Українська правда
Історична правда

Історична дискусія у ЗМІ: будувати ідентичність чи просто писати правду?

Надія Калачова _ Понеділок, 3 червня 2013, 15:02
Версія для друку
Надія Калачова
Бакалавр за спеціальністю "Фінанси і кредит", студентка Магістерської програми з журналістики УКУ

Конфлікти минулого досі завдають болю українському суспільству. Історик Ярослав Грицак уважає, що найкращим виходом із ситуації розколу суспільства, спричиненого різною пам’яттю, була б історична амнезія. Однак медіа не можуть опиратись спокусі потенційної рейтинговості дискусій, а часом і полеміки на історичні теми.

Про те, якою має бути історична дискусія в медіапросторі, під час Львівського медіафоруму дискутували головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані, історик і редактор публіцистичного блоку Zaxid.net Василь Расевич, репортер польського видання "Tygodnik Powszechny" Павел Решка та редактор англомовного щоквартальника "New Eastern Europe", що виходить у Польщі, Адам Рейгардт.

В умовах, коли інтерпретація визначних подій та персоналій української історії змінюється за указом президента, або міністра освіти, медіа, на думку Вахтанга Кіпіані, повинні виконувати просвітницьку функцію. Першим важливим етапом уцьому процесі є написання так званої побутової історії, історії конкретних родин.

На сайті "Історична правда" є розділ, присвяченій цій темі.

"Неписана історія": розкажіть про свою родину у війні, збережіть пам'ять

Журналіст пригадує публікацію, яка викликала чималий резонанс серед читачів: "Одна жінка розповідала про те, що її бабуся під час німецької окупації почувалася щасливою. Адже після голоду 30-х років вона вперше почала наїдатися".

Коментарі, які викликала ця публікація, вважає журналіст, засвідчили неготовність  українців сприйняти відмінність родинної пам’яті інших людей від їхньої власної. Але, попри стан суспільства, в якому ми живемо, теперішньому поколінню потрібно вчитися домовлятися, тому історичні дискусії у ЗМІ, на думку Вахтанґа Кіпіані, слід вести й надалі.

"Історична" панель медіафоруму. Модератор Андрій Куликов, Вахтанґ Кіпіані, Павел Решка, Василь Расевич

"Симбіоз медіа та історії є шкідливим, -  заперечує тезу колеги Василь Расевич. – Адже в українських ток-шоу на історичні теми дискутують політики або академічні історики з конкретними політичними позиціями".

Для перших "гордість за героїв минулого" –  найпростіший спосіб мобілізації електорату, щоб змінити акценти з важливих соціальних проблем до питань історичної пам’яті.

Вахтанг Кіпаіні пригадує неправдиві статті та демотиватори, які блукають українським інтернетом уже не один рік: "у 1931 році населення України становило 81 мільйон, саме тому радянська влада влаштувала Голодомор"; "за наказом Сталіна в 1949 році знищили два з половиною мільйони інвалідів"; "сотні харківських студентів були розстріляні 1951 року за вимогу викладати українською мовою"; "Василя Стуса було вбито, щоб він не отримав Нобелівську премію, бо її вручають тільки живим".

Стус і Нобель. Демістифікація міфу

"На кожну з цих тем написані статті з достовірними фактами і цифрами, але читачів не влаштовує правда, їм хочеться бути жертвами, хоча історія країни у ХХ столітті є настільки трагічною, що не варто й вигадувати", - розповідає редактор "Історичної правди".

Популярна в українському інтернеті картинка. Друкарська помилка перетворила 31 млн. українців у СРСР на... 81 млн. З цього робляться антиісторичні висновки, причому голос істориків чути не хочуть.

Ця тенденція існує не тільки в Україні, а й у всій Центрально-Східній Європі. Польський репортер Павел Решка вважає публікації на історичну тематику засобом позбавити націю ілюзії власної незаперечної доброти.  "Коли ти пишеш про історію, - радить він, - потрібно дивитися на неї крізь окуляри інших людей. Нам, полякам, наприклад, крізь українські окуляри, а вам – крізь польські".

При цьому журналіст зізнається, лише цього року, під час інтерв’ю з депутатом польського сейму Мироном Сичем, українцем за походженням і сином вояка УПА, він уперше поглянув на українсько-польські відносини з протилежного боку.

Його візаві Мирон Сич до семи років не говорив польською мовою, був вихований у ненависті до поляків, його мама вперше сказала щось добре про Польщу лише під час Помаранчевої революції, коли побачила на Майдані незалежності біло-червоні прапори. "Завдяки інтерв’ю з Сичем я нарешті побачив ті села в Польщі, де українці нас ненавиділи. І я зрозумів, чому так сталося".

Нацисти прилетіли з Марсу, а німці - з Венери. Ревізія історії

У Польщі історична тематика є популярною, багато щотижневиків випускають спеціальні додатки, які продаються великими тиражами. Проте з переходом в онлайн, констатує Адам Рейгардт, читачів стає дедалі важче зацікавити історичними матеріалами.

"Нелегко говорити про серйозні речі людям, які найправдивішим джерелом інформації вважають вкіпедію та ґуґл. Теперішнє суспільство цікавить кількість постів, лайків та коментарів, а не глибинна історія", - каже редактор. Вихід із цієї ситуації працівники журналу бачать в "олюдненні" історичних подій, коли замість сухих фактів читачам пропонують  історії з життя.

"Не потрібно героїзувати воєнну історію", - закликає Василь Расевич. Поваги, на його думку, заслуговують не ті люди, які вбивали заради власного виживання чи з ідеологічних міркувань, а ті, що, ризикуючи своїм життям, рятували інших. Такі моменти є дидактичними в історії, вважає журналіст, і вони мають транслюватися у ЗМІ.

"Ми хочемо будувати ідентичність народу, або просто хочемо писати правду?", - запитує Павел Решка про мотиви журналістів, які беруться за історичні теми. Це питання повертає нас до фундаментальних принципів професії. Якщо журналіст обирає останній варіант, тоді запитання щодо користі дискусій  про історію у ЗМІ не є актуальним.



Теми: історична пам'ять, медіа, ЗМІ, історія України, освіта, наука



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter