Українська правда
Історична правда

Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни

Владислав Чабанюк _ Понеділок, 1 листопада 2010, 00:06
Версія для друку Коментарі 7
Владислав Чабанюк
Археолог, кінорежисер, директор державного історико-культурного заповідника "Трипільська культура"

10 листопада 1920 року на майдані Легедзинської церкви великомучениці Параскеви було занадто людно - навіть для такого свята, як сільський храм. Основні групи "празникових" уже підтягнулися і тепер збуджено щось обговорювали.

Старші дядьки курили самокрутки, слухали запальні балачки молодих, поглядаючи на валки возів, наповнених боронами. Знизу, від Попівського ставка, заграв оркестр.

- Тальяни! - гукнув хтось.

Колона з сусіднього села Тальянок підходила до церкви з прапором і музикою.

Уже за кілька годин біля тисячі людей виставлятимуть рядами борони, маскуючи їх осіннім бур'яном, сільські отамани готуватимуть до бою людей, перевіряючи їхню зброю - вила, рушниці.

Легедзинський дяк за зброю мав сапу.

По флангах ставили "льюїси" - кулемети із села та привезені вишнопільськими "дерещуками". Були тут ще "гості" з Косенівки, Зеленькова, Камянечого, Рогів.

Так, за селом Легедзине, по Уманському шляху (як тоді казали - на Дзюбанці) почався збройний виступ місцевого підпілля Української Народної Республіки проти частин червоних кіннотників, які рухалися на Звенигородку.

Саме у ці дні Червона Армія прорвала кримську оборону російської Білої гвардії, відчувши себе "на коні". Загрожував їй тепер хіба що Петлюра, який з Поділля намагався прорватися на Центральну Україну і чекав на хвилю сільських повстань, які могли змести більшовиків з їхньою продрозверсткою, грабунками і чекістськими "зачистками".

Перша кінна лава котовців "нарвалася" на борони і кулемети повстанців. Друга, розвернувшись, відійшла на Дубину, і, дочекавшись підмоги, випустила перед себе кілька тачанок, які під дядьківськими пострілами, на шаленій швидкості розвернулись і хвилями пустили черги з важких кулеметів.

За ними пішла кіннота.

Хтось з коліна до останнього відстрілювався, чи калічив вилами ворога. Хтось, не витримавши нерівного бою, втікав до села. Серед повсталих було багато жінок і підлітків.

Зайшовши до села, червоні почали розправу: страчували впійманих повстанців, зачинили в приміщенні школи сотню молодих селян - заручників, яких пообіцяли відпустити в обмін на "льюїси", інакше - розстріляють.

Спалили в Легедзиному і Тальянках по десять садиб найактивніших організаторів виступу. За спогадами, у цей день, на Параски, загинуло до сотні селян. 

Іван Каленикович Павленко (ліворуч, фото 1931 року), учасник легедзинського повстання проти армії Котовського. Пішов боротися з вилами в руках, один з тих, хто залишився живий. Пропав без вісти після арешту у 1940-му

Час, у вимірі людському, і є історією. Він проходить, події забуваються, і навіть втрачаються для наступних поколінь назавжди, наступає певна амнезія - провали в історичній пам'яті.

Пам'ятаймо все.

І добре і погане: переляк наших прадідів, коли в їхніх дітей відбирали останній шматок хліба і вони мовчки, як худоба, помирали, і шалене геройство в агонії, коли з боронами без страху кидалися під леза шабель і ворожі кулі: за себе, за своїх сусідів і за Україну, яка ось-ось, вперше за сотні років, мала стати самостійною державою.

90 років по тому, в Легедзиному і навколишніх селах, правнуки повсталих вшановують пам'ять своїх прадідів.

Теми: Українська Революція, XX сторіччя, історія України, УНР, більшовики, Черкащина



powered by lun.ua
ounsky _ 20.02.2012 21:37
История не знает такого боя, зато знает:
"...В этом бою погибли все 500 пограничников, ни один из них не сдался в плен. А уцелевшие собаки, по словам очевидцев, до конца остались преданными своим проводникам. Каждая из них улеглась возле своего хозяина и никого не подпускала к нему. А те из них, кого не подстрелили немцы, отказывались от пищи и умерли от голода.
На окраине села 9 Мая 2003 года, на том самом месте, где происходил бой, был установлен памятник, пограничникам и их собакам, отдавших свои жизни за спасение людей. Памятник в селе Легедзино был сооружен на добровольные пожертвования и при непосредственном участии ветеранов Великой Отечественной Войны из города Звенигородка, а также жителей окрестных районов.
Это единственный в мире подобный памятник."
Вот ЭТО И ЕСТЬ ПОДВИГ

http://www.gelion-dogs.kiev.ua/kinologiya/statii/2637-pamyatnik-150-sobakam-pogibshim-v-boyu-protiv-fashistov-v-sele-legedzino-pod-umanyu.html
Володимир Рибка _ 14.11.2010 03:40
Шана героям.
А про сьогодення, як на мене то проблема у тому, що частина суспільства справді хоче і готова жити як вівці.
Той самий мер Харкова, 7 разів судимий, але ж є хтось, хто справді голосував за нього?
Бо інакше владі було б значно складніше вибори підтосовувати.
Bars11 _ 03.11.2010 15:55
Peter-777:
Отож. Наші предки не побоялися взяти в руки зброю та загинути, а що сьогодні? Не вистачає мужності навіть на мирні протести або голосування - сумно!...
ОТОЖ нащадкам КРАЩЕ взяти зброю в руки та отримати ПЕРЕМОГУ.
ГЕРОЯМ СЛАВА.
Florian-2 _ 01.11.2010 12:00
Велека подяка автору за чудове фото... В мене доречі є аналогічне (дуже схожий одяг, побут) моїх прапрадіда Сидора Скорохода і його дружини Феодори з Яблунівки Білоцерківського району.
Северянин _ 01.11.2010 11:02
Автору - Хороший текст.



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте