Українська правда
Історична правда

Про мого прадіда - бунчужного армії УНР

Максим Плешко _ Понеділок, 2 квітня 2012, 14:32
Версія для друку
Максим Плешко
Кандидат філософських наук (Київ)

У нашій родині був “ворог народу” – дід Ливон. Старші пояснювали причину трагедії: “Дід був великим хазяїном, мав гарну сім’ю, був грамотним, от завидники і написали на нього бамагу в район”. Словом, розстріляли нізащо.

З цього і склалося у мене враження, що більшовики стріляли без розбору всіх хазяйновитих і грамотних українців.

Зацікавившись визвольною боротьбою та історією родини, зрозумів: більшовики репресії проводили на державному рівні – системно, чітко і скрупульозно.

З архівної справи на мого прадіда довідався, що він народився 18 червня 1899 р. в с. Іллівка, тепер Крижопільського району Вінницької області. В 1919 р. був бунчужним Запорозької Січі отамана Юхима Божка.

Як отаман Божко боровся з козацькою звичкою грати в карти

Бунчужний – один з найвищих військових чинів, охоронник (також носій) бунчука і командир частини козацького війська; помічник отамана у військових справах. Це виборна посада, тобто бунчужним могла стати лише загально шанована людина.

ВІВСЯНИЙ Леонтій Михайлович (18.06.1899, с. Іллівка Піщанської вол. Ольгопільського пов., тепер Крижопільського р-ну Вінницької обл. – 4.04.1938, м. Вінниця). Фото надане Максимом Плешком. Публікується вперше

“Кошовий отаман ішов повагом, виставляючи наперед високу палицю, як пастирський посох, – писав Петро Панч, – попереду бунчужний ніс бунчук, а слідом з шапками під пахвою йшли полковники, курінні отамани й сотенні”.

Так було і “на Запорожжі” отамана Божка, який прагнув відновити в Україні старожитну Запорозьку Січ з її давніми звичаями, традиціями й зовнішнім виглядом.

Навесні 1919 року запорожці через Румунію переїхали у Галичину, в Заліщики. Був серед них і мій прадід. У травні Запорозька Січ із Заліщиків бравурно пішла в наступ на більшовиків.

Знайти хорунжого. Як ми відшували невідомого героя Армії УНР

При форсуванні річки Збруч отаман Божко, зазначав Микола Капустянський, “виявив мужність, підбадьорюючи власним прикладом козаків, що працювали під сильним гарматним і скорострільним обстрілом, улаштовуючи переправу”. Напевно, в тому бою брав участь і бунчужний Вівсяний…

Після відступу Армії УНР у листопаді 1920 р. за Збруч він повернувся додому.

Окупанти не забули, що Леонтій Вівсяний “во время гражданской войны служил добровольно в армии Петлюры”.

В обвинувальному висновку сказано, що “Овсянный” (так чекісти спотворили прізвище мого прадіда), “будучи недоволен существующим строем, агитировал колхозников против коллективизации, доказывая им, что колхозы – это панщина, и что такого рабского труда нигде нет в свете. Сов. власть надела ярмо и тянет, как тянули наши деды сто лет назад”.

 Обвинувачувальний висновок проти мого прадіда. Сторінка 1

У висновку також зазначено, що Вівсяний підтримував тісний зв’язок з “контр-революционным элементом, кулаками и петлюровцами”.

Інкримінували йому й активну участь “в мартовской кулацкой волинке” (селянське повстання на Вінниччині 1930 року), систематичну антисоветську агітацію та переховування учасників повстання.

У 1930-му про радянської влади повстав мільйон українців

Непокоїло катів і те, що Леонтій Вівсяний “высказывал по отношению коммунистов террористические тенденции” (виписка з протоколу №47 “трійки” Управління НКВС у Вінницькій області від 26 березня 1938 р., підписане секретарем “трійки” Гольдштейном).

Промовистими було й передбачення Леонтієм Вівсяним війни та його плани на той час. “Скоро будет война и он первым пойдет рубить комунистов”, – переказували сексоти його слова.

Обвинувачувальний висновок проти мого прадіда. Сторінка 2

Леонтія Михайловича Вівсяного арештували в лютому 1938 року. Коли прощався з дружиною, наостанок сказав: “Югеню, xліба не доїж, а дітей вивчи”.

Судили мого прадіда за статтею 54-10 КК УРСР – “антирадянська пропаганда та агітація”. Розстріляли у вінницькій тюрмі 4 квітня 1938 року.

Збереглася старовинна світлина весни 1919 року: в Заліщиках, на ґанку панського палацу, штаб Запорозької Січі сфотографувався з письменником Осипом Маковеєм, директором місцевої гімназії.

Заліщики. 1919 рік

Я пильно вдивляюсь в обличчя козаків і старшин – хто ж з них мій прадід?! Хлопець з оселедцем, що стоїть за плечем отамана Божка? Чи юнак за спиною Маковея? Як хочеться не помилитися!

Осип Маковей писав:

Хай усім нам лягти,

Не дійти до мети,

Та про нас говоритимуть внуки...

Так і сталося. Я пишаюсь своїм прадідом!

Незборима нація



Теми: Українська Революція, УНР, XX сторіччя, повстанці, армія, репресії, сталінізм, УРСР, історія України, історична пам'ять, документи, фото