Пасха Парижа – від смерті до життя

Крізь сльози втрати радію, що символ промовляє, навіть у своїй смерті, властиво, зокрема у ній. Він сколихнув увесь світ. Святе на виду. Ви є цього свідками. Ідім, з вірою, нас покликано, не сумніваймось!

Місце молитви. Пресвята Мати. Намолений храм, який для мене, як і для мільйонів, став місцем особливих духовних пережиттів...

Вже завтра мав там бути з французькими єпископами, священиками і вірними на Божественній Літургії освячення мира, на торжественній гостині, на спомині Вечері Тайної...

Там, де починалося моє служіння в Парижі...

Але не йдеться про мене, а про нас всіх – про Церкву, про цивілізацію, про спасіння.

Що означає, коли, один з найвідвідуваніших храмів світу у вогні? В суспільстві, в політиці, в Церкві, в Україні і світі стільки розбиття, умертвлення, каліцтва...

Страдальна Мати!

Що означає наш біль, коли ми дивимося, як вогонь нищить храм, якому дев'ять століть?

Втрата неймовірна, але... ніяк непоправна.

Фото: AFP

 

Світова реакція свідчить, що незважаючи на наш раціоналізм, деконструкцію і десакралізацію, значимість і необхідність символів не втрачена. Критичність раціональної доби не толерує міфу, притчі чи казки: кохання – не більше, ніж секс, освіта – інструмент для здобування грошей, гроші – інструмент для здобуття влади.

Символи мали би лишитись десь в минулому, у некритичній, органічній, наївній добі. Це вже не ми.

Чому? І чи справді?

Мабуть ні, бо вічне не вмирає, бо Дух живе і дає нове життя. Таким є символ святості, Божої присутності, гостинності, Його господа, наш — у Нього— дім.

Там ми хочемо бути. Сьогодні, у цей тиждень Страстей...

Символ же переносить нас до глибинних змістів. Він не самодостатний, не вичерпаний, не опанований нашими силами, смислами, апетитами чи владою.

У ньому завжди продовження. Він відносний. Ми не затримуємося на ньому, бо він переносить нас далі, до іншого, до нового. Він відкриває врата таїнства—від смерті до життя.

Крізь сльози втрати радію, що символ промовляє, навіть у своїй смерті, властиво, зокрема у ній. Він сколихнув увесь світ. Святе на виду. Ви є цього свідками.

Фото: ANADOLU AGENCY

 

Так воно й буде в цих днях страстей. Втрата тотальна. Смерть ганебна. Любов безумна. Пасха Господня...в Парижі, але так може бути всюди, і там, де Ти і я. Де Він, де Вона.

Багато хто вважав, що все втрачено, все пропало. Шокувало і обурювало те, що святині гірше, ніж знищені – позбавлені значення і змісту. Позбалені свідків, живих людей...

Не цілком так. У серці щемить...мільйонам...

Храм, в якому я знаходив теплий притулок, іконічна серцевина в секулярному Парижі, сьогодні як ніколи привернув увагу світу.

Ще ніколи в його історії стільки людей не задивлялись на нього, на Неї, прагнучи бути там, разом. Бути свідками цієї Пасхи.

Бути з чим? З каменем, мистецтвом? Чи бути з Кимось, з джерелом життя?

Він живе, і як фенікс з попелу востане —в Пасці.

Те, що трапилось, жахливе, але в глибині душі я переконаний, що це епохальне потрясіння — доленосне. Воно промовить до душ, посіє в серцях запитання:

Чому те що сталося так бринить, бентежить і болить?

Що в попелі цієї пожежі?

Що прагнемо віднайти, відновити, оживити?

Нотр-дам востане і відновиться віра. Бо Він востав.

 Фото: GETTY IMAGES

Про це пророкує навіть президент, конституційний скрупульозний захисник раціоналістичного, радикально світського, laïcité.

Бо без Нього, без Неї, без Її храму, без тої віри, немає краси, ні глибини, ні правдивого життя...

Наш сьогоднішний жах і переживання – це парадоксальний коментар, відсіч культурі одноразовості і споживацтва. Ми враженні, що пропадає щось вічне...помимо наших щоденних звичаїв і рефлексів. Якщо вона пропаде, чи не пропаду я...

Ми так прагнемо вічності...бо ми для неї створені.

Пережитий світом шок – це заклик до подвигу, до сумлінної праці, до тривалої Хресної Дороги, яка провадить до Воскресіння, до вічного правдивого життя.

В цю ніч, світ прокинувся. Навряд чи всі до кінця зрозуміли, що побачили, але пережили щось всі та й будуть думати, молитись.

 

І відбудовувати...

...не вперше...

і не лише храм...а Церкву

...цивілізацію краси, жертовності, любові...

Бо храм – це символ, а Церква – наш дім. Символ несе далі і в глиб. За ним –таїнство. За ним – спасіння. За ним – вічність.

Життя здобувається Смертю, яка долає смерть. Де сокрушені сили ада, проявляється Божа слава, до якої у цих днях запрошує нас Господь і його Пресвята Мати – Notre Dame.

Ідім, з вірою, нас покликано, не сумніваймось!

Джерело: facebook-сторінка владики Бориса Гудзяка

Читайте також:

Нотр-Дам де Парі: панорама собору після пожежі та початок слідства. ФОТО

Пожежу у Соборі Паризької Богоматері взяли під контроль і частково загасили. ФОТО.

Горить Собор Паризької Богоматері. ФОТО. ВІДЕО

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.