Велика вода прийшла у Луганськ 9 (22) березня 1917 року. Перед тим була тривала і надзвичайно сніжна зима. Коли потепліло, сніг почав танути.
Вода захоплювала береги. Політичне бурхливе життя супроводжувалось не менш бурхливими природними явищами.
 |
|
День. Вулиця. Ліхтар. Луганка. Затоплений Луганськ. Можливо, у районі вул. Садової (в радянський час і зараз – Карла Лібкнехта) або "Булацелєвської дільниці" ("участок Цупова") |
Повінь у Луганську у березні 1917 року значною мірою була наслідком діяльності людини. Завод Гартмана при розширенні своєї території та будівництві бараків для робітників частково засипав гирло річки Луганки та забетонував її береги.
Окрім того, під час будівництва залізничного мосту річище перегородили дамбою вище території заводу Гартмана та проклали водопропускну трубу. Навесні 1917 року виявилось, що ця труба надто малого діаметру.
 |
|
Завод Гартмана. Фото: fb-спільнота "Хроніки Прекрасної Епохи" |
Уся вода просто не встигала стікати – труба виявилася занадто вузькою. 9 (22) березня вода зруйнувала насип і високою хвилею рушила вниз за течією. Як наслідок – затоплення майже половини міста, руйнація ще кількох дамб нижче за течією (в основному, на млинах). Рівень води у річці піднявся на 2-3 метри.
Іншою причиною повені було забруднення Луганки. Річка була добряче замулена. До цього додавалися усі ті побутові відходи, які викидали у річку чудові мешканці цього міста.
 |
|
Зазвичай річка Луганка виглядає так, ніби й горобцю нема де втопитися. Не так, як в березні революційного 1917 року. Фото: fb-спільнота "Хроніки Прекрасної Епохи" |
У річку також потрапляли і відходи шлаку із заводу Гартмана.
Міська дума ще перед повінню обговорювала питання, чи було б не запровадити посаду річкових сторожів, які мали би слідкувати за екологічним станом річки. Ця пропозиція тоді була відхилена. Містяни продовжували зсипати сміття у річку.
Луганськ готувався до повені. Влада у лютому виділила кошти на закупівлю багрів, сокир, оренди човнів. Цього виявилось недостатньо: взагалі не виділили коштів на очищення русла річки.
 |
|
Затоплені вулиці Луганська. Камʼяний Брід або Гусинівка |
Вода затопила будівлі у низинній, прирічковій частині міста, де проживали, в основному, робітники заводу Гартмана.
Постраждалі мусили переселитись у готелі, постоялі двори, до знайомих та родичів.
 |
|
Луганськ. Механічні майстерні заводу Гартмана |
Тим, хто не мав можливості самостійно підшукати тимчасове житло, виділили приміщення колишнього магазину Ройзенцвайга на вулиці Петроградській.
Також затопленими виявились патронний завод, центральна електростанція, залізничний вокзал, завод Гартмана. У місті зникла електрика, зупинились заводи та транспорт.
Серед постраждалих були також два дитячі притулки – яслі Лапушинської та біженський дитячий притулок Розаліон-Сошальської, яким опікувалася місцева польська громада. Дитячим закладам були відведені кімнати у Гірничо-Комерційному клубі, чоловічій гімназії, лазареті милосердя та польському клубі.
Повінь спричинила політичну кризу у Луганську. Міська дума та управа виявились безсилими перед стихією. Допомога надавалась невчасно. З виділених Думою 10 тисяч рублів використали лише трохи більше однієї тисячі.
На висоті опинилась громадськість та щойно створені на революційній хвилі організації: рада робітничих депутатів, рада солдатських депутатів, Комітет з надання допомоги громадянам Луганська, Бюро з обстеження потреб населення міста та повіту, що постраждало від повені, комітет захисту прав постраждалих, відповідний комітет при заводі Гартмана.
Група лікарів утворила тимчасовий лазарет у Професійному клубі. Мешканці міста збирали кошти, харчі, одяг.
Певний час допомога постраждалим була малоефективною через надзвичайну роздробленість установ, організацій та комітетів, що її надавали.
Тому, були випадки, що окремі постраждалі отримували допомогу кілька раз – від міської думи, від заводу Гартмана, від ради робітничих депутатів. Інші ж підтримки так і не дочекались.
 |
|
Чоловіча гімназія тимчасово перетворилася на притулок для біженців |
24 березня (6 квітня за новим стилем) був створений Центральний комітет з надання допомоги постраждалим від повені при громадському комітеті та раді робітничих депутатів. Головою обрано Сагаловича, товаришами голови – Скворцова і Фадєєва, казначеєм – Спінера.
Найбільш активною організацією виявилась рада робітничих депутатів. Робітнича рада ініціювала повне переобрання міської Думи:
"…обговоривши у спільному засіданні питання про бездіяльність Луганської міської думи та членів Управи, визнали її роботу при існуючому складі гласних абсолютно непродуктивною, а під час повені – навіть злочинною".
 |
|
Луганські робітники. Фото: fb-спільнота "Хроніки Прекрасної Епохи"
|
Нових депутатів фактично призначили: 20 - від Ради робітничих депутатів, 20 – від Громадського комітету. Уперше (принаймні в Луганську) до складу міської думи увійшла жінка – працівниця патронного заводу Н.Д. Попова.
Замість управи було створено Тимчасову комісію з управління справами міського самоврядування.
Під час повені мали місце і неприємні явища. Наприклад – спекуляція водостійким взуттям. Зросли ціни на оренду житла. У джерелах постійно присутні згадки про смертельні випадки – ідеться про 50-100 осіб.
 |
|
Річка Лугань навесні 1917 року. На задньому плані - Петропавлівський собор |
Дорожній майстер Іван Мітяєв визвався провести потяг, йдучи перед ним затопленою колією, застудився і помер.
Також при рятівних роботах захворів і невдовзі помер 16-літній син колишнього міського голови Миколи Холодиліна – Василь.
 |
|
Вулиця Залізнична лінія під час повені у березні 1917 року. Інколи це фото датують 1903 роком |
Від цієї повені постраждав також Словʼяносербський повіт: Словʼяносербськ і село Біле.
 |
|
Ворошилов у 1917 – голова Луганської міської думи та міської ради. |
У Словʼяносербську діяв Центральний комітет постраждалим від повені, головою якого був Григорович, а секретарем – Головин.
На повені активно піарились більшовики. Поки міська дума та управа перебували у сонній розгубленості, лідер місцевих більшовиків Клим Ворошилов роздобув кошти та активно долав наслідки стихії.
Як наслідок – на місцевих виборах улітку 1917 року відносну перемогу здобула саме ця партія. Більшовики отримали посади міського голови та голови міської думи.
Це був чи не єдиний в Україні випадок, коли ліві радикали отримали владу в місті шляхом демократичних виборів.
Читайте також:
Повінь у Києві 1970 року. ФОТО
Велика київська повінь 1931 року. Як це було
Віталій Скальський
кандидат історичних наук,
науковий співробітник Інституту історії України НАН України