Лук’янівська, 62: від народного училища до сервісного центру МВС

Київ - це не тільки Хрещатик, Печерськ і Поділ. Це ще й район Лук'янівка, де ще можна знайти старі будівлі, яким пощастило уникнути руйнування. Історія одного будинку, якому пощастило вижити. Свого часу тут працювала школа для дітей незаможної людності, потім міліція, а тепер тут працюють над створенням зручних сервісів для обслуговування громадян.

Цей будинок є цінним зразком навчальної споруди початку XX ст. та включений до Зводу пам’яток історії та культури України.

Свого часу тут працювала школа, а тепер тут працюють поліцейські.

Історія будинку і району навколо варта нашої пам'яті.

Вулиця Лук’янівська, назва якої походить від назви місцевості, сформувалася у ХІХ ст. під час поступової забудови приватними будинками схилу та гребеню літописної гори Щекавиці.

Переважна більшість споруд на цій вулиці (попередня її назва – Лук’янівський провулок) являла собою скромні дерев’яні будинки, що належали не надто заможним домовласникам Лук’янівської поліцейської дільниці міста Києва.

 Будинок міського початкового училища ім. В.А. Жуковського. З "Адресной и справочной книги на 1909 год "Весь Киев в кармане"

Наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст. міська влада вживала заходів до поширення початкової освіти серед найбідніших верств городян. Для цього під егідою Київського навчального округу муніципальним коштом створювалася мережа початкових (так званих народних) училищ. Будівлі подібних училищ поставали, зокрема, на тогочасних околицях міста, де мешкала незаможна людність.

У 1902 р. збігло 50 років по смерті класиків російської літератури – Миколи Гоголя та Василя Жуковського. З цієї нагоди міська дума ухвалила звести нові навчальні корпуси народних училищ, надавши одному з них ім’я Гоголя, а іншому – Жуковського.

Під училище імені Жуковського на прохання обивателів Лук’янівки було виділено муніципальну садибу по вул. Лук’янівській, 62.

Будинок школи № 27 у панорамі місцевості, кінець 1930-х рр. На першому плані – вулиця Нижньоюрківська, вдалині видно Миколаївський собор Покровського монастиря, позбавлений завершень 

Міський архітектор Іполит Ніколаєв (автор проектів Покровської церкви на Солом’янці, декількох корпусів Олександрівської лікарні та інших відомих київських споруд) розробив креслення навчального корпусу і впродовж 1903–1904 рр. керував його спорудженням.

Роботи виконувала будівельна фірма одного з провідних підрядчиків міста – Якова Файбишенка.

За авторським задумом навчальний будинок був триповерховий, оформлений у "цегляному стилі" (опорядження за допомогою фігурної цегляної кладки), з використанням модернізованих форм неоренесансу.

Будинок по вул. Лук’янівській, 62 під час підготовки до ремонту, 1992 р. Загальний вигляд 

Головний фасад отримав чітку вісь симетрії, що її первинно підкреслювали дві цегляні тумби над карнизом (пізніше втрачені). Над спареними центральними вікнами третього поверху досі можна бачити дату закінчення будівництва "1904".

Акт прийому робіт був підписаний міською комісією 27 липня (9 серпня) 1904 р. Київ витратив на новобудову, згідно з кошторисом, близько 60 тис. руб.

За планувальним вирішенням навчальний корпус зробили Н-подібним. У бічних крилах двох верхніх поверхів містилися класні кімнати, в центральній частині влаштували рекреаційні зали. При цьому на другому поверсі було відділення для хлопчиків, на третьому – для дівчаток (спершу передбачалося влаштування у кожному відділенні трьох паралельних класів по 50 учнів; але фактично діяло по чотири таких класи).

У переліку міських початкових навчальних закладів це були "чоловіче імені В. А. Жуковського № 52-й училище" та "жіноче імені В. А. Жуковського № 53-й училище".

За довідковими даними на 1910 р., вони налічували відповідно 193 вихованці та 213 вихованок. Окрім загального освітнього курсу, хлопці навчалися малюванню та кресленню, дівчата – рукоділлю.

Перший поверх будівлі попередньо призначався під бібліотеку, проте з 1905 року тут діяв дитячий садок на 100 місць.

До штату обох училищ входили професійні педагоги. Зокрема, законовчителем (викладачем Закону Божого) був вихованець Київської духовної академії, священик Петро Тарнавський. Пізніше він пристав до Української автокефальної церкви, став членом Всеукраїнської православної церковної ради, у 1923 р. навіть обійняв кафедру єпископа УАПЦ, але згодом був репресований радянськими органами й у 1938 р. розстріляний.

 Відкритість і прозорість системи освіти за царату. Відомо "жалованье" кожного педагога училища ім. Жуковського

Під час Першої світової війни будинок на Лук’янівці, як і деякі інші міські початкові училища, був використаний для розміщення навчальної роти однієї з нашвидкуруч сформованих шкіл прапорщиків.

Проте після 1917 року його повернули до системи міської цивільної освіти. Коли за радянської доби було створено мережу трудових шкіл, на вул. Лук’янівській, 62 розмістилася трудшкола № 27.

Варто відзначити, що в ній одразу запровадили українську мову навчання. Після того, як у 1934 році трудові школи реформували у середні, тут було створено неповну середню школу № 27 (тобто школу-семирічку, на відміну віл повних шкіл – десятирічок). Вона діяла тут до початку війни з нацистською Німеччиною.

По війні школу перенесли до будівлі по вул. Олегівській, 34. Там-таки діяв Індустріальний технікум, а будинок на Лук’янівській став допоміжною спорудою цього навчального комплексу.

Згодом його переробили на гуртожиток, при цьому виконали з лівого боку двоповерхову прибудову, порушивши симетрію. Згідно з довідниками 1970-х – 1980-х років, по вул. Лук’янівській, 62 містився гуртожиток індустріально-педагогічного технікуму.

Будинок на стадії реконструкції, 1997 р.

Зрештою, наприкінці 1980-х рр., коли навколо вул. Лук’янівської розгорнулося будівництво нових житлових кварталів, гуртожиток перестав діяти. Упродовж декількох років він стояв без використання, потім розпочалися роботи з його реконструкції приватним коштом, але не були завершені.

На щастя, історична будівля уникла руйнування, якого зазнали численні старі споруди вул. Лук’янівської. Її було передано органам внутрішніх справ.

 Сучасний вигляд будівлі

У 2000-2004 рр. будинок було відновлено з надбудовою мансардного поверху для центрального офісу Державної автоінспекції МВС України. У 2015 році унаслідок реформування МВС відбулося скасування ДАІ, і тепер тут працює Головний сервісний центр МВС України.

Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.