Як Хрущов убив Донця. І потім збрехав

«Заарештували його, керуючись тими мотивами, що, мовляв, німці знають про його політичні, антирадянські погляди і після захоплення Києва можуть його використати. Щоб не давати ворогу такої можливості, його і заарештували, і незабаром він… помер». Хрущов збрехав.

Київ. Вересень 1941-го, перші дні німецької окупації.  

Стук у двері. Крики німецькою із вимогою відкривати швидше.  Ввічливе, але настійливе запрошення пройти і допомогти прибрати з підвалів сусіднього будинку… трупи замордованих радянських громадян.

Мешканці Михайлівського провулку, Малопідвальної та Прорізної вулиць саме так переповідали про ці дні. Але трупи радянських громадян - не були результатом звірств нацистських окупантів.

Сусідній будинок був внутрішньою в’язницею у закритому кварталі на тодішній вулиці Короленко, 33. А тіла – жертвами енкаведистів.

Оповідають, що серед замордованих був знайдений і Михайло Донець.  

 
Михайло Донець. Один з засновників української опери. Видатний бас. «Український Шаляпін». Виконавець найвідоміших арій світової і української опери: Мефістофіль з «Фауста», Тарас Бульба, Карась з «Запорожця за Дунаєм»...

22 червня 1941 року йому зателефонували. Запросили виступити на радіо.

Донець погодився. Але щойно закінчив розмову – із злістю кинув слухавку. «А потім похабно вилаявся та сказав: «Коли ви вже пропадете!?» - стукач, що був присутній у кабінеті, доповів своїм кураторам у НКВД усі подробиці розмови.

Той дзвінок перервав фразу Донця:

«Не вірю, щоб Німеччина оголосила нам війну. Це ми її спровокували, хоча ми до війни не готові. Правительство наше вело загарбницьку політику «звільнення братів» Західної України та інших»…

І ці слова, і інші дуже швидко стали надбанням «тих, кому треба».

 
Михайло Донець

Від Київської опери до тодішньої Короленко, 33 – менше півкілометра. Донос на Михайла Донця подолав цю і так невелику відстань майже із швидкістю кулі. Вже наступного дня зміст «антирадянських висловлювань» співака був включений до цілком таємного спеціального зведення Микиті Хрущову. Він тоді був секретарем ЦК КП(б)У.

2 липня Михайла Донця заарештували.   

У постанові НКДБ УРСР про його арешт чекісти збирали компромат на артиста:

«…Донець Михайло Іванович відомий мені як антирадянські налаштована особистість. У період перебування петлюрівських з’єднань у Києві, зустрічав їх із хлібом-сіллю, вивішуючи петлюрівський прапор…» – доносив на найкращого українського Мефістофеля директор Київського оперного театру Ян Яновський.

«Київ завжди був, є і буде радянським!» - не втомлювався повторювати Микита Хрущов влітку і навіть у вересні 1941 року. Так казали практично до останнього дня, коли і Хрущов, і решта – втекли з Києва. Але в НКВД "працювало" до останнього. Розстріли тривали до самого моменту втечи комуністичної влади з української столиці. 

У Хрущова була своя версія смерті Михайло Донця. Він виклав її у своїх спогадах:

«Заарештували його, керуючись тими мотивами, що, мовляв, німці знають про його політичні, антирадянські погляди і після захоплення Києва можуть його використати. Щоб не давати ворогу такої можливості, його і заарештували, і незабаром він… помер».

Хрущов збрехав.  

Але архіви зберегли докази злочину:

"Цілком таємно.

За вказівкою товариша Хрущова нами заарештовані Студинський, Франко, київський артист Донець – «націоналісти». У зв’язку з тим, що вивезти їх з Києва є обтяжливим, вважаємо доцільним їх розстріляти. ЦК КП(б)У такої ж думки. Прошу термінових вказівок.

Підпис – Павло Мешик."

 

Це – секретна шифрограма, яку вже 6 липня 1941 року нарком держбезпеки УРСР відправив до Москви своєму шефу – Меркулову.

Хрущов прирік співака на смерть.

Але логіка колективної відповідальності вимагала погодити рішення з товаришами. За товаришами не забарилося: Берія – «за», Молотов – «за», Малєнков - «за». Меркулов, ясна річ, теж не виступив проти рішення Хрущова.

А Хрущов на пенсії напише у спогадах:

«Можливо, якби не було війни та арешту, то людина ще б довго жила і працювала на користь народу.

Вже по завершенні війни я повертався кілька разів до питання про Донця. Думається, що мали місце наклепи. Це був плід штучно викликаної підозри. У кожній людині бачили нерозкритого ворога. (…)

Ніяких конкретних даних щодо цього, окрім суто інтуітивних, не було».

10 вересня 1941 року Михайла Донця вбили разом із усіма іншими в’язнями київських тюрем. І Хрущов чудово знав, за яких обставин це сталося.

Тарас Гривул: "Дивізійники". Перепоховання та почесний ескорт на Львівщині. Через що скандал?

Сьогодні вчергове піднялася тема навколо перепоховання бійців дивізії «Галичина» 28 липня цього року. Виявилося, що у багатьох, навіть притомних дописувачів, розуміння цієї ситуації – на рівні вуличного обговорення. Тому вирішив поділитися власними думками.

Вахтанг Кіпіані: "Справа Василя Стуса". Книга про перемогу духу над КГБ

Василь Стус не зміг побувати на презентації жодної зі своїх книг. Бо в Україні його не друкували і збірки віршів ходили по руках у самвидаві, а видавали їх у лише за кордоном. Участь у русі незгідних з антиукраїнською політикою двічі приводила поета на лаву підсудних. Обидва рази за статтею "антирадянська агітація і пропаганда". Матеріали, які донедавна були були прихованими у архіві КГБ тепер доступні. І видані окремою книгою.

Остап Українець: Матюки не роблять з тебе москаля. Чи роблять?

Слова "*бати", "пи*да" та "бл*дь" фіксуються як нормативні форми від берестяних грамот ХІІ століття до деяких серйозних літературних пам'яток , а всі вони разом із "х*єм" присутні щонайменше у наддніпрянському фольклорі та зафіксовані ще у середині ХІХ століття.

Олександр Зінченко: Як Хрущов убив Донця. І потім збрехав

«Заарештували його, керуючись тими мотивами, що, мовляв, німці знають про його політичні, антирадянські погляди і після захоплення Києва можуть його використати. Щоб не давати ворогу такої можливості, його і заарештували, і незабаром він… помер». Хрущов збрехав.