Українська правда
Історична правда

Репресії проводятися лише кадрами з "чекістською" субкультурою

Анатоль Камінський _ Середа, 26 жовтня 2011, 01:30
Версія для друку
Анатоль Камінський
доктор права і професор міжнародних відносин, багаторічний співробітник дослідно-видавничого об'єднання "Пролог" в Нью-Йорку (США), у 1983-1989 рр. - директор Української служби Радіо "Свобода" в Мюнхені; з 1991 р. - голова ОУНз і Політичної Ради Середовища УГВР

Нещодавно появилася книга професора Петра Й. Потічного "Справа Батька", яка є його своєрідним друкованим монументом своєму батькові Петрові Йосиповичу, що його арештували були органи НКВД у вересні 1940 року у Бірчі (Дрогобицької області) і розстріляли в червні 1941 року, разом із іншими політичними в'язнями з Перемиської тюрми в урочищі Саліна біля Добромиля.

Як вказано у короткому вступі, у ній "показано як діяла поліційна машина колишнього СРСР проти свідомих українців та вже в часі "гласності" і роки незалежності, спецслужби й надалі приховували правдиву інформацію про масові вбивства політичних в'язнів під час "евакуації" тюрем НКВД у червні 1941 року".

Розстріли в'язнів у червні-липні 1941 р. Як це було (ФОТО)

Слід відразу відмітити, що чим вирізняється праця автора на фоні нашої стосовної літератури з цієї тематики, це те, що, чи не вперше, маємо тут описання і подання цих справ самою документацією, яка стосується його батька, з лише певними авторськими поясненнями і доповненнями.

Коротко: Потічний пише не тільки на базі поданих документів, але власне текстом і змістом самих документів, що їх він зумів зібрати. На Заході цей жанр відомий як "study case" і було б добре, щоб в тому новаторському у наших обставинах жанрі автор найшов якнайбільше послідовників.

Очевидно, що для цього потрібне, точніше необхідне, розкриття, тобто розсекречення архівів Служби безпеки України. Тобто зміна курсу теперішньої влади, який якраз навпаки веде до ще більшого і повнішого засекречення того роду матеріалів.

Обкладинка нової книги Петра Потічного

Опубліковані і усистематизовані документи, разом з їхнім коротким описом автора, дають важливий погляд на роль і організацію праці нижчого і частково середнього персоналу органів НКВД у тому часі, їхні оперативні методи і заходи, агентурні розробки, допити і слідчі практики та всі інші відомі прийоми і "інструментарій" чекістського арсеналу.

Водночас в даному випадку вони дають також погляд у світогляд, світосприймання, інтелектуальний рівень, психологію, совкову "правосвідомість", сліпий догматизм і екстремізм та всі інші ментальні і соціо-політичні прикмети цього репресивного апарату, які складаються на поняття чекістської "субкультури".

Так, наприклад, для органів сама вже національна свідомість українця сприймалась як антидержавний злочин, тобто у їхній "правосвідомості" a priori творила складову злочину, проти якого вони безоглядно і жорстоко діяли.

Повертаючи до приховування правди про репресії НКВД й інших органів, теж уже в часи "гласності" і незалежності, про що пише автор, слід підкреслити, що з приходом до влади Партії регіонів, ця справа стала особливо гострою та загрозливою.

До речі, намагання посилити засекречення минулих репресій, або їх применшувати та "вибілювати", теперішніми органами безпеки є якраз виразним, симптоматичним показником "нового курсу" у політиці безпеки та у внутрішній політиці взагалі.

З приходом Хорошковського на пост голови СБУ взято крутий поворот до "традиційних" методів і практики радянських спецслужб, в контексті загального "прикручування гайок" в усіх ділянках суспільного життя.

17-річний Петро Потічний у лавах УПА

Поворот до цих старих традиційних оперативних методів і практик совєтських спецслужб означає, очевидно, також "відродження" і поворот до традиційної чекістської "субкультури", оскільки оперативна практика і "субкультура" пов'язані тут "органічно" з собою. Вони взаємно себе потребують і за всіма соціологічними правилами просто не можуть одна без другої існувати.

Одним словом, ця злочинна оперативна практика репресій і гніту може проводитися лише кадрами з "чекістською" субкультурою.

А тому, на жаль, важко сподіватись від Хорошковських і Могильових розсекречення архівних репресивних матеріалів, що вже віддавна є так дуже потрібним, чи просто конечним, у складних обставинах сьогодення. Зрештою, діло тут не в самих керівниках згаданих служб.

 

Справа ця в руках самого найвищого владного "верху", тобто в руках президента Януковича, який в першу чергу мусів би осмислювати конечність позитивної розв'язки цього питання.

Але ще у 2002 році, в Донецьку у видавництві ООО "Алан" появилася обширна праця російською мовою "Органи державної безпеки в Донецькій області". Її автори: І.І. Кулага, під час Другої світової війни офіцер "Смєршу", а після війни працював в УМГБ-УКГБ Донецької і Сахалінської областей, та В.В. Зуєв, офіцер МГБ УРСР і УКГБ в Донецькій області, КГБ при Раді міністрів УРСР.

Вступ до неї написав якраз В. Янукович, голова Донецької обласної державної адміністрації.

Своє вступне слово він починає твердженням, що "Історія органів державної безпеки в Донецькій області веде до 1918 року, коли в містах Маріуполі і Бахмуті (нині Артемівськ) почали діяти "уєздні" чекістські організації, покликані вести боротьбу з політичним екстремізмом, саботажем і кримінальними злочинцями.

Відтоді співробітники органів безпеки завжди твердо стояли на сторожі інтересів нашого народу і держави. Кожна епоха ставила перед ними свої завдання - боротьба з бандитськими формаціями, саботажем і контрреволюцією, протидія спробам закордонних розвідок, участь в роки Великої Вітчизняної війни в організації партизанського руху, на кінець, боротьба з корупцією, наркобізнесом й іншими антидержавними виявами в наші дні.

Чекісти Донбасу в любих умовах з честю виповняли і виповняють свою високу повинність".

На нашу думку, цитований текст кидає достатньо світла на розуміння цих справ автором цього вступного слова і, як мовиться, коментарі тут зайві...

Не можемо, однак, не згадати ще однієї "сентенції", тим разом прем'єр-міністра Миколи Азарова, який на форумі творчої та наукової інтеліґенції країн СНД у Києві наприкінці жовтня ц.р. сказав "зрозумілою мовою" (російською), що "треба подумати про те, як зробити так, щоб ті цінності (радянські), які ми втратили були не просто відновлені, а ще й розвивалися..."

Азаров хоче відновити "втрачені цінності" СРСР

Повертаючи до праці Петра Потічного "Справи Батька" (2011, Львів-Анкастер), слід відмітити, що у книзі крім фото і текстів оригінальних документів, є багато родинних й інших знимок, поданих в окремому списку фотоілюстрацій.

Книга включає також покажчик імен і назв, список скорочень і абревіатур, документів і взагалі має добре, професійне оформлення.



Теми: книжки, XX сторіччя, історія України, Львівщина, Янукович, терор, СБУ, ЧК-КГБ, сталінізм, ОУН




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter