Марія Мацишин – лицар Срібного Хреста Заслуги УПА

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

Народилася вона в 1928-1930(?) році в Новому Самборі, що нині на Львівщині. Марія – найстарша з 5 дітей: були також Богдан, Надія, Дзюнка і ще одна сестра. Мати померла в 1939 р. від випадку з електрикою. Батько Володимир був м'ясаром, а дідо мав склеп із образами.

Літом 1944 р. батько з дітьми відходив на еміграцію, бо мав досить перших більшовиків в 1939–1941 рр. Але в околицях Перемишля якось відлучився від дітей. Тоді Марія з дітьми повернула до дідуся в Самбір. Аж десь у 1947 р. батько якоюсь окружною дорогою дав про себе знати, що проживає в Польщі.

У 1944–1946 рр. Марія навчалася у 8-мому, згодом у 9-му класі. Рівночасно належала до підпільної ланки розвідниць у мережі СБ ОУН. У січні–лютому 1946 р. під час так званої "Великої блокади" й підготовки до радянських виборів Марія часто наліплювала у місті противиборчі листівки і плакати.

Марія Мацишин

При тій діяльності одного вечора її затримав НКВД, але Марія врятувалася від арешту тим, що хутко заліпила клеєм лице міліціянта. Тоді була змушена вповні перейти в підпілля. А цілу її родину комуністи в жовтні 1947 р. вивезли на Сибір, і з тих пір їхня доля невідома.

Протягом 1946–1948 рр. вона, вживаючи псевдо "Оксана", працювала машиністкою в районному осередку СБ, яким керував "Богдан" (Іван Хома). У тому часі вона також брала участь у кількох атентатах [замахах – ІП] на офіцерів МГБ чи МВД, чи членів комуністичного керівництва району. Вона завжди була озброєна пістолетом, а коли відходила в терен, то звичайно додатково ще озброювалася автоматом.

Мабуть, літом 1948 р. Марію перевели на роботу машиністки в технічній ланці окружного осередку пропаганди Дрогобиччини, який був під керівництвом "Владана". А коли літом 1950 р. "Владан" перейшов на Калущину [Івано-Франківська область – ІП] перебирати функцію окружного провідника ОУН, то взяв її із собою як друкарку.

Марія загинула 1 липня 1951 року за невідомих обставин у Перегінських лісах. У жовтні 1951 р. УГВР посмертно відзначила її орденом Срібний Хрест Заслуги УПА за особливо активну діяльність у збройному підпіллі ОУН.

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.