У моїй родині є майже чарівна історія, що трапилася під час Голодомору.
Звісно, поєднання слів "чарівний" і "Голодомор" - немислиме в сучасному контексті. Але нехай це буде моїм особистим замінником церковних панахид, моїм особистим світським способом згадати.
Жіноча гілка батькової родини корінням сягає глибоко в Маріуполь і Бердянськ.
Прадід Василь Варфоломійович Головко працював бухгалтером у селах Бердянського району.
У 1930-тих в пошуках кращої роботи прадід і його дружина Агафія переїхали в Маріуполь. Родина купила хатку в передмісті.
Коли почався Голодомор, однієї ночі прабабусі наснився сон. Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною".
 |
| Мій прадід Василь Головко у 1910-тих роках |
Вранці прабабуся розповіла про сон. Прадід декілька днів матеріалістично вагався, чи варто псувати стінку, а потім таки взяв сокиру і спробував стукнути.
Пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно. Завдяки цьому родина протрималася та продовжила свій шлях.
Кажуть, до родини Василя Варфоломійовича в хаті жила заможна родина. Імовірно, розкуркулена чи репресована. На жаль, про цю родину нічого не відомо.
Цю сторію мені розповів тато, йому - його старший брат, якому одного разу ніби випадково про це розповіла матір, тобто моя бабуся.
 |
| Моя бабуся в 1946-ому. Коли в стіні знайшли рятівне зерно, їй було сім років |
Як бачите, пам'ять не передалася прямо - їй довелося пройти довгий шлях і багато фільтрів. Так рухається пам'ять чи не в кожній родині - криво.
А ви вже поговорили зі старшими родичами? Якщо ні, то хапайте тортик і диктофон - і гайда в гості.
Ірина СЛАВІНСЬКА - викладач кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету. Літературний оглядач "УП. Життя".
Детальніше про проект "Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки" читайте тут.
Ірина Славінська
Викладач, літературний оглядач "УП.Життя" (Київ)