Невже ми справді народ, що здатен оживити всі свої хороші риси лиш раз на двадцять років і то – всього лиш на кілька місяців? Ми дуже добре усвідомлюємо, скільки всього ще нам потрібно зробити, і задаємося питанням, чому ж так важко нам дається наша спільна справа; чи не недооцінили ми спадок старого режиму чи не переоцінили самих себе;чи це ми самі все собі псуємо.
17 листопада 1990 року президент ЧСФР Вацлав Гавел виступає з промовою. Вона була присвячена річниці Оксамитової революції. 17 листопада 1989 року студенти вийшли на мирну демонстрацію, згадуючи Яна Оплетала, який загинув у листопаді 1939 року під час протестів проти нацистської окупації. Але комуністична влада жорстко розігнала студентську демонстрацію. Побиття студентів переросло у Оксамитову революцію. Комуністичний режим впав.
Публікуємо повний текст промови Вацлава Гавела. Переклад здійснила Тетяна Окопна.
Виступ президента ЧСФР Вацлава Гавела до першої річниці подій 17-го листопада та з нагоди візиту президента США Джорджа Буша
Прага, Вацлавська площа, 17 листопада 1990 р.
Шановні присутні, любі співвітчизники,
в останні роки, а головне – в останні місяці перед минулорічним листопадом більшість із нас, мабуть, дуже добре відчували, що напруга в суспільстві дуже швидко зростає, а прірва між світом офіційних промов та реальним світом глибшає й глибшає.
Ми відчували, що далі так тривати не може й що має щось статися.
Але ніхто з нас не знав, коли це станеться і як це станеться. Ніхто з нас не знав, що саме стане тією останньою краплею, що переповнить чашу терпіння, чи камінцем, що зрушить з місця цілу лавину.
Лавину зрушили студенти, які минулого року вирішили вшанувати пам’ять Яна Оплетала й відзначити Міжнародний день студентства, зібравшись на незалежну маніфестацію. Що було потім, усі ми чудово знаємо.
Минув рік.
І зараз стоїмо тут всі такі розгублені.
Ми дуже добре усвідомлюємо, скільки всього ще нам потрібно зробити, і задаємося питанням, чому ж так важко нам дається наша спільна справа; чи не недооцінили ми спадок старого режиму чи не переоцінили самих себе; чи це, можливо, хтось спеціально гальмує нам нашу роботу й псує нам усе, чи це ми самі все собі псуємо.
І сьогодні цілком справедливо запитуємо: чому за цей рік нам не вдалося виконати навіть те, що здавалося найпростішим, наприклад, завершити розслідування минулорічного розгону мирної демонстрації і покарати справжніх винуватців?
 |
|
Оксамитова революція у листопаді 1989 року почалася з жорстого побиття студентів у центрі Праги |
Чому не відновлено історичну справедливість?
Чому наше політичне середовище досі отруюють демагогії та політична, національна й расова нетерпимість?
Чому після того, як ми гуманним шляхом скинули негуманний режим, настільки стрімко розвивається злочинність?
На кожне з цих і подібних запитань існує багато різних конкретних відповідей і пояснень.
Однак нічого з цього не змінить найголовнішого: нашим суспільством блискавично ширяться незадоволеність, нервовість, невпевненість, нетерплячість і розчарування.
Це цілком зрозуміла річ, яка навіть може зіграти нам на руку: адже саме ця нетерплячість може стати тим потрібним поштовхом до того, щоб зміни в суспільстві відбувалися швидше й впевненіше.
Нервовість і нетерплячість – самі по собі – аж так сильно мене не лякають.
У рази більше мене лякають інші речі, які набагато частіше додаються до двох попередніх – ворожість, ревнивість, злодумство, взаємні обмовляння та обвинувачування, заздрість і надмірне самолюбство. Здається мені, що наше суспільство помітно заразилося цими недугами.
Невже ми справді народ, що здатен оживити всі свої хороші риси лиш раз на двадцять років і то – всього лиш на кілька місяців?
Невже ми справді народ, який буде мовчки підкорятися, а коли вже почне затікати й у колоші, будемо лише змагатися в риторичних промовах і взаємних обвинуваченнях?
Мені не хочеться вірити, що це наша єдина й головна історична альтернатива.
Мені не хочеться вірити, що в чеських і словацьких душах і в чеському й словацькому суспільному житті не може назавжди переважити ввічлива мудрість.
Деякі студенти почали закликати своїх громадян присвятити сьогоднішнє зібрання медитації над самими собою. Так, замислімося ж над самими собою!
Спробуймо подумати про своє життя спокійно, відсторонено і в світлі власної совісті!
Спробуймо поглянути на себе з ширшої, так би мовити загальнолюдської перспективи й спробуймо зрозуміти, яких обрисів набуває наша провінційно тупувата поведінка в очах цивілізованого світу!
Хорошим імпульсом до сьогоднішнього саморозтину я вважаю радісну новину, що саме зараз нас удостоїв своїм візитом представник однієї з найстарших демократій у світі, найвищий представник великого й свободолюбного народу, президент США Джордж Буш.
 |
| 17 листопада 1990 року президент США Джордж Буш-старший відвідує Прагу у річницю Оксамитової революції
Фото: Tomki Nemec |
Двісті з гаком років тому ця новостворена держава перебувала в схожій до нашої сьогоднішньої ситуації. Нова демократія опинилася перед новими випробуваннями.
Погана фінансова й економічна ситуація, сумніви щодо міжнародного статусу країни й чвари між окремими штатами конфедерації і між окремими політиками навіть ставили пі сумнів майбутнє країни й її територіальну цілісність.
Ухвалення американської Конституції опинилося під величезною загрозою.
У найважливішому політичному документі того часу, у "Федералісті", Олександр Гамілтон так оцінював ситуацію:
"Серед найважливіших перепон, які доводиться долати новій конституції на своєму шляху до узаконення, досить легко розпізнати очевидний інтерес певної групи людей у кожному зі штатів у тому, щоб противитися всім змінам, які можуть обмежити їхні повноваження та прибутки й важливість адміністрацій, які вони представляють; а також ненормальне марнословство іншої групи людей, які хочуть скористатися хаосом, що царить у країні, для досягнення своїх цілей".
Ці рядки можна було б написати й про нашу країну сьогодні. І не варто втрачати оптимізм, адже Сполученим Штатам удалося подолати тогочасну кризу й перетворитися на надійну фортецю демократії для власних громадян і джерелом натхнення та надії для тих, хто потерпає від гніту та несвободи в інших країнах.
Як Сполученим Штатам удалося цього досягти й як цього можемо досягти ми?
Насамперед Америці вдалося досягнути згоди щодо основного закону країни – американської конституції – яка міцно закріпила й досі захищає фундаментальні права людини: свободу слова, переконання, вільних зібрань та об’єднань, а також свободу вільно звертатися до уряду зі своїми проханнями та скаргами.
По-друге, удалося переконати американських законодавців у необхідності сильної федеральної влади, яка, однак, залишає за собою лише найнеобхідніші повноваження, необхідні для збереження державного суверенітету, забезпечення обороноздатності країни, для відстоювання міжнародного авторитету Сполучених Штатів як єдиного цілого та вільного поширення матеріальної й нематеріальної власності в усій країні.
Решта відноситься до повноважень держави й народу.
Зберігши широку децентралізацію влади, американці розв’язали руки вільному прийняттю рішень та творчій енергії.
Це рішення було вираженням довіри в розум та моральність вільного громадянина, вираженням розуміння того, що громадянин і держава несуть відповідальність одне перед одного лише в рамках, встановлених законом, вираженням переконання, шо громадяни здатні управляти багатьма речами набагато краще, ніж би це вдалося державі.
Демократична процвітаюча Америка – це результат зусиль багатьох поколінь вільних громадян. У нас немає іншого шляху, аніж докласти стільки ж зусиль, шукати помилок самим у собі й відстоювати свої свободи, не обмежуючи при цьому свободи інших.
Шановні друзі,
рік тому переміг свободолюбний дух наших народів над насиллям та тоталітаризмом. Вірю, що зараз у кожному з нас переможе розум, порядність і толерантність над ревністю, егоїзмом та нетерпимістю.
Дивіться також:
"Сила безсилих" Вацлава Гавела
Листи з Праги. 1968 рік у матеріалах КГБ
1969: хокеїсти збірної ЧССР мстяться радянським колегам. ВІДЕО
Естрада і політика. Дві історії поп-зірок 1968 року. ФОТО
1968: Окупація Чехословаччини країнами Варшавського договору
Вторгнення радянських військ у Чехословаччину. ФОТО
"Сила безсилих". Вацлав Гавел про спротив радянському режиму
1989: фінал оксамитової революції в Чехословаччині. ВІДЕО
Чехи відмовилися від пам'ятника Пушкіну, вшанувавши натомість Рейгана
Інші матеріали за темою "Чехословаччина"
Вацлав Гавел
Літератор, драматург, публіцист.
Дисидент і політв'язень.
Президент ЧССР (1989-1992).
Президент Чехії (1993-2001).