Людина і нація: Іван Горбачевський та інші

Нам не завжди осягнути їхню жертовність в ім’я Вітчизни. Бо ми не прагнемо знати про них, відчувати їх, звітувати перед ними. Наші ЗМІ про таких не віщають, кіно і "тєлєк" показують бандитів, люмпен-політиканів, жлоботусовщиків та інший непотріб.

Похвально, що так багато українських політиків, особливо регіоналів, захопилися щодоєвропейськими "прєніями і мнєніями", доказами, заклинаннями і залицяннями.

Але, на жаль, багатьом із них бракує освіченості усвідомлювати: ми для Європи – не новаки-дебютанти.

І в ХІ-му, і в ХV-му, і в ХІХ-му, і у ХХ-му сторіччях українці творили Європу разом з іншими націями, в деяких сферах випереджаючи її. І час!

Хочу представити вам, друже читачу, ще одне українське ім’я всеєвропейського масштабу. Нехай і воно нуртує наш дух, зобов’язує честь, застерігає совість.

Обов’язок, потреба, місія пам’ятати про Героїв і продовжувати їхню звитягу гартує пам’ять людини, наповнюючи її енергією творення, добрими якостями і рисами. Це робить і людину, і націю сильнішою, успішнішою!

У нас так багато невдач, безладу, безвідповідальності, примітивізму, корупції, п’янства і т. д. ще й тому, що надто багато з нас втратили родовий зв’язок з предками: нас не стимулює до добра їхній клич, нас не застерігає перед злом відповідальність, сором перед ними. 

Всі окупанти і "визволителі" не даремно винищували – морально і фізично – тисячі найкращих українських аристократичних елітних родин: позбавленими родинної (а відтак, і національної, а отже, і особистої) честі людьми так просто маніпулювати…

Я зовсім не планував писати про нього. Хоч пам’ятаю те захоплення, яке почерпнув колись із розповіді професора, академіка УАН Ярослава Гонського, мого дядька, а згодом і двох написаних ним книг.

Згодом, у 1992-му, вельми поважний тернопільський вуз отримав честь носити ім'я цієї людини.

2004 рік ЮНЕСКО оголошує його роком, Австрія, Чехія, Польща, Німеччина, Франція, вся Європа і навіть трохи Україна вшановують його подвиг. Йому споруджують пам’ятники, меморіальні дошки…

Коли у 2007 під час візиту в Україну 94-річний голова дому Габсбургів, старший син останнього імператора Карла I, член Європарламенту (1979-1999), голова Міжнародного панєвропейського союзу (1973-2004) Отто фон Габсбург заявив, що в Австро-Угорщині українці мали значний вплив, зокрема, керували медициною – мало хто зрозумів, що і кого він має на увазі.

Українці, які створили імерію. Трилогія

Бо й досі надто мало в Україні, навіть і з "вузького прошарку інтелігенції" знають про нього.

Отже – засновник і перший Міністр охорони здоров’я Австро-Угорщини (і Європи!), доктор медицини, професор, президент Санітарної ради Австро-Угорської імперії, ректор Карлового університету у Празі, член Санітарної ради Чеського королівства...

Отже – член Найвищої ради здоров’я Австро-Угорщини, член Ради з технічних досліджень у Відні, довічний член Палати панів Австрійського парламенту з правом на "ексцеленцію", дійсний таємний радник Цісарського двору, засновник і директор празького Інституту лікарської хімії...

Отже - ректор Українського вільного університету в Празі, професор хімії Подебрадської господарської академії, дійсний і почесний член Наукового товариства ім.Шевченка та багатьох наукових товариств Європи, дійсний член Чехословацької та Всеукраїнської академії наук...

Отже - Іван Якович Горбачевський.

Це людина, яка уособила в собі риси і геніального вченого, і видатного організатора-функціонера, і визначного політика-патріота.

Ще в 1830-х німецькі хіміки Лібіх і Велер писали: "В органічній хімії немає речовини, яка приковувала б увагу більшою мірою, ніж сечова кислота". Дійсно, це одна з ключових речовин людського - і загалом живого - організму. Але синтезувати її ніяк не могли наймаститіші світові вчені - як от Фішер, Траубе, Розен…

Утвердилася думка, що речовини живого організму неможливо синтезувати поза ним.

Аж ось у 1882 році світ облітає сенсація – наукова праця 28-річного випускника й працівника Віденського університету Івана Горбачевського "Синтез сечової кислоти". Він стверджує, що зробив це. Один із перших у світі.

Сторінка з підручника Олексія Чичибабіна "Основні начала органічної хімії (1957). Сам Чичибабін, уродженець Полтавщини, теж був змушений емігрувати з України у 1930-х і помер у Парижі в 1945. Його внучатий племінник Борис Чичибабін - відомий український російськомовний поет, автор чудового вірша "Ночью черниговской с гор араратских..."

У тому ж році Горбачевський досліджує травлення еластину [білок міжклітинної речовини, який, зокрема, сприяє загоюванню ран] і в однойменній публікації приходить до висновку, що білки складаються з амінокислот – лиш у 1894 німецький фізіолог Альбрехт Коссель висунув теорію, що амінокислоти є головними структурними елементами білків.

Не перевтомлюючи читача науковими даними, мушу лиш пунктирно означити масштаб Горбачевського-вченого: він також синтезував біологічно важливу речовину креатин, відкрив фермент ксантиноксидазу, методику виділення нуклеїнових кислот із тканин організму, нову методику визначення місткості азоту в сечі та інших речовинах, вперше встановив джерела сечової кислоти в організмі.

Взагалі, висунута ним теорія утворення сечової кислоти в організмі ссавців і людини є неперевершеною і не втратила свого значення і донині.

В 1898 році Горбачевського нагороджують найвищою нагородою Австро-Угорщини – орденом Залізної Корони.

У празькому Карловому університеті, якому він присвятив 37 років свого життя, Горбачевський проводив дослідження з гігієни, загальної хімії, епідеміології, судової медицини, токсикології.

Тут у 1904-08 роках він написав і видав чеською мовою перший університетський підручник з лікарської хімії в 4-х томах – неорганічна, органічна та біологічна хімія.

Іван Горбачевський

Він один із фундаторів української хімічної термінології на народній основі, йдеться про його працю "Увага о термінольоґії хемічній".

Горбачевський підготував два підручники орґанічної та неорґанічної хімії українською мовою. Перший підручник "Орґанічна хімія" виданий 1924 в Празі.

Він написав понад 40 ґрунтовних наукових праць - переважно експериментального характеру - з біологічної хімії.

"Життя, віддане науці"? Так стандартно, здається, можна було б означити шлях цієї видатної людини.

Але ні.

Звитяжне життя Івана Горбачевського особливо корисно проаналізувати б тим, хто ще має ілюзію життя "тільки для науки", або ж "тільки для себе" – без патріотизму, без політики, зрештою, без рідного народу і Батьківщини.

Із 88 років свого життя (1854-1942) Горбачевський прожив за межами України 67. Але він жив Україною і для України!

Всотавши в себе дух свого древнього роду – досліджено 17 поколінь із XIV століття – материнські пісні і виховання батька (греко-католицького священик), ще під час навчання у тернопільській гімназії юний Горбачевський, стає членом таємного гуртка української учнівської молоді "Громада".

Громадівці будили в народі національну свідомість, вивчали й популяризували твори Шевченка, Куліша та інших письменників.

Як "громадівець" Драгоманов їздив у Париж боротися з Емським указом

У Віденському університеті він очолює студентське об’єднанні "Січ" – створюється українська бібліотека, видається "Історія України" Маркевича, книжечки поезій Шевченка. За цю діяльність студент Горбачевський потрапляє під нагляд поліції.

З 1906 року Горбачевський разом з іншими українськими громадськими діячами постійно вимагає від австрійського уряду відкриття у Львові українського університету.

Іван Горбачевський був не просто міністром здоров’я Австро-Угорської імперії, а у складний військовий час, в 1917-му, стає засновником цього нового для Європи міністерства на модерних основах.

Адміністративними засадами цього відомства, розробленими Горбачевським, скористалися згодом інші європейські держави, зокрема і УНР.

Але 31 жовтня 1918 року на засіданні ради міністрів, протестуючи проти схвалення пропозиції поляків захопити етнічні українські землі - йдеться про так звану "лінію Бугу" із Львовом та нафтовими районами Галичини - Горбачевський подає у відставку.

І бере участь у відомій віденській нараді Української парламентської репрезентації, яка ухвалила проголосити Західно-Українську Народну Республіку.

В 1925 році ученого обрано академіком Української академії наук. Радянська влада запрошує його в столицю УСРР Харків - на престижні викладацькі та керівні посади.

Академік Горбачевський відмовляється. Чи передбачав він тоді страшну участь тих своїх колег, хто не відмовився? А то б зараз добкіни з кернесами розбивали його меморіальні дошки.

Викладаючи в 1920-х в Українському високому педагогічному інституті у Празі, вчений-патріот відмовляється від платні на користь українського студентського допомогового фонду.

Могили наших у Празі. Екскурсія Ольшанським кладовищем. ФОТО

Важливою є діяльність Горбачевського як фундатора і керівника "Музею визвольної боротьби України" у 1924-35 роках. Було зібрано кошти для закупівлі будинку під музей для розміщення там понад 700 тисяч зібраних експонатів і документів. Все майно музею у 1945 році було вивезене радянськими спецслужбами. Де ці 700 тисяч експонатів зараз?

В 1939 Іван Горбачевський формує і очолює в Празі Комітет оборони Карпатської України при Центральному союзі українських організацій Чехо-Словацької республіки. Цей комітет зібрав 150 тисяч крон для "Карпатської Січі" - армії молодої української держави.

Пам'ятник Івану Горбачевському в Тернополі. Фото: uk.wikipedia.org

Писати про Горбачевського можна багато - хто захоче, знайде і дізнається більше. Я ж наостанок пунктиром окреслю іще двох видатних науковців.

Антін Горбачевський (1856-1944) – молодший брат Івана. Доктор права, адвокат, видавець газети "Діло", член державного трибуналу Австро-Угорщини, депутат Галицького сейму часів Австро-Угорської імперії, делегат Національної ради ЗУНР, співзасновник Українського національно-демократичного об’єднання, заступник голови дипломатичної місії УНР у Варшаві.

У міжвоєнний час був депутатом Сенату (вищої палати парламенту) Польщі від Тернополя, як найстаріший сенатор вів засідання до обрання керівництва парламенту. Голова Українського парламентського клубу.

Варто згадати i про ще одного українця-медика часів Австро-Угорщини - Ярослава Окуневського (1860-1929).

Окуневський був адміралом головного штабу флоту, керівником Головного медичного управління штабу військово-морських сил Австро-Угорщини, кавалером Рицарського хреста Франца Йосифа, ордена Рицаря іспанської королеви, французького ордена Почесного легіону, китайського імператорського ордена Дракона, найвищого титулу Мандарина та ще багатьох високих нагород багатьох держав.

Ярослав Окуневський

Усі свої чималі статки він віддав ЗУНР та її армії, залишивши сім’ю у Відні, повернувся на Прикарпаття. І помер у злиднях…

Такими вони були. Нам не завжди осягнути їхню жертовність в ім’я Вітчизни. Бо ми не прагнемо знати про них, відчувати їх, звітувати перед ними. Наші ЗМІ про таких не віщають, кіно і "тєлєк" показують бандитів, люмпен-політиканів, жлоботусовщиків та інший непотріб.

У нас так багато невдач, безладу, безвідповідальності, примітивізму, корупції, п’янства тощо ще й тому, що надто багато з нас втратили родовий зв’язок з предками: нас не стимулює до добра їхній клич, нас не застерігає перед злом відповідальність, сором перед ними.

Як це виправити? Є лиш один рецепт: будьмо сильніші! Більше думок і дій – Батьківщині.

Світочі, вкарбовані в нашу пам’ять і дух,  сильніше освітлюватимуть наш шлях. Хай наші амбіції й сенс життя облагороджуються їхнім прикладом.

Пам’ять не оживляє героїв. Вона додає життя нам.

Автор yдячний професору Ярославу Гонському, авторові книг "Іван Горбачевський у спогадах і листуваннях", "Брати Горбачевські" за допомогу і плідну роботу в ім'я України.

Читайте також інші матеріали Володимира Гонського:

Україна є. За неї варто боротися!

Тим, хто вважає, що Голодомор не був геноцидом

Час воїнів. Олександра Соколовська - отаман Маруся

Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.