Спецпроект

†Ніна Марченко. Добра, усміхнена і мудра...

Добра, усміхнена і мудра мама Валерія Марченка - такою пам'ятатимуть її ті, що спілкувалися і зналися з цією на рідкість світлою людиною. Вона вміла любити і прощати, вислухати і порадити, а часом і наполегливо навчати там, де бачила, що не було кому вчити і виховувати.

Ніна Михайлівна з сім'ї науковця, сама педагог за покликанням, кандидат педагогічних наук. А склалося так, що добре вихований улюблений син Валерій став її вихователем і навернув матір у свою віру.

У гнітючій атмосфері 1970-х років  то була історія важка  і драматична: поєднати працю в державній установі з вірністю синові, засудженому як особливо небезпечний державний злочинець.

Син став християнським неофітом, суворо послідовним у своїй вірі, яка не визнавала авторитету влади тоталітарних кесарів. І тут максималізм материнської любові поєднався з синовою вірою.

У багатій драматизмом історії українського опору то чи не найяскравіший приклад материнської вірності і безстрашності.

Валерій був безкомпромісним, а, отже, приреченим. Мати супроводжувала його на останніх етапах і повідомляла всім про те, як убивають сина, аж до останнього дня 5 жовтня 1984 року.

Ціною надзусиль вона таки забрала його тіло і поховала на саму Покрову в рідному селі Гатне під Києвом.

 

Любов перетворювалася у вимогливу віру, яку залишив по собі син як заповіт.

Ніна Михайлівна упорядкувала і видала зворушливі і правдиві книги "Листи до матері з неволі",  "Творчість і життя", "Вірити - і тільки!".

Вона часто виступала з глибокими і повчальними розповідями про сина. Біля неї гуртувалася молодь і вчилися глибоко розуміти громадянські чесноти, забезпечені діяльною любов'ю.

Для Ніни Михайлівни то було не просто вшанування пам'яті ­сина - то було продовження його справи  виховання чесних і сміливих громадян, слово яких сповнене любові до України і віри в Бога. Практично то була наука громадянської активності і відповідальності за долю рідного краю.

За книги про сина Ніна Михайлівна було відзначена премією імені Олени Теліги, а також нагороджена орденом "За мужність" І ступеня. Вона належала до тих діяльних авторитетних громадян, що дають приклад служіння і залишаються жити в пам'яті поколінь.        

Прощання відбудеться в цю неділю,

17 квітня, з 11:00 до 14:00 у Церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці,

що біля Патріаршого собору УГКЦ (м. Лівобережна, вул. Микільсько-Слобідська, 5).

Схиляємось у молитві за спокій її доброї душі:

Євген і Валерія Сверстюки,

Осип і Надія Зінкевичі,

Віктор і Катерина Ющенки,

Валентина Попелюх (Стус),

Валентина Чорновіл і Микола Плахотнюк,

Атена Пашко,

Алла Марченко,

Семен Ґлузман,

Раїса Руденко,

Петро Вінс,

Андрій Григоренко,

Раїса Мороз,

родина Бориса Антоненка-Давидовича,

Наталя Кучер,

Василь Овсієнко,

Інна Філіппова,

Ніна Міщанчук,

Ніна Романюк,

Вахтанґ Кіпіані,

Зіновій Антонюк,

Юрій Бадзьо і Світлана Кириченко,

Леонід Плющ,

Святослав Караванський,

Ольга Кобець,

Євген і Борис Захарови,

Володимир Каплун,

Мойсей Фішбейн,

Ніна Вірченко і Ростислав Доценко,

Олександр Сугоняко,

Мирослав Симчич і Раїса Мороз,

Йосиф Зісельс,

Євген і Галина Пронюки,

Мирослав і Люба Мариновичі,

Ірина та Ігор Калинці,

Стефанія Шабатура,

Микола Матусевич,

Ольга Гейко,

Михайло, Богдан і Ольга Горині,

Левко Лук'яненко,

Лесь Танюк,

Володимир Тихий,

Олесь Шевченко,

Виталій Шевченко,

Василь і Віра Лісові,

Галина Севрук,

Ірина Жиленко,

Людмила Семикіна,

Наталка Осьмак,

Степан Хмара,

Раїса Лиша,

Микола та Андрій Горбалі,

Ольга і Павло Стокотельні,

Григорій Куценко,

Андрій і Марія Кочури,

Надія Самуляк,

Олена Проскура,

Сергій Білокінь,

Марія Овдієнко,

Петро Розумний,

Кузьма Матвіюк,

Олесь Сергієнко,

Богдан Чорномаз,

Лариса і Тетяна Крушельницькі,

Зорян і Оксана Попадюки,

Марія Гель,

Юрій Шухевич,

Григорій Приходько,

Мирослава Зваричевська,

Олекса Різників,

Галина Могильницька,

Ганна Михайленко,

Олена Голуб,

Євген та Олесь Обертаси,

Галина Возна-Кушнір,

Рита і Борис Довгані,

Іван Русин,

Анатолій Русначенко,

Ростислав Семків,

Анатолій Кислій,

Людмила Голубчик,

Володимир Сіренко,

Борис Довгалюк,

Леонід Фінберґ,

Костянтин Сігов,

Володимир Мармус,

уся школа № 175 імені Валерія Марченка

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.