Подвійне життя КҐБіста Заваригіна: чи міг чекіст співпрацювати з ОУН?

Павло Заваригін бореться з українськими повстанцями на Тернопільщині та робить непогану кар'єру. Але в якийсь момент все починає йти не так, і врешті решт чекіст стріляє собі в голову. Збереглися спогади, згідно яких Заваригін насправді став агентом ОУН. Чи не цим пояснюється самогубство?

1943 рік, розпал Другої світової війни. 27-річний росіянин Павло Заваригін назавжди покидає рідний Уфимський район Башкирської Радянської Республіки і переїжджає в далеку для нього Україну – на Чернігівщину.

Майже дві тисячі кілометрів Заваригін подолав не просто так. Перед молодим лейтенантом Держбезпеки, який щойно пройшов фронт та вищу школу НКВД у Москві, замайоріла перспективна кар'єра – його призначили начальником Борзенського райвідділу  НКҐБ у Чернігівській області. 

Чернігівщина стає лише розминкою перед більш важливим завданням чекістів для лейтенанта. З 1944 року його відправляють в одну з найгарячіших українських областей – на Тернопільщину, де радянська влада повним ходом бореться проти ОУН та УПА. 

Заваригін демонструє результат – особисто бере участь в облавах на "бандитів", активно заарештовує і знищує представників підпілля. Керівництво підопічним задоволене, навіть дає йому нові звання та нагороди.

От тільки під кінець сорокових начальник Борщівського МГБ Заваригін помітно "здувається" – свариться з підлеглими, влаштовує істерики, пиячить… А у 1954 році і взагалі стріляє собі в голову у туалеті КҐБ Тернопільської області. 

У чому ж причина такого трагічного кінця перспективного кґбшника? Відповіддю можуть бути спогади селянина з Тернопільщини Михайла Николина, який переконував – росіянин Павло Заваригін був подвійним агентом і "покривав" його рідного брата – оунівця Василя "Мороза" Николина

Так це чи ні я спробувала дізнатися в архіві СБУ, де для кожного охочого відкриваються не тільки справи репресованих родичів, а й особові справи НКВДистів. Росіянина Заваригіна – у тому числі. 

Передісторія

Екс-начальником МДБ Борщівського району Заваригіним я зацікавилася не просто так. Останні 2 роки я досліджую загадкову історію Василя Николина на псевдо "Мороз", "Богдан", "Хмель", який був керівником підрайонного проводу ОУН 10 сіл на Борщівщині (Тернопільська область), а згодом – керівником надрайонного проводу ОУН на Кам`янець-Подільщині та Вінниччині.

Свого часу я познайомилася з родичкою відомого оунівця, Марією Магас, яка є онукою рідного брата Василя Николина – Михайла. Жінка поділилася зі мною двома рукописними зошитами зі спогадами свого діда та сімейною легендою про те, що Василь Николин насправді міг не загинути 1951 року від рук МГБ, а вижив і, ймовірно, втік за кордон. 

Правда це чи ні немає жодного офіційного підтвердження. Однак в агентурній справі "Вороги", в якій "розробляли" Василя Николина, я знайшла дуже цікавий документ 1985 року про те, що  КҐБ отримало дані нібито Николин живий і кілька років тому відвідував свого рідного брата в селі Олексинці.

 

Саме начальник МГБ Заваригін міг допомогти ОУНівцю втекти та й ще й уберегти його рідних від переслідувань. Про це згадує у своїх спогадах брат Василя "Мороза" Николина: "Три роки ховалася по чужих хатах родина Василя, щоб не вбили емгебісти. Так порадив матері Василя Федорі сам начальник районного МГБ Заваригін, який був подвійним агентом."

У спогадах йдеться і про таке: "Заваригін таємно видавав керівниками ОУН через добре перевірених зв'язкових списки сексотів із сіл. Василь Николин кілька разів одержав від нього письмові донесення на олексинських сексотів на учасників ОУН та людей, які їм допомагали. Ще Заваригін зумів дати "Морозу" кілька чистих бланків паспортів з  усіма печатками".



Саме завдяки цим чистим бланкам паспортів Николин і міг утекти. 

Хто ж такий був Заваригін? І чи є у його особовій справі бодай натяк на те, що він дійсно міг бути подвійним агентом? 

Гість із Уфи

Шукати в Інтернеті будь-які дані про НКВДистів – марна справа. Ці гвинти радянської системи були настільки законспірованими, що всю правду про них могли не знати навіть найближчі родичі. 

Однак радянська система збирала інформацію про кожного свого службовця – ретельно, за їх спиною, "у папочки". І ось, завдяки відкриттю радянських архівів, "папочка" на Заваригіна потрапила до моїх рук. 

 

Заваригін Павло Кирилович народився 13 грудня 1916 року у селі Покровськ, Уфимського району Башкирської РСР у родині селян. Нині це республіка Башкирія, яка входить до складу Росії. Свою національність  Заваригін визначав як "русский". 

До 1937-го Заваригін разом із батьками працював у колгоспі, але потім був призваний у Червону армію у війська НКВД у Москву. Хлопець хапається за можливість обома руками – паралельно зі службою займається самонавчанням, успішно здає іспит за 6 класів, вступає у комсомол, а у 1940-му стає членом партії.

Після демобілізації, Заваригін повертається в рідний Уфимський район. Але вже у 1941 році його викликають на фронт, звідки, через півтора роки, він потрапляє у вищу школу НКВД у Москві, з якої випускається зі званням лейтенанта Держбезпеки. 

У особовій справі є учбова характеристика Заваригіна: "дисциплинированный, трудолюбивый, скромный, инициативный товарищ. К учебе относился добросовестно. ... Учебные агентурно оперативные задачи решал правильно, документы составлял грамотно". 

 

А ось і випускні іспити та оцінки учня. "Основы марксизма-ленинизма - отлично. Оперативно-чекистская подготовка - хорошо. Военная топография - посредственно. Огненная подготовка - хорошо". 

 

З серпня 1943-го, після перебування в резерві та нетривалої роботи у Саратовській області, він переїжджає в Україну і починає працювати начальником райвідділів НКҐБ - спершу на Чернігівщині, потім на Тернопільщині. 

В Україні у Заваригіна починається кардинально нове життя. Тут він навіть вдруге одружується - на українці з міста Борзна. Свою першу дружину росіянку та двох дітей він залишив в Уфимському районі.

"Находясь в армии и на фронте, с женой на протяжении 6 лет не жил, а после механически с ней порвал связи, от нее имеется двое детей, которых воспитываю. В 1943 году женился на второй, Гирич А. И., от которой также имею двое детей, жена коммунист", - пише Заваригін у автобіографії від 1949 року.  

Цікаво, що у справі Заваригіна є окрема папка, присвячена спецперевірці як самого НКВДиста, так і всіх його родичів - включно з рідними обох дружин. Співробітник органів сам надавав перелік всіх своїх близьких, однак системі було цього замало.

Судячи з документів, перевіряли кожного по окремості на предмет роботи, виїзду за кордон, життя під час німецької окупації, роботи на спецслужби - шукали будь-які компроментуючі факти, щоб визначити наскільки "чистий" був співробітник. Спецперевірку Заваригін, може й сам того не відаючи, проходив двічі - у 1945 та 1949 роках. 

Начальник РО НКҐБ Козівського району, Тернопільщина

Пропустимо діяльність Заваригіна до 1944 року і зосередимося на найцікавішому періоді його роботи - на Тернопільщині.  

Ось як характеризували начальника РО НКҐБ Козівського району Тернопільської області Заваригіна у період служби: 

"Энергичный, в быту скромный, общительный, на недостатки  в работе реагирует и способен применять все возможные меры к устранению недостатков.

В течении 1944-1945 года принимал личное участие во всех операциях по борьбе с бандами УПА на территории района, частью этих операций руководил сам.



В боях с бандитами вел себя смело, находчиво, этим самым завоевал заслуженный авторитет у подчиненных и среди советско-партийных работников района. 

За время работы в Козовском РО НКГБ т. Заварыгина, аппаратом райотдела арестовано 50 человек, из них: членов ОУН - 28, членов УПА - 13. Завербовано 71 с/о, из них агентов - 7 и один резидент. Заведено 3 агентурных дела, по которым проходит 26 фигурантов.

К недостаткам в агентурной работе  райотдела следует отнести недостаточно проведенную работу в части вербовки агентов, способных разрабатывать руководящий состав ОУН, что явилось основной причиной все еще недостаточно проведенных репрессий членов ОУН и их "проводников". Занимаемой должности соответствует". 

 

Заваригін у перші роки служби дійсно був дуже активним. Буквально з перших днів роботи під його керівництвом чекісти розгромили штаб сотні УПА, вбили командира сотні Придуна І. Д. та ше 13 упівців. За спецоперацію він нагороджується орденом Червоної Зірки.

Начальник Козівського НКҐБ старається ще більше, настільки, що у 1945 році підпадає під службове розслідування за фактом побиття затриманих родичів ОУНівців "Иваськив Е. Ф., Синькович С. Б., Бурбело В. С.". Але за це Заваригіна покарали лише доганою, в той час як арештованих вирішили виселити. 

У 1946 році у характеристиці на Заваригіна відзначаються нові його "досягнення": "арестовано 31 человек членов ОУН и бандитов УПА, завербовано 40 осведомителей, агентов и резидентов нет, заведено три агентурных дела по которым проходит 22 фигуранта…". 



УПА активність Заваригіна довго не терпить - починає мститися. У 1945 упівці нападають на нього та його опергруппу, в результаті бою начальник районного НКҐБ поранений у ногу. Пізніше Заваригіна настільки залякують, що вище начальство клопоче про його перевід у Борщівську область:

"В течении 1946 года во всех документах ОУН перехваченных райаппаратом и УМГБ, ОУНовцы ставят перед собой задачу и озадачивают низовые сетки на физическое истребление Заварыгина, как неоднократно громившего их бандбоевки.

С этой целью бандиты неоднократно делали засаду на Заварыгина, разновременно дважды ранили, а в августе с. г. с целью теракта в ночное время бросили в его квартиру несколько гранат. 

Все эти действия ОУНовцев со стороны т. Заварыгина подчас воспринимаются с большим переживанием, отражаются на его личную жизнь и вносит семейные распри". 

 

Заваригін міняє місце служби. Але, судячи з документів з особової справи, його моральний стан зовсім не покращується. Та і взагалі чим далі, тим більш дивно поводиться начальник районного НКҐБ. 

Начальник РО НКҐБ Борщівського району, Тернопільщина

Заваригін переїжджає на Борщівщину у період, коли Василь Николин був підрайонним служби безпеки ОУН на Борщівщині - у 1947. У підрайон "Мороза" входили 10 сіл: Більче-Золоте, Доброкут, Глубічок, Олексинці, Мишків, Шупарка, Шершенівка, Юр`ямпіль, Лисівці, Монастирок.

Очевидно, саме у цей період і могло відбутися "знайомство" нового начальника місцевого НКҐБ та Николина. У своїх спогадах брат "оунівця" Михайло не розповідає як саме зав`язалася ця ймовірна співпраця, є лише кілька цікавих деталей: 

"Мороз" очолював підрайон до осені 1948 року. Його поважали патріоти, боялися сексоти ("секретные сотрудники", тобто донощики — ІП). Таких в Олексинцях було 25, їх списки і деякі доноси передав "Морозу" начальник районного МГБ Загаригін, якого націоналісти завербували до співпраці".

Співпадіння чи ні, але в цей же час чекісти починають висловлювати все більше невдоволення роботою вже капітана Заваригіна. Так, в його атестації за пророблену у  1947 році роботу з'являються характеристики, кардинально відмінні від тих, які давали йому раніше: 

"По характеру энергичен, смел, инициативен, вместе с тем тов. Заварыгин лично не организован и не дисциплинирован, работает без системы, ряд вопросов оперативно-чекистской работы решает поверхностно, а подчас и не серьезно.

 

Глубоко думать над оперативными документами, анализировать их не любит. Конкретных продуманных указаний оперативному составу по делам не дает. 

К мнению оперативных работников Райотдела не прислушивается, занимает критику недостатков. С подчиненными груб. В быту не выдержан, употребляет спиртные напитки в служебное время, на работу выходит в нетрезвом состоянии.

Заносчив. Должным авторитетом среди оперативного состава Райотдела МГБ не пользуется".

І все ж Заваригіну потрібно було показувати результати роботи. Старший по посаді капітан КГБ Медведьов оголошує за живого чи мертвого Василя "Мороза" Николина величезну премію.

Починають активно репресувати родину оунівця - спочатку заарештовують його брата Михайла, потім приїжджають додому до Николиних і катують 69-річного батька "Мороза" — Николина Петра. Через кілька днів він помирає від травм.

 

Василь Николин

 Фото з архіву СБУ

Ледь не загинув у в'язниці під час допиту і Михайло Николин, однак його, за спогадами, особисто врятував начальник РО НКҐБ Борщівського району Заваригін: "... стрибки починають бити. Один б'є в зуби кулаком, другий – ребром долоні по шиї, ребрах, нирках. Третій піднімає з підлоги і кидає двом першим, відмиває водою, коли втрачав притомність.

Били, копали ногами, кричали до тих пір, поки не змучились. Ледве живий, покалічений, напівпритомний лежав дід Михайло лицем до підлоги.

Тоді кати пустили голодного пса – вівчура, і знов копали ногами. Пес жер руки, ноги, куфайку. Дід прийшов до пам'яті, і тільки й було сили, щоб якось ховати кисті рук та лице від гострих зубів.

Цей крик і гавкіт почули в сусідній кімнаті. Звідти вийшов Заваригін і наказав закінчити допит. Пса відтягнули від діда, ногами викотили за поріг, затягли в камеру".

Як стверджував брат "Мороза", якого, зрештою, вивезли в Сибір, Заваригін врятував і всю родину Николиних від арештів та виселення. Три роки у різних людей і в різних місцях ховалася їх мама Федора із невісткою Марією та трьома дітьми. "Так родині порадив сам районний начальник КГБ Заваригін, коли приїхав в Олексинці на "черговий допит" до Николиних", - згадував Михайло Николин.

 

Михайло Николин з дружиною Марією та старшими дітьми – Дмитром та Оленою

Водночас, читаючи особову справу Заваригіна, складається враження, що на Борщівщині у начальника РО НКҐБ починається якась криза - він все більше пиячить, стає неуважним до роботи, отримує стягнення та догани.

У 1947 році він покараний за "допущение разбазаривание имущества арестованного", у 1948 році його арештовують на 5 діб за те, що він не перевірив належним чином документи і допустив необгрунтоване виселення людини "в отдаленные районы СССР". 

Того ж року Заваригін виправляється і навіть отримує орден Вітчизняної війни ІІ ступеня за виконання спецзавдання по знищенню українського підпілля.

Однак влітку 1949 року стається новий екстраординарний випадок - під час "прочісування" лісу від УПА Заваригін напивається і, повертаючись з опергрупою машиною до Борщова, сидячи біля шофера, наказує віддати йому в руки кермо.

Проїхавши 500-600 метрів, машина скочується з дороги і перекидається на правий борт. У результаті троє з опергрупи отримують забої, машина йде у ремонт. За "пригоду" начальник отримує 5 діб арешту. До речі, у службовому розслідуванні наголошується - Заваригін не вмів водити авто. 

Підтвердження поганого стану Заваригіна можна знайти і в його медичній книжці. Цікаво, що здоров'я нквдистів перевіряли буквально з голови до п'ят - враховували і їх спадковість. Так, Заваригін вказав, що алкоголізмом у його родині ніхто не страждав, отже залежність він набув уже на службі. Не було у його родині і психічних захворювань. 

 

Медики оглядали навіть умови в яких жили та працювали співробітники спецслужби. У картці вказано "жилищные условия - хорошие", "отдаленность жилья от места работы - метров 100". Також можна побачити, що Заваригін багато працював і мало спав: "рабочая нагрузка - дневная 10 часов, ночная - 5, выходные редко", "сон - 4 или 5 часов".

З інших даних стає очевидно, що з нервами у начальника Борщівського НКҐБ було не все у порядку. Так, у 1949 році він скаржиться на те, що у нього періодично з'являються висипання на шкірі, його емоційний стан характеризують як "быстрая возбудимость", "раздражительный", "сон очень тревожный". 

Характеристики роботи Заваригіна не покращуються: "Работа возглавляемого им райотдела в 1949 г. характерна слабыми показателями борьбы с ОУНовским подпольем и другим враждебным элементом.

 

В аттестуемый период времени убит один бандит и арестовано всего лишь несколько членов ОУН и активных бандпособников. Такое положение объясняется недостаточной работой с агентурой, состоящей на связи у оперработников и слабой работой по приобретению новой агентуры …

 

Из числа совершенных в 1949 году ОУНовским подпольем нескольких террористическо-диверсионных актов свыше 30 % остались не раскрытыми до настоящего времени", - пишуть у черговій атестації Борщівського начальника. 

 

Незадоволене начальство у 1949 році влаштовує Заваригіну та його родині позачергову спецперевірку, під головним Борщівським чекістом захиталося крісло. Однак жодних серйозних компрометуючих матеріалів на нього не знайдено, тому прийнято рішення "cпецпроверку на Заварыгина и его родственников считать законченной. Заварыгина П. К. на работе в органах МГБ - оставить"

Павло Кирилович намагається виправдати довіру: "Результаты работы райотдела МГБ в целом в 1950 году по сравнению с прошлым годом были лучше, в частности, усилена борьба с оуновским подпольем … В некоторых операциях тов. Заварыгин принимал личное участие … Улучшена работа с агентурно-осведомительным аппаратом", - пишуть у його наступній атестаційній характеристиці. 



"Правильно организовал подчиненных ему оперативных работников … в результате чего в 1951 году с его участием было ликвидировано ряд бандитов ОУН"
, - покращує свою роботу Заваригін і надалі. Хоча у цій же характеристиці наголошується, що Заваригін  не може вести глибоку агентурну розробку антирадянського підпілля, всі питання вирішує поверхово, не терпить критики. 

І все ж, начальник Борщівського МГБ отримує медаль "За бойові заслуги", у 1952 році його  підвищують у званні до майора, а у 1953 році його відправляють у Київ на місячний курс перепідготовки районних начальників МГБ із західних областей.

Самогубство

У травні 1954 року начальство клопоче про переведення Заваригіна на нову, вищу посаду. Головного Борщівського чекіста, попри не найкращі характеристики та недоліки в роботі затверджують уповноваженим УКҐБ при Раді Міністрів УРСР по Тернопільській області у Борщівському районі. 

Здавалося б, нова робота, вищий статус… Однак 24 листопада 1954 року стається подія, яка шокує усе Тернопільське КҐБ - Заваригін стріляє собі в голову.

 

Заваригін Павло Кирилович

Фото з архіву СБУ 

Цікаво, що за тиждень до самогубства з 16 до 23 листопада  стан справ агентурно-оперативної роботи райорганів КҐБ перевіряли спеціальні комісії. Під перевірку потрапила і діяльність Заваригіна. Результати були представлені на оперативній нараді в Управлінні КҐБ Тернопільської області, що проходила у присутності всіх Уповноважених райорганів КҐБ та керуючого складу УКҐБ Тернопільщини.

На оперативній нараді двоє членів спецкомісії Догадин та Мальчевський розповіли, що 18 листопада 1954 року майор Заваригін під час допиту жителя села Сапогів Михайла Яковича Кубика вживав нецензурну лексику,  ображав допитуваного і кілька разів вдарив його. Спецкомісія загалом дуже низько оцінила стан агентурно-оперативної роботи Борщівського району.

Щоб перевірити ці факти і відповідність Заваригіна займаній посаді, у Борщівський район був направлений працівник Особливої Інспекції. Самого ж Заваригіна терміново викликали в Управління з пропозицію написати пояснювальну записку, що він і зробив, після чого пішов ночувати в готель. Наступного дня його труп знайшли у туалеті в будівлі Управління КҐБ. 

"В кармане у тов. Заварыгина была обнаружена посмертная записка, в которой он указывает, что он не жалея сил и здоровья, вел борьбу с врагами нашей Родины, а в последнее время руководство УКГБ якобы презирало его, а проверявшие работу аппарата КГБ в Борщовском районе т. т. Догадин и Мальчевский якобы были несправедливы к нему, проверку производили необьективно, занимались подсиживанием", - йдеться у спецповідомленні заступнику голови КҐБ при Раді Міністрів УРСР з кадрів, підполковнику Кардашеву, у Київ. 

 

Текст передсмертної записки Заваригіна

Також у спецповідомленні наголошується, що Заваригін був людиною нервовою, ексцентричною, неадекватно реагував на справедливі зауваження по роботі, перебільшував свої заслуги у боротьбі з ОУН.

На додачу, мав проблеми з алкоголем, 7 дисциплінарних стягнень та вже натякав, що може вчинити самогубство: "Тов. Заварыгин ранее, т.е. летом 1954 года, при проверке поступившей на него жалобы от граждан заявлял работнику Особой инспекции ОК УКГБ при СМ УССР по Тернопольской области тов. Гулевич о том, что на него якобы собирают кляузы, ему не верят, а верят каким-то врагам и он от этого может застрелиться". 

За фактом раптової смерті Заваригіна було проведене службове розслідування, де вказувалися додаткові факти про обставини смерті екс-начальника Борщівського НКҐБ.

Зокрема, слідство встановило, що, написавши пояснювальну записку, Заваригін "до 9 часов утра 24 ноября все время находился вместе с Уполномоченным аппарата КГБ Скала-Подольского района капитаном Курылевым И. Я. Вечером 23 ноября они вместе ужинали, ходили на телеграф, откуда Заварыгин звонил своей жене в Борщев, были  в кинотеатре и ночь отдыхали в одном номере гостиницы.

24 ноября в 5 часов 45 минут, как показал шофер Левко А., Заварыгин звонил ему в гараж и просил к 8 часам 30 мин. утра подать машину в Управление КГБ, но через полчаса сам пришел в гараж. Побыв несколько минут в диспетчерской гаража, Заварыгин, распрощавшись со всеми находившимися там шоферами … ушел. 

В 8 часов 20 минут Заварыгин был уже в гостинице и разговаривал с тов. Курылевым. К этому времени, как установлено теперь, Заварыгиным уже была написана предсмертная записка, на которой его рукой вначале было написано час ночи, а затем исправлено на шесть часов утра. 

Утром 24 ноября Заварыгин и Курылев в Управление КГБ пришли также вместе, а в 9 часов 10 минут Заварыгин, зайдя в туалетную комнату … покончил жизнь самоубийством".



Розслідування встановило, що передсмертні слова Заваригіна про те, що перевірка була до нього несправедлива та необ`єктивна, не відповідали дійсності. До того ж, він неодноразово казав колегам, що може покінчити життя самогубством, бо його, мовляв, недооцінюють. 

Серед причини чому чекіст міг накласти на себе руки вказуються особливості його характеру ("неустойчивая нервная система и неуравновешенная психика"), а також конфлікти в його родині.

Зокрема, той факт, що перша дружина з Уфи домоглася від Заваригіна щомісячної виплати аліментів у розмірі 33 % від всіх видів зарплати. "На этой почве в семье Заварыгина имела место крупная ссора, что безусловно могло отрицательно сказаться на душевных переживаниях Заварыгина". 

Цікаві й свідчення його дружини-українки Гирич А. І., що "накануне самоубийства Заварыгин глубоко психически переживал приезд комиссии в аппарат, … вызов его в Управление КГБ и особенно переживал за свои неправильные действия в отношении к гр-ну Кубик, высказывал свою боязнь быть снятым с занимаемой должности  или уволенным с органов КГБ".

***

Як бачимо, у особовій справі немає жодного натяку на те, що Заваригін міг бути подвійним агентом. Так це чи ні - відповідь на це питання екс-начальник Борщівського НКҐБ назавжди забрав із собою на той світ. 

Однак можна простежити, що в період служби у Борщівському районі і в час, коли там активно діяв Василь Николин, у Заваригіна почалися проблеми зі здоров'ям, нервові зриви, пияцтво. Чи пов'язано це з особистими переживаннями чекіста, що міг жити подвійним життям і допомагати підпіллю, чи його істеричність наслідок небезпечної та кривавої роботи  - ми теж, на жаль, можемо лише здогадуватися. 

 

Чітко простежується і той факт, що в період активних перевірок Заваригіна, зокрема, у 1949 році, він дуже сильно пив і нервував. Боявся він і ретельної перевірки 1954 року - аж настільки, що застрілився. До того ж, очевидно страждав на манію переслідування що його хочуть підсидіти, збирають компромат, і, можуть знайти  якісь неоднозначні факти. 

Як згадувалося вище, офіційно оунівця Василя Николина вбили під час спецоперації МГБ на Хмельниччині у 1951 році. Саме Заваригіну місцеві слідчі надсилали посмертне фото Николина для впізнання, яке він і затвердив. 

У листі 1985 року, який я знайшла у агентурній справі "Вороги", начальник Борщівського райвідділу УКГБ УРСР по Тернопільській області Б. М. Безрутченко просить підняти на Николина всі дані і особливо цікавиться його фотокарткою "для проведения повторного по ней его опознания". Однак посмертного фото Николина немає у жодній архівній справі.

Отже, розслідування загадкової історії керівника Віньковецького надрайонного проводу ОУН продовжується. 

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».

Україна без Києва. Про що домовлялись у Парижі навесні 1920 року?

У Парижі Україні планували зберегти незалежність, але намалювали нові кордони. Без Києва, Лівобережжя, Сходу та Заходу.

Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР

У перших числах грудня 1919 року Армія УНР налічувала близько 10 тисяч осіб. З них боєздатними були біля 2 тисяч. Керівництво проводило нараду за нарадою у пошуках виходу з ситуації. Вирішили йти у запілля окупантів. Так почався Перший Зимовий похід.

Львів. 1918. Єврейський погром

Наприкінці листопада 1918 року світ отримав страшні відомості зі Львова: європейські та американські видання писали про жорстоку розправу над тутешніми євреями, яких впродовж двох діб, одразу після відступу з міста українського війська, безжалісно грабували, палили, мордували і вбивали.