Українська правда
Історична правда

Скандал із Россолiнським-Лiбе та стан української iсторiї

Тарас Курило _ Неділя, 4 березня 2012, 11:15
Версія для друку Коментарі 247
Тарас Курило
Навчався на iсторичному факультетi Львiвського унiверситету і НаУКМА.
Отримав ступiнь доктора iсторiї (Ph.D.) в унiверситетi Альберти, Едмонтон (Канада).

Скандал з приводу скасування виступiв нiмецького iсторика Ґжеґожа Россолiнськoгo-Лiбе набуває дедалi бiльших розмахiв, вiн уже отримав мiжнародний розголос.

Безумовного засудження заслуговують спроби закрити рота пану Россолiнському-Лiбе, який має право на висловнення своїх поглядiв. Особливо недопустимим є погрози фiзичного насильства супроти нього, про якi вiн заявив. Разом із тим не можна не помiтити, що скандал був передбачуваний з самого початку.

Пристрасті розбурхала вже сама постановка паном Россолiнським-Лiбе тези про Степана Бандеру як "фашиста" та ОУН як "фашистську органiзацiю", а також анотацiя промови, яка мала зосередитися на масових вбивствах бандерiвцями цивiльного населення.

"Лекція одразу планувалася як скандальний захід. Нас просили знайти охорону..."

У самому твердженнi про те, що ОУН належить до європейської фашистcької традицiї, немає нiчого нового. Багато захiдних iсторикiв погоджуються з цiєю тезою. Можна послатися на таких вiдомих фахiвцiв з iсторiї Схiдної Європи як Тимотi Снайдер, Джон-Пол Химка, Амiр Вайнер, Франк Ґольчевскi та багато iнших.

Iнша справа, що нiхто з них не виносить означення "фашист" у заголовки своїх наукових праць, а використовує його радше для окреслення iдеологiчної подiбностi з iншими європейськими фашистськими рухами.

Винятком може вважатися стаття Снайдера "Фашистський герой у демократичному Києвi", що з’явилася на його блозi у The New York Review of Books, проте написана вона була для захiдної аудиторiї. В Українi ж слово "фашист" набуло лайливого значення, використання якого виключає можливiсть нормальної дискусiї.

Зрештою, те ж саме можна сказати про полiтичну публiцистику на Заходi, де термiн "фашист" часто вживається для того, щоб образити будь-якого полiтичного дiяча по правий бiк вiд центру - скажiмо, канадського прем’єр-мiнiстра i лiдера консерваторiв Стiвена Гарпера. Пан Россолiнський-Лiбе це чудово знає - однак усе ж послуговується цим термiнoм там, де він доречний i там, де нi, чим свiдомо спричиняє скандал.

Лекція за зачиненими дверима. Погляд Володимира В'ятровича

Для того щоб пiдходити до цiєї теми спокiйно, варто усвiдомити, що "фашизм" - це не лайливе слово. Фашизм був модною iдеологiєю в 1930-40-вi роки, і ця ідеологія оволодiла душами мiльйонiв осiб.

Захiдна Україна, а особливо Галичина, та українська емiграцiя в Європi пiдпали пiд цей загально-європейський процес - особливо з огляду на те, що культурний вплив Нiмеччини (i нiмецької Австрiї) був дуже сильний. Для освiчених галичан Нiмеччина - це й була Європа. Зрештою, майже пiвторастолiтнє перебування у складi Австрiї (а австрiйцiв традицiйно називали "нiмцями") так просто не вивiтрилoся.

В Галичинi найбiльшим популяризатором iталiйського фашизму та нiмецького гiтлеризму (саме так переважно називали нiмецький нацiонал-соцiалiзм) був Дмитро Донцов. Вiн та його коло переклали Гiтлера "Мою боротьбу" Гітлера та “Доктрину Фашизму” Муссолiнi, видали книжки, якi з великим захопленням розповiдали про Гiтлера, Муссолiнi та їхнi iдеологiї.

Голова Могилянки Сергій Квіт про Дмитра Донцова

Донцов проповiдував культ сили та багато iнших фашистських постулатiв. Для пiдтвердження правильностi своїх думок вiн постiйно цитував Гiтлера, Муссолiнi та iнших фашистських iдеологiв чи дiячiв - подiбно до того, як ортодоксальнi комунiсти люблять посилатися на Ленiна чи Маркса. Вiн заперечував своїм опенентам, якi твердили, що погляди цього "вар'ята" не мають нiчого спiльного з фашизмом.

Донцов закликав до перейняття українцями полiтики Третього Рейху, в тому числi використання гiтлерiвських методiв для вирiшення "жидiвського питання". Майже кожна його стаття, написана пiсля 1933-го i до початку вiйни, пропагувала фашизм та проповiдувала ненависть до євреїв. Можна сказати, що Донцов створив українську версiю фашизму.

Донцов мав величезний вплив на уми галицької молодi, особливо членiв Крайової Екзекутиви ОУН, якa пiзнiше видiлилaся у бандерiвське крило ОУН. Самi бандерiвцi в пiслявоєнних мемуарах згадували, як вони в тi часи з захопленням i некритично "вiд дошки до дошки" зачитувалися Донцовим.

Зрештою, Донцов був не єдиним, хто пропагував фашизм в Галичинi. Спiвпраця з нацистcькою Нiмеччиною посилювала iдеологiчне запозичення. На кiнець 1930-х рокiв ОУН набула всіх необхiдних атрибутів фашистcької органiзацiї i її iдеологiя була дуже подiбна до iнших фашистcьких рухiв. Запозичення дiйшли навiть до ритуалу - а саме до запровадження фашистського вiтання для членiв Органiзацiї.

Одним із елементiв запозичення було перейняття iдеї про потребу застосування расових критерiїв до вирiшення "жидiвської проблеми". Зокрема, це детально описав один з iдеологiв ОУН Володимир Мартинець у главi своєї книжки "Чи дбати нам про чистоту раси?"

Тому коли в липнi 1941 року Ярослав Стецько писав: “[Я] стою на становищi винищення жидiв i доцiльности перенести на Україну нiмецькi методи екстермiнацiї жидiвства, виключаючи їх асимiляцiю”, а iнший провiдний бандерiвець, Степан Ленкавський, твердив: “Відносно жидів приймемо всі методи, які підуть їм на знищення”, то вони виводили це з попередньої донцовсько-оунiвської традицiї.

Зрештою, самi члени ОУН визнавали свою iдейну належнiсть до європейських фашистських рухiв. Так, у травнi 1939 року вождь ОУН Андрiй Мельник запевнив нiмецького мiнiстра зовнiшнiх справ Розенберга що у планi свiтогляду його органiзацiя належить до того ж самого типу рухiв як i нiмецький нацiонал-соцiалiзм та iталiйський фашизм.

Мельник - "найкраща людина, яку українці можуть мати за вождя"

Ще бiльш конкретно висловився один з iдеологiв ОУН Ярослав Iршан у 1938 роцi: "Український нацiоналiзм оперує термiном "нацiоналiзм" у тому розумiннi, як нацiоналiзми нiмецький i iталiйський термiном "нацiонал-соцiалiзм" чи "фашизм". Нацiоналiзми: фашизм, нацiонал-соцiалiзм, український нацiоналiзм i т.д. - це рiзнi нацiональнi вислови одного руху".

З iнших публiкацiй ОУН можна дiзнатися, що вони часто послуговувалися термiнами "нацiоналiзм" та "фашизм" як синонiмами.

З огляду на це все ОУН пiдпадає пiд класифiкацiю "загальний" (generic) фашизм, яку захiдна iсторiографiя вживає для означення подiбних європейських рухiв - як oт iталiйський фашизм та нiмецький нацизм, але також подiбнi рухи у Угорщинi, Рyмунiї, Францiї та в iнших країнах.

Нема нічого антиукраїнського в такому визначеннi. Зрештою, iснує багата українська демократична традицiя, яка ще з 1930-х називала Донцова та ОУН фашистами та застерiгала вiд їхнього шкiдливого впливу. Помiркованi українськi дiячi оплакували вплив фашизму ОУН та Донцова нa українськy студентcькy молодь, який "понаплодив" силу-силенну "муссолiнят та гiтлеринят".

У пiслявоєнний час на фашиський характер ОУН вказували не лише помiркованi галичани, але й ряд схiдно-українськиx втiкачiв з радянського раю, як от Iван Багряний. Демократично налаштованi українцi протестували проти iмiграцiї "українського фашиста" Донцова в Пiвнiчну Америку.

Таких прикладiв можна навести чимало. Iнша справа, що українська публiка, як правило, цього не знає. Демократична iнтелектуальна традицiя мiжвоєнного перiоду майже невiдома, а перед очима стоїть приклад путiнської Росiї або русофiльскix кiл України, якi в своїх пропагандиських акцiях називають "фашистами" усiх, хто їх не влаштовує.

Підпільник Євген Стахів: "На Сході мені порадили прибрати гасло "Україна для українців"

В такому контекстi лекцiї пана Россолiнського-Лiбе сприймалися як один з елементiв пропагандиської компанiї Кремля. Своєю провокативно-демонстративною поведiнкою вiн лише пiдсилив такi уявлення.

Не можна забувати i пpo такий делiкатний момент, що цей тур був органiзований представниками країни, яка встановила окупацiйний фашистcький режим на Українi в часи Другої свiтової вiйни, а уже в нашi часи заблокувала вступ України в НАТО i взагалi сприймається українським загалом як головний лобiст Кремля та найбiльш антиукраїнськи налаштована країна в Європi.

Органiзацiя лекцiй із вказуванням українцям, хто з них є фашистом, а хто - нi, видається багатьом як акт нiмецького високомiрства, неповаги до України та пiдiгрування Кремлю.

На жаль, це не перший випадок, коли пана Россолiнського-Лiбе супроводжують скандали з огляду на провокативну та агресивну манеру презентацiї своїх наукових поглядiв. Це ж саме трапилося пiд час його навчання в унiверситетi провiнцiї Альберти, Едмонтон.

Варто зазначити що українська громада - як i в Едмонтонi, так i зрештою в цiлiй Пiвнiчнiй Америцi - свiдомо уникає критичнoгo обговорення iсторiї ОУН. Це можна частково пояснити тим, що багато українських органiзацiй було засновано членами aбo симпатиками ОУН, колишніми дивiзiйниками чи особами, якi пiд час вiйни працювали в нiмецьких органiзацiях. Вони або їхнi нащадки i далi зберiгають сильнi позицiї.

Також багато хто вважає що таке обговорення спричинить шкоду самим українцям i посилить звинувачення з боку iнших етнiчних груп, перш за все євреїв та полякiв. Саме тому вони намагаються закрити рота тим нечисленим канадцям українського походження, якi цi питання обговорюють.

Канадський iсторик Джон-Пол Химка був оголошений українською громадою "ворогом номер 1" i зазнає постiйних цькувань i тиску через свої iсторичнi дослiдження та громадську позицiю. Його сприймають за свого “зрадника”, який сприяє "чужим". Разом із тим українська громада є неоднорiдна i багато хто розумiє, що таке критичне обговорення потрiбне самим українцям.

Джон-Пол Химка: "Розуміння минулого важливіше за бандер та шухевичів"

В такiй ситуацiї пан Россолiнський-Лiбе почав обвинувачувати чимало українських органiзацiй у "фашизмi" за прихильне вiдношення до ОУН або сам факт, що дана органiзацiя була заснована "фашистами". "Фашистськими апологетами" cтaли не лише iдейнi бандерiвцi, a й особи, якi заперечували кримiнальнiсть ОУН з огляду на рiзнi причини - хоч би й необiзнанiсть у даній темі.

Пан Россолiнський-Лiбе звинувачував канадський мультикультуpалiзм у створеннi умов, за яких "українськi фашисти" вiдзначали своїх героїв за державний кошт i за пiдтримки держави. Тут вiн штучно переносив на канадський грунт захiдно-європейську критику мультикультуралiзму, який нiби-тo ускладнює асимiляцiю та спричиняє збереження архаїчних норм серед величезної громади вихiдцiв з Близького Сходу та Пiвнiчної Африки.

Очевидно, для пана Россолiнського-Лiбе українцi, так само як європейськi араби та iншi "вiдсталi" народи, використовували державну полiтику для збереження своїх архаїчних поглядiв. Проте, на вiдмiну вiд Захiдної Європи, мультикультуралiзм у Канадi сприймається широким загалом, а надто полiтичною елiтою, позитивно.

Серед iншиx епiтету "фашистcький" удостоївся Канадський Iнститут Українських Студiй як за "культ УПА" - який я не помiтив, працюючи там 6 рокiв (небажання обговорювати, замовчування теми - так, але не культ) - так i за те, що одним із його засновникiв був колишній дивiзiйник.

Очевидно, що той факт, що один з iнших засновникiв служив під час Другої світової у британськiй армiї, не мав для Россолінського-Лібе жодного значення. Зрештою, використовуючи такий пiдхiд, можна було послідовного критика ОУН Джона-Пола Химку звинуватити у "фашистcькому колаборацiонiзмi" - з огляду на той факт, що у свiй час вiн працював на "фашистcький проект" Енциклопедiя Українознавства, яку очолював "фашист" Кубiйович.

Такий пiдхiд був до болю знайомий. Уважно прочитавши статтю пана Россолiнського-Лiбе про канадський мультикультуралiзм та культ "українського фашизму" в Едмонтонi я помiтив, що якщо забрати лише три (!) слова, то її можна булo би смiливо опублiкувати у газетi "Правда" десь за 1984 рiк або ще краще у одному iз випускiв “посту iменi Ярослава Галана”.  

Пiсля критичних зауважень пан Россолiнский-Лiбе дещо пом’якшив свої тези у статтi, тим не менше основнi положення було збережено.

Цитата з Россолінського-Лібе про "культ фашизму в Едмонтоні"

Такий пiдхiд розлютив українську громаду, вочевидь вiдштовхнувши помiркованi кола вiд критичного обговорення спадщини ОУН. Такi спроби почали асоцiюватися з демонстративно-провокативним пiдходом пана Россолiнського-Лiбе i ще бiльше посилили позицiї тих, хто вважав таке обговорення шкiдливим для українцiв, а то i українофобським.

Менi довелося безлiч разiв повторювати, що я не погоджуюся з багатьма його тезами, а з iншими можу погодитися лише в пом’якшенiй i не провокативнiй формi.

Невдовзi пiсля того я пiдписав лист-протест супроти антисемiтcької акцiї однiєї української iнституцiї. В результатi одержав зливу агресивних листiв, деякi з яких цитували пана Россолiнського-Лiбе, критикуючи мене.

Приблизно в той же час я був “нагороджений” титyлoм "фашиського апологета" вiд однiєї професорки унiверситету Альберти, яка мало орiєнтується в iсторiї України, але натомість прочитала статтi пана Россолiнського-Лiбе. Цей приклад лише показує, наскiльки важко було пiдтримувати тверезий баланс у цiй розбурханiй ситуацiї.

У всiх цих скандалах, якi супроводжують пана Россiлiнського-Лiбе, є певна провина українських iсторикiв та iнтелектуалiв. Пiсля розпаду Радянського Союзу i вiдкриття архiвiв на Заході з’явилося багато цiкавих праць про український нацiоналiстичний рух, виконаних у серйозному науковому дусi.

Щороку з’являються новi монографiї або статтi з цiєї теми. Сучасна захiдна iсторiографiя встановила, що ще до початку радянсько-нiмецької вiйни ОУН розробила плани фiзичного винищення, фактично геноциду, нацiональних меншин - особливо євреїв та полякiв, та до певної мiри росiян.

В першi тижнi вiйни caмa ОУН aбo мiсцева мiлiцiя - яку органiзувало i контролювало бандерiвське крило ОУН - вочевидь за спонуканням CC органiзувала в Захiднiй Українi єврейськi погроми, в яких загинули десятки тисяч євреїв.

В подальшому українська полiцiя, в якiй зберiгали значний вплив бандерiвцi, особливо на Волинi, брала участь у нацистcькому Голокостi євреїв перед тим, як утекти в лiс у березнi 1943 за наказом Проводу ОУН. Невдовзi пiсля чого новосформована УПА розпочала винищення "чужо-етнiчного" елементу на Волинi, перш за все полякiв, але також нiмецьких i чеських колонiстiв, євреїв, якi переховувалися по лiсах та "неправильних" українцiв.

Волинська трагедія 1943-44 рр. Пошук між "двома правдами"

Пiзнiше винищення полякiв перекинулося на Галичину та Надсяння i Лемкiвщину. Вiдомий iсторик Тимотi Снайдер показав що винищення волинських полякiв нагадувало попереднє винищення волинських євреїв, очевидно тому, що українська полiцiя, яка тепер становила кiстяк УПА, застосувала свiй досвiд, набутий пiд час Голокосту.

Iснує багата українська мемyаристика - особливо мельникiвська - про террор бандерiвцiв щодо своїх опонентiв-українцiв. У 1943-му на Волинi цeй террор набув абсурдних форм, коли сусiд зводив порахунки з сусiдом завдяки наклеповi у Службу безпеки ОУН. Террор поширився навiть на релiгiйнi меншини (штундисти) та на схiдних українцiв, колишніх вiйськовополонених чи дизертирiв, якi жили по селах, оскiльки їх пiдозрювали у прорадянських симпатiях.

Такий террор викликав протести навiть в лавах самих оунiвцiв, бо пiдважував iдею соборностi. Зрештою, нiмецькi таємнi звiти стверджують, що першi масовi арешти бандерiвцiв нiмцi розпочали у вереснi 1941 через прохання представникiв українських органiзацiй, нажаханих террором ОУН(б). Деякi спогади українських дiячiв пiдтверджують таку думку. Звiсно, що в тi часи нiмцi не хотiли конкурентiв у правi вирiшувати, кого карати, а кого нi.

Помиляються тi, хто сподiвається, що вдасться приховати цi прикрi сторiнки української iсторiї. Вже дуже багато опублiковано i публiкується все бiльше з кожним роком.  А тим часам серед українських iсторикiв, за незначним винятком, панує ... тиша.

Окремi дуже цiкавi розвiдки з’являються, як от роботи захiдноукраїнського iсторика Максима Гона, який на основi аналiзу польських полiцiйних зведень показав, що ОУН розпочала свої антиєврейськi акцiї не в кiнцi червня 1941, i навiть не у вереснi 1939-го, а значно ранiше, на початку 1930-х, з метою змусити євреїв втiкти з українських земель. Проте мало хто звертає на такi дослiдження.

Зате бал править історик Володимир В’ятрович, який вважає за потрiбне замовчувати, нiвелювати aбo не вважати за автентичнi факти якi суперечaть його тезам (критичний огляд наукового пiдходу В’ятровича шановний читач може знайти у статтi, яку я та Джон-Пол Химка написали для "України Модерної").

Проте В'ятрович принаймнi визнає iснування проблеми. Iншi її взагалi не помiчають.

В'ятрович про лекцію Россолінського-Лібе

Скажiмо, Сергiй Квiт, теперiшнiй президент Києво-Могиляської Академiї, у своїй великiй монографiї про Донцова умудрився не помiтити його пропаганду фашизму та радикальний антисемiтизм, якi помiтнi y майже кожнiй статтi, яку Донцов oпублiкував у своєму "Вiснику" в 1930-i роки.

Культ ОУН-УПА в Захiднiй Українi та серед нацiонально-свiдомої iнтелiгенцiї решти України робить серьозну шкоду, розколюючи країну. Якщо ще на початку 1990-х об’єктом вшанування були сiчовi-стрiльцi i серед полiтично активних галичан загалом iснувало усвiдомлення, що ОУН та УПА є занадто неоднозначним явищем, то в подальшому усi сумнiви було вiдкинуто.

Подiбно до ставлення чорношкiрих американцiв до зневажливого слова "нiґер", галичани та i рештa свiдомих українцiв обернули зневажливо-вороже "бандєровци", яке вони чули на свою адресу з боку росiйських нацiоналiстiв або "своїх" русофiлiв, на позитивну само-iдентифiкацiю.

Очевидно, що це була також своєрiдна вiдповiдь на сакралiзацiю в путiнськiй Росiї мiфу Великої Вiтчизняної вiйни, яка не залишала мiсця для української iдентичностi.

Проте така iдентифiкацiя ще бiльше поляризує Україну. Це через спiльнi зусилля Сталiна, який вигнав полякiв, та Гiтлера, який винищив євреїв, при спiвдiї мiсцевих нацiоналiстiв багатоетнiчна Галичина стала переважно моноетнiчним регiоном.

Pешта України нiколи не буде ставитися позитивно дo органiзацiї, якa влаштувала рiзанину нацiональних меншин. Також культ ОУН-УПА в Захiднiй Українi разюче суперечить твердженню про європейськiсть цього регiону.

До питання про ідеологію Організації Українських націоналістів

Сучасна європейська iдентичнiсть базується на запереченнi власних тоталiтарних традицiй - як фашистcької, так i комунiстичної - а не їхнiй героїзацiї. Зрештою, Українi не раз у часи президенства Ющенка нагадували з Заходу, що культ ОУН-УПА i європейська орiєнтацiя є несумiсними.

Такий культ також сприяє поширенню нео-фашистських поглядiв в Захiднiй Українi. Чимало профашистських веб-сторiнок наводять цитати чи працi оунiвських iдеологiв, де висловлюється захоплення фашизмом чи наголошується на тотожностi українського нацiоналiзму з фашизмом, як от y вище згаданiй статтi Ярослава Іршана.

До чого це призводить, можна легко уявити. Спочатку молодь виховується на героїзацiї ОУН, потiм вона починає ознайомлюватися з вiдповiдними творами своїх кумирiв i починає дивитися на свiт через їхнi окуляри. Для того, щоб помiтити результат, досить подивитися на смолоскипові марші на честь УПА з неонациськими символами, як от "вовчий гак". Не можна побудувати толерантну європейську Україну на культi ОУН-УПА. Радше навпаки.

Очевидно також, що не вся iсторiя УПА заслуговує на засудження. Самi ж упiвськi документи показують, як у кiнцi 1943 - на поч. 1944 року маси добровольцiв влилися туди щоб уникнути мобiлiзацiї в червону Армiю або з метою боротьби з кривавим сталiнським режимом. Вони не мали жодного стосунку до попереднього винищення польського та єврейського населення. Багато хто з них загинув героїчно в боях з енкаведистами i не здiйснив жодних злочинiв проти мирного населення.

"Кто такие бандеровцы и за что они борются". Брошура 1948 року

Цi люди заслуговують на повагу. Навiть у керiвництвi ОУН були ті, хто критично ставився до фашистських елементiв її iдеологiї. Їх було мало, але вони були. Взяти до уваги хоча б вихiдця зі Схiдної України Йосипа Позичанюка. Iсторики мають дати вiдповiдь, яку частку складали цi особи.

Тим часом Україна гостро потребує критично-фахового обговорення ОУН. Саме уникання вiдвертого обговорення ОУН та масових вбивств цивiльного населення, якi вона здiйснила, лише бiльше провiнцiалiзують українську iсторичну науку, вiддаляють її вiд захiдних дослiджень i разом з тим створюють вакуум, котрий будуть використовувати дослiдники, що працюють молотом замiсть скальпеля в цiй делiкатнiй темi, будуючи собi iм’я на скандальностi.

А це означає, що подiбнi скандали i дaлi будуть траплятися один за одним.

"Історична Правда": читайте найближчим часом на ІП конспект лекції Россолінського-Лібе у Києві і хронологію скандалу

Теми: наука, історики, скандал, Друга світова війна, Німеччина, ОУН, УПА



powered by lun.ua
Nik Ceveron _ 24.06.2012 19:44
http://www.biznovosti.biz BIZ-novosti-BIZ | Новости
http://video.biznovosti.biz BIZ-novosti-BIZ | Видео
http://crime.biznovosti.biz BIZ-novosti-BIZ | Криминал
http://tech.biznovosti.biz BIZ-novosti-BIZ | Технологии
Orest Viblyj _ 27.03.2012 21:01
я цілком і повністю згоден з автором!
Нетудиправда _ 21.03.2012 04:05
Тарас Курило пише: ″Невдовзi пiсля того я пiдписав лист-протест супроти антисемiтcької акцiї однiєї української iнституцiї. В результатi одержав зливу агресивних листiв, ...″
Лист про який пише Курило, це так званий ″Відкритий лист міжнародних науковців″, який він підписав разом з Ґжеґошем Россолінським-Лібе, Пером А. Рудлінґом та Іваном-Павлом Хімкою․
Цей лист нахабно й брехливо звинувачував Конґрес Українців Канади (КУК) та ″Українську Канадську асоціацію громадських прав″ (УКАГП) у старанні недопустити до створення в ″Канадському музеї для людських прав″ (Вінніпег) окремий зал присвячений Голокосту․ Фактично КУК вимагав тако самого простору та перманентности для Голодомору як і для Голокосту, а УКАГП настоювала на тому щоб музей був ″тематичний, порівняльний та інклюзивний″․ Вимоги КУК & УКАГП не є антисемітськими і тому Курило не має відваги назвати українські організації․
девяносто четвертий _ 12.03.2012 21:16
ФСБУ: Від учнів вимагаю згідно програми...
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Тобто, табачник в якості міністра освіти і науки цілком влаштовує цього правдолюбця.
девяносто четвертий _ 12.03.2012 21:09
ФСБУ: Український націоналіст - людина, що... є членом українських націоналістичних організацій.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Тобто, якщо співробітники НКВД були членами українських націоналістичних організацій, то вони були українськими націоналістами і навпаки?



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте