До 30-річчя легалізації УГКЦ: похід вулицями Львова 17 вересня 1989 року

У день 50-ліття початку "Золотого вересня" понад 250 тисяч людей вийшли на вулиці Львова, вимагаючи легалізації Української Греко-Католицької Церкви

Історична правда публікує уривок з інтерв'ю відомого українського правозахисника Івана Геля, записаного в 2003 році.

"Тут було англійське телебачення і вели прямий репортаж 17 вересня 1989 року. То дуже цікаво… Зараз всюди пишуть автоматично про 100 тисяч учасників. Це я оголосив по радіо "Свобода" і по "Голосі Америки", що ми зберемось тут і проведемо 100-тисячну маніфестацію-Богослужіння. І КДБ дуже налякалося цього.

 
Інститут Історії Церкви

До мене приїжджав Дурдинець, він був тоді першим заступником міністра внутрішніх справ, і прокурор Ізосимов, прокурор області, і кадебіст Малик, начальник управління. Страшенно тиснули, щоб я відкликав цю маніфестацію. Я сказав, що ні.

Потім вони на мене відкрили ще третю кримінальну справу, хотіли мене посадити за це. Але вони вже тоді були безсилі, нікого не садили.

То коли Романов мене викликав, такий був тут з питань Церкви, займався, полковник, то він казав: "Що Ви применшуєте свою небезпеку, Ви кажете 100 тисяч, там не 100 тисяч, ми вміємо рахувати. Там було 250-260 тисяч прямих учасників і 50-60 тисяч зівак на тротуарах стояли". Тобто не 100 тисяч, а якщо і тих рахувати, як мінімум 250 тисяч, а то і 320-ть. Трьохсотисячна маніфестація… Так, що це не я казав, це кадебісти мене звинувачували у тому.

Після цього вже ніхто не боявся. Ця маніфестація вплинула на розвал системи. Протягом жовтня з компартії на Львівщині вийшло 31 тисяч комуністів. То мені Богдан Котик казав, який вже співпрацював зі мною. І система розвалювалася. Ніхто нікого не боявся вже і нікого не саджали…

Десь біля 50 камер 17 вересня на цілий світ транслювали. І паралельно ми не дивилися у Львові і в Галичині, бо то не показували, а цілий світ вів прямий репортаж. Бачили, що це було… І я дякував людям, що вони так численно прийшли…

І то було щось колосальне, то хотілося жити тоді".

Джерело: архів Інституту історії Церкви.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.