Українська правда
Історична правда

Усі шляхи ведуть до Канева (до 150-річчя перепоховання Шевченка)

Ігор Голод _ Неділя, 22 травня 2011, 14:11
Версія для друку
Ігор Голод
Журналіст (Львів)

22 травня 2011 року - 150-та річниця перепоховання Шевченка на Чернечій горі у Каневі, де в 1925-му засновано музей-заповідник (з 1989-го - Національний).

Саме Тарас, запитавши "Чиї сини?" й "Нащо здалися вам псарі?", здійснив, зі слів культуролога Оксани Забужко, коперниківський переворот в історії української самосвідомості.

Політолог Андрій Окара назвав Шевченка автором... України. Бо стверджував, що "не було б його - не існувало б і такої країни".

Історик Іван Крип'якевич запевняв, що саме "Кобзар" Тараса Шевченка "був для всіх українських поколінь вічно свіжим джерелом пізнання і натхнення". Командуючий Української повстанської армії Володимир Кук твердив, що саме ця книга була для нього та його вояків головним підручником.

"Шевченко - крёстный отец украинского национализма"

45 років тому тодішній генсек ООН - бірманець У Тану - зізнався: "Заздрю українцям - маєте Шевченка. Це геній не тільки України. Це велет, титан людської мислі, поет всеосяжний. Месія, що належить світові. Разом із Шевченком, з його словом ви, українці, безсмертні".

Навіть у Петербурзі, як писав тодішній студент його університету Феоктист Хартахай, "ховати Шевченка прийшли всі путні люди": "Повалили, мов хмара. Так що у церкві був наголо студент та пан, та літератор, та учений. Ляхи теж усі прийшли".

Місце першого поховання Тараса Шевченка на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі

У листі директорові Смоленського цвинтаря у Петербурзі українці просили "відновити поховання нашого прапрадіда Тараса Шевченка". Культуролог Юрій Макаров резюмував із цього приводу: "Це не брехня. Шевченко - прапрадід кожної людини, яка належить до цієї культури".

Коли в 1914-му в Російській імперії заборонили святкування сотої річниці від дня його народження, лідер більшовиків Владімір Ленін констатував:

"Заборона вшанування Шевченка була таким чудовим, прекрасним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна... Після цього заходу мільйони і мільйони "обивателів" стали перетворюватися на свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є "тюрмою народів".

Панихида під час перепоховання праху Шевченка. Київ, травень 1861 року. Фото: ro.rodovid.org

Протоєрей Російської православної церкви Івана Чернавін 1941 року видав брошуру "Тарас Шевченко і його релігійно-політичні погляди", в якій висловлювався подив із приводу того, чому скрізь, де збиралися хоч би три-чотири українці, - в Росії, Америці й Парижі, дні народження й смерті "батька мазепинського руху оточені якимось магічним вшануванням".

За даними Чернавіна, відзначення століття від дня народження поета супроводжувалося страйками й маніфестаціями з гаслами "Хай живе вільна Україна!" навіть у Сибіру.

Mогила на Чернечій горі стала Єрусалимом і Меккою українців. Tyт було заснуване "Братство Тарасівців", активісти якого творили партії, котрі проголосили 22 січня 1918 року незалежність України.

Перша могила на Чернечій горі у Каневі, з дерев'яним хрестом. 1861 рік

А 1978-го ветеран Організації українських націоналістів із Калуша Олекса Гірник спалив себе, протестуючи проти русифікації, саме на могилі Тараса Шевченка.

І не лише в народних прислів'ях стверджується, що "Шляхи України у Каневі сходяться" і "Ніде не будь, а в Каневі побувай, з Чернечої гори на світ подивися", - саме на ній створюють політики свої передвиборчі блоки.

Однак і Тарас Шевченко зовсім не випадково прагнув спершу поселитися саме там, а врешті-решт - спочити. До слова, напророкував собі й свою першу могилу, бо, створивши в тодішній російській столиці до 1200 живописних робіт, власне Петербургу присвятив єдиний малюнок - "Куток Смоленського кладовища в Петербурзі", де й був похований...

Чавунний хрест на могилі Шевченка. Кінець XIХ-го сторіччя. Фото звідси, там же цікаві замітки про стан Чернечої гори у 1890-их

І все ж місце свого останнього спочинку підшукав чи не найнезвичайніше в усій Україні. Адже, приміром, Одеська обсерваторія просила 1926 року встановити на Чернечій горі телескоп тому, що атмосфера тут - найпрозоріша в країні і за небесними світилами можна спостерігати весь день. А чому - невідомо...

Та й найпотужніші буревії не зачіпають дерева навколо могили Шевченка у радіусі 50 метрів. І якщо в розрізах гірської породи інших гір етапи творення Землі відображені послідовно, то в Чернечій найстаріші пласти - нагорі.

Жандарми на могилі Шевченка під час 100-річчя з дня народження поета. 1914 рік

Тобто хронологічно кам'яний "пиріг" розташувався з точністю до навпаки. Науковці, часто збираючись на міжнародні конгреси й симпозіуми, присвяченій тій таємниці, досі ламають голови над нею.

Академік Микола Біляшівський записав такі свідчення місцевого жителя: "Шевченко більш усього облюбував гору Чернечу, де тепер його могила, казав: "Оце могила Підкови, отут і мене поховайте".

Шевченко неполіткоректний: "Побачите Табашникова - заплюйте йому пику"

Своєю чергою, гетьмани Іван Підкова, Яків Шах і Самійло Кішка, за переказами, заповідали поховати їх у Каневі тому, що "саме там зародився увесь наш рід". А принаймні частина істориків переконана, що етнонім Русь походить саме від ріки Рось, яка протікає й у цих місцях.

Канівські гори з Дніпра. Фото: panoramio.com

Харківський історик Олександр Головко вважає, що "українами" (вперше етнонім ужито в 1187 році) літописці називали не околиці Русі, а винятково ті її терени, на яких не було у ті часи князів. Тобто ці землі були "украяні" для себе їхнім населенням.

Коли ж саме ці придніпровські терени землі були вперше "украяні" згодом для себе козаками - вихідцями з Каневського й Черкаського староств, то й вони назвали свої землі Україною. Так назва Україна додалася до давньої назви нашої землі - Русь.

За даними історика Олени Апанович, саме "на територію Південної Київщини (район Черкас і Канева) тікали з далекої Галичини, Волині та Поділля, з міст і сіл Північної Київщини" ті, хто на чолі з Канівським і Черкаським старостою Дмитром Вишневецьким стали першими козаками.

Вигляд з Чернечої гори. Рімейк цього пейзажу є на зворотній стороні 100-гривневої банкноти. Фото: scooterclub.kharkov.ua

Саме неподалік Канева була й одна з їхніх столиць - Трахтемирів. А доживали свій вік козаки в заснованому ними поруч Чернечої гори монастирі Пресвятої Богородиці, про Успенську церкву якого, побудовану з козацьких чайок, Шевченко писав:

"Давно стоїть, виглядає Запорожця з Лугу... Молюсь тобі, Боже милий, Господи великий! Що не дав мені загинуть, Небесний владико, Що дав мені добру силу Пересилить горе, І привів мене, старого, На ті святі гори".

Після того, як козацько-селянське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького охопила всі терени, заселені нашими предками, то вони поширили назву "Україна" на всі їхні землі. Таким чином, та місцевість, яку облюбував собі для свого вічного спочинку Тарас Шевченка, була епіцентром України задовго до його народження.

Варфоломій Шевченко - троюрідний брат поета, який 30 років піклувався про могилу. Саме він поставив на ній новий хрест, збудував хатку для сторожа і викупив землю під могилою, передавши її у власність місту Каневу. Із ним - онучка Олександра, майбутня дружина російського класика Леоніда Андрєєва

До речі, саме з Канівського уділу розпочав свою політичну кар'єру князь Роман Мстиславович - батько Данила Галицького і творець Галицько-Волинської держави - першої, до складу якої входили тільки українські землі.

У тому числі - й Київ. Коли ж його спалили 1240 року монголи, то тимчасовим адмінцентром Придніпров'я став... Канів. А 1918 року голова Центральної Ради Михайло Грушевський навіть збирався перевести до нього столицю УНР. Однак не встиг.

Позаяк Шевченко заповів, аби його поховали на могилі, а не в могилі, нею 1861 року визнали всю Чернечу гору й упродовж тривалого часу на ній не було нічого, окрім дубового хреста, який замінили в 1884-му чавунним із бронзовим покриттям і позолоченим горельєфним зображенням поета в профіль, виготовленим народним коштом.

Хатинка для сторожа Шевченкової могили. Фото: blog.meta.ua

1923 року войовничі атеїсти під спів "Інтернаціоналу" повалили його й розбили. А коли Біляшівський перевіз уламок того хреста до Києва, його мало не віддали на переплавку, але Максим Рильський домігся, аби відреставрували й повернули на Чернечу гору.

А голова Київської "Громади" Володимир Науменко викупляв хати під нею, щоб знести, аби не порушували її загальний вигляд. Та коли 1925 року на ній за рішенням Раднаркому УРСР відкрили музей-заповідник, то не переймалися тим, що зокрема проводити каналізацію на могилу - гріх...

В 1939 році більшовики спорудили Шевченку понурий пам'ятник, про який архітектор Віктор Вечерський писав: "Щось середнє між традиційною юдейською поховальною стелою та модернізрованим єгипетським обеліском. Така архітектурно-пластична форма не характерна для України".

Радянський пам'ятник на Тарасовій горі. Фото: riverdream.com.ua

Зате характерна для тих, про кого вигнанець Лев Троцький писав: "Сталинская бюрократия возводит памятники Шевченку, но с тем, чтобы покрепче придавить этим памятником украинский народ и заставить его на языке Кобзаря слагать славу кремлевской клике насильников".

Шева живий! Поет був не вусатим дядьком у кожусі, а стильним денді

Тому давно вже пора повернути замість цього пам'ятника хрест. А також церкву, оспівану Тарасом Шевченком.



Теми: Шевченко, XIX сторіччя, XX сторіччя, Черкащина, меморіал, монументи, Російська імперія, УНР, УРСР, СРСР



Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

17.02.2015 _ Олександр Зінченко
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter