Українська правда
Історична правда

«Сила безсилих» Вацлава Гавела

06.10.2018 _ Радомир Мокрик
Версія для друку

Вацлав Гавел – дисидент, політик, лідер Оксамитової Революції і президент країни, який пропагував «аполітичну політику». Але передусім Вацлав Гавел – письменник і драматург. В певному сенсі Гавел залишився письменником і режисером навіть власної життєвої історії.

Вацлав Гавел – символ і міф. Міф в позитивному сенсі слова, міф як історія, що об’єднує. Історія, котра свого часу об’єднувала чехів і словаків, та до сьогодні об’єднує "гавлістів" по цілому світу.

"Міф Вацлава Гавела" це історія про хлопця, який народився в сім’ї міської буржуазії, яка була ніби продовженням та історичним містком в епоху "золотого віку Чехословаччини" - першої республіки Т.Г.Масарика та Е.Бенеша.

Міф про молодого успішного драматурга, який в молодому віці зумів досягнути успіху вдома і закордоном. Міф про чоловіка, який прожив своє життя в умовах соціалістичного тоталітаризму – але не зламався і не шукав компромісів з системою. Міф про чоловіка, який декілька разів був арештованим та ледь не помер за свої переконання у в’язниці.

Врешті, міф про людину, яка перемогла тоталітарну систему. Гавел, який очолив Оксамитову революцію, став спершу останнім президентом Чехословаччини а згодом першим президентом Чехії волею свого народу.

Міф про політика, який будував кар’єру на поетичних і ледь не романтичних лозунгах "Жити в правді" та "Правда і любов повинна перемогти брехню та ненависть".

Історія Вацлава Гавела, як і будь-яка життєва історія, звичайно, значно складніша. Але "Міф Гавела" триває. До сьогодні він об’єднує прихильників "аполітичної політики", "життя в правді", активістів, громадянське суспільство – симптоматично, сьогодні мабуть більше за межами Чехії ніж у самій Чехії.

На батьківщині Гавела термін "гавліст" набув ледь не іронічного забарвлення. І все ж, саме ці люди часто становлять ядро громадянського суспільства.

Гавел народився в жовтні 1936 року в сім’ї "міської буржуазії", як її згодом називатиме соціалістичний режим. Справді, сім’я була непростою і небідною. Батько майбутнього президента – Вацлав М. Гавел – був підприємцем в сфері будівництва, дядько – Мілош Гавел – кіно-продюсером та одним із засновників відомих у Празі кіностудій Баррандов. Дід В.Гавела по маминій лінії – УгоВавречка – був відомим журналістом та дипломатом, а в30-ті роки – міністром без портфеля за президентства Е.Бенеша.

 Вацлав Гавел з молодшим братом Іваном М. Гавелом та дідом Уго Вавречкою

Фото: brno.idnes.cz

Родинна атмосфера значною мірою впливала на молодого Гавела, його батько подорожував Америкою, був в масонських ложах та був особисто знайомий з президентом Т.Г.Масариком.

Майбутній драматург зростав в атмосфері інтелектуалізму та відчуттям, що ідеї першої "буржуазної" республіки були значно кориснішими для людей, на відміну від встановленого комунізму.

Після комуністичного перевороту 1948 року родина піддавалася утискам – було відібрано значну частину маєтку, дядька, який намагався емігрувати – арештовували (проте згодом Мілош Гавел таки успішно покинув межі "соціалістичного табору" - Р.М.).

Для молодого Гавела, сім’я якого аж ніяк не підпадала під поняття "пролетарської" це теж мало вкрай практичні наслідки – його не прийняли з політичних причин на навчання у відділ місцевої академії мистецтв – FAMU – де навчилися, між іншими Мілош Форман чи Емір Кустуріца. .

В 1950-х Гавел організовує першу літературну групу, яка несла назву за роком народження учасників - "36". Власне, вже в цьому віці проявляється одна з головних керівних рис Гавела – він займає центральну позицію в групі але водночас не стає на бік жодного угрупування – він модерує, він той хто допомагає вести діалог.

Саме діалог стане головним в розумінні Гавела як політика – знайти найменше спільне між різними сторонами та зуміти на цьому побудувати конструктивну співпрацю – це те, що Гавел буде робити все своє життя.

В кінці 50-х, після того як Гавел відслужив в армії, він починає працювати техніком сцени в театрі. В 1963 році в театрі "На поручнях" (Na Zábradlí) відбувається прем’єра його першої вистави в жанрі театру абсурду. В цей же час Гавел, який стає все більш відомим в мистецьких колах, починає опозиційні виступи та пише статтіпро свободу творчості.

Вацлав Гавел (справа) під час служби в армії

Фото: blesk.cz

 

60-ті роки стаються для Гавела-драматурга часом чи не найбільших успіхів. Його твори ставлять в театрах Чехословаччини, Європи та Америки. В 1966 його драматичні твори виходять книжкою під назвою "Протоколи". Вершиною 60-х для Гавела стає подорож в Америку у травні-червні 1968 року.

Звідси починається захоплення молодого драматурга США та американською культурою. Не важко собі уявити, яке враження на Гавела, який сам по собі був схильним до "богемного" способу життя, справляє Америка на початку літа 1968 року – це пізні Бітлз, Джиммі Гендрікс, рух хіпі та сексуальна революція. Сам Гавел любив повторювати, що він з "покоління 60-х, з покоління Бітлз та хіпі". А бунт і революція –невід’ємна частина цього часу.

Америка залишиться для Вацлава Гавела якщо не ідеалом, то принаймні прикладом для наслідування – як зразок громадянського суспільства та приклад включеності громадян в суспільні процеси. І, без сумніву, західна культура. Вацлав Гавел став президентом в самому кінці 1989 року, а вже 1990 в Празі виступали Роллінг Стоунз, які гуляли празькими вулицями з президентом та пили пиво в місцевих господах.

Згодом на Граді, історичній резиденції королів та президентів, Гавел зустрічався з ЛуРідом та Майклом Джексоном, а Білл Клінтон грав на саксофоні в місцевому джаз-клубі.

Без сумніву, це все справляло неабияке враження на суспільство, яке значну частину життя прожило під державним керівництвом Густава Гусака – чехословацького аналога Л.Брєжнєва разом усіма дефіцитами, закритістю суспільства та геронтократією.

Після окупації 1968 року Гавела поступово усувають з офіційної культури.

 Радянські танки на Вацлавській площі, Прага, 1968 р.

Фото: Bigmir.net

Вузловим стає 1976 рік. Тоді в Чехословаччині відбувається судовий процес над рок-групою Plastic People of the Universe, який дає поштовх до створення правозахисного руху в Чехословаччині.

Гавел з друзями пише "Хартію 77". Характерно, що і в цьому випадку ядро групи складають вкрай різні люди – від "реформних" комуністів до католицьких теологів.

Вацлав Гавел і тут посідає одну з ключових ролей. І знову його позиція – балансування між всіма напрямками, він займає нейтральну позицію "над" усіма і веде діалог між різними течіями всередині Хартії. Саме після цих подій, у 1978 році він пише один з ключових творів дисидентського руху для всього пострадянського простору - "Силу безсилих".

Незважаючи на те, що правлячий режим в Чехословаччині був "лояльніший" ніж всередині Радянського Союзу – участь в правозахисному русі це був апріорі тонкий лід. Після того, коли в 1978 році підписанти Хартії створюють ще одну організацію – Комітет для захисту несправедливо переслідуваних (VONS), Гавел разом з соратниками прямує до в’язниці.

1979-1982 роки майбутній президент проводить в тюрмі. Тут він пише "Листи Ользі", які по-суті одразу задумувалися як спроба філософського діалогу. В цей час празькою богемою поширюються чутки, що Гавел прийняв католицизм (і справді, вплив католицького крила в Хартії тоді на Гавела був значнимР.М.). Це відчувається і в самих текстах – релігійні мотиви проступають дуже виразно.

 В’язничне фото В.Гавела 1980 року

Фото: mapa.skrytemesto.cz

Далі історія відома, 80-ті роки Гавел проводить в роботі (пише, здебільшого "у шухляду"). На початку 1989 року, напередодні Оксамитової революції, Гавела знову затримують і засуджують до 9-ти місяців позбавлення волі. Щоправда в травні, під тиском громадськості та Заходу, його відпускають на волю.

А вже в грудні він стає останнім президентом Чехословаччини. Свій лозунг "Жити в правді" він впроваджує одразу ж – новорічне звернення 1 січня 1990 року він починає словами: "Наша країна не процвітає".

На посаді президента Гавел веде (або принаймні намагається вести) аполітичну політику, "практиковану моральність" за його власним висловом. Президентом він буде до 2003 року. Після цього залишається "моральним авторитетом" але й водночас ціллю для критики.

В останні роки життя Гавел нечасто висловлювався на політичні теми. Характерно, що в останні парламентські вибори при житті Гавела він таки відкрито агітував за політичну партію – не випадково – за партію Зелених. Партія провалилася на виборах і в парламент не пройшла.

***

Повернімося до "Сили безсилих" і світогляду Вацлава Гавела, а, відповідно, в кінець 1970-років та період соціалістичної диктатури.

В "Силі безсилих" Гавел веде розповідь про продавця овочів. Продавця, який щодня виставляє у вітрині власного магазину табличку з написом "Пролетарі всіх країн – єднайтеся".

Чому він це робить? Він не те, що не вірить в те, що пролетарі всіх країн повинні об’єднатися – він навіть не думає про це. Продавець лише виконує потрібний ритуал, висловлює лояльність. І водночас висилає сигнал іншим: гра продовжується, правил потрібно дотримуватися. Він підтримує ілюзію єдності системи і запрошує іншим грати в цю гру.

 Обкладинка книги В. Гавела "Сила безсилих"

Фото: zakleteknihy.cz

На думку Гавела, система "пост-тоталітарного" (за його власним визначенням) суспільства тримається якраз на таких дрібних, але масових жестах. Це гра кругової поруки. І достатньо, щоб хтось один крикнув "Король голий!", порушив правила гри – і тоді всі побачать, що гра – фальшива, що всім байдуже, чи об’єднуються пролетарі всіх країн чи ні.

Система, яка здавалася сталевою, розсиплеться як картковий будинок. Звичайно, Гавел перебільшує. Він сам був саме тим чоловіком, який на кожному кроці кричав про "голого короля", але довший час нічого окрім репресій та тюремних ув’язнень за це не отримував.

Проте, здавалося б, незначний жест продавця є справді важливим. Такий продавець стає в ряд тисяч і мільйонів інших продавців, які також тримають аналогічні таблички. Тим самим він сам собі відводить роль гвинтика в системі. Цим він втрачає власну індивідуальність.

Мотивація його зрозуміла – це не має нічого спільного з пролетарями інших країн та їх об’єднань,його мотивація цілком особиста. Він розуміє, що в разі, якщо він не виставить табличку – наслідком будуть репресії. Він хоче і надалі працювати в своєму магазині, хоче, щоб його діти вчилися в університеті.

Він несе відповідальність лише за себе і за своє виживання. І все, що з його боку вимагається – це поставити цю табличку. То чому б і не поставити?

Ось тут погляди на життя продавця серйозно розходяться з поглядами Гавела. Гавел стверджує, що це підкорення ритуалам, виставляння табличок, в які ти не віриш – це "життя в брехні". Це – не автентичне життя. Альтернативою є життя в правді.

Таке життя починається з усвідомлення "вищої відповідальності". Відповідальності не лише за себе, не лише за іншого, а й за суспільство, за світ загалом. Така відповідальність, це щось, що нас об’єднує і дає можливість рухатися вперед.

Ця відповідальність ґрунтується на моралі – при чому "мораль" в розумінні Гавела набуває цілком кантіанських форм – мораль це внутрішній голос, який тобі сам підкаже, коли і як правильно чинити – сумління.

 Вацлав Гавел під час його роботи в пивзаводі "Трутнов", 1974-1975 рр.

Фото: Concurring Opinions

Життя в правді має чітку екзистенційну площину – людина яка чинить згідно власного сумління – віднаходить себе, вона перестає бути гвинтиком в системі, діє згідно власних правил гри а не підкоряється встановленим тоталітарним правилам. Це її особиста сутність і її особистий вибір.

Водночас, і що насправді ключове – життя в правді – це не просто мисленнєва рефлексія. Гавел використовує термін "артикульоване життя в правді". Тобто – активна дія.

Вацлав Гавел: "Це може бути будь-що, будь-який вчинок, яким людина або група людей повстане проти маніпуляції: від листа інтелектуалів до страйку робітників, від рок-концерту до студентської демонстрації, від відмови брати участь у "виборчій комедії", до відвертого виступу на якомусь офіційному з’їзді, або навіть до голодування"

Гавел впевнений, що не система змінює людей, а люди систему (державу). І ця зміна відбувається за допомогою "Дрібної праці" (термін Т.Г.Масарика, на якого Гавел залюбки посилається – Р.М.). Дрібна робота кожного на своїй ділянці державотворення.

Поняття "відповідальності" - ключове у світобаченні Гавела. До геніального просто він пояснює цю відповідальність в "Листах Ользі" В одному з листів він запитує свою дружину:

Вацлав Гавел: "Люба Ольго, чому, зазвичай, коли ми їдемо трамваєм абсолютно самі, і є цілком очевидним, що ніхто не зможе нас зловити на безбілетному проїзді – ми, все ж нехай і після певного внутрішнього вагання, оплачуємо проїзд?"

Як кожен поважаючий себе філософ-мислитель, Вацлав Гавел задає питання співрозмовнику – але сам дає відповідь на нього:

Вацлав Гавел: "Людська поведінка завжди несе в собі сліди, яскраво виражені чи не дуже, певного чуттєвого припущення чи внутрішнього відчуття "тотальної інтегрованості буття, ніби людина впевнена, що все якось є впорядкованим, що все має власні джерела та причини, свої пояснення, свої обставини і свої сенси, що все є десь цілковито відомим, що все є вкоріненим в якомусь джерелі, джерелі буття, що все є незнищенно присутнім на абсолютному горизонті буття"

Листи написані в період ув’язненя. В цей період Гавел знаходиться під суттєвим впливом католицизму. Цілком очевидно, що всі його словесні жонглювання (бо Гавел ж залишається драматургом навіть у тюрмі!), всі ці поняття на кшталт "абсолютний горизонт", "джерело буття" - це різні назви одного й того ж.

 Обкладинка книжки В. Гавела "Листи до Ольги"

Фото: Antikvariát Dana Kurovce

Чогось, що хтось інший без вагань назвав би "Богом". Проте Гавел відверто уникає цього слова (ба більше, в тих самих листах він полемізуючи пояснює, що йому не подобається в цьому слові). Надто сильним був в нього скепсис по відношенню до інституційний релігій. Але відповідальність перед чимось вищим – залишається і є наскрізною в його світоглядній концепції.

Присутнє розуміння, що ми, незалежно від того, чи за нами спостерігає сам Бог чи як би ми не називали якусь вищу сутність – ми своїми, навіть найменшими, вчинками створюємо якесь світове полотно. Тому повинні "жити в правді" навіть в найдрібніших ситуаціях.

Компостувати квиток не тому, що нас, можливо, заставлять платити штраф – а просто тому, що так – правильно. В цьому також полягає наша відповідальність перед світом.

"Відповідальність" Вацлава Гавела не обмежується лише закомпостованими квитками. В пізнішому тексті "Політика та сумління" Гавел в характерній для себе манері роздумує над іншим образом – цього разу це фабричний комин з якого йде дим. Мовляв, він бачив цей комин ще в дитинстві, і щось тоді видалося йому неправильним. Неправильно, що "людина забруднює небо".

Гавел порівнює свідомість дитини та людини Середньовіччя. Що, здавалося б тут спільного? Якесь невловиме апріорне усвідомлення того, що цей комин і смог – це забруднення, вторгнення в природу.

Мовляв, дитина і середньовічна людина має уявлення про те, за існує щось за "видимим горизонтом", що цей світ існує лише тому, що існує щось більше, що ми нездатні охопити чи усвідомити, щось що впорядковує цей світ та встановлює правила гри.

І криза сучасної людини в тому, що в неї відсутнє це відчуття.

Вацлав Гавел: "Епоха, яка намагається переступити межі природного та його правил, приватизувати природу".

Це схоже на веберівське "розчаклування природи". Водночас, цей технічний прогрес нівелює наші суб’єктивні відчуття, він посягає на таємниці і не залишає простору для особистості. Прогрес об’єктивізує природу, заздалегідь надає відповіді на всі питання.

Ми знову стаємо гвинтиками в системі. Цього разу – в системі технічного прогресу та заручниками суспільства споживання. Вирок Гавела звучить жорстко: "Людина перебирає на себе роль Бога, і це для неї погано закінчиться"

Проблема відношення до світу, до природи, до екології – залишається в Гавела і в часи його президентства. Він повертається до цього питання, наприклад, підчас промови з нагоди вручення йому ступеня почесного доктора Гарвардського університету всередині 90-х і виводить просте правило: "Ми повинні поводитися так, ніби житимемо тут завжди"

Відповідальність, усвідомлення своєї екзистенційної значущості – це основа світогляду Гавела. Водночас, для Гавела чи не найважливішою є практична сторона питання. Вацлав Гавел, що характерно, практично не говорить про "народ", його передусім цікавить особа, "громадянин".

 Вацлав Гавел та Роллінг Стоунз. Прага, 1990 рік.

Фото: kultura.zpravy.idnes.cz

Сучасна людина втрачає відчуття власно важливості. І повернення цього відчуття – це ключове для побудови здорового суспільства. Тобто позиція "від мене нічого не залежить", "на вибори не треба" ітд. – за Гавелом екзистенційно неправильна. Про вибори і демократію Гавел говорив, що найбільша її проблема в тому, що "демократію повинні робити всі".

Тому для Гавела дуже важливий діалог – вміння знайти консенсус і дійти до спільного знаменника. На вибори треба ходити не тому, що ваш кандидат переможе, а тому що ви навіть таким невеличким кроком робите свій вибір, набуваєте суб’єктності. Саме звідси починається шлях суспільних перетворень.

Пригадуємо – не система змінює людину, а людина систему. Звідси – і масариківська "дрібна праця", і саме звідси починається те, що Гавел називав "незалежним життям суспільства".

Головна ж теза Гавела полягає в тому, що людина не повинна очікувати миттєвих результатів чи тим більше вдячності. Людина просто повинна чинити згідно власного сумління в будь-якій ситуації – якою б безперспективною чи безнадійною завідомо не здавалася її позиція. Цей світогляд Вацлав Гавел зумів вмістити, в одній, чи не найголовнішій, своїй тезі:

Вацлав Гавел: "Надія, це не переконання, що щось добре завершиться, але впевненість, що в цьому є сенс – незалежно від того, чим це завершиться".  

Це надія, я якою Вацлав Гавел писав Хартію-77 чи Левко Лук’янеко у 1960 створював УРСС. З цією надією українці виходили на Майдан і з цією ж надією Олег Сенцов сьогодні тримає голодування в російській тюрмі. В цій надії і є – "сила безсилих"

Дивіться також:

Листи з Праги. 1968 рік у матеріалах КГБ

1969: хокеїсти збірної ЧССР мстяться радянським колегам. ВІДЕО

Естрада і політика. Дві історії поп-зірок 1968 року. ФОТО

1968: Окупація Чехословаччини країнами Варшавського договору

Вторгнення радянських військ у Чехословаччину. ФОТО

"Сила безсилих". Вацлав Гавел про спротив радянському режиму

1989: фінал оксамитової революції в Чехословаччині. ВІДЕО

Чехи відмовилися від пам'ятника Пушкіну, вшанувавши натомість Рейгана

Інші матеріали за темою "Чехословаччина"



Радомир Мокрик
науковець

Теми: Чехословаччина, XX сторіччя, Холодна війна, Чехія, соціалізм




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter