Українська правда
Історична правда

Як західна преса та дипломати писали про Карпатську Україну

15.03.2018 _ Олександр Пагіря
Версія для друку

Чи Гітлер насправді хотів створити "Велику Україну"? Британські видання протягом останніх чотирьох місяців 1938 року вмістили близько тисячі згадок про Карпатську Україну. Лише у грудні того року французька преса опубліковала понад 300 великих статей про Україну.

Протягом ХХ століття трапилося кілька спалахів міжнародного зацікавлення українським питанням. Один із них припадає на буремний час геополітичних змін у Центрально-Східній Європі напередодні Другої світової війни.

Тоді у складі Чехословацької республіки була проголошена автономія Підкарпатської Русі (Карпатської України). Цю автономію розглядали як перший етап до формування незалежної соборної України.

У постмюнхенський період українське питання знову вийшло на порядок денний у міжнародній політиці. Його почали обговорювати у зв’язку з проектом формування на базі "українського П’ємонту" в Карпатах "Великої України".

Із західної перспективи ці плани оцінювалися в контексті зовнішньої політики нацистської Німеччини. Саме її розглядали як головного адвоката українського руху.

Західні домисли

29-30 вересня 1938 року на Мюнхенській конференції Велика Британія, Франція, Німеччина та Італія уклали договір про передачу Судетів на користь Третього Рейху. Це була демонстрація найгіршого вияву політики "умиротворення", яку проводили західні держави по відношенню до країн-агресорів у Європі.

Лондон і Париж фактично погодились визнати Центральну Європу "внутрішнім доменом" гітлерівської Німеччини, а її експансію на схід – "природним процесом".

11 жовтня 1938 року Підкарпатська Русь після двадцяти років зволікання з боку Праги під впливом мюнхенської кризи отримала самоуправний статус у складі триєдиної Чехо-Словацької федеративної республіки.

Проголошення автономії відбувалось у той момент, коли західна дипломатія та громадськість намагалися вгадати найближчі плани Гітлера та обмірковувала як захистити західноєвропейські країни від можливої нацистської агресії.

 Едуард Галіфакс 

Фюрер ніколи не висловлював своєї офіційної позиції відносно долі краю, прикриваючись загальними деклараціями про реалізацію прав народів Чехословаччини на самовизначення. Попри таку стриманість Німеччини у питанні автономної Карпатської України та її майбутнього, західні політики та дипломати помилково вважали, що німецька пропаганда повністю спрямована у бік українського націоналізму.

26 жовтня 1938 року міністр закордонних справ Великої Британії лорд Едуард Галіфакс писав у листі до радника посольства у Берліні:

"Карпатська Україна є трампліном для стрибка на Україну та вихідним пунктом для збудження українського руху".

Британський прем’єр-міністр Невілл Чемберлен 24 листопада 1938 року заявляв французькому міністру закордонних справ Жоржу Бонне, що "німецький уряд, очевидно, розраховує почати знищення Росії (СРСР – О.П.) шляхом підтримки агітації за незалежну Україну". 

 Девід Ллойд-Джордж

Колишній британський прем’єр-міністр, а в 1938 р. депутат британського парламенту Девід Ллойд-Джордж був переконаний, що фюрер до початку дій проти радянської України відокремить Західну Україну від Польщі, щоб об’єднати її з Карпатською Україною та створити васальну Українську державу.

Французький амбасадор у Берліні Роберт Кульондр дотримувався практично такої ж думки.

Третій Рейх, на його думку, хотів забезпечити собі вирішальну роль у Центральній Європі, завоювати Чехо-Словаччину й після цього заснувати "Велику Україну" під німецьким контролем:

"Що стосується України, то ось вже майже протягом десяти днів весь націонал-соціалістичний апарат говорить про неї.

Дослідницький центр Розенберга, відомство д-ра Геббельса ретельно вивчають це питання.

Шляхи і засоби, здається, ще не розроблені, але сама мета, очевидно, вже встановлена – створити Велику Україну (...)

 Роберт Кульондр

В оточенні Гітлера думають про таку операцію, яка повторила б у більш широких масштабах операцію в Судетах: проведення в Польщі, Румунії та СРСР пропаганди за надання незалежності Україні, у сприятливий момент дипломатична підтримка та акція з боку місцевих добровольчих загонів.

І центром руху стане Карпатська Україна".

Оскільки переважала думка, що Німеччина кинеться на завоювання України, то автономія на Закарпатті розцінювалась у західних столицях як німецька ідея, перший етап на шляху до підкорення Радянського Союзу.

Відчуваючи сильну загрозу з боку Берліна, західні уряди розраховували, що "українська карта" Гітлера стане засобом для спрямування німецької експансії на схід.

З огляду на відсутність оприлюдненої офіційної позиції Третього Райху щодо українського питання у 1938-1939 років та активну спекуляцію у західній пресі на тему німецьких планів створення "Великої України" та походу на схід, у західноєвропейських колах склалось хибне уявлення про сутність та цілі німецької політики в Східній Європі.

У Берліні питання Карпатської України було визнано неактуальним ще у жовтні 1938 року. Відомство Йоахіма Ріббентропа отримало від фюрера вказівки зайняти стриману позицію щодо цього утворення й не вступати в контакти ані з українцями, ані з їхніми організаціями.

Німецькій пресі були видані інструкції нічого не публікувати про події в Карпатській Україні.

Однак, щоб відвернути увагу західних демократій від справжніх цілей гітлерівської політики в Європі, зовнішньополітичне управління НСДАП на чолі з Альфредом Розенбергом розпочало енергійну пропагандистську кампанію закордоном із педалювання німецьких планів вимаршу на схід задля створення "Великої України".

Під прикриттям цієї інформаційної завіси забезпечувалося маскування справжніх об’єктів нацистської зовнішньої експансії.

Для керівників Третього Райху актуалізація українського питання дала змогу прозондувати можливу поведінку держав Заходу та Радянського Союзу на випадок реалізації плану створення "Великої України", як засобу уникнути у майбутній війні боротьби на два фронти, а головне – визначити напрямок першого удару.

З іншого боку, ідея гітлерівського походу проти більшовизму ідеально вписалася в західноєвропейський горизонт очікувань, фобій та прагнень відвернути нестримну агресію Третього Рейху на схід.

У центрі міжнародної уваги

Західні політики та громадські діячі у власних інтересах сформували та навіювали через засоби масової інформації міф про німецькі плани щодо створення "Великої України". У 1938-1939 роках світова преса знову почала обговорювати українське питання.    

У цей час українська проблема не сходила зі шпальт британської преси, зокрема видань News Сhroniclе, Times, Daily Express, Daily Telegraph, Munchester Guardian, Spectator.

Британські видання протягом останніх чотирьох місяців 1938 року вмістили близько тисячі згадок про Карпатську Україну.

Пильно відстежували події в краї "король американської преси" New York Times, а у Франції часописи Matin, Figaro, Monde, Croix, Petit Journal.

 Карпатська Україна. Хуст під українськими та чехословацькими прапорами

Фото: ГДА СБУ

Лише у грудні 1938 року у французькій пресі було опубліковано понад 300 великих газетних і журнальних статей про Україну.

Українське питання стало предметом роздумів і обговорень міністрів, дипломатичних представників та громадських кіл. На рубежі 1938-1939 років це було однією з провідних тем міжнародної політики.

З початку 1939 року Хуст перетворився на один із політичних центрів Європи, до якого була прикута увага усієї провідної міжнародної спільноти.

 Автомобілі Opel "Olympia" OL38 на площі міста Хуст. 1939 рік

Більше фото дивіться у матеріалі: "Срібна земля. Старі фото міста Хуст"

До колись невеличкого провінційного містечка Підкарпатської Русі з’їжджались журналісти провідних європейських та американських видань.

Візити іноземних кореспондентів були зумовлені не тільки зацікавленістю внутрішніми суспільно-політичним процесами в автономії, а й інтересом до практично невідомого європейському обивателю закутку на сході континенту, його географії, історії, етнічної, релігійної та лінгвістичної структури, звичаїв, традицій та ідентичності місцевого населення.

За кілька місяців у столиці Карпатської України побували десятки кореспондентів і журналістів британських, французьких, бельгійських, голландських, швейцарських, німецьких, італійських, польських, чеських, румунських, швецьких, американських, японських видань.

Стаття Енн О’Гара МакКормік про події в Карпатській Україні на першій шпальті New York Times

У січні-березні 1939 року для написання книги про тутешні події в Карпатську Україну приїхав колишній кореспондент агенції Reuters у Польщі британець Майкл Вінч.

На початку року у край прибув редактор лондонського Times майор МакНейл Мосс, а наприкінці лютого – заступник американської інформаційної агенції Associated Press.

Енн О’Гара МакКормік

У березні до Хуста завітала провідна кореспондентка газети New York Times в Європі Енн О’Гара МакКормік.

Вона була першою жінкою, яка у 1937 році отримала найвищу нагороду у сфері журналістики – премію Пулітцера.

Карпатська Україна стала однією із 13 країн, яку відвідала ця видатна американка у 1939 році, в період наростання кризи в Європі.

За свою журналістську кар’єру вона взяла інтерв’ю у кількох провідних світових діячів, зокрема Муссоліні, Гітлера, Сталіна, Рузвельта, Черчілля, Пап Римських Пія ХІ та Пія ХІІ.

У статті "Рутенія та її доля", що з’явилася 21 жовтня 1938 року у британському журналі Spectator, англійський журналіст Мервін Гордер, який побував у краї, писав, що віддалена та мальовнича окраїна Чехословаччини - 

"стала одним із головних пішаків в центральноєвропейській грі, так як чимало факторів роблять її привабливою здобиччю для агресора (…) для неї не вперше ставати сценою збройного конфлікту".

На основі аналізу міжнародних подій, журналіст припускав, що Третій Райх зробив ставку на український сепаратистський рух, кінцева мета якого "об’єднати Підкарпатську Русь з частинами Польщі, Румунії та СРСР у нову республіку".

"Здається, нема сумніву у тому, що ця програма буде наступним кроком Німеччини, якщо вона не зламає забагато зубів в процесі поглинання Західної Чехословаччини (…)

У всіх цих подіях жителі Рутенії повинні попрощатися з тими днями, коли їхня земля була напівзабутим закутком Європи, в який навідувалися лише туристи у пошуках мальовничих краєвидів.

Вони повинні змиритися з тим фактом, що їхня країна лежить прямо на німецькому шляху на схід, і що вона є призом, за який потрібно боротися заради себе".

Відомий британський історик Карліл Макартні, який спеціалізувався на Центральній Європі, опублікував статтю у тижневику Christian Science Monitor, в якій назвав українське питання "найбільш невирішеним на сьогодні політичним питання в Європі".

Цю думку поділяв його колега, британський історик-славіст, член Англо-українського комітету професор Роберт Вільям Сетон-Вотсон, який зазначав, що "українське питання надалі залишається найбільшою проблемою Європи, криючи в собі зародок великих подій".

Будучи рішучим опонентом політики умиротворення, яку проводив уряд Чемберлена стосовно Німеччини та Італії, автор пропонував Лондону зайняти більш активну позицію в Східній Європі.

"Віддалена область – Карпатська Україна (Рутенія), яку Угорщина хотіла анексувати, дуже швидко стала європейською больовою точкою", – констатував за океаном американський часопис Washington Post.

Український щоденник Північної Америки "Свобода" восени 1938 року з подивом для себе відмічав небачену актуалізацію українського питання в громадській думці на Заході:

"Хто читав американську пресу останніми місяцями, той певно доглянув велике зацікавлення цієї преси українською справою.

Про цю справу заговорили просто всі газети, навіть ті, що, здавалось, давніше зарікалися про неї говорити (…)

Писала преса не тому, що до писання її штовхали українців, але тому, що самі події висунули на порядок дня українську справу (…) Передовсім про українську справу почали писати як про німецьку інтригу…".

Більшість західних оглядачів були одностайні у тому, що Гітлер таки зробив ставку на українське питання у своєму просуванні на схід, при цьому дискутувалися шляхи та інструменти досягнення кінцевої мети – створення "Великої України" під німецьким протекторатом.

Західна преса подавала "українські плани" Німеччини як вже вирішену справу. 

На першому місці всі цих інсинуацій виступали аж ніяк не українські національні прагнення до власної державності та національної єдності, а експансіоністські плани фюрера.

Деякі автори після хвилі істеричного галасу з приводу перспектив постання "Великої України" під німецьким патронатом почали дещо уважніше приглядатися до регіональних особливостей українського національного руху, на території СРСР.

На Заході не було достатньо інформації про внутрішнє становище підрадянської України у 1930-х років. Лише одиниці знали про жахіття колективізації та Голодомору 1932-1933 років, що завдали непоправних втрат українському селянству, та про масові репресії, які знищили цвіт української еліти – інтелігенцію.

9 січня 1939 року редактор Manchester Guardian А. Фойгт у своїй радіолекції на тему "Німеччина та Україна" зазначав, що багато націй, існування яких пропагує Гітлер, взагалі не бажають для себе незалежності, як наприклад, українці, що живуть в СРСР.

Автор вважав рух українців за відрив від Радянського Союзу скоріше штучним витвором, аніж природним явищем, про який навряд чи можна говорити з впевненістю.

Натомість в Польщі, на думку А. Фойгта, українці були перейняті сильним національним почуттям – одним із найсильніших в Європі.

Боротьбу українців в Другій Речі Посполитій за своє національне визволення він порівнював із змаганням ірландців за самостійність від Британії.

Скептицизм Кремля

Радянська дипломатія була більш стриманою в своїх оцінках реальності німецьких планів стосовно "Великої України", уважно спостерігаючи за реакцією Берліна на кампанію у західних ЗМІ.

 На XVIII з’їзді ВКП(б) 10 березня 1939 року Сталін назвав Карпатську Україну "козявкою", що хотіла приєднатися до "корови" (радянської України)

14 грудня 1938 року тимчасово повірений у справах СРСР у Німеччині Георгій Астахов повідомляв у Москву, що, згідно висловлювань американських політиків і преси, українська проблема є вельми актуальною в Берліні, а її розв’язання там вбачають у створенні "єдиної" України, включаючи її радянську частину:

"Моїх співрозмовників явно дивує, чому наша преса не реагує на цю кампанію, що знайшла своє відображення і в німецьких газетах.

Ми б могли з набагато більшою підставою довести право СРСР на Карпатську Україну, ніж ця остання – на нашу".

 Максим Літвінов

Висновки, які зробили радянські дипломати з істерії у західній пресі навколо української проблеми, були прямо протилежними до оцінок західних країн.

Під час розмови з тимчасовим повіреним у справах Франції в СРСР Жаном Пайяром 19 грудня, нарком Максим Літвінов стверджував, що у Кремлі чутки про "українську акцію" німців вважають "просто несерйозними".

Завдяки донесенням своїх дипломатів Кремль зорієнтувався, що українська проблема більше обговорюється в Лондоні і Парижі, ніж у Берліні.

"Не думаю, щоби сам Гітлер і його оточення дійсно вважали українське питання проблемою актуальної політики", – писав очільник радянської дипломатії наприкінці 1938 року. 

Фрідрих Вернер фон дер Шуленбург

 

У Москві не виключали, що мають справу з пропагандистською диверсією, метою якої було приспати пильність Англії і Франції і під цим прикриттям приготувати для них "новий сюрприз".

Водночас у Кремлі доволі серйозно оцінювали загрозу від постання Карпатської України в контексті розвитку українського руху. 

Говорячи про настрої Йосипа Сталіна, німецький посол у Москві Вернер фон дер Шуленбург писав у грудні 1938 року, що радянський вождь вбачає у Карпатській Україні "велику небезпеку", оскільки ця держава може стати пунктом "кристалізації українського руху за незалежність".

Саме події на Закарпатті викликали відому саркастичну реакцію радянського лідера на XVIII з’їзді ВКП(б) 10 березня 1939 року, коли він висміяв Карпатську Україну, назвавши її "козявкою", що хотіла приєднатися до "корови" (радянської України).

Відвернути німецьку агресію на схід

Тим часом в англійських колах серйозно розглядалась можливість початку війни в Європі через українське питання.

З цією метою за посередництва британських дипломатичних представництв вивчались реакції Москви, Бухареста та Варшави на німецькі плани щодо створення "Великої України".

Особлива увага була зосереджена на позиції Радянського Союзу – головного об’єкта німецьких претензій.

У разі початку німецької кампанії за формування "Великої України", Лондон мав змиритись з експансивною політикою німців у регіоні.

Зі спрямуванням німецької агресії на схід британські кола не тільки пов’язували плани щодо захисту своїх колоніальних володінь і підмандантних територій від нацистських зазіхань, але і сподівались таким чином послабити Радянський Союз за рахунок індустріальних та аграрних ресурсів Наддніпрянської України.

За цих умов Лондон був готовий навіть змиритись із виникненням політичних і військових проблем для Польщі. Подібну позицію поділяла також Франція.

Спостережливі американські дипломати відразу помітили, що на відміну від небувалого розголосу у західноєвропейській пресі навколо української проблеми в контексті створення автономної Карпатської України німецькі засоби масової інформації демонстрували дивовижну стриманість, або ж повну тишу.

15 грудня 1938 року у доповіді на адресу президента США Франкліна Рузвельта американський посол у Варшаві Дрексел Бідл зазначав, що "німецькі пропагандисти змусили зарубіжних кореспондентів працювати на їхню користь", фокусуючи увагу світової спільноти на проблемі "Великої України".

Американець дійшов висновку, що кампанія в пресі щодо української проблеми інспірована самим Берліном і є тактичним маневром, спрямованим на здійснення відволікаючих акцій для прикриття інших проміжних ходів та підживлення інтересу до накресленого Берліном українського проекту.

Посол США вважав, що Німеччина не стане розпочинати війну з Польщею, Румунією та Радянським Союзом через українську проблему.

Тим часом американські засоби масової інформації продовжували далі за інерцією відтворювати старі штампи.

Приміром, журналіст газети Boston Traveler Д’ю МакКензі у січні 1939 року писав:

"навесні Гітлер допоможе Україні постати в якості окремої держави, інспіруючи зовні повстання українців проти радянського режиму, і при цьому поширить на неї свої впливи".

Така тактика, на думку американця, могла убезпечити Європу від початку широкомасштабної війни.

Американська та європейська громадськість могла лише здогадуватись про німецькі плани переоблаштування Центрально-Східної Європи та подальшої долі Карпатської України.

Нічого з таємних інструкцій Гітлера не було оприлюднено. Переговори Німеччини з її сусідами в цей час проходили переважно за зачиненими дверима.

Успішність фюрера як дипломата полягала в тому, що він, вдало маскуючи свої справжні наміри, створював хибне уявлення про цілі німецької політики в очах міжнародної спільноти, виявляючи таким чином вразливі місця своїх супротивників й вдало граючи на них.

 Зустріч Адольфа Гітлера з польським міністром закордонних справ Юзефом Беком

Лише під час зустрічі з польським міністром закордонних справ Юзефом Беком у Берхтесгадені 5 січня 1939 року Гітлер відкрито заявив, що галаслива пропаганда з приводу планів у Берліні щодо України не відповідає дійсності, і тому –

"Польща жодним чином не повинна побоюватися Німеччини".

16 січня 1939 року фюрер пообіцяв угорському міністру закордонних справ графу Іштвану Чакі, що в березні чехословацьке питання буде вирішене і територіальні домагання Угорщини (на Карпатську Україну) можна буде задовольнити.

 Угорський міністр закордонних справ Іштван Чакі на зустрічі з фюрером, 16 січня 1939 року

Наприкінці січня 1939 року за допомогою гітлерівської служби безпеки (СД) у європейських дипломатичних колах було поширено інформацію, яка свідчила про згасання зовнішньополітичного інтересу Німеччини до української проблеми в Підкарпатській Русі.

Внаслідок цього в перший тиждень лютого 1939 року інтерес до Карпатської України на Європейському континенті сильно впав, а українське питання перестало бути актуальним.

Український щоденник за океаном газета "Свобода" наприкінці лютого 1939 року зі здивуванням відмічав дивний спокій в західних ЗМІ з приводу українського питання:

"Щось притихло з українською справою, коли мати на увазі те, що ще не так давно не було одного дня, щоб американські газети не принесли якихось "новинок", зв’язаних з "Великою Україною".

Українсько-британський союз?

Активні спекуляції в західній пресі навколо планів створення "Великої України" під нацистським протекторатом припинились.

Проте це не похитнуло позицій справжніх прихильників українського руху на Туманному Альбіоні.

Вони все ще намагалися вплинути на політику офіційного Лондона у Східній Європі загалом та в Карпатській Україні зокрема, і таким чином підтримати прагнення українців до створення власної держави.

У лютому 1939 року в Лондоні, на засіданні Близько- та Середньосхідного товариства, яке зібрало близько 200 представників британської еліти, із доповіддю "Україна: найбільша проблема Європи" виступив британський журналіст і член Англо-українського комітету Ланселот Лоутон.

Він вважався одним із головних промоутерів українського питання на Туманному Альбіоні. 

 Роберт Сетон-Вотсон

Вважаючи, що однією з головних цілей наступної німецької експансії буде Україна, британець закликав офіційний Лондон підтримати Україну й українців у їхніх прагненнях до свободи.

На його думку, це був ключ до розв’язання багатьох східноєвропейських проблем.

Деякі члени Англо-українського комітету неодноразово навідувалися до Хусту, зондуючи можливість поглиблення британсько-українських контактів.

На межі 1938-1939 років тут побували вже згадуваний професор Роберт Сетон-Вотсон та британський політик-лейборист Вільям Веджвуд-Бенн, що вважався неформальним "другом України".

Політики в Хусті з великим інтересом поставилися до пропозиції союзу з Британією, вбачаючи в останній реальну альтернативу Німеччині.

Вільям Веджвуд-Бенн

Але рекомендації та напрацювання з української проблеми Англо-українського комітету, до якого входили британські парламентарі, політики, військові, історики та журналісти, не були взяті до уваги кабінетом Невілла Чемберлена.

Він і надалі проводив політику "умиротворення" Берліна, погодившись фактично визнати Центрально-Східну Європу регіоном його домінуючих інтересів.

Незважаючи на це, на початку лютого 1939 року департамент заморської торгівлі Форін офісу розробив проект створення незалежної України.

Аналізуючи економічні аспекти, британські експерти припускали, що відокремлення України від Радянського Союзу може спричинити крах радянської економічної системи і, зрештою, розпад СРСР.

Це врешті-решт і сталося – тільки у 1991 році.

Вмиваючи руки

Проголошення незалежності Карпатської України на засіданні краєвого Сойму 15 березня 1939 року залишилось поза увагою країн Заходу.

 Президія Сойму Карпатської України. Зверху сидять (зліва на право): голова Українського національного об'єднання Ф. Ревай, голова сойму А. Штефан та секретар С. Росоха. Знизу: М. Кочерган, о. Ю. Станинець, А. Волошин. 

Більше читайте у пуьлікації "Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році"

Жодна з держав світу не визнала самопроголошеної української держави в Карпатах. Її залишили на поталу гортистській Угорщині.

Після невдачі з отриманням протекторату від Німеччини уряд Августина Волошина апелював до демократичних держав.

Щоб уникнути зайвих дипломатичних наслідків, під час окупації Карпатської України угорськими військами 14-18 березня 1939 року Великобританія та Франція зробили вигляд, ніби карпатоукраїнське питання є внутрішньою проблемою Угорщини.

Угорська армія наступає на Карпатську Україну, березень 1939 року

Фото: LIFE

 

Під час цих подій британський посол у Будапешті засудив угорську агресію як акт насильства.

Проте ані він, ані міністр закордонних справ Великої Британії лорд Галіфакс, ані прем’єр-міністр Невілл Чемберлен – ніколи не висловлювали офіційного протесту на адресу Будапешта.

Вони розглядали угорську окупацію Карпатської України не як співучасть разом з Німеччиною у розчленуванні Чехо-Словаччини, а як акт, здійснений проти волі Берліна.

А міністр закордонних справ Франції Жорж Бонне безпосередньо привітав угорського посла в Парижі, зазначивши, що було б краще, якби у Прагу увійшли угорці, а не німці.

Західноєвропейська преса слідом за своїми урядами доволі стримано відреагувала на демонтаж Чехо-Словаччини в її східній частині, фокусуючись головним чином на тріумфальному вступові вермахту в чеські землі.

Деякі видання не могли повірити у те, що Берлін дав згоду на окупацію угорськими військами Карпатської України.

Водночас на тлі капітуляції чехословацької армії в ході окупації вермахтом Богемії та Моравії збройний опір, який поставили карпатські січовики наступаючим гонведським військам, вразив багатьох тогочасних закордонних оглядачів.

Інформаційні повідомлення про бойові дії в Карпатах облетіли провідні світові видання.

У 1938-1939 роках західні медіа стали заручником міфів та пропагандистських схем, запущених нацистськими службами з метою дезінформації та відвернення уваги громадської думки на Заході від справжнього напрямку нацистської агресії в Європі.

Частково тут спрацювала схильність ЗМІ у Великій Британії, Франції та США до перебільшень у зручному для себе руслі.

 Угорські війська в окупованому Хусті, 16 березня 1939 року

Фото: LIFE

Олії у вогонь підливали західні дипломати, які давали помилкові оцінки зовнішньої політики нацистської Німеччини.

Європейська, а слідом за нею – американська преса, керуючись стадним інстинктом, вхопилася за ідею гітлерівського походу на схід задля створення "Великої України" та тиражувала матеріали на цю тему з неймовірною швидкістю й інтенсивністю.

Небачений раніше до цього спалах інтересу у міжнародних колах до української проблеми був пов'язаний не так із зацікавленням прагненнями народу, який був забутий після подій 1917-1921 років і розділений між чотирма державами, – як у зв’язку із гітлерівськими планами агресії.

Тільки поодинокі журналісти, історики та громадські діячі на Заході підкреслювали природний характер українського національно-визвольного руху і висловлювали підтримку українським прагненням.    

Дивіться також:

Срібна земля. Старі фото м. Хуст

1939: Героїчна історія Карпатської України

Польські воєнні злочини у Карпатській Україні

Карпатська Україна та її армія у фотографіях Каленика Лисюка

15 березня - річниця незалежності Карпатської України. ІНФОГРАФІКА

Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році

1939: проголошення незалежності Карпатської України. ВІДЕО

Що знайшли у могилах бійців "Карпатської Січі". ФОТО

Україна - найбільша проблема Європи. Виступ у Лондоні 1939 року

Роман Офіцинський: "З Карпатської України для нас почалася Друга світова"

1938: угорські війська входять в Ужгород і Мукачево. ВІДЕО

Степан Вайда - боєць "Карпатської Січі" і Герой СРСР

Карпатська Україна та її армія. Унікальні ФОТО

Всі матеріали за темою "Карпатська Україна"

 



Олександр Пагіря
кандидат історичних наук

Теми: Закарпаття, Карпатська Україна, Чехословаччина, Чехо-Словаччина, Угорщина, XX сторіччя, історія України




Колаборація по-польськи

23.04.2018 _ Юрій Рудницький
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter