Українська правда
Історична правда

Музичні сенсації. Що ховається у львівських архівах

13.12.2017 _ Дар'я Проказа
Версія для друку

Які музичні скарби припадають пилом у коморах львівських будинків і чому музикознавці всього світу цим зацікавилися.

Якщо зайти у закриті архіви львівських музеїв та бібліотек, пройти безліч дверей, повідкривати сховані комори, то можна потрапити до світу, що недоступний звичайним відвідувачам.

Там стопками в ящиках та у шафах лежать недосліджені документи – музичні твори, партитури, манускрипти, які за свою багаторічну історію добряче вкрилися пилом.

Японській гімн, твори заборонених у Радянському Союзі композиторів чи нотатки всесвітньовідомих геніїв, що працювали у Львові століття тому. Співзасновник швейцарської асоціації Haliciana Schola Cantorum Іван Духнич розказав, які скарби ховаються у львівських коморах і чому цим зацікавилися найвизначніші музикознавці світу.

Берлінські знахідки у Києві

У нашої розповіді є ключова подія. У 1998 році всесвітньовідомий музикознавець Крістоф Вольф віднайшов у Києві архіви Берлінської Співочої академії. Це була світова сенсація: у колекції ховалися рукописи синів Баха і низки визначних німецьких композиторів.

Ці твори вважалися безнадійно втраченими з часів Другої світової війни, і ось за півстоліття їх знаходять у одному з київських архівів. Німецький дослідник не міг повірити, що його багаторічні пошуки вмить закінчилися. Закінчилися тут, в Україні.

Частки секунди йому вистачило, щоб розпізнати водяні знаки та печатки старовинних манускриптів. Не впізнати їх було неможливо.

Імовірно, такий вигляд мали рукописи, які знайшов професор Вольф у Києві. Фото з архівів мистецького відділу Львівської національної бібліотеки імені  В. Стефаника 

Крістоф Вольф відомий як найбільший дослідник творчості Баха у світі. Він очолює архів Йоганна Себастьяна Баха у Лейпцигу, є професором Гарвардського університету й беззаперечним авторитетом для музичної спільноти планети.

Його пошуки загублених архівів Баха більше нагадують детектив. Після Другої світової війни радянські військові вивозили з захоплених територій цінні трофеї. Серед них був і архів Берлінської співочої академії.

Рукописи синів Баха, музику королівського придворного оркестру та опери з творами Грауна, Кванца, Шаффрата та інших німецьких композиторів вивезли до Вроцлава, а потім – до Радянського Союзу. Тоді найцінніші знахідки військові Червоної армії відправляли до Москви, інші – до Києва.

Очевидно, що радянські експерти не змогли відразу оцінити, що потрапило їм до рук. Найбільш "гарні" манускрипти, близько двадцяти відсотків від загальної кількості творів, вони забрали й надіслали до Москви. Решту ж доставили до Києва й успішно сховали до кінця двадцятого століття.

 Крістоф Вольф на конференції під час симпозіуму у Львові

Уже після падіння Радянського Союзу професор Крістоф Вольф усіляко намагався відшукати втрачені музичні скарби у Росії. Він товаришував із директорами московських архівів, які недвозначно давали зрозуміти: ми маємо щось, але показати це ніяк не можемо. Перші пошуки виявилися невдалими. Тоді відомий музикознавець відправився до Києва.

У 1998-му році професор Вольф познайомився із київськими колегами і приїхав у пошуках до України. Тут йому поталанило. "Це неймовірне відчуття: вперше побачити ці рукописи", – казав потім Крістоф Вольф. На його подив, рукописи зберіглися в чудесному стані, за винятком спроби їх реставрації за допомогою побутового скотчу.

На державному рівні між двома країнами почався діалог щодо обміну цими архівами. Манускрипти Берлінської співочої академії повернули у 2001 році до Німеччини. До України взамін передали твори української музики.

Львівські сенсації

На початку листопада цього року професор Крістоф Вольф ще раз приїхав до України. Асоціація Haliciana Scola Cantorum запросила його, щоб урочисто відкрити бібліотеку Вольфа у Львові. На знак вдячності за збережені архіви музикознавець подарував колекцію унікальних музичних нот та факсиміле – копій тих самих творів, що він віднайшов у Києві.

Разом із професором Вольфом до України приїхали десятки музикознавців з восьми країн світу, професори із Кембриджа, Гарварда, Берліна, Відня, Болоньї, досвідчені дослідники та початківці. У межах симпозіуму Ex umbra in solem вони обговорювали, які є перспективи пошуку шедеврів в українських архівах.

 Професор Крістоф Вольф виступає в Українському католицькому університеті

Що можна знайти у львівських коморах, ніхто достеменно не знає. Багато років радянським дослідникам не дозволяли оприлюднювати архіви, під час незалежності – не давали на те коштів.

Зараз у Львові музикознавці та дослідники знову повернулися до вивчення старовинних документів і відкривають справді цікаві речі.

Наприклад, директор Наукової бібліотеки Львівського університету Василь Кметь у парафіяльному архіві однієї з львівських церков знайшов партитуру японського гімну. Яке відношення японський гімн має до львівської парафії? Очевидно, що цей гімн виконувався, але для кого і навіщо, поки що не відомо.

Одна з інших знахідок – твори чеського композитора Алоїза Нанке. Це легендарна й наполовину містична особа, що жила на початку дев’ятнадцятого століття. Він був учителем Михайла Вербицького, проте зберігся лише один єдиний запис, що він працював у Перемишлі приблизно з 1829 до 1834 року. І все.

Ще не знайдено жодних документів, які засвідчували б точну дату народження чи смерті музиканта. Науковці знайшли в архівах нотні ескізи Нанке.

"Сонце=Дух. Поезія Альфеда Момберта". Архіви мистецького відділу Львівської національної бібліотеки імені Стефаника

Щоб довершити їх, студент музичної академії Петро Жеруха створив нову редакцію творів та дописав пояснення. У листопаді на концерті симпозіуму Ex umbra in solem їх вперше виконали для публіки. 

Нещодавно у Львівському музеї історії релігії знайшли фрагмент музичного рукопису у зовсім неочікуваному місці – у рукаві священного вбрання. Реставратори розшили подвійну підкладку одягу й виявили нотну записку. Таких випадків є багато, і важко уявити, скільки ще цікавого чекає на дослідників.

У мистецькому відділі бібліотеки імені Стефаника зберігається більше 700 тисяч експонатів. Десятки тисяч з них – музичні. Тут лежать ноти, рукописи, опери та різноманітні колекцій різних століть.

Завідувач одного з відділів музею Ольга Осадця каже, що фізично все обробити неможливо. Вона працює з цими архівами вже більше 30 років, але коли до неї приходять дослідники і питають про якісь конкретні документи, вона розводить руками: "Шукайте" – каже вона і показує на десятки полиць зі старовинними документами.

Скільки історій заховано у кожній сторінці? Скільки сенсацій? Це і хочемо з’ясувати.

Украдені композитори

В обмін на архіви Берлінської Співочої академії Німеччина передала в Україну рукописи українських  композиторів. Серед них були твори Максима Березовського – "українського Моцарта", який вчився в італійській Болоньї у Падре Мартіні, в якого згодом учився Вольфганг Амадей Моцарт.

Максим Березовський був одним із найкращих випускників цієї академії. Є легенда, що Падре Мартіні настільки цінував Березовського, що коли до нього прийшов навчатися Моцарт, йому казали: "будь старанним, і, можливо, з тебе вийде Березовський".

Архіви у Європі вже давно вивчені, проте трапляються справді сенсаційні випадки. Так, кілька музикознавців привезли на симпозіум доповіді про нещодавно віднайдену сонату Вівальді. Здавалось би, усі знають його "Пори року", а тут новий твір.

Такий вигляд мають архіви мистецького відділу Львівської національної бібліотеки імені  Василя Стефаника 

Є надія знайти і нові твори Березовського. Він народився у Глухові на Сумщині. Через те, що Максим Березовський після навчання працював придворним композитором у Санкт-Петербурзі, його називають російським.

Це некоректно: якщо композитор народився в Україні, починав свій музичний шлях тут, а у творчості використовував українські мотиви, то з якого дива він російський, італійський чи якийсь іще?

Є поети з декількома національностями: німецько-французькі, французько-англійські. Георг Гендель, наприклад, народився в Німеччині, половину життя прожив в Англії, писав твори для театрів обох країн, але тим не менш його більше називають німецьким.

У Львові відновленням історичної справедливості щодо наших музикантів займається професорка Любов Кияновська. Коли вона починала працювати, в СРСР було заборонено вживати слово "український" у музикознавстві. Тепер їй дали зелене світло і вона з великим ентузіазмом вивчає тему вкрадених в української спадщини композиторів.

Репресована музика

Твори заборонених у радянський час українських музикантів і досі ховаються десь у приватних колекціях. З різних причин ці родини раніше боялися оприлюднювати їх чи передавати державі.

Зараз стало відомо, що в однієї з львів’янок зберігаються твори репресованих у сорокових роках минулого століття композиторів Василя Барвінського та Бориса Кудрика. Вони сиділи в одному концтаборі, але тільки Барвінський повернувся назад: Борис Кудрик не дожив до кінця терміну.

"Обіход нотного співу звичайних церковних розспівів" у Бібліотеці імені Стефаника

За день до заслання Василя Барвінського змусили підписати документ: "Дозволяю знищити мої рукописи", а потім прямо на його очах спалили усі його твори. До Львова композитор повернувся вже з підірваним здоров’ям, коли йому було сімдесят років. До кінця життя він пробував відновити знищене за пам’яттю, але все згадати так і не зміг.

Коли вже у 80-х роках музика Барвінського вийшла з-під заборони, активізувалися його учні по всьому світу. Він народився у 1888 році, викладав на початку двадцятого століття і його студенти виїхали за межі країни ще перед революцією.

Один із фортепіанних концертів композитора вважався втраченим – його обсяг був надто великий, щоб відновити за пам’яттю. І ось одна копія знайшлася в Аргентині! Один із учнів Барвінського скопіював свого часу твір вчителя і вивіз. Потім з’ясувалося, що він просто завалявся в нього вдома.  

У Швейцарії, у Лозанні, живуть нащадки українського композитора Остапа Нижанківського. Точно відомо, що в них теж є цілий архів із його творами, які вони не поспішають віддавати нікому.

Завдяки результатам симпозіуму ми сподіваємося, що приватні колекціонери побачать, що музикознавцям уже можна довірити їх архіви. Ми не хочемо їх забрати у власників. Ми кажемо: тримайте в себе, але створімо каталог, щоб увесь світ знав, що вони існують. Музика має виконуватися.

Одне з найбільших завдань для нас зараз – це створити онлайн-каталоги, щоб будь-хто з будь-якої країни світу міг зайти на ці сайти й вивчати українську музику, виконувати її. У нас навіть немає загального переліку всіх музеїв, фондів і їхніх каталогів.

Якщо хочеш дослідити наші архіви, то маєш фізично у них їхати, гортати ці карточки, як в типових радянських установах. Перші кроки, щоб це змінити, ми вже робимо. Проте роботи ще надзвичайно багато.



Дар'я Проказа
Студентка Школи журналістики Українського католицького універистету

Теми: Львів, музика, архіви, бібліотеки




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter