Українська правда
Історична правда

"Сковорода є власністю українського народу, християнського світу і людства"

25.09.2017 _ Володимир Боровський
Версія для друку

Чи був визначний філософ і письменник Григорій Сковорода матеріалістом? Чи зазнав він впливу на себе з боку Реформації? Чому він прирік себе на слухняність Богові?

Цього року [1972], 3-го грудня, минає 250 років з дня народження великого сина українського народу і визначного християнського філософа Григорія Савича Сковороди. Виглядало на те, що Сковороду забувають і шо він помалу переходить у забуття. Однак, останні роки позначилися значним зворотом у цій тенденції.

Неспійманий світом. Сковорода ловив кайф від мандрів

Григорій Сковорода почав воскресати. І то не так між українцями у вільному світі, як під безбожною тиранією в Україні. Там кращі сини українського народу почали відкривати в ньому прецікаву постать, гідну особливої уваги сучасників і наступних поколінь.

Там почали говорити й писати про нього, і навіть видали його твори. Правда, ці твори вийшли смішно малим накладом і старою, сучасному поколінню майже незрозумілою мовою, але це вже залежить не від справжніх шанувальників українського філософа, але від теперішнього політичного режиму.

Стаття вийшла у США, а поштова марка у СРСР майже одночасно, у 1972 році

Сучасні можновладці в Україні хочуть представити Сковороду як прихильника матеріялістичної філософії, навіть роблять з нього атеїста, бо він ставився критично до деяких наук та практики Православної Церкви і способу життя частини її духовенства, хоч ніколи з цієї Церкви не виступав.

Там же тепер ідуть приготування до святочного відзначення його 250-літнього ювілею не тільки в Україні, але й в цілому Совєтському Союзі. Безперечно, що ті, які мають там владу, дозволяють це робити з великою тривогою, а ті, які шанують Сковороду, щиро тішаться і цим.

Ми належимо до тих, що завжди високо цінили Сковороду і тішимося початком його воскресіння, яке дасть йому належне місце у житті українського народу і людства, а також стане добрим початком для духового пробудження і відродження нашого народу, де він не проживав би.

І на Сковороді можуть здійснитися слова Святого Письма: "Камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним" (Діяння 4:11). Г. Сковорода може стати тим наріжним каменем у фундаменті духового відродження і піднесення на вищі щаблі духа українського народу.

Сам Сковорода дотепер с в певній мірі контроверзійною постаттю. Навіть поважне число наших інтелектуалістів не знали, або й не знають, що з ним почати робити. Причиною цього є незнання його, а через те і нерозуміння його. Його твори не були і ще не є доступні українському народові, а це через появу їх у малих накладах і мову, якою вони написані.

Музей Сковороди тепер можна відвідати онлайн

Ми маємо надію, що незадовго ця перешкода буде раз і на завжди усунена, бо саме тепер завдяки старанню Головної Управи Українського Євангельського Об'єднання в Північній Америці працюють над їхнім перекладом і виданням у сучасній українській літературній мові. Знайшлися українські вчені, які вже це роблять, знайшлися жертводавці, які уможливили зробити початок цього діла. Ми віримо, що знайдуться й дальші жертводавці, які щедрими дарами допоможуть докінчити це велике діло.

***

Григорій Сковорода народився 3-го грудня 1722 року на Полтавщині, в козачому містечку Чорнухи, колишнього Лубенського полку. Батьки Сковороди, Сава і Пелагія, належали до малоземельних козаків-селян. Уже з дитинства виявив він великі здібності до науки, і батьки пізніше віддали його до Київської Академії, де він навчався десять років. Академію закінчив Г. Сковорода в 1750 році.

Пам'ятник колишньому студенту навпроти Київської Академії (нині - Національний університет "Києво-Могилянська академія)

У своїй книжці "Григорій Сковорода" проф. П. Попов пише:

"Друга половина XVIII століття була дуже важливим періодом в історії українського народу. Це був час тяжкого визиску народних мас і їхнього остаточного закріпачення. Українська козацька старшина, користаючись своїм упривілейованим економічним і адміністративним становищем, рівнялася до російського дворянства, захоплювала всіма правдами й неправдами ґрунти і майно рядових козаків та селян, а їх самих обертала на кріпаків. Вона всіляко відмежовувалася від селянства і рядового козацтва в побуті, мові, уподобаннях. З панами об'єднувалися духівництво, чернецтво, купецтво, а також урядовці, які ганялися за "чинами", виснажували нарід хабарями, кривдили його судами".

Книга академіка Дмитра Багалія про філософа-мандрівника Сковороду

Український вчений Павло Маляр так характеризує той період:

"То була доба докінченого перетворення України (Лівобережної і Правобережної) в колонію, остаточної ліквідації автономії України. Указами цариці Катерини ІІ у 1754 році скасовано гетьманство, в 1775 р. зруйновано Запорізьку Січ, в 1781 р. скасовано поділ України на полки, в 1783 році козацькі полки перетворено на полки солдатські в складі російської армії, в 1785 році козацька старшина була переведена на становище російського дворянства, а козацтво — на становище державних селян. Селянство українське було остаточно закріпачене, а панщина була доведена до 5-ти й 6-ти днів на тиждень.

Тяжка руїна облягла Україну і в культурному житті. Київська Академія затратила значення наукового центру, полкові школи, що були в кожному місті, містечку й великому селі, занепадали й зникали. До скасування гетьманства шкіл було в полках Гетьманщини – 866. Тепер освіта в Україні перейшла у відання російсько-церковної й державної бюрократії, що ширила обскурантизм і великоросійські шовіністичні забобони".

Наставляючи сина Павла на царювання, Катерина ІІ писала в "Заповіті" до свого престолонаслідника: "З розумуючим народом неможливо діяти за своїм бажанням. Не давай народові часу на роздумування. Він не створений для цього... Він повинен працювати і мовчати".

Окремим указом Катерини II припинено видавничу діяльність Києво-Печерської друкарні, щоб у друках і виданнях українських "нікакой розні нє било" з російськими. Над Україною повисла грізна катастрофа зникнення з буття.

Сковорода був свідком катівського придушення Польщею в спілці з Росією повстання гайдамаків"

("Сковорода — батько духового самовизначення українського народу" (журнал "Православний Українець" за квітень-червень 1972 р.)

В часи перебування Сковороди на студіях (1738-1750) Київська Академія переживала період піднесення внаслідок реформ у дусі відродження і гуманізму. Реформи ці розпочав Теофан Прокопович — ректор і професор Академії (1704-1716), а згодом продовжував їх безпосередній учитель Сковороди — Георгій Кониський.

Т. Прокопович 6ув до6pe ознайомлений зі станом богословських наук між протестантами в Західній Европі і сам перебував під їхніми впливами. Відомо, що в бібліотеці Т. Прокоповича в Київській Академії були твори церковних реформаторів Мелянхтона, Мартина Лютера, Івана [Жана] Кальвіна, Соція, Кампанелі, а також учених Дж. Бруно, Ґалілея, Бекона, Фонтенеля, Гоббса, Грація, Декарта, Локка і навіть безбожника Спінози.

Київська Академія дала Сковороді знання гуманітарних наук, клясичннх і новоєвропейських .мов, філософії і літератури. В ній Сковорода познайомився і з ученням західньоевропейськнх філософів. Три роки, починаючи від 1750 року, Григорій жив у різних країнах Західньої Европи. Він служив як співак при церкві російського консульства в Угорщині. Був у Будапешті, Відні, Братиславі. Є твердження, що відвідав південну Німеччину та північну Італію і побував у Польщі.

На світанку модерної Європи: причини та передумови німецької Реформації

Тут варто порушити одну дуже важливу справу. Коли йдеться про перебування Сковороди за кордоном, то ми зустрічаємося з твердженням, що тільки в самому місті Галле в Німеччині, яке було науковим центром німецьких протестантів-пієтистів, Сковорода перебував протягом трьох років, слухаючи лекцій тамошніх професорів– пієтистів і студіюючи твори Отців Церкви. Це твердження базується на згадці академіка Багалія в одному з його творів у 1928-му році.

Справа перебування Сковороди в Галле вимагає докладніших студій. Саме тепер у мої руки попала наукова розвідка, видана 1953 року Німецькою Академією Наук в Берліні в серії видань Інституту Славістики, ч. 2. Цю працю написав Едвард Вінтер і вона мас назву: "Галле як вихідний пункт німецького росієзнавства в XVІІI столітті".

Місто Галле. Ринкова церква, яка носить ім'я "Наших улюблених жінок". Сковорода міг туди заходити. Наразі у соборі знаходиться посмертна маска Мартіна Лютера

В цій авторитетній розвідці згадується про різних студентів з Росії та України, які студіювали в Галле, а в першу чергу про Симона Тодорського, який там переклав на літературну мову, що панувала тоді в Україні та в Росії, твір німецького пієтистичного пастора Йоганна Арндта "Правдиве християнство", а також деякі твори іншого пієтистичного пастора — Германа Франке. Але Г. Сковороди між цими студентами не згадується.

Книжка "Правдиве християнство" в перекладі Тодорського була видана в роках 1734-1735.

Книга пастора Арндта у перекладі Симона Тодорського

Про Сковороду в цій розвідці пишеться тільки таке:

"С. Тодорський через свій переклад твору Арндта, як також через своїх учнів і приятелів у Києві мав напевно побуджуючий вплив на українського філософа Г. Сковороду. Вже в своїх попередніх працях я підкреслював, що Сковорода в Україні належить до доби просвічення, а не до доби барокко, як це часто припускається.

Такий чуйний мислитель як Г. Сковорода не міг байдуже обминути книжку Арндта, яка мала силу і повноту думок. При своїх тісних зв'язках, що їх мав Сковорода в Києві з тамошньою Академією, він мусів був через Тодорського та його учнів і приятелів попасти під вплив доби просвічення. Воно нас далеко завело б, якби ми хотіли провести докладну паралелю між визначною літературною діяльністю Сковороди і книжкою Арндта "Правдиве християнство".

При всій своєрідності, яка є такою прикметною Сковороді, все таки можна дуже скоро зауважити значний вплив, що його могли мати на Сковороду Арндт або Тодорський, а також їхні прихильники".

Оце все, що я знайшов про перебування Г. Сковороди в Галле. Тобто нічого...

На жаль, я дотепер не міг дістати книжки Арндта "Правдиве християнство" ані німецькою мовою, ані в перекладі Тодорського, щоб перевірити, який саме вплив вона могла мати на Сковороду, але щось тут мусіло бути і ця справа заслуговує на докладні студії.

Сковорода мусів знати Тодорського, бо останній був учителем в Київській Академії в роках 1738-1742, тобто саме тоді, коли Сковорода там учився, а також Сковорода був співаком у царському хорі в Петербурзі в роках 1742-1744, тобто саме тоді, коли там у царській родині С. Тодорський був учителем.

Лютеранський пастор Йоганнес Арндт

Тут треба додати, що пастор Йоганн Арндт був офіційно духовним Лютеранської Церкви, але поділяв погляди Реформованої Церкви, тобто схилявся до кальвінізму. Він жив у роках 1555-1621, брав християнство дуже поважно і, можна сказати, був предтечею німецького пієтизму, тобто тих протестантів, які вважають, що кожна людина мас в своєму свідомому віці зайняти виразне становище до Христа, свідомо стати по Його стороні, пережити внутрішнє народження звиш, тобто духовно народитися і жити новим життям.

Апостол Павло про це говорить: "Коли хто в Христі, той нове створіння, — стародавнє минуло, — ось усе стало нове!" (2 Кор 5:17).

Західньоевропейські пієтисти не виступали й не виступають зі своїх протестантських Церков — лютеранської або реформованої, не відкидають також охрищення дітей, символу завіту з Богом, але творили й творять свої спільноти, або братства в лоні своїх Церков для глибших студій Св. Письма, молитовних сходин, євангелізаційних зібрань. Вони плекають своє духовне життя, євангелізують оточення, провадять добродійну діяльність, мають свої місії за кордоном.

Сам Йоганн Арндт студіював в університетах у Віттенбергу, Штрасбурґу і Базелі. Він виступав проти раціоналізму і формалізму в Церкві, що пієтисти роблять і тепер.

Університет у місті Віттенберг. Там викладав Лютер, там вчився русин Станіслав Оріховський-Роксолан

Як уже згадувалося, є твердження, що Сковорода міг бути познайомлений з наукою пієтистІв, але є також певні відомості, що княгиня Варвара Рєпніна, яка приятелювала з Шевченком, стояла під впливом швайцарських пієтистів, а "штундизм" в Україні взяв свій початок від німецьких пієтистів, які жили в Україні.

Тут буде на місці згадати, якими словами схарактеризував духовний стан київського духовенства Симон Тодорський по своєму повороті з Галле і взагалі зі Західньої Европи. Скінчивши свої студії в Галле, він ще три роки провів у подорожах і студіях по західньоевропейських країнах. Він був у Польщі, Угорщині, Сербії тощо. Про це він пише в своєму листі до інспектора Ґрішова з Києва 14-го серпня 1738-го року:

"Нарешті я повернувся до своєї любої батьківщини. Та я тільки можу перед Богом пожалітися, що я тут не застав усе в такому стані, як собі цього бажав. Оскільки йдеться про наших духовних, то тут усе виглядає недобре, кепсько і мізерно.

Пан Архиєпископ Теофан, який принаймні зовнішньо вмів багато говорити про віру помер, а інші про це нічого не знають. До того ж ті, які претендують бути вченими людьми, пересякнуті жахливими єзуїтськими науками, а про Слово Боже вони нічого не хочуть знати. Через те з цього всього нічого іншого не виходить, як тільки зовнішня набожність і безбожне внутрішнє єство. А коли воно буде й далі так продовжуватися, то тільки Бог знає, що за мізерний стан з цього може постати. Моє серце горить, але що я можу тут зробити?

Київський архиєпископ прийняв мене з великою чемністю. Він дає мені працю. Я маю в Києві викладати грецьку мову. Але тут не треба розуміти, що цим бідним людям ідеться про те, щоб розуміти Новий Заповіт, їм ідеться про те, щоб вони могли хвалитися своєю вченістю і могли розуміти Аристотеля в оригінальній мові, як також і Отців Церкви. Але яку користь матиме з цього любий Ісус? Ви, як розумна Людина, можете тут самі з цього зробити свій висновок".

Симон Тодорський

Тодорський був висланий за кордон в науку київським митрополитом Рафаїлом. 17-го травня 1740 року він прийняв чернечий стан, а 31-го травня 1742 р. був призначений законовчителем наслідника трону в Петербурзі. Був також учителем цариці Катерини II. Помер у Пскові в сані архиєпископа 22-го лютого 1754 р.

Я дуже жалкую, шо на підставі цієї важливої наукової праці тільки поверховно згадую про С. Тодорського і про Галле. Час мій мені не дозволив цим докладно зайнятися. Все ж таки є дуже важливим, щоб хтось із наших науковців простудіював цю розвідку докладно і опублікував вислід своїх студій в українській пресі…

***

Сковорода був послідовним ідеалістом у філософії. Він стояв на ґрунті, що суть буття лежить поза обсягом людських почуттів. У цьому відношенні його філософська наука суцільна та гармонійна, і доводити щось протилежне з творами Сковороди в руках - це тільки доказ високого рівня словесного крутійства.

Він ніколи не розставався з Біблією, яка в його творчості та світогляді відіграє велику ролю. В оцінці Сковородою Біблії можемо натрапити на багато протилежних висновків, але вони виникають із намагання відкинути зовнішнє, буквальне розуміння Святого Письма, а прийняти його дух, його сенс, захований під покривкою слів. Тому то Сковорода каже, що Біблія "з дурнем дурна, а з преподобним преподобна". Сковорода протиставився саме буквальному розумінню Біблії. Він уважав, що коли триматися букви Біблії, а не дошукуватися її духа, то це приводить до єресей, дрібничкової полеміки і суперечок про зовнішнє, до фанатизму, марновірства, розколів, сект тощо.

Тут варто навести слова апостола Павла: "І він зробив нас бути, здатними слугами Нового Заповіту, а не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а дух оживляє" (2 Кор. 3:6). Сковорода в своєму ставленні до Біблії був типовим виразником неформалістичного трактування проблем, дошукування сенсу, прихованого за словесним лушпинням.

Всі тексти Григорія Сковороди в інтернеті!

Як подає Михайло Ковалинський, Сковорода так висловився про своє ставлення до Біблії:

"Багато людей, що не розуміють мене або не хочуть розуміти, кидають наклепи, ніби я відкидаю історію Старого і Нового Заповіту, тому, що визнаю в них духовний розум, відчуваю Богописаний закон і добачаю істинне скрізь буквальне значення. Я доповнюю цим історію, а не розкладаю, якщо тіло без духа мертве, так як Святе Письмо без віри?.. Я захоплююся суттю храму, але через це не поминаю його зовнішности".

Саме за це відкидання застарілої формалістики, зривання зі загальноприйнятими догмами та шукання глибокого сенсу в християнському вченні Г. Сковорода близький і нашим часам. Він ніколи не відривався від християнської науки, хоч як же гостро іноді критикував різні негативні прояви церковного життя. Але в той же час він завжди був захисником свободи думки, навіть коли вона йшла врозріз із найбільш канонічними настановами"…

Сковорода був людиною глибокого розуміння та знання Слова Божого і вмів промовляти до людей мовою свого часу, яку вони могли легше розуміти. Студіюючи його твори, ми стверджуємо, що він мав також глибокі переживання з Богом, подібні до тих, що їх мав апостол Павло, який про вершок своїх переживань– з Богом засвідчив навіть і таке: "Я знаю такого чоловіка, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, — що був підхоплений до раю, і чув він слова невимовні, які не можна вимовити людині" (2 Кор. 12:3-4).

Сковорода ж про свої переживання з Богом розказує таке:

"Я почув у собі незвичайний рух, який переповнив мене силою незрозумілою. Раптом якесь ізілляння найсолодше сповнило душу мою, від якого все внутрішнє моє загорілось вогнем, і здавалось, що в жилах моїх вогнем течія оберталася... Увесь світ зник переді мною, одне тільки почуття любови, добродійности, спокою, вічности оживляло існування моє... Я приник до себе і почув ніби синовнє любови завірення. З того часу я присвятив себе на синовну слухняність Духу Божому".

Тут треба уважати, що це була хвиля виразного й свідомого навернення Сковороди до Христа, його особисте духовне народження звиш. Коли ми сьогодні чуємо з уст визначних євангелистів (проповідників) заклик про потребу для дійсного християнина бути народженим звиш, а не тільки номінальним християнином, то мусимо ствердити, що в Україні Сковорода правдивість цієї Христової вимоги ("Коли хто не народиться звиш, то не може він бачити Божого Царства" (Івана 3:3)) пережив на собі понад двісті років тому.

Про це він писав до свого учня Михайла Ковалинського таке:

"Колись у цю ніч [3-го грудня 1722 р.] мати народила мене на світ. Друга ніч була та, в яку, Христе, Боже мій, в мені народився Твій Святий Дух, бо даремно народила б мене моя мати, якби Ти не народив мене, о Світе мій, Життя моє... Міркуючи про це на самоті, я вирішив, що непристойно мудрецю ту ніч, коли він, народившись, почав плакати, відзначати келихами чи якимось іншим безглуздям; навпаки, я і тепер мало не заплакав, думаючи про те, яке це нещасне створіння людина, якій у цьому кімерійському мороку мирської глупоти не блиснула іскра світла Христового...

Я маю на увазі найдружнішим способом нагадати тобі про те, що ми повинні, залишивши всі звичайні і низькі дрібниці, тим палкіше линути до Того, в Кого є всі скарби мудрости (Кол. 2:3 2:3) і який Один тільки, ставши нашим Другом, може усолоджувати всі прикрості цього життя, промовляючи: "Я з вами, і ніхто проти вас".

 

Сковорода хотів тільки якнайкраще пізнати і зрозуміти науку Святого Письма та бути дійсним християнином у своєму щоденному житті, бути правдивою, Божою людиною, праобразом якої є і має бути для християнина тільки Ісус Христос. Він хотів, щоб християни в своєму житті і науці керувалися не буквою ,але духом Святого Письма. Щоб не віроісповідні різниці чи спекуляції Св. Письма, але дух Христової науки керував ними і провадив їх до духовної едности в дусі любови, до якої закликає всіх християн Слово Боже, бо ця любов-с основним Божим законом і заповіддю для віруючих людей в єдиного і правдивого Бога, Творця і Батька свого створіння.

Григорія Сковороди ніхто не може присвоювати, він, як і Христос, є власністю всього українського народу, всього християнського світу і людства. Він стоїть понад віросповідними розгалуженнями, бо правда — неподільна.

P.S. Ця публікація є скороченою версією статті "Сковорода – великий духовний розум України", надрукованій у кількох числах американської газети "Свобода" восени 1972 р. Автор - відомий проповідник, пастор, один з засновників Української Євангельсько-Реформованої церкви на Волині, у Німеччині та США.



Теми: Реформація, XVІІІ сторіччя, християнство, протестантизм, релігія, філософія, історія України, НаУКМА, Німеччина