шираком, який і очолив новий уряд 1986 року.

Але політики на те й політики, щоб уміти пояснювати свої вчинки, ба більше: пояснюючи – не виправдовуватися, а переконувати. 

Очевидно, що девальвація франка була зумовлена не тільки і не стільки бездіяльністю уряду, його безпомічністю, врешті-решт якимись помилками. 

Про плани Береговуа щодо оздоровлення економіки Франції не жартував лише лінивий. Карикатура Michel Faizant, 25 жовтня 1982 

Франція у 1980-ті – така само експортно орієнтована країна, як і Україна сьогодні. І експортерам ця девальвація була необхідна.

Береговуа пересів у парламент і доводив свою думку. Очевидно – досить ефективно.

Отже коли Міттеран знов переміг, а Ширак подав у відставку – Береговуа мав стати прем’єром. Але Міттеран несподівано пропонує цю посаду Мішелю Рокару.

А Береговуа повернувся до звичної роботи у лівому крилі Луврського палацу, де у ті часи було розташоване міністерство економіки та фінансів.

Йому вдалося стабілізувати економіку, зміцнити франк, зменшити зовнішньоторговельний дефіцит, приборкати інфляцію. До цього українця уважно прислуховувалися на зустрічах "великої сімки".

І коли в травні 1991 року Рокар подає у відставку, Береговуа, очевидно, уже бачив себе головою уряду. Але Міттеран віддає посаду Едіт Крессон – першій жінці-прем’єру Франції. 

Один досвідчений український дипломат, який працював у той час у Парижі, зауважив, що Міттеран відчував: довіра суспільства до соціалістів зменшується, знову починається втома від соціалістів, а тому він намагався залучити до урядової роботи нові обличчя.

Коли Береговуа дізнався, що і цього разу президент обрав не його, він зайшов до рідного міністерства і зітхнув: "Ну, що ж, панове, продовжуємо працювати!"

Правління Едіт Крессон дуже нагадувало деякі українські реалії першого десятиліття ХХІ століття. Крессон не один раз говорила Міттерану, що їй заважають керувати країною так, як вона вважає за потрібне. Вона натякала на Береговуа. 

Хоча чому "натякала"?! Час від часу вона звинувачувала його публічно.

Соціалісти пересварилися. А "коли немає злагоди у друзях – їх справа не піде на лад"!

Знову почало зростати безробіття, а економічні показники – навпаки валитися. І наприкінці 1991 року у рейтингу популярності політиків президент Міттеран був 9-м, а прем’єрка – 17-ю! У березні 1992 року соціалісти програли місцеві вибори.

 Шарж на Берегового/Manuel Lapert

Міттеран знову вирішив змінити прем’єра. Оточення Берегуа відзначало, що після омріяного призначення прем’єр був повний ентузіазму.

Але соціологічні опитування вже у той час передрікали наступну поразку соціалістів через рік, на наступних парламентських виборах.

Права преса називала нового прем’єра капітаном "Титаніка". Сам Береговуа сподівався цей корабель врятувати. Але яким би не був вправним капітан, якщо корабель наштовхується на айсберг – йому навряд чи щось допоможе.

Під час славнозвісної промови у Національних Зборах Береговуа заявив, що головним пріоритетом уряду є боротьба із безробіттям, забезпечення безпеки громадян, захист навколишнього середовища, і боротьба із корупцією.

Пам’ятаєте той не зовсім обережний пасаж, який здивував і пресу, і політиків?

У лютому 1993 року, за місяць до парламентських виборів преса звинуватила у корупції самого Береговуа.

Далекого 1986 року Береговуа позичив гроші. Багато – мільйон. Мільйон франків на той момент – це щось близька 180 тисяч доларів. Позика була безвідсотковою. І сума несплачених відсотків була сприйнята громадськістю як корупція.

Тут треба вдатися до подробиць. П’єр Береговуа позичив гроші у свого близького друга Роже Патріс-Пеля. Подейкували, що обох об’єднували узи високого братства вільних мулярів. Тому й не було сплати відсотків.

Але у французького суспільства дещо нижчий больовий поріг у сприйнятті подібного роду стосунків між бізнесменами та політиками.

Ця оборудка у очах громадськості мала дуже підозрілий вигляд. Цим і скористалася опозиційна преса.

У цієї історії було іще й друге, й третє дно. Роже Патріс-Пеля помер від серцевого нападу у березні 1989 року – менш ніж за місяць до викриття його участі у так званій афері "Трикутника Пехіне". І цей факт теж кинув тінь на Берегового.

Для чого йому знадобилися такі великі гроші? Для українського вуха це звучить дивно, але у Береговуа не вистачало коштів, щоб придбати квартиру у досить престижному 16-му окрузі Парижу.

Сніданок вдома з дуржиною Жильбертою 

Так, він вже тривалий час працював у "Газ де Франс", а потім головою секретаріату президента, міністром і депутатом парламенту. Але у Франції скоріше не прийнято вирішувати свої проблеми за рахунок держави ані у депутатів парламенту, ані серед чиновництва.

Цікаво, що для багатьох той факт, що Береговуа за майже 30 років державної служби мусив вдатися до приватної позики був скоріше ознакою його особистої чесності.

Але молодий прокурор Жан-П’єр Т’єрі побачив порушення і у низці фактів, коли родина Береговуа отримувала подарунки як від уже згаданого Роже Патріс-Пеля, так і від інших осіб. Вони часто перевищували дозволений ліміт у 199 франків.

Жоден суд справи не порушив, і жодних обвинувачень не підтримав. Але самого факту підозри у нечесності людини, яка почала своє урядування з публічного оголошення Хрестового походу проти корупції – цього було досить для того аби підірвати довіру до Береговуа і соціалістів.

Береговуа зламався.

Він в усіх програшах звинувачував себе. І навряд чи справедливо.

На рубежі 1992 та 1993 років над Європою пронеслася чергова фінансова криза. Країною прокотилася хвиля селянських виступів, потім почався страйк водіїв вантажівок.

Безробіття зростало попри всі заходи уряду. Для економіки Франції це було справжнє стихійне лихо. Соціалісти нічого не могли вдіяти. Не тому що не вистачало майстерності – просто "Титанік" французької економіки напоровся на айсберг. 

"Лє Фігаро" писала: "Соціалістична партія перетворилася у корабель без керма та вітрил, який давно втратив керування. Його кидало із сторони в сторону, і він ледь тримався на плаву".

"Парі-Матч" цитувала Міттерана: "Я не розумію, що трапилося із партією. Вона перетворилася у нуль. Вона просто більше не існує".

На парламентських виборах трапилася катастрофа: кількість мандатів, які отримали соціалісти, скоротилася у п’ять разів!

Одним з небагатьох обраних на своїх округах соціалістів був Береговуа. Але він не виглядав щасливим.

Два постріли

1 травня 1993 року день почався цілком традиційно. Береговуа, як мер містечка Невер… Так, у Франції дозволено поєднувати мандат депутата парламенту, міністерські посади та виборні посади у системі місцевого самоврядування.

Мером Неверу і депутатом від цього округу Береговуа став іще у 1983 році.

Так от, вдень мер Бреговуа мав виступ у мерії.

Потім у міському парку слідкував за велогонками, а потім мав спостерігати вже за іншими змаганнями – на човнах-каное.

Береговуа прибув із охоронцем і водієм у муніципальний кемпінг поблизу місця змагань. Він попросив охоронця дочекатися помічника у кемпінгу, а водія – відвезти його назад у мерію. Раптово змінив рішення і повелів їхати до каналу, що веде уздовж Луари.

Дорогою Береговуа комусь телефонував (так і лишилося невідомим кому саме – водій з делікатності виходив з машини).

 Історія життя і смерті П'єра Береговуа тепер описана в багатьох книжках, що вийшли друком у Франції

На березі каналу він попросив водія повернутися за охоронцем та помічником.

Саме у кемпінгу охоронець побачив, що його магнум, який зберігався у спеціальній вмонтовані коробці зник. І саме в цей час над каналом пролунали постріли.

Між 18:18 та 18:20 охоронець та водій знайшли Бреговуа. Він був ще живий.

Його доправили до місцевої лікарні, але там не було необхідного для реанімації обладнання. 

 П'єр Береговуа. Французька поштова марка 2003 року 

Бреговуа транспортують гелікоптером у Париж, до шпиталю Віль-де-Грас.

Туди ж приїхали президент Міттеран і новий прем’єр Балладюр. Але персоналу лікарні лишилося тільки повідомити про смерть Бреговуа, яка настала іще під час польоту.

У Франції вийшло кілька книг та фільмів, які відстоюють думку, що смерть Берегового не була самогубством. Але слідство довело суїцид. 

Чорний нотатник насправді був прихований від удови – його зміст був надто особистим. Два постріли, які чули свідки також знайшли своє пояснення. За однією версією – Бреговуа спочатку випробував зброю, а вже потім приклав її до скроні.

На похоронах один з промовців сказав: "На місці журналістів та прокурорів я б не спав сьогодні ввечері".

"Честь цієї людини кинули собакам!" - так прощався із вірним Береговуа президент Міттеран.

Якщо ви колись потрапите до Неверу – пройдіться Береговуа-авеню: українцю тут є про що подумати.

ДЖЕРЕЛО: texty.org.ua



Олександр Зінченко
Історик, журналіст (Київ)




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter