Українська правда
Історична правда

"Остін", "Пірлесс" і "Джеферрі-Поплавко": бронетехніка визвольних змагань

13.03.2019 _ Андрій Харук
Версія для друку

Українська армія часів революції мала у своєму складі бронеавтомобілі. Ім присвоювали імена - "Петлюра", "Отаман Мельник", "Черник"...

Більшість броньованої техніки сучасних Збройних сил України була успадкована від радянської імперії після розпаду СРСР. Така ж ситуація склалась і століття тому. Озброєння тодішньої армії УНР становили взірці колишньої Російської імператорської армії.

На Східному фронті Першої світової війни (на відміну від Західного) бойові дії продовж досить тривалого часу були маневреними. Це зумовило значне поширення в російській армії автопанцирних частин, основним типом яких було автоброньове відділення.

Воно складалося з трьох-чотирьох броньовиків та необхідного комплекту допоміжних машин. Насамперед, автоцистерни для палива та пересувної автомайстерні.

Таке відділення було цілком автономним. За штатом у ньому служили 50 осіб, у тому числі, четверо офіцерів. Комплектування здійснювалось на добровільних засадах.

Серед особового складу автоброньових підрозділів значну частку становили надстроковики та однорічники. Це були кваліфіковані слюсарі та механіки, здатні здійснювати повсякденне обслуговування. А за необхідності - і ремонт бойових та транспортних машин.

Умови перебування в замкненому просторі бронеавтомобіля були вкрай важкими. Температура всередині сягала 50-60 градусів за Цельсієм. Гуркіт кулеметів та шум двигуна створювали надмірне акустичне навантаження.

То ж до підбору вояків автопанцерників ставились прискіпливо.

Реконструкція бронеавтомобіля "Петлюра". Фото - Олександра Федоришена

Маневрені можливості бронеавтомобілів значною мірою залежали від радіусу їхньої дії, що визначався місткістю паливних баків - 70-80 л. Цього вистачало приблизно на 4 години роботи, що дозволяло бронеавтомобілям віддалятись від бази на 45-60 км.

Особливо яскраво переваги бронеавтомобілів проявлялись при веденні маневрених бойових дій. Наприклад, у випадку кавалерії перехід в 50-75 км за добу призводив до тимчасової втрати боєздатності через втому коней. Броньовики ж за добу могли долати 150-200 км.

На початку Першої світової війни Росія намагалась створювати власні бронемашини на шасі автомобілів "Руссо-Балт". Та обсяг їхнього виробництва був мізерний, тому довелось вдатись до закупівель за кордоном.

Імпортувались як готові бронеавтомобілі, так і шассі. А броню та озброєння встановлювали вже на місці.

Ще влітку 1914-го у британської фірми Austin Motors Co. Ltd. замовили 48 бронеавтомобілів, конструкція яких стала класичною для російської армії.

"Остін" 2-ї серії на вулицях Києва. Літо 1918-го

Це були двобаштові бойові машини, озброєні двома 7,62-мм кулеметами "Максим". Базою для них слугувало шасі легкового автомобіля "Остін" з двигуном потужністю 30 к.с. (читачі можуть співставити цей показник з потужністю моторів власних "Ланосів" чи "Мерседесів")

Товщина броні була відносно невеликою - 3,5-4 мм. Тож після прибуття в Росію машини перебронювали більш товстими аркушами (7 мм).

Перші бронеавтомобілі "Остін" 1-ї серії прибули в грудні 1914-го. В боях Першої світової війни було втрачено щонайменше 11 таких машин.

Більшість же вцілілих знаходилось за межами України. Лише кілька ще використовувалась на Румунському фронті. Можливо, деякі з них потрапили до українізованих формувань на Півдні України.

В серпні 1915-го почали прибувати "Остіни" 2-ї серії.

Базою для цих машин слугувало міцніше, ніж у попередника, шассі 1,5-тонної вантажівки з 50-сильним двигуном.

Виробник застосував посилений броньовий захист. Але по прибуттю до Росії ці машини все одно довелось дообладнувати.

На них встановили кормовий пост керування, що підвищувало маневреність при русі заднім ходом (наприклад, при виході з бою).

Такі бронеавтомобілі були найбільш поширеними в російських фронтових частинах в 1917-му, тож використовувались українськими формуваннями на усіх етапах визвольних змагань.

Пара "Остінів" 2-ї серії з 9-го автопанцирного дивізіону колишньої російської армії, який увійшов до складу армії Української держави

Бронеавтомобілі "Остін" 3-ї серії (60 екземплярів) почали надходити в Росію в другій половині 1916-го. Вони вже мали кормовий пост управління заводського виготовлення, а також куленепробивні шиби в оглядових щілинах.

Більшість з них на фронт не потрапили, оскільки в Петрограді їх захопили більшовики. Однак якась частина "Остінів" 3-ї серії служила і в Українському війську - відома фотографія такого бронеавтомобіля з назвою "Петлюра", зроблена у Вінниці взимку 1919/1920 рр.

"Остін" 3-ї серії на ремонті у Вінниці, зима 1919/1920 рр.

Найпоширенішими гарматними бронеавтомобілями в російській армії були "Гарфорд" та "Ланчестер". Машини першого типу будувались в Росії, на Путіловському заводі, але на шасі виробництва американської фірми Garford Motor Truck Co.

Броньовик озброювався 76,2-мм короткоствольною гарматою зразка 1910-го та трьома кулеметами "Максим". Гармату і один з кулеметів встановлювали в масивній поворотній башті у хвостовій частині шасі.

Круговий обстріл був неможливий - гармата стріляла тільки назад та в боки. Ще два кулемети встановлювали у бічних спонсонах кулеметного відсіку, розташованого між водійською кабіною та гарматною баштою.

Боєкомплект броньовика був досить значний і становив 44 снаряди та 5 тис кулеметних набоїв. Екіпаж машини складався з 8-9 чоловік, а товщина броні становила 6,5 мм.

Маса повністю спорядженого бронеавтомобіля перевищувала 8,5 т, але двигун мав потужність всього 30 к.с., тож динамічні якості і прохідність "Гарфорда" були доволі низькими.

Гарматний бронеавтомобіль "Гайдамака" (типу "Гарфорд") на залізничній платформі

Упродовж травня-жовтня 1915-го Путіловський завод виготовив 30 бронеавтомобілів "Гарфорд". За час Першої світової війни бойові втрати склали чотири-п'ять машин.

Ще три були захоплені німцями. Решта ж після революційних подій розійшлися по різних збройних формуваннях, у тому числі, й українських.

22 бронеавтомобілі "Ланчестер" англійського виробництва були придбані Росією у вересні 1915-го.

Спочатку вони мали кулеметне озброєння, але вже в Росії 19 з них були озброєні 37-мм швидкострільними гарматами "Гочкіс" (окрім гармати, машина мала й один кулемет).

"Ланчестер" важив 4,8 т, а двигун потужністю 60 к.с. забезпечував добрі для того часу ходові якості (максимальна швидкість по шосе - 60 км/год). Товщина броні становила 8 мм.

Більшість "Ланчестерів" в березні-серпні 1916-го були скеровані на Південно-Західний фронт. Тож не дивно, що за два роки такі машини з'явились в українському війську.

Захоплені німцями бронеавтомобілі "Ланчестер" (на передньому плані) та "Джеффері"

Цікавий зразок бронетехніки був спроектований в 1916-му штабс-капітаном Віктором Поплавко.

Використавши повнопривідне шасі вантажівки "Джеффері" він зробив спробу створити штурмовий бронеавтомобіль - свого роду колісний аналог танка.

Дослідний зразок успішно пройшов випробування, і в серпні 1916-го Іжорський завод отримав замовлення на термінове виготовлення 30-ти серійних машин.

Бронеавтомобіль Поплавко не мав обертової башти. Натомість у закритій броньованій рубці було зроблено чотири амбразури для кулеметів, що забезпечували круговий обстріл.

У машині перевозили два кулемети "Максим", які можна було за потреби переносити до тієї чи іншої амбразури. Екіпаж бронеавтомобіля складався з чотирьох чоловік, товщина броні становила 7 мм, потужність двигуна - 35 к.с.

Бронеавтомобіль "Джеффері-Поплавко". Такими машинами в Українській Державі комплектувався 2-й Подільський автопанцирний дивізіон

Незважаючи на загальну "неповороткість" російської військової промисловості, машини за проектом Поплавко були виготовлені дуже швидко і вже в жовтні 1916-го відправлені на фронт.

Усі вони увійшли до складу спеціально сформованого автоброньового дивізіону Особливого призначення у складі військ Південно-Західного фронту.

В червні-липні 1917-го броньовики "Джеффері-Поплавко" активно діяли в Галичині.

Ці бойові машини мали непродуману схему установки озброєння - відсутність обертової башти суттєво знижувала їхні бойові можливості.

Втрати були досить значними: п'ять "Джеффері" було знищено, ще п'ять захопили німці. Однак вцілілі машини конструкції Поплавко активно використовувались ворогуючими сторонами в 1918-1920 рр., включаючи й українську армію.

Один з броньовиків Поплавко, захоплений чеським корпусом, зрештою опинився аж у Китаї, в Харбіні.

На теренах України застосовувались й одні з перших у світі броньованих зенітних самохідних установок (ЗСУ).

На замовлення Росії в 1916-му британський концерн "Віккерс" виготовив 16 ЗСУ на шасі 3-тонних вантажівок "Пірлесс".

Машина мала відкритий зверху броньований кузов (товщина броні 8 мм). На ньому знаходилась тумба з 40-мм автоматичною гарматою "Віккерс" із стрічковим живленням - свого роду збільшений варіант відомого кулемета системи "Максим".

Екіпаж машини складався з п'яти чоловік, маса ЗСУ сягала 4,8 т, а двигун потужністю 32 к.с. дозволяв на добрій дорозі розвивати швидкість до 45 км/год.

Зенітна самохідна установка "Пірлесс". Такими машинами в гетьманській армії планувалось озброїти 7-й Харківський дивізіон. Фото зроблене навесні 1918-го у Катеринославі

"Пірлессами" озброїли чотири Окремі броньовані батареї для стрільби по повітряному флоту, які на початку 1917-го прибули на фронт. Однак бойова активність цієї ЗСУ суттєво обмежувалася через нестачу боєприпасів - снаряди для гармат треба було возити з Англії.

Використовувались "Пірлесси" й українськими арміями, зокрема, за часів Гетьманату. Один такий бронеавтомобіль взимку 1918/1919 рр. був на озброєнні корпусу Січових стрільців.

Цю машину переозброїли. Замість гармати "Віккерс", до якої не було снарядів, встановили 37-мм швидкострільну гармату "Гочкісс" і чотири кулемети в бортових установках.

Машини Панцирного дивізіону Січових Стрільців - "Пірлесс" (праворуч) і "Остін" (в центрі). Околиці Бердичева, березень 1919-го

Загалом українські армії використовували кілька десятків бронеавтомобілів різноманітних типів. Найбільш поширеними серед них були кулеметні машини "Остін" та гарматні "Гарфорд".

Саме такі броньовики брали участь в боях у Києві в січні 1918-го та у поході Болбочана на Крим.

За часів гетьманату штат українського війська передбачав наявність 48 бронеавтомобілів (вісім корпусних дивізіонів по шість бойових машин - чотири кулеметні і дві гарматні).

Кулеметний бронеавтомобіль «Остін» 2-ї серії (фото періоду літо-осінь 1918 р.)

Однак повністю він заповнений не був - техніка потребувала ремонту, а частина броньовиків знаходилась під контролем німецьких та австро-угорських властей.

Після падіння гетьманату чисельність броньовиків, що знаходилась в українському війську, скоротилася - деякі з них були захоплені білогвардійцями та більшовиками.

У 1919-му провідними рухомими бойовими засобами Дієвої армії УНР стають вже не бронеавтомобілі, а бронепоїзди.

Стаття опублікована з любʼязної згоди автора та сайту Ділова столиця



Андрій Харук
завідувач кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Теми: Українська революція, УНР