Барон Сірко Ла-Маншський, або легенда про «козаків кардинала»

В промові, присвяченій 28-ій річниці незалежності, президент Володимир Зеленський вирішив згадати моменти української історії, які передували Акту 1991 року. Набір вийшов трохи дивним. І мабуть найбільше вразила присутність у списку епохальних подій – між хрещенням Русі та проривом людства у космос – підкорення… фортеці Дюнкерк на півночі сучасної Франції.

Для ілюстрації використано малюнок із українського коміксу "Даогопак" (http://bit.ly/2PhCLo2)

Вразила навіть не тому, що серед перемог, здобутих українцями, були відоміші й важливіші, або ж тому, що падіння Дюнкерка не належить до вирішальних битв навіть тієї далекої Тридцятирічної війни.

А в безапеляційному твердженні, що цю фортецю захопили Богдан Хмельницький та Іван Сірко, твердженні, яке вже давно було спростоване вченими – і сусідськими, і вітчизняними.

Навіщо президенту було поширювати міф, який до того ж не додає українській історії нічого справді визначного, так і залишилося загадкою.

Втім, сама історія з появою цієї легенди є справді цікавою і повчальною. Принаймні для тих, хто цікавиться минулим нашої країни і міркує про її майбутнє.

Як і багато інших міфів, народилася вона з одного зауваження, до того ж зробленого на маргінесі – в буквальному значенні цього слова – у книжці П'єра Шевальє "Війна козаків проти Польщі", виданій у 1663 році.

До посвяти, адресованої своєму колишньому шефу, послу Франції у Польщі, графу де Брежі, автор додав збоку від головного тексту невеличку примітку, в якій підкреслив, що особисто супроводжував 2400 польських вояків, які приєдналися до французького війська під час першої облоги Дюнкерка (яка відбувалася у 1646 році – цього сам Шевальє не каже, проте, зрозуміло, й він, і посол без цього добре знали цю датуО.М.).

 
Обкладинка першого видання книжки П'єра Шевальє "Війна козаків проти Польщі"

Одним з перших українських істориків, який звернув увагу на це зауваження, був Микола Костомаров. Кирило-мефодіївець, людина широких поглядів, не лише вчений, а й письменник, один з "батьків-засновників" модерної України.

Вочевидь, саме з патріотичних міркувань він і запропонував власну інтерпретацію слів Шевальє. Під пером Костомарова 2400 польських вояків перетворилися на ту ж саму кількість "охочих козаків", які вирушили до Франції і взяли участь у здобутті Дюнкерка.

Дарма, що в Шевальє не було ані слова про козаків. Історику й романісту було досить того, що вся книжка француза присвячена козакам, а самі козаки були в 1646 році підданими польського короля.

А ще в Костомарова зустрічі посла де Брежі з Богданом Хмельницьким, про які згадував Шевальє і які, безумовно, відбувалися в Варшаві, трохи зсунулися у часі і просторі – і в читача цілком могла скластися думка, що вони мали місце ще у Франції, до від'їзду посла на схід.



Показово, що Костомаров, хоча й згадував Хмельницького і Дюнкерк в сусідніх реченнях, ніде не казав, що майбутній гетьман брав участь в боях під Дюнкерком. Але це вже не зупиняло читачів його праць. Вони були впевнені, що Хмельницький не просто воював у Тридцятирічній війні, а й особисто очолював козацьке військо у Франції.

Правдивість цієї версії фактично ніхто навіть не перевіряв. Хіба що петербуржець Анатолій Половцов наприкінці XIX сторіччя вирішив з'ясувати подробиці. Він працював в архіві Конде (родини, до якої належав командувач французької армії під ДюнкеркомО.М.) в Шантільї, бібліотеках Парижа і Дюнкерка, але жодної згадки не лише про Хмельницького, а й про будь-яких козаків під Дюнкерком так і не знайшов.

Микола Костомаров
Микола Костомаров

Навпаки, Половцову до рук потрапив лист самого кардинала Мазаріні (на той час – фактичного керівника державиО.М.), який повідомляв, що в одному з нібито польських полків, які прибули до Франції, "служать ймовірно одні німці та старі солдати під командою французького полковника і підполковника".

Керівником усього експедиційного корпусу і людиною, яка збирала вояків у Речі Посполитій, усі джерела називали не Хмельницького, а полковника Пшиємського. А під Дюнкерком ними командували знову ж французи – Кабре і барон де Cipo.

Але, схоже, авторитет Костомарова був настільки великим, що з усього почутого і зібраного Половцов зробив висновок, що документи свідчать про "участь у облозі козаків, невірно названих усюди поляками".



Не знаю як вам, шановні читачі, але мені найбільше в цьому пасажі подобається слово "усюди". Половцов, щоправда, так і не оприлюднив текст своєї доповіді в офіційному збірнику XI Археологічного з'їзду, для якого він її, власне, і готував. Вона так і залишилася в рукописі. Мабуть, щось Половцова таки зупинило.

Набагато рішучішим виявився історик і публіцист Ілько Борщак. В 1922 році в газеті "Українська трибуна" він надрукував статтю "Козаки Хмельницького під Дюнкерхеном 1645 (за невиданими документами архівів військового міністерства й міністерства закордонних справ у Парижі)".

Вже у назві відчувається вже знайома нам безапеляційність. Та й сама легенда про "козаків кардинала Мазаріні" викладена в усій її цілісності, ще й розцвічена новими, безумовно яскравими подробицями.

Джуліо Мазаріні, кардинал Римо-Католицької Церкви, головний міністр Франції (1643—1661)
Джуліо Мазаріні, кардинал Римо-Католицької Церкви, головний міністр Франції (1643—1661)
Портрет П'єра Міньяра

Треба сказати, що Борщак взагалі має репутацію талановитого міфотворця. Чого варта запущена з його легкої руки легенда про те, що селище Орлі під Парижем (відоме сьогодні насамперед аеропортом) назване на честь батька або сина Орликів.

І хоча назва ця відома ще з римських часів, це не заважає поширювати переказ по всіх усюдах патріотично налаштованим письменникам і журналістам.

В статті про Дюнкерк сміливе поводження Борщака з фактами впадає очі одразу. Це і 1645 рік замість 1646, і часопис "Газет", що перетворюється на "Газет де Франс" (таку назву часопис і справді отримав, але більше ніж через століття після Тридцятирічної війниО.М.), і сумніви в військовому досвіді одного з найкращих французьких командувачів, і легкість з якою місце відправки козаків змінюється з Гданська на Кенігсберг.

Але родзинкою, гідною анекдоту, безумовно, є введення до історії ще одного відомого українського персонажа. Дізнавшись, що один з командирів поляків під Дюнкерком мав прізвище Сіро, Борщак одразу побачив в ньому нікого іншого як… Івана Сірка, майбутнього кошового отамана Запорізької Січі.

Дарма, що повне ім'я згаданого командира було Клод Летуф барон де Сіро, і до нас дійшли не лише портрети цього красеня-вусаня, що за зовнішнім виглядом аж ніяк не був схожим на запорожця, а й навіть мемуари барона, в яких, між іншим, він згадує й облогу Дюнкерка.

Клод Латуф барон де Сіро
Клод Летуф барон де Сіро

У своїй статті Борщак обіцяв продовжити свої дослідження і навіть оприлюднити докладнішу розвідку про "Дюнкеркську кампанію українських козаків", проте більше до цієї теми не повертався.

Але на публіку його смілива інтерпретація вельми непевних фактів справила неабияке враження. І мова не лише про аматорів. Навіть такий визнаний авторитет як Іван Крип'якевич відтворив її у написаній ним біографії Богдана Хмельницького.

І навіть додав трохи деталей від себе – що прибульці були виокремлені у самостійну частину французького війська, що вони брали участь в урочистому вступі до міста, що командування порушувало угоду з козаками і зрештою вислало їх до Лотарингії – вочевидь витлумачивши таким чином свідчення, зібрані Половцовим.

Щоправда, в участі в подіях під Дюнкерком самого Хмельницького Крип'якевич якраз сумнівався ( і це при тому, що мова йшла про біографію гетьмана, нагадуюО.М.), а ось присутність Сірка була для нього вже беззаперечною – знову ж таки, з огляду на "французькі джерела".

Іван Сірко
"Канонічний" образ, вірніше реконструкція образу Івана Сірка

Хоч як там було, але після Крип'якевича легенда про "козаків кардинала" набула мало не офіційного статусу і вільно мандрувала зі сторінок одного наукового видання до іншого. Аж поки на неї не звернув увагу польский історик Збігнєв Вуйцик.

Звісно, в нього теж могли бути патріотичні міркування. Але це ще не підстава для сумнівів в його сумлінності. Врешті решт, Вуйцик пішов тим самим шляхом, яким свого часу вирушив Половцов - уважно вивчив матеріали французьких Військового архіву у Венсенні та Архіву закордонних справ.

І, так само як і попередник, жодних повідомлень про козаків під Дюнкерком не знайшов. А замість цього – документи про вербування на французьку службу поляків, Пшиємського, Кабре і Сіро. При цьому, слід зазначити, що польський історик не виключав, що підтвердження версії про участь козаків згодом все ж таки знайдуть.

Обкладинка мемуарів Клода де Сіро
Обкладинка мемуарів Клода де Сіро

Наступним "знищувавчем міфів" став українець Іван Вергун. І він теж зробив висновок, що більшість посилань, які наводив Борщак, просто не підтверджуються надійними джерелами.

До того ж навів свідчення де Сіро (того самого, якого вже звикли ототожнювати з СіркомО.М.), що від польських вояків під Дюнкерком користі було мало і вони "спричинили більше клопоту, аніж допомогли".



Вергуну, щоправда, це не завадило запідозрити Войцика в "пропольській" позиції. Хоча, насправді, документи, оприлюднені цим дослідником, свідчать не на користь польських найманців – хоч ким би вони були – поляками, німцями чи українцями.

Вояки з них, якщо вірити свідченням сучасників, були не дуже вправні. Досить лише згадати відгук сучасника, який стверджував, що "Cipo мав клопіт з цими героїчними, але напівдикими вояками, чиї варварські звичаї були незбагненні: вони розташувались не під наметами, а в норах і були схожими на кроликів у піску".

Що вже казати про скарги французів про те, що прибульці аж ніяк не рвалися до бою, а згодою цілими сотнями дезертирували чи переходили на бік ворога.

Вигляд фортеці Дюнкерк у ХVІІ ст.
Вигляд фортеці Дюнкерк у ХVІІ ст.

Можливо, кардиналу Мазарині було б насправді зручніше завербувати до війська не польських "шукачів пригод", а справжніх козаків. І ніщо, насправді, не заважає припустити, що переговори про це справді велися.

Той же Борщак наводить фрагменти листа де Брежі Мазаріні з Варшави: "Цими днями був у Варшаві один з козацької старшини, полковник Хмельницький, про якого я мав честь писати вашій еміненції. Він був у мене, я мав з ним дві розмови. Це людина освічена, з розумом, гарного виховання, шляхетного походження, сильний у латинській мові. Що стосується служби козаків у Його Величності, то як війни з турками не буде, Хмельницький готовий допомогти мені в цій справі". Інша справа, що війна з турками таки планувалася, і угоди з козаками не досягли.

Остаточно поховав легенду про "Хмельницького і Сірка під Дюнкерком" український історик Володимир Голобуцький. Вже кілька десятиріч тому.

Він не лише довів безпідставність самої легенди, а й уважно дослідив усі етапи її народження – від Костомарова через Половцова (якого він, щопрада, іменував ПоловцевимО.М.) до Борщака.

На жаль, навіть такі ґрунтовні дослідження не заважають аматорам з числа щирих прихильників українського відродження поширювати міф і надалі. І, як це зазвичай буває з легендами, додавати до них "неспростовні факти" , не підтверджені жодними джерелами.



Як приклад, можна навести публікацію в газеті "День", яка розповідає про події 1646 року з переконливістю свідка. Дарма, що їм виявляється учень 11 класу – станом на 2016 рік.

"У березні наступного року Хмельницький та отаман Сірко вирушили до Фонтенбло, що біля Парижа. Вже 19 квітня Хмельницький вів переговори з французьким командуванням, під час яких було підписано угоду про службу 2 600 козаків терміном на два роки.

Французи зі свого боку зобов'язувалися платити по 12 талерів кожному простому козакові й по 120 — полковникам і сотникам. Козаки мали одержати французькі галери, а французи у свою чергу погодилися не втручатися в стратегію і тактику наступальної операції.

Запорожці виступили в похід у вересні 1645 року. Морем вони з Гданська переправилися в Кале. Протягом року козаки Сірка брали участь у боях проти Іспанії у Фландрії.

Богдан Хмельницький
Богдан Хмельницький

Проте головним їхнім завданням був штурм Дюнкерка, який на той час був практично неприступною фортецею, окопаною глибоким ровом, наповненим водою, а на високому валу було розміщено десять бастіонів. Усе узбережжя було оточене укріпленнями, а по руслах мілководних річок було викопано канали.

Принц Конде не раз заявляв, що козацька піхота — одна з найкращих у світі, й постійно ставив її за приклад своїм воякам…

Оцінивши ситуацію, Хмельницький та Сірко вдаються до хитрощів і розділяють корпус на дві частини. За їхнім планом, тисяча козаків під командуванням Сірка на французьких кораблях повинні були атакувати Дюнкерк з моря. Більша ж частина козаків із самим Хмельницьким залишалась у складі армії Конде для штурму з суші.

Козацько-французькі війська захоплювали й спалювали навколишні міста. Наприкінці вересня австрійці, які були союзниками іспанців, спробували прорвати оточення, проте зазнали поразки.

Уночі, коли козацькі війська на чолі з Сірком наблизилися до міста, вони відразу були оточені іспанською ескадрою, яка за кількістю кораблів вдвічі перевершувала французьку флотилію.

У той час, як деякі французькі офіцери в паніці пропонували здатися, козацький отаман бере командування на себе й наказує козакам готуватися до абордажного бою, а французьким артилеристам підготуватися відкрити вогонь.

Крім того, Сірко наказує підняти на всіх судах білі прапори (знак капітуляції). Коли іспанські кораблі наблизились, Сірко наказав іти на абордаж. Іспанці дали залп й пошкодили декілька французьких кораблів, але рукопашний бій завершився повною перемогою українців.

Французька грав'юра – Облога фортеці Дюнкерк
Французька грав'юра – Облога фортеці Дюнкерк
https://gallica.bnf.fr

Під час бою козаки захопили три іспанські сторожеві бриги, на одному з яких перебував командир форту "Мадрик". Сірко запропонував полоненому адміралові вибір — або він буде лоцманом у французької флотилії й проведе її повз лоцманської вежі (на якій було розташовано десятки гармат), або помре.

Адмірал одразу вибрав перший варіант. Командир назвав пароль, після чого козаки захопили форт "Мадрик" і вже з його гармат обстрілювали лоцманську вежу й інші фортеці Дюнкерка.

Тим часом Хмельницький з головними силами свого корпусу відривається від армії Конде й прискореним маршем рухається до Дюнкерка. Вже вночі козаки Хмельницького із суші увірвались у місто. Коли іспанці з іншого боку побачили козаків Сірка, опір припинився.



За штурм Дюнкерка Хмельницького, Сірка та інших старшин було нагороджено французькими орденами. Після битви Хмельницький з частиною козаків повернувся в Україну, а Сірко з більшістю, згідно з угодою, ще два роки брав участь у війні.

Жителі Дюнкерка були здивовані шароварами й кривими шаблями запорозьких рицарів. Також французів вразило гуманне ставлення чубатих чоловіків як до полонених, так і до цивільних".

Ну й, звісно, не обійшлося без персонажів, знайомих з літератури.

"Спільно з козаками участь у штурмі фортеці Дюнкерк брав командир королівських мушкетерів граф д'Артаньян".

В мережі можна знайти доволі багато картинок за запитом Сірко і Хмельницький та Дюнкерк. Ось одна з них
В мережі можна знайти доволі багато картинок за запитом Сірко і Хмельницький та Дюнкерк. Ось одна з них
kozaku.in.ua

Маю підозру, що саме д'Артаньян і повідомив автору цього опису усі деталі й хитрощі, завдяки яким козаки й здобули місто. Звісно, після всього почутого отаман Сірко заслуговував не лише на титул барона, а й на почесний додаток "Ла-Маншський".

Те, що Дюнкерк розташований північніше за Ла-Манш і навіть Па-де-Кале, на березі Північного моря, захоплених авторів навряд чи має зупиняти. Белетристика на те й белетристика, щоб не звертати уваги на такі дрібниці.

Але чи маємо після цього дивуватися, коли подібні публікації піднімають на сміх люди, які все життя присвятили тому, щоб довести – "ніякої України не існує і ніколи не існувало, бо все це байки, вигадані екзальтованими пропагандистами"?

Чим не привід познущатися на тему непозбувних шароварів чи над "коміксами про козацькі чайки на Балтійському морі"? Навіть якщо ці чайки і справді існували. І їх успішно використовували принаймні литовські командувачі для боротьби із шведами в тому ж XVII сторіччі.

 
Міфи іноді виходять і на міжнародний рівень. У 2017 році, у Франції, у Дюнкерку, відкрито меморіальну дошку на честь легендарного кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка та українських козаків, які брали участь у визволенні міста від ворога під час Тридцятилітньої війни — в 1646 році. Встановлено її на Тріумфальній арці XVІІ століття.
Детальніше за посиланням. 
Фото: Голос України

А козаки таки брали участь у Тридцятирічній війні. Щоправда, на боці цісаря. І здобували перемоги, гучніші за здобуття Дюнкерка. Що вже казати про участь козаків в битви за Відень у 1683 році.

Події справді епохальної для всієї тодішньої Європи. Можливо, спічрайтерам президента і справді іноді варто радитися з фаховими істориками, замість того, щоб підсовувати шефу легенди із засмальцьованих і пожовтілих від старості газет?

Несуверенні нації. Як Україна стала засновницею ООН?

Ті, хто грає у різновид шахів із назвою «Ялта», знають, наскільки цінними (але непевними) бувають тимчасові альянси. Гру придумали після Ялтинської конференції і назвали на її честь.

Історія на львівському Форумі видавців. РОЗКЛАД

У Львові розпочався 26-й Форум видавців. "Історична правда" традиційно обрала серед сотень заходів ті, що пов'язані з історією.

Пропаганда «Золотого вересня». Навіщо комуністи переклали на «мову» народних пісень заяву Молотова?

Невдовзі після "Золотого вересня" на західноукраїнських землях, що стали тепер радянськими, почали виникати "народні" пісні й вірші про "батька-Сталіна" та "польських панів". Така творчість, попри свій вдаваний "стихійний" характер, виходила напрочуд схожою на повідомлення ТАСС чи передовиці "Правди".

Єрусалим у серці Африки

"Остерігаюся писати про них, бо мені просто ніхто не повірить, але присягаюся, що пишу щиру правду..." Як скельні церкви Лалібели увічнили їхнього творця і позбавили влади його нащадків